Ухвала суду № 55020974, 13.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/199/16 Справа № 199/3322/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Сенчишин Ф. М. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року

колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 липня 2015 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» до ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог - товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛМ», публічне акціонерне товариство Кредобанк», про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (далі - ТОВ «ФК «Приватні інвестиції») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи тим, що 23 квітня 2009 року між відкритим акціонерним товариством «Кредобанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк» ), та товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛМ» (далі - ТОВ «МІЛМ») було укладено кредитний договір №003/09-К, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в іноземній валюті в розмірі 1.300.000 доларів США в порядку і на умовах, визначених договором, графік погашення суми кредиту був встановлений до 20 квітня 2011 року зі сплатою 15,25% річних.

Вказували, що в подальшому між банком та ТОВ «МІЛМ» було укладено ряд додаткових договорів.

Зазначали, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 31 січня 2011 року між банком, позичальником ТОВ «МІЛМ» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №008/11-П, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі.

На підставі договору факторингу від 29 листопада 2011 року, укладеного між ПАТ «Кредобанк» (клієнт) та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції»(фактор), клієнт передав у власність фактору, а останній прийняв права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

Посилаючись на те, що всупереч умовам договору про надання кредиту, договору поруки, відповідач та третя особа ТОВ «МІЛМ» у повному обсязі не виконують свої зобов'язання по поверненню кредиту, не здійснюють чергові погашення, чим порушують взяті на себе зобов'язання, передбачені умовами кредитного договору, додаткових договорів та договором поруки, внаслідок чого станом на 12 березня 2015 року утворилась заборгованість в розмірі 39.410.579 грн.10 коп., яка складається з наступного: 22.963.205 грн.96 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 5.877.135 грн.72 коп. - заборгованість по відсоткам; 2.627.279 грн.73 коп. - пеня по тілу кредиту; 2.627.279 грн.73 коп. - пеня по відсотках; 3.017.117 грн.76 коп. - інфляційні витрати; 2.298.560 грн. 20 коп. - упущена вигода, яку просили стягнути з відповідача.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 липня 2015 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції» залишені без задоволення.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 03 квітня 2009 року між ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк», з ТОВ «МІЛМ» було укладено кредитний договір №003/09-К, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в іноземній валюті в розмірі 1.300.000 доларів США в порядку і на умовах, визначених договором, графік погашення суми кредиту був встановлений до 20 квітня 2011 року зі сплатою 15,25% річних, зокрема для погашення простроченої суми кредиту за кредитним договором №027/06-К від 22 березня 2006 року.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі.

За правилами ст.ст.546,575 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

12 листопада 2009 року між ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк», та ТОВ «МІЛМ» було укладено додатковий договір №1 про внесення змін до кредитного договору №003/09-К від 03 квітня 2009 року, за яким сторони змінили способи забезпечення виконання зобов'язань.

01 лютого 2011 року між ВАТ «Кредобанк» та ТОВ «МІЛМ» було укладено додатковий договір №2 про внесення змін до основного кредитного договору, за яким сторони договору збільшили суму кредиту до 3.092.798 доларів 11 центів США, але не більше 24.753.707 грн.28 коп. та відстрочили дату остаточного повернення кредиту до 30 травня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання ТОВ «МІЛМ» за кредитним договором №003/09-К від 03 квітня 2009 року, між банком та ОСОБА_2 31 січня 2011 року було укладено договір поруки №008/11-П.

На підставі договору факторингу від 29 листопада 2011 року, укладеного між ПАТ «Кредобанк» (клієнт) та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» (фактор), клієнт передав у власність фактору, а останній прийняв права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

ТОВ «МІЛМ» зобов'язання за кредитом належним чином не виконувало, у зв'язку з чим станом на 12 березня 2015 року утворилась заборгованість в розмірі 39.410.579 грн.10 коп., яка складається з наступного: 22.963.205 грн.96 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 5.877.135 грн.72 коп. - заборгованість по відсоткам; 2.627.279 грн.73 коп. - пеня по тілу кредиту; 2.627.279 грн.73 коп. - пеня по відсотках; 3.017.117 грн.76 коп. - інфляційні витрати; 2.298.560 грн. 20 коп. - упущена вигода.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За правилами ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З тексту ст.627 ЦК України вбачається, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники,якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» суд першої інстанції виходив з того, що порука відповідача на підставі ч.4 ст.559 ЦК України припинилася.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, передбачений ч.4 ст.559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Частина 4 ст.559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки(перше речення ч.4 ст.559 ЦК України);протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення ч.4 ст.559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення ч.4 ст.559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч.4 ст.559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч.4 ст.559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч.4 ст.559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений,припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року №6-53цс14, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251, ч.4 ст.559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При цьому, під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором.

Отже, основне зобов'язання- це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

З матеріалів справи вбачається що, боржник за основним кредитними договорами первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 20 квітня 2011 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Додатковим договором №2 від 01 лютого 2011 року дата остаточного повернення кредиту визначена 30 травня 2016 року та встановлено новий щомісячний графік платежів

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку (ч.3 ст.254 ЦК України).

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі №6-20цс14, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для суддів.

У зв'язку з порушенням основним боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор має право використати передбачене ч.2 ст.1050 ЦК України та п.5.8 основного кредитного договором дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач використав своє право на дострокове повернення суми кредиту, пред'явивши у лютому 2013 року позов до ТОВ «МІЛМ».

Встановлено колегією суддів та це підтверджується матеріалами справи, що згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, укладеним 23 квітня 2009 року, прострочення чергового платежу на виконання основного зобов'язання за кредитним договором відбулось з 28 грудня 2012 року, оскільки саме 28 грудня 2012 року було здійснено останній платіж.

Отже, шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2, сплив 28 червня 2013 року, вимогу до поручителя від 28 листопада 2014 року отримана останнім 02 грудня 2014 року, а позов до поручителя подано до суду 05 травня 2015 року.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що оскільки він звернувся з позовом до господарського суду 12 лютого 2013 року, строк пред'явлення вимоги та пред'явлення позову до поручителя здійснено в межах строку визначеного законодавством є неспроможними.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на той факт, що суд не з'ясував усіх обставин справ є хибними та спростовуються матеріалами справи.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Волошин М.П.

Куценко Т.Р.