Рішення № 55015049, 15.01.2016, Апеляційний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2016 р. м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

Головуючого судді : Гордійчук С.О.

суддів :Демянчук С.В., Боймиструка С.В.

секретар судового засідання :Коробчук А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди у зв'язку з невиконанням судового рішення,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2015 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди у зв'язку з невиконанням судового рішення відмовлено.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність, оскільки судом зроблено помилковий висновок про відсутність ухилення відповідача від виконання судового рішення з підстави повідомлення боржника про наявність виконавчого провадження 20 серпня 2014 року. Судом не враховано, що дії ОСОБА_2 спрямовані на затягування виконання судового рішення про стягнення боргу про що свідчать неодноразові скарги до суду та наявна переписка між ним та державним виконавцем. Оскільки відповідачем на день проголошення рішення не повернуто заборгованість в сумі 4 339,00 доларів США, то між сторонами продовжують діяти зобов'язальні відносини, а тому з врахуванням вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України до стягнення підлягають 3% річних від простроченої суми.

Просить рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що цивільні права та обов'язки, які виникли та існували між сторонами на підставі договору позики, були припинені рішенням суду від 25 березня 2011 року про стягнення заборгованості в національній валюті, на підставі якого між сторонами виникло інше зобов'язання, тому підстав для перерахунку заборгованості в зв'язку із зміною курсу валюти та застосування до спірних відносин ч. 2 ст. 625 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України немає.

Однак погодитися з такими висновками не можна.

У відповідності з вимогами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Між тим, постановлене рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Судом установлено, що рішенням Рівненського міського суду від 25 березня 2011 року, яке набрало законної сили 25 червня 2012 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто борг за договором позики у розмірі 47 610,60 грн., пеню за невиконання умов договору у розмірі 11426,54 грн. та судові витрати по справі у розмірі 620,75 грн.

16 жовтня 2012 року старшим державним виконавцем відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 2-2455, якою боржнику було запропоновано добровільне виконання до 23 жовтня 2012 року.

В рахунок погашення боргу ОСОБА_2 було сплачено 10 червня 2014 року 4657,89 грн., 24 вересня 2014 року та 04 лютого 2015 року по 10 000 грн., а всього 24 657,89 грн.

Таким чином, станом на час розгляду справи судом першої інстанції рішення суду не виконане.

Загальна сума заборгованості становить 35 000 грн. в тому числі: за договором позики 22 952,71 грн., 11 426,54 грн., пеня за порушення грошового зобов'язання та судові витрати по справі у розмірі 620,75 грн.

В судовому засіджанні апеляційного суду астановлено, що 08 грудня 2015 року відповідач сплатив позивачу заборгованність в сумі 35 000 грн.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року № 6-38цс11 та від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Звернення до суду з вимогою про повернення всіх сум за договором позики у зв'язку з порушенням умов договору є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань.

Ухвалення судового рішення про стягнення боргу, який не повернуто, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним угоди та не позбавляє позичальника права вимагати від відповідача його належного виконання.

Оскільки зобов'язання до березня 2015 року не було виконано, кошти позивачу в повному об'ємі не повернуті, відповідач несе відповідальність відповідно до умов договору позики, у зв'язку з несвоєчасним поверненням отриманих коштів (ст. 549 ЦК України)

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновок про те, що позикодавець має право на одержання від позичальника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, а саме 3 відсотки річних з дня набрання рішенням суду законної сили тобто з 26 червня 2012 року.

Вимог про стягнення інфляційних втрат на суму боргу позивач не заявляв.

Таким чином, до стягнення підлягає 3 % річних за час прострочення виконання рішення суду за період з 25.06.2012 по 10.03.2015 року. (з 25.06.2012 по 10.062014 року-59657,29 грн.боргу х5,9345%=3540,36 грн.; з 11.06.2014 року по 24.09.2014 року- 54999,4грн. боргу х0,86%=472,99 грн.; з 25.09.2014 року по 04.02.2015 року 44999,40 грн.боргу х1,083%=487,34 грн.; з 05.02.2015 року по 10.03.2015 року 34999,40 грн. боргу х0,29%=101,50 грн.;

3540,36 грн.+ 472,99 грн.+ 487,34 грн.+ 101,50 грн.=4602,19 грн. 3 % річних за час прострочення виконання рішення суду.

Крім того, звертаючись до суду з позовом про стягнення збитків, позивач виходив з того, що у наслідок невиконання відповідачем своїх зобовязань, йому завдані збитки у звязку зі зростанням курсу долара США до гривні (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування реальних збитків в розумінні ст.22 ЦК України можливе лише за наявності фактичних витрат, які зроблені або будуть зроблені особою, котра їх може підтвердити відповідними документами в порядку ст.60 ЦПК України.

Статтями 10, 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу .

Будь-яких належних доказів, які свідчать про понесені позивачем втрати чи витрати, які вона зазнала внаслідок дій відповідача, або вказують на те, що вона реально могла одержати доходи (упущену вигоду) позивачем суду не надано і судом їх не здобуто.

Крім того, різниця та зміна курсу гривні по відношенню до долара США не є підставою для стягнення упущеної вигоди, а тому вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Крім того, не підлягає до задоволення і позовні вимоги про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України), оскільки на час виникнення правовідносин законодавством не було передбачено право позикодавця на отримання відсотків за користування коштами, а тому положення ч.1 ст.1048 ЦК України на дані правовідносини не поширюється.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони всі судові витрати пропорційно дор розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 96,66 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, воно підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.

Керуючисьст.ст.307, 309, 316 ЦПК України,ст.ст.22, 599, 625, 1048 ЦК України колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 23 жовтня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди у зв'язку з невиконанням судового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4602,19 грн. 3 % річних за час прострочення виконання рішення суду та судовий збір в сумі 96,66 грн., а всього 4698,85 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді: