Рішення № 55032143, 12.01.2016, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/829/15-ц

Провадження № 2/192/20/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" січня 2016 р. СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді Щербини Н. О.,

за участі секретаря судового засідання - Сербіної Л. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт Солоне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Солонянської районної державної адміністрації, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_4, а 19 лютого 2015 року з інформації Держкомзему у Солонянському районі Дніпропетровської області їй стало відомо, що чоловіка було включено до списку до Державного акту на право колективної власності на землю колишнього КСП «Перемога» за №173, але сертифікат на право на земельну частку він не отримував і державний акт на його ім'я не виготовлявся.

Позивач вважає, що як дружина померлого ОСОБА_4, вона згідно ст. 1261 ЦК України належить до першої черги спадкоємців за законом, але не може оформити своє право на земельну частку (пай) КСП «Перемога» внаслідок відсутності сертифікату, оскільки чоловік не встиг його оформити за життя. У зв'язку з зазначеним вона звернулася до відповідача з заявою про вирішення питання щодо виділення їй, як спадкоємцю ОСОБА_4, в натурі земельної ділянки (паю) у встановленому законом розмірі в умовних кадастрових гектарах, проте їй було повідомлено що у випадку відсутності сертифікату та державного акта на земельну ділянку, питання повинно вирішуватися в судовому порядку, у зв'язку з чим вона змушена звернутися з позовом до суду.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на ст. ст. 1216, 1225,1261 ЦК України, а також на положення Указу Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» та Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв)».

У судове засідання 12 січня 2016 року позивач ОСОБА_1, яка про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином (а.с.140) не з'явилася, причини неявки суду не повідомила, а її інтереси в судовому засіданні представляє повноважний представник ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності від 16 липня 2015 року (а.с.56-60), у зв'язку з чим суд ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності позивачки.

Представник позивача в судовому засіданні 12 січня 2016 року позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених в позові. Крім того, пояснила, що позивач про її право на земельну частку (пай) після смерті чоловіка дізналася лише в 2015 році, оскільки ця інформація приховувалася від неї сільським головою та позивачці у зв'язку з її юридичною безграмотністю про таке її право ніхто не роз'яснював раніше. Представник позивача вважає, що загальновідомим є факт приховування списків на земельні паї, а позивач весь час з моменту смерті чоловіка вважала, що її права не можуть бути порушені будь-ким. ОСОБА_5 в судовому засіданні посилалася на те, що матеріалами справи доведено факт членства померлого ОСОБА_4 в КСП «Перемога», а оскільки він був включений до списку до Державного акта, то його дружина, як спадкоємець, має право на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Представник відповідача - Солонянської районної державної адміністрації - Догонова Т. В. в судовому засіданні 12 січня 2016 року позов не визнала, підтримала подану представником відповідача заяву про застосування строків позовної давності (а.с.32-33). Вважала, що позивачкою не доведений факт членства померлого ОСОБА_4 в КСП «Перемога», а тому просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Згідно наданих письмових заперечень (а.с.35-36) відповідач вважає, що ОСОБА_4 за життя ніяким чином не наполягав на отриманні сертифікату та нікуди не звертався щодо підтвердження свого права на земельну частку (пай), а першу довідку відділу Держкомзему у Солонянському районі позивач отримала 17 грудня 2010 року, другу довідку - 19 лютого 2015 року. Тобто про порушене своє право спадкоємиці вона дізналася 17 грудня 2010 року. А тому відповідач вважає, що ОСОБА_1 не реалізувала своє право на отримання у власність земельної ділянки в порядку спадкування після померлого чоловіка ОСОБА_4 у встановлені законодавством строки, на підставі чого просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 16 рудня 2015 року за клопотанням позивачки до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача було залучено - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.136,137).

Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали позов, не заперечували проти його задоволення на користь позивачки, а ОСОБА_3 пояснила суду, що пам'ятає з дитинства про те, як її батько звертався з заявою про отримання сертифікату на земельну частку (пай), проте йому було відмовлено у його видачі, але доказів такого звернення та отримання відмови вона надати суду не може.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та відповідача, третіх осіб, дослідивши надані докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Солонянського районного управління юстиції Дніпропетровської області 08 грудня 2009 року (а.с.13).

Згідно листа відділу Держземагенства у Солонянському районі Дніпропетровської області від 18 лютого 2015 року за № 2/11-393 (а.с.8) ОСОБА_4 був включений до списку до Державного акту на право колективної власності на землю колишнього КСП «Перемога» Солонянського району Дніпропетровської області за № 173, але сертифікат на право на земельну частку (пай) не отримував і державний акт не виготовлявся.

Згідно архівної довідки Солонянської РДА від 07 липня 2015 року за №К-11-13 (а.с.38) по документах архівного фонду «колгосп «Перемога» в списках на прийом в члени колгоспу значиться ОСОБА_4 - трактористом» - так в документах (протокол засідання правління колгоспу від 15 квітня 1992 року № 7) та в списках громадян на звільнення з членів колгоспу під № 69 - «ОСОБА_4.» - так в документах (протокол загальних зборів членів колгоспу від 12 лютого 1997 року № 1). Також в довідці зазначено, що в наявних документах за 1998 рік даних про факт прийому в члени КСП (на роботу) та звільнення з членів (з роботи) КСП «Перемога» на ОСОБА_4 не виявлено, а розпорядженням представника Президента України від 18 березня 1994 року № 120, колгосп «Перемога» реорганізовано в КСП «Перемога», яке є його правонаступником (а.с.38).

Судом встановлено що згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_4, останній 01 січня 1992 року був прийнятий в члени колгоспу «Перемога» (а.с.39 зворот), який розпорядженням представника Президента України від 18 березня 1994 року № 120 був реорганізований в КСП «Перемога» (а.с.82). Проте, суд вважає, що позивачем не було надано суду належних доказів стосовно членства ОСОБА_4 в колгоспі «Перемога», оскільки зазначення про членство в трудовій книжці не є належним та допустимим доказом, а наданий позивачем протокол № 7 від 15 квітня 1992 року, про який зазначено в архівній довідці, в якості доказу прийому померлого ОСОБА_4 до членів колгоспу «Перемога» не може бути таким доказом, оскільки цей протокол датований пізнішою датою, ніж записи в трудовій книжці, а крім того, текст протоколу взагалі не містить серед питань черги денної такого питання як прийом в члени колгоспу (а.с.83).

Згідно ст.5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут.

Згідно копії Статуту КСП «Перемога», прийнятого рішенням загальних зборів колгоспників від 11 лютого 1994 року членами КСП можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку та які визнають і виконують його Статут та подали заяву про участь своєю працею в діяльності КСП, а прийом в члени КСП здійснюється загальними зборами членів КСП, або зборами, правлінням КСП з наступним затвердженням прийнятих рішень та загальних зборах (а.с.73-81).

Судом було встановлено, що Статут КСП «Перемога» не містить положень про автоматичний прийом членів колгоспу «Перемога» до членів КСП «Перемога», оскільки його положення передбачають подання заяви про вступ в члени КСП, розгляд її та затвердження загальними зборами членів КСП.

Посилання представника позивача на те, що протоколом № 1 від 12 лютого 1997 року ОСОБА_4 був звільнений з членів КСП під №69 (а.с.84-85), на підставі чого можна дійти логічного висновку про те, що він був прийнятий в члени КСП «Перемога», суд сприймає критично, оскільки відповідно до ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому посилання представника позивача про ймовірний прийом ОСОБА_4 в члени КСП «Перемога» є лише припущеннями, які не доведені суду належними та допустими доказами.

Згідно копії Державного акта на право колективної власності на землю серії НОМЕР_4 від 12 лютого 1994 року, виданого колективному господарству «Перемога», яке було реорганізовано в КСП «Перемога», ОСОБА_4 внесений до списку до цього Державного акту під №173 (а.с.64).

Відповідно до п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720 від 08.08.1995 року, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю. У разі смерті члена колективного сільськогосподарського підприємства, що набув права на земельну частку (пай) з дня видачі КСП державного акта на право колективної власності на землю, успадкування права на земельний пай здійснюється за загальними правилами спадкування.

З наданої довідки відділу Держкомзему у Солонянському районі Дніпропетровської області від 17 липня 2015 року за № 31-419-0.2-796/2-15 (а.с.61) убачається, що ОСОБА_4 в списках до державного акту на право колективної власності на землю КСП «Перемога» (НОМЕР_4 від 12 лютого 1994 року) значиться під № 173, але суд приходить до висновку, що ці докази не свідчать про безспірне право померлого ОСОБА_4 на земельну частку (пай) в землях КСП «Перемога», оскільки суду не надано доказів його членства в даному КСП на день передачі земель в колективну власність, а відповідно і його права на отриманні земельної частки (паю).

Посилання третьої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні 12 січня 2016 року на те, що за життя її батько звертався з заявою про видачу сертифікату, проте йому було відмовлено у його видачі, не підтверджено матеріалами справи, а ОСОБА_3 не заперечувала того факту, що не може надати суду відповідні докази.

Згідно п.п. 2, 3 Указу Президента від 10 листопада 1994 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" - кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі. Установлено, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

Сам ОСОБА_4 життя ніяким чином не наполягав на отриманні сертифікату та нікуди не звертався щодо підтвердження свого права, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення ним таких дій.

В пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року, Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та відповідні норми ЦК УРСР, при цьому слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що позивач та її представник не довели членство померлого ОСОБА_4 в колгоспі та КСП «Перемога», а також не довели, що ОСОБА_4 мав право на отримання сертифікату на земельну частку (пай).

Відповідно ст.ст.1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право власності на земельну ділянку є майновим правом, яке не припиняється внаслідок смерті і тому, воно переходить до складу спадщини.

Судом було встановлено, що відносини щодо спадкування після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13.102,104), регулюються положеннями ЦК України 1963 року.

Відповідно до розділу VII ЦК Української РСР 1963 року до складу спадщини входить майно, яке на законних підставах належало спадкодавцеві, проте обставинами справи не встановлено, що спірне майнове право на земельну частку (пай) належало на законній підставі ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до пунктів 4,5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року Правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що відносини спадкування регулюються за правилами ЦК 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР в редакції 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, коло спадкоємців за законом, відмова від спадщини.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР в редакції 1963 року «Перша черга спадкоємців за законом» - при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Статтею 549 ЦК УРСР (1963 р.) визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Статтею 561 ЦК УРСР 1963 року було передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно до копії спадкової справи після померлого ОСОБА_4 (а.с.101-113) з заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину до нотаріальної контори зверталася позивач ОСОБА_1, яка діяла також в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Крім того, спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 були також і його батьки - ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які згідно ухвали Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2002 року про затвердження мирової угоди відмовилися від своєї частки спадщини після смерті ОСОБА_4 (а.с.151-154).

Таким чином, судом було встановлено, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є його дружина - ОСОБА_1 та їхні діти, які 29 січня 2008 року отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на грошові внески (а.с.112,113), а згідно затвердженої мирової угоди діти отримали право на 1/12 частину будинку після смерті ОСОБА_4 (а.с.152).

Судом було встановлено, що на момент звернення з заявою про прийняття спадщини та на момент розгляду судом спору про спадщину після смерті ОСОБА_4 позивач не заявляла своїх прав як спадкоємця на земельну частку (пай), не включала її до складу спадкового майна і про своє право на неї позивач згідно поданих до нотаріальної контори заяв не заявляла, а також не зверталася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на вказане спадкове майно (право). В послідуючому позивач до нотаріальної контори щодо оформлення спадкових прав на земельну частку (пай) не зверталася, нотаріусом їй не було відмовлено в оформлені такого права.

Під час розгляду справи судом, позивач уточнила свої позовні вимоги та залучила до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і просила суд визнати відповідачів такими, що втратили право на спадкування на земельну частку (пай) після смерті ОСОБА_4 (а.с.124-126).

Ухвалою від 09 грудня 2015 року уточнена позовна заява була залишена без руху (а.с.127), а 16 грудня 2015 року - повернута позивачці у зв'язку з не усуненням недоліків (а.с.135). За клопотанням позивачки (а.с.136) ухвалою від 16 грудня 2015 року до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були залучені в якості третіх осіб (а.с.137).

