Рішення № 55021032, 11.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/898/16 Справа № 196/1674/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бойко Ю. О. Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2016 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс»

на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошової суми,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2014 року до Царичанського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошової суми.

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 01/14-00346 з додатками, укладений 28 жовтня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" та ОСОБА_2.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" (код ЄДРПОУ 38104479) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, нкпп - НОМЕР_1, сплачену ним грошову суму за організацію та оформлення договору фінансового лізингу № 01/14-00346 з додатками від 28 жовтня 2014 року в розмірі 30000,00 (тридцять тисяч) грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено у зв`язку з недоведеністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" (код ЄДРПОУ 38104479) в дохід держави судовий збір в розмірі 300,00 (триста) грн.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» просить скасувати рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положенням ст.806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізінгу встановлюються законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Судом встановлено, що 28.10.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" уклало з ОСОБА_2 договір фінансового лізингу№01/14-00346, за яким предметом лізингу був трактор МТЗ-892 .

У той же день позивач сплатив 30000 грн. на користь ТОВ «ЛК "Автофінанс" .

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з умов договору фінансового лізингу між сторонами було досягнуто згоди по всіх істотних умовах, які ставляться чинним законодавством України для чинності таких правочинів. Таким чином, цей договір не може бути визнаним недійсним лише з підстав заперечення їх дійсності стороною по справі.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що умови договору фінансового лізингу є несправедливими в силу ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», однак судом належним чином не було мотивовано доцільність застосування до умов договору фінансового лізингу саме конкретних вимог цієї статті Закону.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

В зв'язку з тим, що діяльність з фінансового лізингу повністю визначена чинним законодавством України та контролюється Нацкомфінпослуг, укладений між сторонами договір відіграє значну, вирішальну роль у регулюванні правовідносин між сторонами. І саме в договорі максимально точно визначені всі його істотні умови, порядок укладення договору, права та обов'язки сторін і правові наслідки, які наступають після належного або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань

Згідно умов чинного Договору, не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, а відповідач здійснює свою господарську діяльність та несе певні ризики .

ЗУ «Про захист прав споживачів» взагалі не регулює відносини які склались між сторонами Договору. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо порушенням відповідачем чинного законодавства України.

Суд першої інстанції не зробив належного вмотивування в чому саме полягає порушенням відповідачем чинного законодавства України , не взяв до уваги норми спеціальних законів, які регулюють такий вид діяльності, як фінансовий лізинг. Також, не враховано, що ЗУ «Про захист прав споживачів» не регулює правовідносини у сфері укладання, виконання, розірвання договорів фінансового лізингу.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Верховний Суд України дійшов висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що між сторонами укладено договір фінансового непрямого лізингу, тобто лізингодавець зобов'язаний придбати в майбутньому обраний предмет лізингу тільки після виконання встановлених Договором умов лізингоодержувачем та передати його у користування.

Позивачем по Договору сплачено тільки комісію за організацію договору у розмірі 30.000,00 грн.

Таким чином, позивачем не було сплачено авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу, в розмірі 3 % від вартості предмета лізингу, а отже у відповідача не виник обов'язок придбати та передати предмет лізингу у користування позивачу. Адже відповідно до вищевказаного п. 1.7 Договору, обчислення строку передачі предмета лізингу розпочинається після сплати позивачем трьох складових, які чітко визначені в Договорі.

Умова щодо визначення продавця, на яку вказує суд першої інстанції є взагалі не суттєвою для договорів фінансового лізину та не вимагається законодавством. Лізингоодержувач в праві обирати на свій власний розсуд продавця обраного товару. У визначеннях Договору фінансового лізингу зазначено, що Продавець - означає юридичну чи фізичну особу-суб'єкта підприємницької діяльності, яка є постачальником транспортних засобів лізингодавцю з якими лізингодавець уклав договори доручення або агентські договори. Найменування, адресу та реквізити продавця зазначаються в Акті приймання-передачі предмета лізингу, який є предметом даного Договору.

Крім того, продавець не може бути зазначеним в договорі фінансового лізингу з різних підстав, зокрема ця умова не є істотною для договорів фінансового лізингу, а також, лізингодавець на момент укладення договору не може передбачити в якого саме продавця буде придбаний товар, оскільки саме від лізингоодержувача залежить коли саме товар буде придбано, де саме забажає отримати товар та інше.

Відповідач укладає договори поставки та купівлі-продажу з тими продавцями, у яких наявний конкретний товар та якомога ближче до місця проживання лізингоодержувача.

Умовами договору чітко передбачено, що лізингодавець зобов'язаний придбати обраний клієнтом товар та здійснити всі необхідні дії щодо його реєстрації та страхування, та лише тоді передати його у право користування та розпорядження лізингоодержувачу. Очевидно, що відповідач співпрацює з різними продавцями та постачальниками, а тому намагається придбати бажаний товар найкращої якості, оскільки лізингодавець несе всю відповідальність перед лізингоодержувачем за неї.

Згідно з положеннями ст. 808 ЦК України якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, навіть якщо продавець (постачальник) і обраний лізингодавцем, то лізингодавець не несе відповідальності перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію.

Однак суд не дослідив, що в зв'язку із специфічністю договорів непрямого лізингу, яка полягає у наданні предмету лізингу лізингоодержувачеві не одразу після укладення правочину, а після спливу певного часу (п. 1.7 Договору), вочевидь, ціна на предмет лізингу може змінитись, тим паче при умовах нестабільної економіки в країні. При чому, в такому випадку при настанні таких обставин, які не залежать від волі Сторін, ризики такого збільшення ціни транспортного засобу або зміни розміру обов'язкових платежів, пов'язаних із страхуванням, сплатою податків або прирівняних до них платежів та ін., несуть як Лізингоодержувач, якому необхідно проводити відповідну доплату, так і Лізингодавець, якому згідно Договору необхідно сплатити другу половину вартості Предмета лізингу.

Тому твердження суду про можливість Відповідача самостійно змінювати вартість предмета лізингу є помилковим.

Право на розірвання Договору у лізингодавця може виникнути тільки у разі невиконання лізингоодержувачем договірних зобов'язань.

Згідно з умовами договору після сплати Позивачем комісії за організацію договору, авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу у Відповідача виникає обов'язок по придбанню предмета лізингу та його передачі в користування Позивачу. Відповідач з власних джерел фінансує різницю вартості предмета лізингу (загальна вартість мінус авансовий платіж здійснений Позивачем) та покладає на Позивача обов'язок щодо сплати залишку платежів, страхування предмета лізингу, належного його утримання та використання з метою гарантування повернення власних коштів та отримання прибутку. І у випадку належного виконання Позивачем своїх договірних зобов'язань по вчасній сплаті платежів, страхування, утримання та використання предмета лізингу за призначенням до останнього не може бути застосовано жодних штрафних санкцій, або так чи інакше порушено його права на володіння та користування предметом лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Законодавством про фінансовий лізинг чітко передбачено порядок, умови та наслідки розірвання договорів фінансового лізингу лізингоодержувачем в односторонньому порядку. Тобто, Законом передбачено можливість відмовитись від правочину в разі неналежного виконання лізингодавцем умов договору, а саме лише у разі затримки передачі товару в користування, в інших же випадках сторони мають обов'язково керуватись умовами договору.

Суд першої інстанціїї першої інстанції,визнаючи недійсним договір лізингу зазначав як одну із підстав несправедливою умову п. 8.17 Договору, а саме підписання додаткової угоди у разі зміни розмірів лізингових платежів та акту коригування вартості предмета лізингу.

Проте всі лізингові платежі встановлені договором, закріплені відповідними формулами та чітко визначені в додатках до Договору, які є його невід'ємною частиною та не підлягають зміні. Проте, умовами Договору передбачені випадки, коли платежі можуть бути змінені, а саме у випадках не залежних від лізингодавця.

Відповідно до п. 8.13 Договорів в період строку дії даного договору розмір лізингової плати може індексуватись в залежності від: зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність лізингодавця; збільшення та/або зменшення податків, зборів та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з конвертацією гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку; переоцінки залишкової вартості предмета лізингу, яка спричинена змінами вимог нормативно-правових актів України щодо переоцінки предмета лізингу; збільшення та/або зменшення розмірів податків з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та/чи механізмів.

Таким чином, за умовами Договору лізингові платежі можуть бути змінені у деяких випадках, які не залежать від лізингодавця, проте у разі коли така зміна відбудеться, лізингодавець зобов'язаний повідомити про таку зміну лізингоодержувача та відповідно до п. 8.17 Договорів скласти відповідну додаткову угоду. Тим самим, сторони мають можливість обговорити нові виниклі обов'язки та у разі непогодження, прийти до належного компромісу.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 762 ЦК України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Окрім того, суд першої інстанції не взяв до уваги, що у лізингоодержувача існує ряд обов'язків, як то вчасно сплачувати лізингові платежі за Договором, утримувати в належному стані предмет лізингу, використовувати його за призначенням, здійснювати періодичний техогляд тощо. У зв'язку із цим існує і ряд положень, які встановлюють відповідальність за невиконання цих обов'язків.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Встановлення відповідальності у вигляді штрафу в цьому випадку не протирічить нормам чинного законодавства, а лише передбачає відповідальність лізингоодержувача у разі неналежного виконання Договору, тобто є забезпеченням виконання ним своїх обов'язків. Отже, таке вказування на несправедливість положень розділу 10 Договору є безпідставним та необґрунтованим.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню і постановленню нового рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошової суми необхідно відмовити з вищевказаних підстав.

Керуючись ч. 1 ст. 218, ст.ст. 303, 307, 309, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» - задовольнити.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2015 року - скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошової суми - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича