Ухвала суду № 55055782, 14.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/95/16 Справа № 204/3808/15-к Головуючий у 1 й інстанції - Дружинін К. М. Доповідач - Джерелейко О.Є.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Джерелейко О.Є.,

суддів Капелюхи В.М., Коваленко Н.В.

за участю секретаря судового засідання Лісіна С.В.

прокурора Грамма О.А.

потерпілого ОСОБА_2,

представника цивільного позивача ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4,

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12015040030000212 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 та цивільного позивача ОСОБА_6 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2015 року щодо

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Дніпропетровську, громадянин України, раніше не судимий, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 06 листопада 2015 року, яким останнього визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді арешту строком на 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки, також стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення судових автотехнічних експертиз у розмірі 491 гривні 04 копійок та 368 гривень 28 копійок, на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 63 247 гривень 49 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 гривень, на користь потерпілого ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 9 897 гривень 40 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 гривень, та стягнуто з ОСОБА_6 і ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 243 гривні 60 копійок з кожного; обвинувачений просить вирок щодо нього скасувати як незаконний у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, винести своє неупереджене та справедливе рішення, відмовити у позові потерпілого ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції поклав в основу вироку протокол огляду місця події, схеми до нього, пояснення потерпілого, висновки авто-технічних експертиз, які робилися на підставі вихідних даних, отриманих лише з пояснень потерпілого, при цьому його пояснення механізму вчинення дорожньо - транспортної пригоди та обставини взагалі судом не були прийняті до уваги і не досліджувалися.

Вважає, що судом було порушено право на захист, право доведення ним тих обставин, на які він посилався у своїх поясненнях, оскільки суд відхилив клопотання захисту про призначення судом повторної судової автотехнічної експертизи та про повернення стороні обвинувачення обвинувального акту у зв'язку з неповним дослідженням і з'ясуванням усіх обставин кримінального провадження, чим було допущено неповноту судового розгляду.

Також, суд при призначенні покарання фактично не врахував ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, яке є невеликої тяжкості, відсутність судимості, не працевлаштованість, оскільки після відкриття кримінального провадження був звільнений з роботи, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, які знаходяться на його утриманні та мають невиліковні захворювання, знаходяться під постійним наглядом лікарів і потребують постійного лікування, з ним проживають і його батьки, які також потребують догляду та додаткових витрат на лікування, також суд не надав належної оцінки позитивній характеристиці і частковому відшкодуванню ним матеріальної шкоди потерпілому в добровільному порядку. При призначенні покарання просив врахувати дії потерпілого, який зупинив свій автомобіль на проїзній частині дороги в нічний час, коли було обмежено видимість, та скарги на стан здоров»я потерпілого, який їх змінював.

Крім того, вважає, що стягнута з нього сума у розмірі 20 000 гривень в рахунок відшкодування потерпілому моральної шкоди є явно завищеною і не відповідає тим моральним стражданням, які поніс потерпілий у зв'язку з даною дорожньо - транспортною пригодою, та відповідно до вимог п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України її розмір повинен визначатися експертом в ході проведення відповідної експертизи, яку ні вході досудового розслідування, ні в ході судового розгляду не проводили.

Цивільний позивач ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі просить вирок змінити в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 на його користь 30 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував його душевні страждання, які полягали в тому, що через значно пошкоджений з вини ОСОБА_4 автомобіль, який він відремонтував за власні гроші та продав за значно меншу суму, вже довгий час порушено його звичайний ритм життя, особливо на роботі, що в свою чергу негативним чином вплинуло на якість його життя в цілому, тому вважає, що суд не обґрунтовано прийняв рішення щодо несправедливого зменшення розміру відшкодування моральної шкоди лише у розмірі 1 000 гривень.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченого потерпілий ОСОБА_2 вказує на те, що на досудовому слідстві були проведені усі необхідні експертизи, тому клопотання обвинуваченого вважає не обґрунтованим; довідки, які надав ОСОБА_4 підлягають сумніву, оскільки діагнози хвороб, що вказані у довідках, виникли протягом тривалого часу; на теперішній час він не має можливості відремонтувати машину, яку пошкодив обвинувачений та лишився додаткового заробітку, якого дуже потребує його родина.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 та його захисник підтримали доводи апеляційної скарги обвинуваченого, проти задоволення вимог апеляційної скарги цивільного позивача ОСОБА_6 заперечували, посилаючись на їх необґрунтованість.

