Рішення № 55063533, 12.01.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/109/14 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.

Провадження № 22-ц/783/313/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. Л.

Категорія:59

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючий суддя: Шумська Н.Л.

судді: Струс Л.Б., Монастирецький Д.І.

секретар: Бадівська О.О.

особи, які беруть участь у справі: ОСОБА_2, пр.-к ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення часток у спільній сумісній власності та вселення, -

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23 грудня 2015 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення часток у спільній сумісній власності та вселення задоволено; визнано, що кожному із співвласників ОСОБА_4 та ОСОБА_2 належить по 1/2 ідеальній частці квартири АДРЕСА_1; вселено ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1; вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 25 серпня 2015 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 грудня 2015 року залишено без задоволення.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2. В апеляційній скарзі покликається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та на порушення норм процесуального права. Зокрема зазначає, що не був повідомлений про час, дату та місце судового засідання. Вважає, що у суду не було законних підстав для відкриття провадження у справі, а договір про надання правової допомоги від 19 травня 2014 року підписаний не ОСОБА_4 Позивач тривалий час, з 1999 року, у спірній квартирі не проживає, не виконує жодних обов»язків по утриманню квартири у належному стані, зокрема санітарно-тенічному стані, не приймає жодної участі у оплаті за житлово-комунальні послуги, сама залишила квартиру і поїхала до Італії, де проживає і на даний час. Крім того, ОСОБА_2 ніколи не чинив позивачці жодних перешкод у користуванні квартирою. Як вбачається з матеріалів справи жодних пояснень ні вона ні її представник в суді не давала, а тому позивачем не було доведено факту здійснення перешкод у користуванні квартирою. Просить заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, з»ясувавши обставини справи та перевіривши доводи скарги, колегія суддів знаходить підстави для часткового задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду у частині позову про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення.

Рішення суду, згідно ст.213 ЦПК, повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з»ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи за позивачем право власності на ? частку квартири АДРЕСА_2, суд першої інстанції правильно виходив з рівності часток у спільній сумісній власності подружжя.

Питання спільної сумісної власності подружжя на нерухоме майно, придбане в шлюбі однаково регулювалось як Цивільним кодексом УРСР, Кодексом про шлюб та сім»ю УРСР, Законом України «Про власність» так і регулюється на даний час Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст.22 КпШС, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною

сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст..4 Закону України «Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для

здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, відповідно до ст..16 Закону України «Про власність» належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Аналогічні норми містяться у ч.3ст.368 ЦК України і ч.1,2ст.70 СК України, де передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, а частки майна, у разі поділу, є рівними.

Власник, згідно ч.1,5ст.319 ЦК, володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам інших осіб.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про вселення позивача у спірну квартиру у порядку усунення перешкод в користуванні власним житлом, суд першої інстанції допустив неповному з»ясування обставини справи, порушення норм процесуального та матеріального права, що є самостійними та обов»язковими підставами для скасування рішення суду, передбаченими ч.1ст.309 ЦПК України.

Судом не дотримано вимоги ст..60 ЦПК, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно, у мотивувальній частині рішення відсутня оцінка доказів, мотиви їх прийняття чи відхилення, чим порушено вимоги ст..212- 214 ЦПК.

Фактично, рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, що є недопустимим. Судом не перевірено доводи заперечень про відсутність перешкод у здійсненні права проживання позивача у спірній квартирі, відсутність доказів чинення перешкод а також фактичного проживання позивача тривалий час за кордоном, що виключає порушення її права на користування квартирою через умисні протиправні дії відповідача.

Ухвалюючи нове рішення в цій частині апеляційний суд, всебічно, повно та об»єктивно оцінивши докази у справі, дійшов переконання про необґрунтованість позовних вимог про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та недоведеність обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. Оскільки квартира належала на праві спільної сумісної власності сторонам з часу придбання 1999року, позивач вправі користуватись нею для проживання на власний розсуд, а також здійснювати інші повноваження власника спільно з відповідачем, який є співвласником майна.

Відтак, рішення у цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення за недоведеністю позовних вимог.

Керуючись ст.303, п.2ч.1ст.307, ст..308, ч.2 ст. 314, п.1,4ч.1ст.309, 317, 319 ЦПК, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 грудня 2015 року скасувати у частині задоволення позову про вселення ОСОБА_4, у цій частині ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про вселення в АДРЕСА_3 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення й може бути оскаржено протягом 20-ти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Н.Л. Шумська

Судді: Л.Б. Струс

ОСОБА_7