Ухвала суду № 55051147, 12.01.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 р.Справа № 533/798/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бартош Н.С.

Суддів: Філатова Ю.М. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Афанасьєва О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Козельщинському районі Полтавської області на постанову Козельщинського районного суду Полтавської області від 05.11.2015р. по справі № 533/798/15-а

за позовом ОСОБА_1

до управління Пенсійного фонду України в Козельщинському районі Полтавської області

треті особи Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області , Управління державної казначейської служби у Козельщинському районі

про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести виплату коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 - законний представник, яка діє в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Козельщинському районі Полтавської області, треті особи головне управління Державного казначейства України у Полтавській області, управління державної казначейської служби у Козельщинському районі, в якому просила визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати його провести виплати на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 1/4 частки від 138929,50грн, що становить 34732,38грн, які належать їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Козельщинською державною нотаріальною конторою від 07.11.2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №2971.

Постановою Козельщинського районного суду Полтавської області від 05.11.2015 р. позовні вимоги задоволено.

Управління Пенсійного фонду України в Козельщинському районі Полтавської області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Козельщинського районного суду Полтавської області від 05.11.2015 р. та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В порядку, визначеному ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судовим розглядом встановлено, що згідно посвідчень серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та йому призначена пенсія як інваліду ІІ групи (а.с.8 -9).

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 17.09.2010 року зобов'язано УПФУ в Козельщинському районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_4 відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо розміру державної (основної) пенсії не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру пенсії за віком, визначеного ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести виплати недоотриманих сум внаслідок здійсненого перерахунку з 27.05.2004 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 03.08.2010 року та провести відповідні виплати, починаючи з 31.10.2006 року з урахуванням положень ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.10-11).

Управлінням Пенсійного фонду України в Козельщинському районі Полтавської області судове рішення виконано в частині перерахунку пенсії ОСОБА_4.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 26.09.2012 року (а.с.12).

Він є батьком ОСОБА_2, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 04.07.2007 року (а.с.7).

З свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.11.2014 року вбачається, що спадкоємцем на 1/4 ідеальну частку недоотриманої пенсії в сумі 138929 грн. 50 коп., що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 на підставі довідки УПФУ в Козельщинському районі від 03.10.2014 року є його дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

ОСОБА_1 звернулась з заявою від 24.04.2015 року до УПФУ в Козельщинському районі про виплату недоотриманої пенсії (а.с. 14).

Листом від 14.05.2014 року УПФУ в Козельщинському районі вказало, що нарахована за рішенням суду сума невиплаченої ОСОБА_4 основної та додаткової пенсії, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який мав статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і був інвалідом 2 групи, що становить 138929 грн.50 коп., не може бути виплачена управлінням у зв'язку з відсутністю фінансування (а.с.16, 56).

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, та з того, що ОСОБА_2 є спадкоємицею 1/4 частки недоотриманої пенсії в сумі 138929 грн. 50 коп., що належала ОСОБА_4, вона відповідно до ст.1227 ЦК України, має право на отримання нарахованих, але неодержаних за життя її батька грошових коштів у розмірі 34732,38 грн.

Колегія суддів погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості права ОСОБА_2 на отримання коштів у розмірі 34732,38 грн. відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом зазначає, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту шляхом звернення до адміністративного суду.

Відповідно до вимог ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. З огляду на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно з нормою ч. 1 ст. 5 КАС України є джерелом права, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч.2 ст.4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частини 1 та 2 статті 17 КАС України визначають, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму; на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Аналіз викладеного свідчить, що законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Аналіз свідчить, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

При визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач; суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Як вбачається з адміністративного позову позивач заявив вимогу про визнання неправомірними дій щодо відмови виплатити кошти за свідоцтвом про спадщину та стягнення невиплачених коштів, які належать її доньці на праві власності на підставі цього свідоцтва.

Згідно з частиною 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, позовна вимога про визнання неправомірними дій пенсійного органу не свідчить про наявність публічно - правового спору, так як може бути предметом розгляду в цивільному судочинстві.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем не заперечується право позивача на отримання коштів, на які за життя мав право ОСОБА_4

Досліджуючи матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність публічно-правового спору між сторонами.

Відповідно до вимог ст. 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Згідно постанови №280 від 23.07.2014 року, затвердженої Кабінетом Міністрів України, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Відносини між позивачем та відповідачем виникли не з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, ОСОБА_2 відповідачем пенсія не призначалась.

Між сторонами існують інші відносини, а саме щодо виплати коштів за спадковим правом.

Враховуючи зміст правовідносин, колегія суддів вважає, що у даному випадку, публічно-правовий спір відсутній, тому справа не є такою, що розглядається в порядку адміністративного судочинства, в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Виходячи з вищенаведеного, суд зазначає, що не є публічно-правовим спір за участю суб'єкта владних повноважень, публічного права, з одного боку, та суб'єкта приватного права, фізичної особи, коли управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на створення, зміну або припинення її цивільних прав. В даному випадку існує спір про право цивільне, хоча однією зі сторін у ньому виступає особа публічного права. У спірних правовідносинах у цьому випадку реалізується не публічний, а приватний інтерес.

Отже, спірні правовідносини не є публічно-правовими і, як наслідок, вирішення такої категорії спорів не регулюється приписами Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням зазначених обставин та норм процесуального права, спір, який виник між сторонами, не належить до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки відповідно до п.1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України до справ адміністративної юстиції відносяться лише публічно-правові спори.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю ухвалою скасувати судове рішення суду першої інстанції і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.

Керуючись п. 1 ст. 157, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Козельщинському районі Полтавської області задовольнити.

Постанову Козельщинського районного суду Полтавської області від 05.11.2015р. по справі № 533/798/15-а скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Козельщинському районі Полтавської області треті особи Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області , Управління державної казначейської служби у Козельщинському районі про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести виплату коштів закрити.

Роз'яснити, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бартош Н.С.Судді Філатов Ю.М. Мельнікова Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 18.01.2016 р.