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 залишити без задоволення, заперечень щодо вимог апеляційної скарги цивільного позивача ОСОБА_6 не висловлював.

Представник цивільного позивача ОСОБА_3 підтримав вимоги апеляційної скарги цивільного позивача ОСОБА_6, проти вимог апеляційної скарги ОСОБА_4 заперечував.

Прокурор під час апеляційного розгляду проти задоволення вимог за апеляційними скаргами обвинуваченого і цивільного позивача заперечувала, посилаючись на їх необґрунтованість.

За обставин, викладених у вироку, 04 квітня 2015 року близько 01 години ОСОБА_4, керуючи технічно справним автомобілем «Ford Fusion», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_6, рухався по вул. Енергетичній, з боку вул.Макарова в напрямку вул. Героїв Сталінграду у м. Дніпропетровську, де під час руху, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, при виникненні небезпеки для руху у вигляді автомобіля ВАЗ 2109, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який стояв з правого краю проїзної частини за напрямком руху і якого він об'єктивно здатний був виявити, заходів до своєчасного зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди не прийняв, в результаті чого в районі будинку № 5, скоїв наїзд на зазначений автомобіль та зник з місця пригоди, залишивши свій автомобіль.

В результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля ВАЗ 2109, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, - потерпілому ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, закритої травми грудної клітини, переломів 8-9 ребер праворуч по задньо-підпахвовій лінії, які згідно висновку судово-медичної експертизи №1734-е від 20.04.2015 року, відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я.

Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилось в тому, що водій ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом Ford Fusion реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, який свідчить, що при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно здатний виявити, він повинен негайно вжити заходи для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, невиконання якого перебуває в причинному зв'язку з наслідками, що наступили.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали кримінального провадження, частково їх дослідивши, обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу цивільного позивача слід залишити без задоволення з таких підстав.

Суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні зазначеного злочину за викладених у вироку обставин. Такий висновок ґрунтується на доказах, які були ретельно перевірені у судовому засіданні, належно оцінені судом і детально наведені у вироку.

Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_4 на неповноту судового розгляду є необґрунтованими.

Вивченням матеріалів кримінального провадження не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження органами досудового розслідування та судом кримінального провадження. Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, є правильними та підтверджуються сукупністю доказів, які зібрані з додержанням кримінального процесуального закону та перевірені під час розгляду кримінального провадження, яким суд дав належну оцінку.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_4 про неповноту судового розгляду, оскільки не було проведено повторної автотехнічної експертизи за клопотанням обвинуваченого з метою перевірки його показань про відсутність можливості запобігти дорожньо-транспортній пригоді у зв'язку з наявністю зустрічного автомобіля, який засліпив обвинуваченого та дій потерпілого щодо зупинення автомобіля, спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_2, який у судовому засіданні пояснив, що ним був зупинений автомобіль у зв'язку із технічними несправностями з правої сторони проїзної частини, ввімкнув аварійну сигналізацію, не вимикаючи габаритних вогнів, для вирішення подальших дій, в цей час відчув сильний удар в задню частину його автомобіля, який був здійснений автомобілем під керуванням обвинуваченого ОСОБА_4, від якого в некерованому стані його автомобіль виїхав на узбіччя, де скоїв наїзд на електроопору, інших автомобілів, які б рухались у зустрічному напрямку, не було. Дані покази потерпілий підтвердив і у суді апеляційної інстанції.

Доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, крім показань потерпілого, підтверджується протоколом огляду місця події від 04 квітня 2015 року, план-схемою та фототаблицями до нього(а.к.п.3-11), які складено за участі понятих, згідно з якими зафіксовано місце дорожньо-транспортної пригоди, механічні ушкодження транспортних засобів.