Оскільки судом під час розгляду справи було встановлено що ОСОБА_2, яка у зв'язку з реєстрацією шлюбу 22 листопада 2008 року змінила прізвище з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2» (а.с.149) та ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4, отримали свідоцтва про право на спадщину після його смерті (а.с.112,113), то зазначені особи повинні бути залучені до участі у справі саме в якості співвідповідачів, які також мають право заявляти свої вимоги щодо предмету спору - права на земельну частку (пай). При цьому суд позбавлений можливості самостійно залучати до участі у розгляді справи співвідповідачів, а позивач не усунула недоліки уточненої позовної заяви, в якій зазначені особи були співвідповідачами і не мала бажання усувати їх після роз'яснення судом наслідків не усунення таких недоліків.

Не залучення до участі у справі в якості співвідповідачів осіб, які прийняли спадщину, відсутність доказів звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, до складу якої включено право на земельну частку (пай) та відсутність доказів отримання відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказане майно є самостійними підставами для відмови в задоволенні позову.

Крім того, згідно поданої заяви, відповідач просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності на підставі ст.ст. 257,261,267 ЦК України (а.с.32-33) у зв'язку з тим, що позивач в грудні 2010 року отримала довідку відділу Держкомзему у Солонянському районі Дніпропетровської області, в якій містилася інформація про включення її померлого чоловіка до списку до Державного акта на право власності на землю КСП «Перемога», проте з позовом до суду звернулася лише в 2015 році.

Посилання представника позивача на те, що відповідач не має доказів отримання ОСОБА_1 такої довідки сприймаються судом критично, оскільки видача довідок відбувається саме на підставі заяви заінтересованої особи, а тому видача довідки на ім'я ОСОБА_1 свідчить про її обізнаність стосовно права ОСОБА_4 на земельну частку (пай), що заперечувала в судовому засідання її представник.

Оскільки судом було встановлено, що відносини щодо спадкування після смерті ОСОБА_4 регулюються положеннями ЦК УРСР 1963 року, а стаття 71 цього Кодексу передбачає загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) тривалістю в три роки та застосовується судом незалежно від заяви сторін (ст. 75 ЦК України 1963 року). На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено встановлений строк позовної давності для захисту свого права за даним позовом, оскільки таке право виникло з часу прийняття спадщини, а тому до спірних правовідносин суд за правилами ЦК УРСР 1963 року, застосовує строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Судом було встановлю, що позивачка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом подання заяви до нотаріальної контори 08 вересня 1998 року (а.с.101). Проте згідно з роз'ясненнями в постанові Пленуму Верховного Суду України, від 30.05.2008, № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» п.23 - свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством; за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають; у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 до 2015 року не знала про своє право на спадкування права на земельну частку (пай) у зв'язку з необізнаністю, юридичною неграмотністю, не приймаються судом, оскільки незнання закону не звільняє від відповідальності.

Таким чином, суд вважає, що в судовому засіданні позивачем та її представником у справі не доведений факт членства померлого ОСОБА_4 в КПС «Перемога», не надано доказів отримання ним за життя сертифікату на право на земельну частку (пай), не надано доказів включення до складу спадщини права ОСОБА_4 на спірну земельну частку (пай), а також доказів успадкування ОСОБА_1 такого права та включення цього права в спадкове майно, не залучено до участі у справі в якості співвідповідачів спадкоємців померлого (дітей), пропущено строк позовної давності на звернення з позовом до суду, а тому правові підстави для визнання за спадкоємцем - позивачем у справі, права на земельну частку (пай) в порядку спадкування - відсутні, а отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають. У зв'язку з відсутністю підстав для визнання за позивачкою права на земельну частку (пай), задоволенню також не підлягають позовні вимоги про зобов'язання відповідача по справі відвести ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) земельну ділянку колишнього КСП «Перемога» та надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою на право власності на земельну ділянку.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, суд вважає необхідним судові витрати по справі покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.5 Земельного кодексу України від 13 березня 1992 року; ст.1, 2 Указу Президента "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995р, ст.5 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", ст.ст.12,17,116,122,125,126 Земельного кодексу України 2002 року, ст.524-527,534,549,560 ЦК України 1963 року,ст.ст.256-267 ЦК України 2003 року, ст.ст. 10,11,60,88,209,212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Солонянської районної державної адміністрації, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлений 18 січня 2016 року.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина