Рішення № 5503065, 02.07.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 15/639-21/14-45/10802.07.09 За позовом:Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми “Агро” До відповідача: Державного комітету України з державного матеріального резерву

Про:cтягнення 2.995.506,05 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

Позивача: Ткаченко В.В.- представник (дов. №А-2/71 від 10.07.2007)

Відповідача: Висотенко І.М. представник (дов. № 2/5720 від 02.12.2008)

Позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою в якій просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 2.087.460,67 грн. за період серпень 2004 01 червня 2007, суми пені в розмірі 761.923,14 грн., суми штрафних санкцій у розмірі 7% згідно пункту 2 статті 231 Господарського кодексу України, що складає 146.122,24 грн., через неналежне виконання відповідача умов Договору №юр-2зб/304-2004 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 12.08.2004, а також про стягнення з відповідача державного мита в розмірі 25.500,00 грн. та суми витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконує Договір №юр-2зб/304-2004 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 12.08.2004, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобовязання по відповідальному зберіганню цінностей відповідача у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16.

До прийняття рішення по суті позивач надав до суду заяву, згідно якої просить суд прийняти відмову від частини позовних вимог, а саме в частині стягнення пені та штрафних санкцій, та на підставі ст.ст. 1, 12 ГПК України, ст.ст. 526, 509, 530, 947 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 2.174.703,55 грн.

Відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, вказуючи на те, що ним не було допущено прострочення виконання зобовязання, так як Договором не визначено строк його виконання. Крім того, відповідач зазначає, що його дані стосовно кількості зерна, що знаходиться на зберіганні у позивача та суми заборгованості перед позивачем не співпадають з даними, наведеними позивачем в позовній заяві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2007 позовні вимоги Приватного підприємства сільськогосподарської виробничної фірми “Агро”задоволені повністю та стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву 2.174.703,55 грн. суми основного боргу, 21.747,04 грн. суми державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого Господарського суду України від 31.01.2008 Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2007 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Позивач в судовому засіданні надав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої збільшує позовні вимоги на 105.976,82 грн., тобто суму боргу, яка утворилася у період з червня 2007 по березень 2008, та просить стягнути з відповідача загальну суму боргу, яка складає 2280663,42 грн. та утворилася з серпня 2004 по березень 2008.

Відповідач при новому розгляді справи письмових пояснень не надав.

Рішенням Господарського суду Міста Києва від 03.06.2008 у справі № 15/639-21/14 (суддя Шевченко Е.О.), залишеного без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2008, позов задоволено частково, припинено провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача 761923,14 грн. суми пені, 146122,24 грн. суми штрафних санкцій, стягнуто з відповідача на користь позивача 1612170,72 грн. суми основного боргу, 16121,71 грн. суми державного мита та 118,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2009 Рішення Господарського суду Міста Києва від 03.06.2008 та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2008 скасовано в частині стягнення 668492,70 грн. заборгованості за зберігання зерна в кількості 6521 тони 881 кілограмів, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до резолюції Голови Господарського суду міста Києва Саранюка В.І. справу передано на розгляд суді Балац С.В.

Отже, згідно Постанови Вищого господарського суду України від 19.02.2009 на новий розгляд Господарському суду міста Києва передано вимогу позивача про стягнення 668.492,79 грн. основного боргу за зберігання зерна згідно актів №019997 від 06.08.2004, № 020001 від 06.08.2004.

Ухвалою від 16.03.2009 справа № 15/639-21/14 прийнята до провадження судді Балац С.В, присвоєно їй № 15/639-21/14-45/108. Розгляд справи призначено на 15.04.2009.

Позивач звернувся до суду із заявами від 27.05.2009 № А-6/01/42 від 04.06.2007 № А-6/01/61 про збільшення позовних вимог. В зазначених заява позивач просив збільшити вимоги, яка передана на розгляд суду першої інстанції на 6714,12 грн. основного боргу, також позивач просив стягнути з відповідача 125.298,66 грн. 3% річних, 978.616,35 грн. збитків від інфляції.

Відповідач проти стягнення 3% річних та збитків від інфляції заперечив та вказав, що такі вимоги на розгляд місцевого господарському суду не передавалася, а тому не можуть бути збільшені.

В судових засіданнях 27.05.2009 та 04.06.2009 оголошувалися перерви до 04.06.2009 та до 02.07.2009 відповідно, про що сторони повідомлялися під розписку.

У судовому засіданні сторони звернулися до суду із спільним клопотанням про продовження строку вирішення спору. Ухвалою від 04.06.2009 клопотання сторін задоволено, строк вирішення спору продовжено.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

В С Т А Н О В И В:

12.08.2004 Приватним підприємством сільськогосподарською виробничою фірмою “Агро” та Державним комітетом України з державного матеріального резерву укладено Договір №юр-2зб/304-2004 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до умов цього Договору відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. В свою чергу за умовами Договору відповідач зобовязується відшкодувати витрати позивача на утримання матеріальних цінностей, виходячи з розрахунку 2,50 грн. (в т.ч. ПДВ) за тонно-місяць.

Таким чином, за своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором зберігання, положення якого регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до Закону України “Про державний матеріальний резерв” відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користування цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідач у 2004 передав позивачеві згідно Приймального акту (зберігального зобовязання № 3) по формі № Р-16 від 06.08.2004 бланк № 019997 в кількості 6500 тон зерна, згідно Приймального акту (зберігального зобовязання № 5) по формі № Р-16 від 06.08.2004 бланк № 020001в кількості 21,881 тон зерна.

Як свідчать матеріали справи, обовязки зберігача виконувалися позивачем починаючи з серпня 2004р., і, як вбачається з матеріалів справи, до березня 2008р. Залишок пшениці, яка не була вибрана відповідачем та залишилась на зберіганні у позивача на початок березня 2008р. склала 122.072,00 кг.

У відповідності до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Стаття 947 Цивільного кодексу України встановлює, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобовязаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 7 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, повязаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву” від 12.04.2002 №532 передбачено, Державний комітет з державного матеріального резерву спрямовує на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 7 вказаної вище Постанови відшкодування витрат, повязаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з п. 4.1. Договору №юр-2зб/304-2004 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 12.08.2004р. комітет (відповідач по справі) відшкодовує витрати зберігача (позивача по справі) на утримання матеріальних цінностей, виходячи із розрахунку 2,50 грн. (в т.ч. ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зберігача.

Виходячи з аналізу наданих до матеріалів справи документів, суд приходиться до висновку про часткове виконання відповідачем своїх зобовязань по відшкодуванню витрат позивача на утримання переданих на зберігання матеріальних цінностей призвело до утворення у звязку з цим заборгованості відповідача перед позивачем.

На адресу відповідача позивачем направлялися претензії (від 19.09.2006 б/н, від 18.12.2006 б/н, від 14.05.2007 №А-3/61) з вимогою погасити заборгованість, що утворилася на підставі Договору.

В строк, передбачений ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач заборгованість не погасив, тому у нього перед позивачем існує заборгованість, яка відповідно до розрахунку суду складає суму 668492,70 грн.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обовязків (ст. 11, 626 Цивільного кодексу України), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (статті 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобовязання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на спростування наявності вказаної заборгованості.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за зберігання зерна закладеного на підставі Приймального акту (зберігального зобовязання № 3) по формі № Р-16 від 06.08.2004 бланк № 019997 та Приймального акту (зберігального зобовязання № 5) по формі № Р-16 від 06.08.2004 бланк № 020001 в сумі 668492,70 грн. є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Крім того, враховуючи те, що позивач продовжує зберігати залишок зерна відповідача в кількості 122,072 тонн, та починаючи з 01.08.2007 по 01.06.2009 відповідач не сплачує за його зберігання, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 6.714,12 грн. за зберігання зерна за вказаний період є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача додатково 125.298,66 грн. 3% річних, 978.616,35 грн. збитків від інфляції, то відповідно до приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України збільшення позовних вимог полягає у збільшенні всіх або окремих із заявлених вимог. Судом не може бути прийнято збільшення позовних вимог про стягнення з відповідача суми 3% річних та збитків від інфляції оскільки, по-перше, позивачем такі вимога не заявлялися, а тому і не можуть бути збільшені, а, по-друге, місцевому господарському суду на новий розгляд передана лише вимога про стягнення основного боргу. Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції є заявленням позивачем додаткових позовних вимог, що ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено, а тому вимоги позивача про стягнення 125.298,66 грн. 3% річних, 978.616,35 грн. збитків від інфляції судом не розглядається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати в частині розглянутих вимог покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, р/р 35225016003272 в ОПЕРУ Держказначейства України, МФО 820172, Код ЄДРПОУ 2005532) на користь Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми “Агро” (91047, м. Луганськ, вул. Оборона, 107, п/р 261256 в Східно-Промисловому комерційному банку м. Луганськ, МФО 304870, Код ЄДРПОУ 30877035) 675.206 (шістсот сімдесят пять тисяч двісті шість ) грн. 82 коп. основного боргу, 6.752 (шість тисяч сімсот пятдесят дві) грн. 06 коп. - державного мита.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

СуддяС. Балац