Дані, зафіксовані у протоколі огляду місця події від 04 квітня 2015 року з додатками (а.к.п.3-11), підтверджують показання потерпілого ОСОБА_2 про місце наїзду, обставини наїзду, відсутність будь-яких перешкод для обзору проїжджої частини для водія автомобіля «Ford Fusion», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, які є достовірними, оскільки узгоджуються із вказаними доказами, та спростовують посилання обвинуваченого в його апеляційній скарзі на неврахування його пояснень щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце у нічний період часу, на мокрому покритті дороги, щодо автомобіля потерпілого, який стояв на проїжджій частині, оскільки такі обставини зафіксовані як в протоколі огляду, так і у висновку експерта №70-27/225 від 23.04.2015 року при проведенні автотехнічної експертизи (а.к.п.52).

Обвинувачений факт зіткнення з автомобілем потерпілого не заперечує, але іншим чином оцінює свої дії і вказує на те, що було відсутнє зовнішнє освітлення, під час руху його засліпив зустрічний автомобіль, що перешкодило йому побачити автомобіль, що стояв, та об'їхати перешкоду.

Щодо посилання обвинуваченого на відсутнє зовнішнє освітлення проїжджої частини, то такі покази не відповідають змісту протоколу огляду місця події від 04 квітня 2015 року з фототаблицями до нього(а.к.п.3-11), з яких вбачається наявність електроосвітлення в нічний час доби на місці події, а також показам потерпілого ОСОБА_2, який в суді апеляційної інстанції спростував зазначені доводи обвинуваченого.

Під час досудового розслідування для перевірки і уточнення показань ОСОБА_4 щодо його засліплення зустрічним автомобілем, що перешкодило йому побачити автомобіль, який стояв, та об'їхати перешкоду, згідно зі ст. 240 КПК України було проведено слідчий експеримент за його участю (а.к.п.124-128) та з урахуванням отриманих вихідних даних проведено судову автотехнічну експертизу №70/27-318 від 28.05.2015 року (а.к.п.133-134).

Такі показання обвинуваченого суд ретельно перевірив в ході судового розгляду та дав їм належну оцінку, зазначивши про критичне ставлення до пояснень обвинуваченого щодо механізму вчинення дорожньо-транспортної пригоди, та прийшов до обґрунтованого висновку про покладення в основу вироку висновку експерта №70/27-225 від 23.04.2015 року (а.к.п.52-53), який об'єктивно підтверджується протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 04 квітня 2015 року з додатками (а.к.п.3-11) та поясненнями потерпілого, тоді як версія обвинуваченого свого підтвердження не знайшла.

Отже, колегія суддів вважає такими, що не знайшли підтвердження, доводи апеляційної скарги обвинуваченого про його засліплення зустрічним автомобілем, що перешкодило йому побачити автомобіль, що стояв, та об'їхати перешкоду, та необґрунтовану відмову суду у призначенні повторної автотехнічної експертизи.

Об'єктивні вихідні дані про обставини дорожньо-транспортної пригоди, які було встановлено під час огляду місця події та свідчень потерпілого, що узгоджувалися між собою, було зазначено при призначенні автотехнічної експертизи, за висновками якої від 23.04.2015 року водій ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом Ford Fusion, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, який свідчить, що при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно здатний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, невиконання якого перебуває в причинному зв'язку з наслідками, що наступили(а.к.п.52-53).

Згідно із висновком судово-медичної експертизи №1734-е від 20.04.2015 року у потерпілого ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, закритої травми грудної клітини, переломів 8-9 ребер праворуч по задньо-підпахвовій лінії, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я (а.к.п.33-35). Зазначений висновок експерта підтверджує характер виявлених тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_2 та їх тяжкість, що відповідно до ст.86 та п.2 ч.2 ст.242 КПК України є допустимим доказом, та спростовує доводи апеляційної скарги обвинуваченого про нез»ясування розбіжностей у довідках клінічної лікарні №16 (а.к.п.12) та КЗ «Об'єднання швидкої допомоги» (а.к.п.21) у спричинених тілесних ушкодженнях потерпілому.

На переконання колегії суддів, з урахуванням зазначених досліджених у судовому засіданні доказів, які є належними, достовірними, допустимими й достатніми, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та вмотивованого висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України. З цих підстав доводи апеляційної скарги обвинуваченого про неповноту судового розгляду є безпідставними.

Відповідно до положень ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Як витікає з вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; з урахуванням ступеню тяжкості скоєного злочину, особи винного та обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Що стосується виду та розміру призначеного обвинуваченому ОСОБА_4 основного покарання у виді арешту, то при його призначенні судом першої інстанції були в повній мірі дотримані вимоги вказаних статей кримінального закону, врахована як тяжкість скоєного обвинуваченим злочину, який відносяться до категорії невеликої тяжкості, так і особа винного, який не має судимості, не працевлаштований, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також обставини вчиненого злочину, поведінка обвинуваченого, який залишив місце пригоди, та не встановив обставин, що пом'якшують покарання або його обтяжують, що дає підстави колегії суддів вважати обґрунтованим обрання судом першої інстанції основного покарання ОСОБА_4 у виді арешту на строк шість місяців, яке не є найбільш суворим видом покарання з числа передбачених за вчинений злочин.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено про неможливість призначення іншого виду основного покарання.

Так, колегія суддів вважає, що призначення обвинуваченому більш м»якого покарання у виді виправних робіт є неможливим, оскільки згідно із ст.57 КК України виправні роботи відбуваються за місцем роботи засудженого, тоді як ОСОБА_4 є офіційно не працевлаштованим, застосування штрафу з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та розмір спричиненої шкоди, яку в добровільному порядку відшкодовано обвинуваченим лише у незначній частині, не може вважатись таким покаранням, що буде необхідним і достатнім для його виправлення. Звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.75 КК України при призначенні покарання у виді арешту не може бути застосовано.

У зв»язку з викладеним колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо суворості призначення йому основного покарання у виді арешту та формальність зазначення у вироку обставин, які суд врахував при призначенні основного покарання обвинуваченому.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду про призначення ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення його права керувати транспортними засобами, що є необхідним з урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення, у зв»язку з чим під час апеляційного розгляду кримінального провадження достатніх підстав для незастосування до ОСОБА_4 додаткового покарання, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, не встановлено. Однак, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, що не було враховано судом першої інстанції, крім того, наявність на утриманні дітей, які перебувають на обліках у зв»язку із захворюваннями, батьків похилого віку, які також мають захворювання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав про зменшення строку, на який його позбавлено права керувати транспортними засобами, у зв»язку з чим вимоги апеляційної скарги обвинуваченого в цій частині підлягають частковому задоволенню, а вирок у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.408 КПК України - зміні в частині призначеного додаткового покарання, шляхом його пом»якшення.

Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про неправильне вирішення судом цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, то колегія суддів дійшла такого висновку.

Так, за змістом ст. 128 КПК України потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов, який розглядається у кримінальному провадженні за правилами, встановленими цим кодексом та нормами ЦПК України .

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Згідно із пунктом 16 роз'яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» статтею 21 Закону України від 01 липня 2004 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Відповідно до загальних положень про відшкодування шкоди ЦК України та змісту ч.1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, тільки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає підстави, визначені у ст.28 цього Закону, для відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілого, а також регламентує у ст.26-1 цього Закону порядок відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому.

Зазначені норми не було дотримано судом першої інстанції, оскільки не було звернуто увагу на те, що в позовній заяві потерпілий ОСОБА_2 вказував на той факт, що на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка володіє транспортним засобом Ford Fusion, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1. Вказані обставини підтвердив потерпілий ОСОБА_2 і в суді апеляційної інстанції.

Однак в матеріалах кримінального провадження відсутня копія укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особою, яка володіла транспортним засобом Ford Fusion, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, з цього слідує, що суд першої інстанції формально віднісся до розгляду цивільного позову, оскільки не перевірив умови цього договору, що є істотним порушенням.

Як убачається з вироку, при вирішенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_2, який виник із відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суд, без з»ясування обставин, чи була застрахована цивільно-правова відповідальність за договором, не звернувши уваги на обґрунтованість вимог потерпілого ОСОБА_2 про стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди, який в позовній заяві вказує про спричинення йому матеріальної шкоди у сумі 64897,40 гривень, тоді як згідно із висновком автотоварознавчої експертизи №53/15А від 08 травня 2015 року цьому потерпілому спричинено матеріальну шкоду у сумі 52623,56 гривень, дійшов необґрунтованого висновку про стягнення матеріальної та моральної шкоди із обвинуваченого, чим погіршив його становище. У зв»язку із зазначеним відповідно до ч.2 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог обвинуваченого та відповідно до п.4 ч.1 ст.409, п.1 ч.1 ст.413 КПК України вирок в частині задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди скасувати через незастосування судом закону, який підлягав застосуванню.

Не притягнення судом першої інстанції в якості відповідача страхової компанії у даному випадку позбавляє апеляційний суд прийняти законне і обґрунтоване рішення, оскільки з»ясування цих обставин має важливе значення для правильного вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2

З урахуванням наведенного, вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 підлягає скасуванню з призначенням в цій частині нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

При новому судовому розгляді, суду належить розглянути цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 відповідно до вимог чинного законодавства, постановивши законне та мотивоване рішення.

У відповідності до ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Цивільний позивач ОСОБА_6 в апеляційній скарзі та інші учасники висновок суду щодо стягнення з обвинуваченого на користь ОСОБА_6 матеріальної шкоди не оспорюють, а тому вирок в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Доводи цивільного позивача ОСОБА_6 в апеляційній скарзі щодо стягнення судом першої інстанції з обвинуваченого на його користь моральної шкоди у несправедливо малому розмірі колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Апеляційним розглядом встановлено, що при вирішенні цивільного позову ОСОБА_6 в частині визначення розміру моральної шкоди суд згідно з вимогами ч.1 ст. 1167 Цивільного кодексу України врахував ступінь моральних страждань цивільного позивача, та з урахуванням вимог розумності і справедливості стягнув на його користь моральну шкоду в сумі 1000 гривень, з чим погоджується колегія суддів.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_6 щодо неврахування при визначенні розміру моральної шкоди того, що йому довелось продати автомобіль, у зв»язку з чим погіршилась якість життя, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження. Так, ОСОБА_6 в якості свідка в суді першої інстанції пояснював, що належний йому автомобіль Ford Fusion, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, на підставі усної домовленості про продаж автомобіля та задатку він передав у користування обвинуваченому. Аналогічні пояснення в суді апеляційної інстанції надав і ОСОБА_4 Отже, на час дорожньо- транспортної пригоди вказаний автомобіль не перебував у користуванні цивільного позивача, а тому відсутні підстави стверджувати про тривалий час порушення його звичайного ритму життя через неможливість користування цим автомобілем.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо спричинення моральної шкоди внаслідок продажу автомобіля за значно меншу суму також не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, оскільки цивільним позивачем було заявлено позовні вимоги до обвинуваченого про відшкодування матеріальної шкоди, які судом першої інстанції задоволені та не оспорюються в апеляційному порядку.

Посилання цивільного позивача ОСОБА_6 на те, що поведінка обвинуваченого дає йому підстави вважати, що він не збирається відшкодовувати завдану йому шкоду, що викликає додаткові переживання, має характер припущення, а тому на думку колегії суддів є необґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги цивільного позивача фактично враховані при визначенні розміру моральної шкоди, що стягнута на його користь з обвинуваченого.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга цивільного позивача ОСОБА_6 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2015 року підлягає залишенню без задоволення.

В решті вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2015 року щодо ОСОБА_4 слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2015 року - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу цивільного позивача ОСОБА_6 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2015 року - залишити без задоволення.

Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2015 року щодо ОСОБА_4 в частині призначення додаткового покарання змінити, пом»якшивши його.

Вважати засудженим ОСОБА_4 за ч.1 ст.286 КК України до покарання у виді 6 місяців арешту з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2015 року щодо ОСОБА_4 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 скасувати і призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2015 року щодо ОСОБА_4 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області:

___ ____ _____

О.Є. Джерелейко В.М.Капелюха Н.В.Коваленко