Постанова № 55067044, 11.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2016 р. Справа№ 910/23433/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.11.2015

у справі №910/23433/15 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український бізнес банк» Білої Ірини Володимирівни,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг»,

про стягнення 334 966,19 грн заборгованості,

за участю представників сторін:

від позивача: Пріцак І.Є. - представник (довіреність №117 від 01.01.2016);

від відповідача Антощук Е.І. - представник (довіреність б/н від 06.01.2016),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Український бізнес банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український бізнес банк» Білої Ірини Володимирівни звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» про стягнення 334 966,19 грн, з яких 249 412,08 грн основного боргу, 8 001,84 грн процентів та 77 552,27 грн пені, зумовлених неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором від 29.05.2013 №159/Ю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі №910/23433/15 позовні вимоги задоволено частково. Припинено провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» суми основного боргу та суми нарахованих процентів в розмірі 4 676,40 грн та 8 001,84 грн відповідно на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» на користь Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» 244 735,68 грн основного боргу та 77 552,77 грн пені. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 699,32 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Зокрема, як стверджує апелянт, обставини, які згідно кредитного договору дають право банку на стягнення всієї суми кредиту та відсотків за користування кредитом не настали, нарахування відсотків у розмірі 50 %річних та 15% річних, на підставі пункту 4.6. кредитного договору, на думку апелянта, є неправомірним, оскільки має місце подвійне нарахування відсотків на суму кредиту.

Крім того, апелянт просить зупинити провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи №905/2778/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» до Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору від 29.05.2013№ 159-Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.12.2015.

В судовому засіданні 14.12.2015 в порядку статті 77 ГПК України розгляд апеляційної скарги було відкладено на 11.01.2016 у зв'язку із задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та неявкою представників сторін.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» про зупинення провадження у справі №910/23433/15 та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

При цьому, пов'язаною з даною справою є така справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Заявник, обґрунтовуючи клопотання про зупинення провадження у справі, посилався на те, що справа №905/2778/15, яка розглядається Господарським судом Донецької області, і справа №910/23433/15 є взаємопов'язаними, так як однією із позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» у даній справі є стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих на підставі тих пунктів кредитного договору від 29.05.2013 №159/Ю, які оспорюються і є предметом позову у справі №905/2778/15, а тому до вирішення останньої розгляд даної справи є неможливим.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із підстав зупинення провадження у справі є неможливість судом самостійно встановити ті обставини, які встановлюються іншим судом при розгляді іншої справи.

Оскільки, при розгляді даної справи підлягають оцінці і дослідженню обставини щодо укладення, дійсності кредитного договору від 29.05.2013 №159/Ю, правомірності нарахування відсотків та пені, суд має право, в порядку статті 83 ГПК України, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

В судовому засіданні з'ясовано, що станом на 08.12.2015 Господарським судом Донецької області прийнято рішення у справі №905/2778/15, яким ТОВ «Український лізинг» відмовлено у визнанні недійсними окремих пунктів кредитного договору №159/Ю. Доказів оскарження зазначеного рішення та порушення апеляційного провадження заявником не надано, що виключає підстави зупинення провадження у даній справі.

У судовому засіданні 11.01.2016 представник ТОВ «Український лізинг» підтвердив, що підстави, якими обґрунтовувалось клопотання про зупинення провадження у даній справі відпали.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

11.01.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши подані докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, 29.05.2013 між Публічним акціонерним товариством «Український бізнес банк» (в тексті договору - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» (в тексті договору - позичальник) був укладений кредитний договір №159/Ю, відповідно до умов якого, банк за наявності вільних грошових коштів надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 2 157 885,00 грн на придбання спецтехніки строком до 28.11.2014 зі сплатою 21% річних. Ліміт кредитування зменшується відповідно до графіку погашення (додаток № 1). Проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом «факт/360», тобто для розрахунку застосовується умовно 360 днів у році (пункт 1.1. кредитного договору).

Як передбачено пунктами 4.2., 4.5. кредитного договору позичальник зобов'язується щомісячно, не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним перераховувати на рахунок №37392032197368 суму процентів за користування кредитом у відповідності до договору. Позичальник зобов'язується погашати наданий банком кредит згідно з графіком погашення, наведеним у додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 4.6. кредитного договору у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього договору, а саме, невиконання зобов'язання щодо зменшення суми кредитування з графіком погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 28 листопада 2014 року включно, позичальник сплачує банку проценти у розмірі 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Відповідно до пункту 4.7 кредитного договору, кошти у погашення заборгованості в першу чергу направляються для сплати комісій, процентів за користування кредитом, строк сплати яких настав, потім простроченої заборгованості за кредитом, сума, що залишається, направляється на погашення основної суми кредиту.

Строк дії договору встановлюється з дня його підписання і до повного погашення позичальником усіх зобов'язань за ним (пункт 8.12. кредитного договору).

Додатковими угодами від 03.01.2014 №1, від 30.09.2014 №2 сторони внесли зміни в Додаток 1 до кредитного договору, а саме, виклали у новій редакції Графік погашення заборгованості.

В додатковій угоді від 17.10.2014 №3 до кредитного договору сторони погодили викласти пункт 1.1. договору в наступній редакції: «Банк, за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 2 157 885,00 грн на придбання основних засобів та супутніх виробів по них строком до 28 листопада 2014 року зі сплатою: у період з 29 травня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 21 % річних; у період з 01 жовтня 2014 року до 28 листопада 2014 року включно - 15 % річних».

Відповідно до пункту 4.6. кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 17.10.2014 №3), позичальник зобов'язується у разі невиконання зобов'язань відповідно до пункту 4.5. кредитного договору, а саме, невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно з графіком погашення та/або не виконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 28 листопада 2014 року включно, сплатити банку проценти у розмірі: у період з 29 травня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 50 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення; починаючи з 01 жовтня 2014 року - 15 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Визначаючи правову природу відносин, що склались між сторонами в ході виконання договору, суд першої інстанції правильно зазначив, що такі мають ознаки кредитного договору, за яким, у відповідності до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивач надав відповідачеві кошти в кредит у розмірі 2 157 885,00 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи меморіальним ордером від 31.05.2013 №260_3.

Відповідно до пункту 5.3. кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків у разі недотримання позичальником умов договору. Про намір дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення та повернення виданих кредитних коштів, сплати процентів, нарахованих за кредитом, комісій, неустойок і збитків, банк письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов'язаний протягом 30 днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, сплатити проценти, комісії, неустойку, передбачені договором

Враховуючи те, що ТОВ «Український лізинг» не здійснило погашення кредиту за Графіком, встановленим у Додатку №1, позивачем 20.07.2015 було направлено відповідачеві вимогу від 20.07.2015 №3827, в якій позивач вимагав протягом тридцяти днів сплатити заборгованість по кредиту, по відсоткам та пеню. Направлення вказаної вимоги відповідачу та отримання її останнім підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення від 17.07.2015, списком згрупованих поштових відправлень та квитанцією про сплату поштових послуг (а.с.21-22).

Відповідач на вказану вимогу не відреагував, суму заборгованості за кредитним договором не оплатив, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання, однак відповідач в порушення умов договору отримані кредитні кошти повернув частково, у зв'язку з чим у відповідача станом на дату подання позову наявна заборгованість по кредиту у розмірі 249 412,08 грн та по процентах - 8 001,84 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.10.2015 відповідачем на користь позивача були перераховані кошти у розмірі 12 678,24 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 23.10.2015 №35 та банківською випискою з рахунку ТОВ «Український лізинг» (а.с. 63, 70-71).

Відповідно до пункту 4.7. кредитного договору кошти у погашення заборгованості у першу чергу направляється для сплати комісій, процентів за користування кредитом, строк сплати за яким настав, потім прострочення заборгованості за кредитом, сума що залишається, направляється на погашення основної суми заборгованості.

З огляду на наведене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що грошові кошти у розмірі 8 001,84 грн зараховуються як оплата прострочених процентів, а кошти в розмірі 4 676,40 грн - в рахунок простроченої суми основного боргу.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зважаючи на те, що сума боргу за простроченими процентами та частина суми основного боргу були сплачені відповідачем після порушення провадження у справі, суд першої інстанції правильно встановив, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 4 676,4 грн та 8 001,84 грн заборгованості по нарахованих процентах підлягають припиненню на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

В апеляційній скарзі відповідач стверджував, що позивач як отримувач коштів не має повноважень змінювати цільове призначення коштів, перерахованих йому відповідачем, оскільки згідно пункту 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2001 №22, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу, а тому зарахування позивачем коштів в першу чергу в рахунок погашення процентів, а не боргу по кредиту призвело до неправомірного збільшення заборгованості відповідача.

Проте, дані твердження відповідача спростовуються положенням пункту 4.7. договору, відповідно до якого сторони погодили порядок зарахування коштів сплачених боржником в рахунок погашення заборгованості, за яким у першу чергу перераховані кошти направляються для сплати комісій, процентів за користування кредитом, строк сплати за яким настав, а потім в рахунок прострочення заборгованості за кредитом.

Щодо посилань відповідача на неправомірне подвійне стягнення позивачем відсотків за користування кредитом на підставі пункту 1.1. кредитного договору та відсотків, передбачених пунктом 4.6. кредитного договору, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 4.6. кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 17.10.2014 №3) позичальник зобов'язується у разі невиконання зобов'язань відповідно до пункту 4.5. кредитного договору, а саме, невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно з графіком погашення та/або не виконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 28 листопада 2014 року включно, сплатити банку проценти у розмірі: у період з 29 травня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 50 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення; починаючи з 01 жовтня 2014 року - 15 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Даним пунктом договору сторони передбачили можливість нарахування відсотків та їх розмір у разі порушення зобов'язання щодо своєчасної сплати відповідної частини кредиту та/або повного остаточного погашення кредиту, що відповідає вимогам частини 2 статті 625 ЦК України, якою унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів (3% річних), що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, проте кредитним договором № 159/Ю передбачено ставки процентів у розмірі 50 та 15% річних відповідно, в залежності від періоду прострочення.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими грошовими коштами.

Проценти, визначені статтями 1048, 1056-1 ЦК України та пунктом 1.1. кредитного договору, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі, після настання терміну їх повернення.

Разом з цим, за порушення виконання грошового зобов'язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України, яка полягає у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення виконання зобов'язання, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи відмінність правової природи процентів, передбачених пунктом 1.1. кредитного договору, і процентів, що стягуються відповідно до пункту 4.6. кредитного договору, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених статтями 1048, 1056-1 ЦК України та процентів річних від простроченої суми, передбачених статтею 625 ЦК України, є правомірним.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає правомірним та обґрунтованим нарахування позивачем процентів на прострочену суму боргу по кредиту у розмірі 50% річних у період з 01.04.2014 по 30.09.2014 та в розмірі 15% річних у період з 01.10.2015 по 16.08.2015, право на які закріплено ч. 2 ст. 625 ЦК України та положеннями кредитного договору, в той час, як проценти у розмірі 21% річних та 15% річних були визначені та нараховані позивачем згідно пункту 1.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 17.10.2014 №3) за правомірне користування кредитними коштами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В апеляційній скарзі відповідач також зазначив, що надіславши вимогу від 20.07.2015 №3827 позивач встановив новий строк для виконання зобов'язань за кредитним договором, а тому в останнього відсутні підстави для дострокового повернення суми кредиту та процентів.

Згідно з частиною 2 статті 1050 України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу, що в пункті 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» зазначено, що у силу положень частини 2 статті 1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина 2 статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

Враховуючи доведеність позивачем прострочення оплати відповідачем чергової частини кредиту, наявність у позивача згідно пункту 5.3. кредитного договору та ч. 2 ст. 1050 ЦК України права вимагати дострокового повернення всієї суми кредитних коштів без обов'язкового розірвання кредитного договору, апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок Господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» заборгованості по кредиту у розмірі 244 735,68 грн.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов'язань позивач просив стягнути з відповідача пеню, розмір якої згідно його розрахунку складає 76 090,02 грн за простроченим основним боргом та 1 462,25 грн за простроченими процентами.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, встановлена сторонами у пункті 5.10. кредитного договору, відповідно до якого, при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п. 4.2, п. 4.3, п. 4.5) вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, нарахований на суму основного боргу у розмірі 76 090,02 грн та за простроченими процентами у розмірі 1 462,25 грн за період з 15.02.2015 по 16.08.2015, колегія суддів встановила, що вказаний розрахунок є арифметично правильним, а тому позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню у повному обсязі.

За приписами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі №910/23433/15 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі №910/23433/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі №910/23433/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/23433/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий