Постанова № 55072843, 11.01.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2016 рокум. ПолтаваСправа №816/4695/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Єресько Л.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченко О.С.,

представників позивача - Борейко В.Є., Левіна Г.М.,

представника відповідача - Бодак О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації про встановлення відсутності компетенції (повноваження) та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

02 грудня 2015 року Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач) про встановлення відсутності компетенції (повноважень) на затвердження лімітів на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та зобов'язання скасувати затверджені ліміти на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення у Полтавській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на протиправність дій відповідача щодо затвердження 28 лімітів на використання природних ресурсів у межах території та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014-2015 роки. Зазначав, що у відповідача відсутні повноваження на затвердження згаданих лімітів, оскільки в силу положень статті 91 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" вирішення даного питання відноситься до компетенції територіальних органів Міністерства екології та природних ресурсів України. Звертав увагу на те, що означені дії відповідача порушують право Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" на законність і правопорядок у державі та охоронювані законом екологічні інтереси позивача.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях зазначив, що оспорювані ліміти на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) затверджено у відповідності до рішення другого засідання третьої сесії шостого скликання Полтавської обласної ради від 01.07.2014 "Про затвердження Порядку встановлення лімітів на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області та Порядку видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області". Наголошував на тому, що діями відповідача щодо видачі зазначених лімітів не порушено жодних прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у письмових запереченнях Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Суд встановив, що позивач є громадською організацією, яка легалізована шляхом реєстрації та набула статусу юридичної особи, ідентифікаційний код 24363925 /а.с. 12-13, 29-30/.

За змістом Статуту Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" останній є добровільним об'єднанням фізичних та юридичних осіб, територією діяльності якого є Дніпровський район м. Києва /а.с. 14-28/. Предметом діяльності Фонду є здійснення благодійної діяльності, спрямованої на сприяння охороні природи і розвитку культури /пункт 2.1. Статуту/.

10.08.2015 за вих. №1008/2015-6 позивач звернувся до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації із запитом у порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації" про надання копій лімітів на спеціальне використання природних ресурсів в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду Полтавської області на 2014-2015 роки /а.с. 32/.

Листом від 20.088.2015 вих. №3359/01-12 /а.с. 33/ відповідач надав позивачу копії таких лімітів, а саме:

1) ліміт від 05.01.2015 №01-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік по ДП "Диканське досвідне лісомисливське господарство" /а.с. 131/;

2) ліміт від 12.01.2015 №02-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік /а.с. 132/;

3) ліміт від 14.01.2015 №03-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік по ДП "Полтавський лісгосп" /а.с. 133/;

4) ліміт від 26.01.2015 №04-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік по ДП "Новосанжарське лісове господарство" /а.с. 134/;

5) ліміт від 11.02.2015 №05-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік /а.с. 136/;

6) ліміт від 11.02.2015 №06-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік /а.с. 135/;

7) ліміт від 02.03.2015 №09-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік по ДП "Новосанжарське лісове господарство" /а.с. 137/;

8) ліміт від 31.03.2015 №10-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік /а.с. 138-139/;

9) ліміт від 21.04.2015 №12-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік /а.с. 140/;

10) ліміт від 21.04.2015 №13-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік /а.с. 141/;

11) ліміт від 25.05.2015 №14-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік по ДП "Полтавський лісгосп" /а.с. 142/;

12) ліміт від 30.06.2015 №15-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік по ДП "Новосанжарське лісове господарство" /а.с. 143/;

13) ліміт від 15.07.2015 №16-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік /а.с. 144/;

14) ліміт від 23.07.2015 №17-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік /а.с. 145/;

15) ліміт від 07.08.2015 №19-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік /а.с. 146/;

16) ліміт від 11.08.2015 №20-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік /а.с. 147/;

17) ліміт від 20.08.2015 №21-2015 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2015 рік по ДП "Новосанжарське лісове господарство" /а.с. 148/;

18) ліміт від 13.08.2014 №08-2014 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014 рік по ДП "Кременчуцьке лісове господарство" /а.с. 149/;

19) ліміт від 22.08.2014 №09-2014 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014 рік /а.с. 150/;

20) ліміт від 01.09.2014 №10-2014 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014 рік по ДП "Новосанжарське лісове господарство" /а.с. 151/;

21) ліміт від 08.09.2014 №11-2014 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014 рік по ДП "Диканське досвідне лісомисливське господарство" /а.с. 152/;

22) ліміт від 11.09.2014 №12-2014 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014 рік по ДП "Полтавський лісгосп" /а.с. 153/;

23) ліміт від 16.09.2014 №13-2014 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014 рік /а.с. 154/;

24) ліміт від 16.09.2014 №14-2014 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014 рік по ДП "Лубенський лісгосп" /а.с. 155-156/;

25) ліміт від 29.09.2014 №16-2014 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014 рік по ДП "Новосанжарське лісове господарство" /а.с. 157/;

26) ліміт від 14.10.2014 №17-2014 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014 рік /а.с. 158-159/;

27) ліміт від 06.11.2014 №18-2014 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014 рік /а.с. 160/;

28) ліміт від 10.11.2014 №19-2014 на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014 рік по ДП "Новосанжарське лісове господарство" /а.с. 161/.

Стверджуючи про відсутність у відповідача компетенції (повноважень) на затвердження вищевказаних лімітів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення у Полтавській області на 2014-2015 роки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Спірні відносини виникли у зв'язку із затвердженням відповідачем лімітів на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області на 2014-2015 роки.

За приписами статті 100 Лісового кодексу України порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України", цього Кодексу та інших актів законодавства.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

А відповідно до частини п'ятої вказаної статті, спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затвердженого органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів.

Виходячи з наведених положень, позивач стверджує, що затвердження лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду відноситься до повноважень територіальних органів Міністерства екології та природних ресурсів України, а не Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації.

Однак, суд зазначає, що згідно із пунктом 1 Указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" постановлено утворити Міністерство екології та природних ресурсів України, Державну екологічну інспекцію України, Державну службу геології та надр України, реорганізувавши Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №159 "Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України" визначено, що територіальні органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища ліквідуються як юридичні особи публічного права. Установлено, що територіальні органи, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують виконання своїх повноважень до 17 травня 2013 року.

Згідно з додатком до зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України ліквідовано, у тому числі, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області /пункт 15/.

Таким чином, територіальні органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища є ліквідованими з 17.05.2013 та не можуть виконувати своїх повноважень.

Статтею 3 Конституції України встановлено принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

Верховний суд України, у постанові від 28.10.2014 у справі №21-484а14, зазначив, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

За приписами абзацу другого частини третьої статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Суд зауважує, що питання припинення юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, слід розуміти не лише в контексті припинення її майнових зобов'язань, оскільки така особа створювалась для виконання функцій держави чи місцевого самоврядування. Відповідно, функції держави не зникають разом із ліквідацією юридичної особи публічного права, крім випадку повної відмови держави від виконання певних функцій, а тому в будь-якому випадку, враховуючи принцип безперервності влади, повноваження Державних управлінь охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Київ та Севастополь, які фактично не виконують свої встановлені законом функції мають перейти органу до компетенції якого належить вирішення питань з охорони навколишнього природного середовища на місцевому рівні.

Так, у разі ліквідації органів виконавчої влади, в тому числі територіальних органів, їхні права та обов'язки згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 "Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади" переходять іншому органу виконавчої влади.

Суд зазначає, що питання забезпечення здійснення повноважень з охорони навколишнього природного середовища на місцевому рівні та передачі функцій від територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України урегульовано Законом України від 16.10.2012 №5456-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні".

Вказаним законом внесено зміни до низки нормативно-правових актів України, за змістом яких можливо стверджувати, що повноваження територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища передано обласним, Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям.

Зокрема, названим законом внесено зміни до частини другої статті 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 №1264-ХІІ, якими визначено, що державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим місцеві ради та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Окрім того, на підставі Закону України від 16.10.2012 №5456-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні" Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" доповнено статтею 204 "Компетенція обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері охорони навколишнього природного середовища".

За змістом згаданої статті до компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, окрім іншого: забезпечення реалізації державної політики у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України на відповідній території; затвердження за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, для підприємств, установ і організацій лімітів використання природних ресурсів (крім природних ресурсів загальнодержавного значення), скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище (крім скидів, що призводять до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення, навколишнього природного середовища за межами відповідної території) та лімітів на утворення і розміщення відходів; вирішення інших питань у сфері охорони навколишнього природного середовища відповідно до закону.

До того ж, для забезпечення передачі повноважень від територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям в місцевих держадміністраціях створено структурні підрозділи екології та природних ресурсів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.2013 №338 "Про збільшення граничної чисельності працівників обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій" та Постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2012 №606 "Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій".

Відповідно до Положення про Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 19.05.2015 №219, Департамент підпорядкований голові Полтавської обласної державної адміністрації, а також підзвітний та підконтрольний Міністерству екології та природних ресурсів України /пункт 2/.

Основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (земля, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, ліси, тваринний і рослинний світ), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі на території Полтавської області /пункт 4 Положення/.

Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень та у межах компетенції, встановленої законом, виконує такі завдання: затверджує проекти лімітів використання природних ресурсів в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення /абзац 43 пункту 5 Положення/.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території встановлюють ліміт використання лісових ресурсів при заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійсненні побічних лісових користувань.

Відповідно до пункту 20 Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №724 (зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 №748), санітарні рубки призначаються на підставі матеріалів лісовпорядкування, санітарного або лісопатологічного обстеження, а на територіях природно-заповідного фонду (за винятком заказників та господарських зон національних природних і регіональних ландшафтних парків) - за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

А згідно з приписами Санітарних правил в лісах України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 №555 (зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 №748), Плани санітарно-оздоровчих заходів затверджуються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового та мисливського господарства, територіальними органами Держлісагентства (на територіях природно-заповідного фонду - погоджуються з обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища) /пункт 5/.

Вибіркові санітарні рубки здійснюються лісокористувачами шляхом вилучення з насаджень сухостійних, усихаючих, сильно ослаблених, пошкоджених шкідниками, хворобами та внаслідок стихійних природних явищ і техногенних впливів окремих дерев або їх груп запасом 5 і більше куб. метрів з гектара за умови, що вилучення цих дерев не призведе до зменшення повноти (всіх ярусів) нижче ніж 0,5 пристигаючих, стиглих та перестійних деревостанів і нижче 0,4 - інших насаджень. З метою збереження цінних насаджень орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового та мисливського господарства, територіальні органи Держлісагентства можуть визначати з урахуванням породного складу, цільового призначення лісів, природних особливостей регіону інші граничні величини повноти насаджень та їх запасу.

На територіях природно-заповідного фонду таке визначення здійснюється за погодженням з обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища /пункт 10/.

Вибіркові санітарні рубки призначаються постійними лісокористувачами на основі матеріалів лісовпорядкування, санітарного та лісопатологічного обстеження за поданням лісничого, а на територіях природно-заповідного фонду (за винятком заказників та господарських зон національних природних і регіональних ландшафтних парків) - за погодженням з обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища /пункт 11/.

Вищенаведене є підставою для висновку про те, що відповідач є уповноваженим органом виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Окремо суд звертає увагу на положення пункту 3 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Так, компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень.

Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб'єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір.

Завдання суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, - розв'язати законодавчі колізії, а також, усунути наслідки дублювання повноважень.

При цьому позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень, відповідач, своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або у випадку, коли прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

Таким чином, спори, визначені пунктом 3 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть виникати внаслідок різного тлумачення суб'єктами владних повноважень законодавства щодо їхньої компетенції на вирішення певних питань у сфері управління. Також спори з приводу компетенції виникають у разі виявлення привласнення повноважень іншого суб'єкта владних повноважень або перевищення власних повноважень.

Пунктом 6 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може містити вимогу про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що адміністративний позов, відповідно до приписів пункту 6 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, може містити вимогу про встановлення компетенції, однак, така вимога може мати місце лише у спорі між близькими за функціями суб'єктами владних повноважень, що виник з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Тобто, такі спори можливі між суб'єктами владних повноважень, з приводу реалізації їхньої компетенції у відповідній сфері управління.

За таких обставин, позовна вимога позивача про встановлення відсутності у відповідача компетенції (повноважень) на затвердження лімітів на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області не відповідає завданням адміністративного судочинства, якими, згідно з приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частина друга статті 55 Конституції України проголошує, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 №6-зп (у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_4 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи)) зазначив: "частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.".

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Тобто, умовою для звернення особи до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб таких органів є наявність у позивача суб'єктивного переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

У свою чергу, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею такого права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона може розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків такої особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

При цьому, виходячи з наведених вище положень частини другої статті 55 Конституції України, особа-позивач на власний розсуд визначає, чи порушені її права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Водночас задоволення відповідних позовних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

У контексті наведеного, суд зазначає, що повноваження громадських організацій у галузі навколишнього природного середовища визначено статтею 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", згідно з частиною другою якої діяльність громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.

Позивач - Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" є добровільним об'єднанням фізичних та юридичних осіб, територією діяльності якого є Дніпровський район м. Києва /а.с. 14-28/. Предметом діяльності позивача є здійснення благодійної діяльності, спрямованої на сприяння охороні природи і розвитку культури /пункт 2.1. Статуту Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр"/.

Порушень прав позивача, наданих громадським організаціям п. г) ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. ст.7 Закону України «Про екологічну мережу» судом не встановлено.

Обґрунтовуючи свою процесуальну зацікавленість у даному провадженні позивач вказував, що недержавні організації, які сприяють охороні навколишнього середовища та відповідають вимогам національного законодавства, вважаються такими, що мають зацікавленість у розумінні ч. 5 ст. 2 Конвенції про доступ до інформації, ратифікованої Верховною Ради України Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV.

Порушень відповідачем права позивача на доступ до інформації судом також не встановлено.

Аналізуючи наведені обставини та норми законодавства, суд дійшов висновку про те, що у спірних відносинах відсутнє будь-яке порушення прав та законних інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин рішеннями, діями чи бездіяльністю Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилається на протиправну бездіяльність відповідача, якою порушено право Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" на законність та правопорядок у державі та також охоронювані законом екологічні інтереси.

При цьому позивач не зазначає, у чому саме полягає така протиправна (на його думку) бездіяльність суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.

Так, бездіяльністю є певна форма поведінки особи, що полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових обов'язків згідно із законодавством України в інтересах позивача.

Зважаючи на те, що спірні відносини стосуються прийнятих відповідачем рішень щодо затвердження лімітів на використання природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Полтавської області, суд відхиляє як необґрунтовані посилання позивача на допущення відповідачем бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас суд акцентує увагу на положеннях частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

До того ж, як визначено частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" повністю.

Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації про встановлення відсутності компетенції (повноваження) та зобов'язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови в повному обсязі.

Повний текст постанови складено 16 січня 2016 року.

Суддя Л.О. Єресько