Постанова № 55052417, 13.01.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 р. Справа № 816/4373/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Касумова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2015р. по справі № 816/4373/15

за позовом ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_3, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року №151-17, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25 000,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_3 - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області від 22 червня 2015 року №151-17.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, ч. 4 ст. 11, ст.ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_3, є власником транспортного засобу - автомобіля марки Mitsubichi Pajero, 2013 року випуску, об'єм двигуна 3200 куб.см, коричневого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, державна реєстрація якого здійснена 30 серпня 2013 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 /а.с. 15/.

22 червня 2015 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №151-17, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн /а.с. 14/.

Позивач, не погоджуючись з правомірністю прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року №151-17, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки рішення Полтавської міської ради "Про місцеві податки і збори" у частині встановлення податку на транспорт на 2015 рік прийняте 30 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Також суд першої інстанції вказав, що спірне податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року № 151-17 відповідача має дефекти, які змінюють суть спірного рішення та виключають можливість встановити зміст цього рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв не на підставі норм чинного законодавства, яким врегульовано питання нарахування транспортного податку.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 Податкового кодексу України, було введено транспортний податок.

Згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Приписами ст. 265 ПКУ, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Підпунктом 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно з п.п. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Отже, об'єктом оподаткування є автомобілі, що використовуються до 5 років.

При цьому, згідно пп. 14.1.251 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, транспортні засоби, що використовувалися, - транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

Таким чином, використання транспортного засобу пов'язується з його реєстрацією.

Під час судового розгляду справи встановлено, що транспортний засіб автомобіль марки Mitsubichi Pajero, 2013 року випуску, з об'ємом двигуна 3200 куб.см, коричневого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований 30 серпня 2013 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 /а.с. 15/.

Колегія суддів зазначає, що згідно з п.п.14.1.163 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, перша реєстрація транспортного засобу - реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше.

Відповідно до п. 267.4, 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп. 267.6.1 пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Водночас пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України визначено, що до місцевих податків зокрема належить податок на майно, в склад якого, відповідно до пп. 265.1.2 п. 265.1 ст. 265 ПКУ входить транспортний податок.

Відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Аналіз вищенаведених норм права дає колегії суддів підстави для висновку, що встановлення іншого розміру (збільшення або зменшення) транспортного податку не віднесено до компетенції місцевих рад, згідно приписів Податкового кодексу України.

Отже, транспортний засіб, який рахується за позивачем є об'єктом оподаткування в розумінні пп. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України, а тому контролюючий орган правомірно нарахував суму транспортного податку.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача, з якими погодився суд першої інстанції, на рішення сесії Полтавської міської ради, як підставу того, що відповідний податок повинен нараховуватись з 2016 року, оскільки рішення сесії органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платниками сплачувати податки та збори з тих підстав, що такі прямо закріплені законодавцем нормами Податкового Кодексу України.

Таким чином, грошове зобов'язання визначене податковим повідомленням-рішенням від 22 червня 2015 року №151-17, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25 000,00 грн., є винесеним у відповідності до норм чинного податкового законодавства та підлягає сплаті.

З приводу наявності дефектів, допущених при оформленні спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у спірному податковому повідомленні-рішенні у графі "посилання на пункт та статтю законодавчого акта, відповідно до якого здійснений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань" контролюючим органом зазначено як підставу для нарахування податкового зобов'язання статтю 286 Податкового кодексу України (порядок обчислення плати за землю), а також вказано строки сплати з посиланням на статтю 287 Податкового кодексу України (строк сплати плати за землю) та статтю 288 Податкового кодексу України (орендна плата).

Водночас, суму податкового зобов'язання податковим органом визначено за платежем: «Транспортний податок з фізичних осіб 18011000» у розмірі 25000,00 грн., тобто у розмірі визначеному п. 267.4, 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України, а тому зі змісту податкового повідомлення-рішення можливо встановити вид та розмір визначеного контролюючим органом грошового зобов'язання. При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви (а.с. 5), позивач посилається на відсутність у його власності земельної ділянки, що виключає можливість визначення позивачу грошового зобов'язання за порушення ст.ст. 286-288 Податкового кодексу України.

Колегія суддів наголошує, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

Вищевказана правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 28.03.2014 року № 375/11/14-14.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вказані дефекти оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року №151-17 не можуть бути підставою для його скасування, з огляду на те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт порушення позивачем вимог чинного законодавства.

Щодо посилань позивача на те, що поширення норм ст.267 ПК України на осіб, які стали власниками об'єктів оподаткування транспортним податком до 01.01.2015 року суперечить ст.58 Конституції України і порушує ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то такі до уваги не беруться із наступних мотивів.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У своєму рішенні від 14 жовтня 2010 року прийнятому в справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський Суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» (п. 50).

Тому, введення нового виду податку «транспортного податку» на підставі Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VІІІ від 28 грудня 2014 року слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи, що узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Отже, на підставі аналізу норм законодавства та оцінки фактичних обставин справи суд доходить висновку, що Державна податкова інспекція у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року №151-17 діяла у законний спосіб, на підставі та в межах визначених повноважень. Тому, підстави для скасування податкового повідомлення-рішення у суду відсутні.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2015 року по справі № 816/4273/15 не відповідає вимогам ст. 159 КАС України, оскільки прийнята судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи та задоволення позовних вимог ОСОБА_3.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області - задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2015р. по справі № 816/4373/15- скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 18.01.2016 р.