Ухвала суду № 55011146, 14.01.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2016 рокусправа № 808/5569/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року у справі № 808/5569/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аддінол Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аддінол Україна» (далі - «Аддінол Україна») 03 вересня 2014 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, згідно з яким, просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 12 травня 2014 року:

№0000842201, в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у сумі 38919,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції у сумі 5487,87 грн.,

№ 0000872201, в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 10000,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції у сумі 5000,00 грн.,

№ 0000902201, яким позивачу нараховано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 10500,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача у акті №55/22-01/33134358 від 18 квітня 2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині оскарження.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі відтворює зміст акта перевірки.

Згідно з запереченням на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача які підтримали доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ «Аддінол Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №55/22-01/33134358 від 04 вересня 2013 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- пп. 135.5.11 п. 135.1 ст. 135, пп. 153.1.3, 153.1.2 п. 153.1 ст. 153, п. 138.8, 138.6, 138.4 ст. 138, абз. «г» пп 138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п 136.1.3 п.136.1 ст.136, пп. 138.10.2, 138.10.3 п. 138.10, п. 138.5 з урахуванням п.п. 14.1.228, п. 14.1 ст. 14, п.138.6, п. 138.4 ст. 138, п.п. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п.10 П(С)БО №16 «Витрати», П(С)БО №9 «Запаси», як наслідок занижено суму податку на прибуток всього на суму 182765,00 грн.

- п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, абз «а» та «б» п. 185.1 статті 185, п.п.189.1 ст.189, п. 198.3, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, як наслідок занижено податок на додану вартість в загальній сумі 1653,00 грн. (по рядку 25 Декларації «Сума ПДВ яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет»), завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість в загальній сумі 2405,00 грн. (по рядку 19 «Від'ємне значення»).

- п.2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637, як наслідок до підприємства застосовується штрафна санкція відповідно до Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року №436/95, у розмірі 100% в сумі 10500,00 грн.

- п.1.2., п.3.2, п.3.3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24 грудня 2010 року №1020, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2011 року за №46/18784;

- пп. 163.1.1. п.163.1 ст. 163, пп. 164.2.17. п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1. п. 168.1. ст. 168, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб при виплаті платникам податків доходів за період, що перевірявся, на суму 6046,43 грн. (т.1 а.с.21-100).

За результатами розгляду заперечень на апеляційну скаргу внесено зміни в акт перевірки та зроблено висновок про порушення позивачем:

- пп. 135.5.11 п. 135.1 ст. 135, пп. 153.1.3, 153.1.2 п. 153.1 ст. 153, п. 138.8, 138.6, 138.4 ст. 138, абз «г» пп 138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п 136.1.3 п.136.1 ст.136, пп. 138.10.2, 138.10.3 п. 138.10, п. 138.5 з урахуванням п.п. 14.1.228, п. 14.1 ст. 14, п.138.6, п. 138.4 ст. 138, п.п. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п.10 П(С)БО №16 «Витрати», П(С)БО №9 «Запаси», як наслідок занижено суму податку на прибуток всього на суму 49103,00 грн.

- п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, абз «а» та «б» п. 185.1 статті 185 , п.п.189.1 ст.189, п. 198.3, 198.2 ст. 198, Податкового кодексу України, як наслідок занижено податок на додану вартість в загальній сумі 16535,00 грн. (по рядку 25 Декларації «Сума ПДВ яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет»), завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість в загальній сумі 2405,00 грн. (по рядку 19 «Від'ємне значення»)

- п.2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637, як наслідок до підприємства застосовується штрафна санкція відповідно до Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року №436/95, у розмірі 100% в сумі 10500,00 грн.

- п.1.2., п. 3.2, п. 3.3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24 грудня 2010 року №1020, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2011 року за №46/18784;

- пп. 163.1.1. п.163.1 ст. 163, абз. «г» пп. 164.2.17. п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1. п. 168.1. ст. 168, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб при виплаті платникам податків доходів за період, що перевірявся, на суму 1709,58 грн. (т.1 а.с.209-220).

На підставі акта перевірки, та внесених змін у ньому, відповідачем прийнято податкові-повідомлення рішення від 12 травня 2014 року:

№0000842201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток підприємств створених за участю іноземних інвеститорів у розмірі 49103,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 6320,50 грн. (т.1 а.с. 240).

№ 0000872201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 16535,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 8267,50 грн. (т.1 а.с. 241).

№ 0000902201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 10500,00 грн. (т.1 а.с. 242).

№ 000141701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем донарахування податку на доходи фізичних осіб за актами КПР у розмірі 1709,58 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 937,40 грн. (т.1 а.с.243).

№ 0000892201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2405 грн. (т.1 а.с.244).

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 12 травня 2014 року №0000842201, в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у сумі 38919,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції у сумі 5487,87 грн., №0000872201, в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 10000,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції у сумі 5000,00 грн. та №0000902201, яким позивачу нараховано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 10500,00 грн. є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Щодо заниження сум собівартості придбаних і реалізованих товарів внаслідок неправомірного віднесення позивачем частини адміністративних витрат і витрат збуту, які за своїм складом мають формувати собівартість придбаних і реалізованих товарів (робіт, послуг) суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції позивач придбав послуги:

- по відповідальному зберіганню у ВАТ «Львівелектромаш» та ТОВ «Модус Вівєнді»;

- зі зберігання, адміністрування, палетування, завантаження, розвантаження у ДП «Шенкер»;

- транспортно - експедиторські послуги з переміщення товарів між складами відповідального зберігання (ДП Шенкер, Скіф Ойл, ВАТ «Лівівенергомаш») у ДП Шенкер ;

- з митного оформленням та оренди складського приміщення у ТОВ «Вітесс-ЛТД», ТОВ Груп СВ, ПАТ «Орії»;

- з оформлення листа-узгодження в митниці у ТОВ «В-Бест»;

- з приймання автомобільного транспорту у ТОВ «Віді Термінал».

Відповідно до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III «Податок на прибуток підприємств» цього Кодексу розуміють витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Таким чином, при формуванні собівартості у податковому обліку можна застосовувати правила, установлені бухгалтерськими стандартами.

Згідно з п. 10 П(С)БО 16 «Витрати», собівартість реалізованих товарів визначається за П(С)БО 9 «Запаси», а саме: первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;

- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.

- інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів. У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості.

Оскільки п.9 П(С)БО 9 «Запаси» наведений вичерпний перелік витрат, що включаються до товарно-заготівельних витрат, а саме: витрати на заготівлю запасів, оплата фрахту, навантажувально-розвантажувальні роботи і послуги транспортування запасів до місць їх використання, страхування ризиків під час транспортування, то відповідальне зберігання, транспортно-експедиторські послуги між складами відповідального зберігання, адміністрування, комплектування, зберігання майна, оренда складського приміщення, митне оформлення, послуги з оформлення листа-узгодження в митниці, не є витратами на заготівлю запасів. Також, оплата фрахту, навантажувально-розвантажувальні роботи і послуги транспортування запасів до місць їх використання, страхування ризиків під час транспортування є витратами товарно-заготівельних витрат, але понесені підприємством витрати, що перелічені в даному розділі, не відносяться до названих витрат, в тому числі транспортування між складами відповідального зберігання.

Відповідно до пункту 14 П(С)БО №9 не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені): понаднормові втрати і нестачі запасів; фінансові витрати (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»); витрати на збут; загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Відповідно до п. 9 П(С)БО 9 «Запаси» до складу собівартості запасів включаються інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Таким чином, визначним для віднесення витрат до складу товарно-заготівельних витрат є витрати безпосередньо пов'язані з придбанням запасів, які впливають на якісні характеристики товару. Тобто витрати, які не впливають на якісні характеристики товару і на можливість використовувати запаси за призначенням, не є витратами, які необхідно включати до собівартості запасів.

Витрати, які позивачем були понесені в періоді, що перевірявся, в безпосередньому зв'язку з придбанням товару, включалися в додаткову вартість придбаного товару (оскільки окремого рахунку для обліку транспортно-заготівельних витрат на підприємстві не ведеться) та розподілялися на одиницю товару при оприбуткуванні.

Як вбачається з висновку судового експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи за №16978/14-45 від 20 березня 2015 року:

- визначення транспортно-заготівельних витрат, вказаних в акті перевірки, які включено перевіряючими до первісної собівартості товарів відповідно до норм П(С)БО №9 «Запаси», у частині віднесення окремих витрат по господарських операціях, які за своєю суттю підприємством віднесено до адміністративних витрат та витрат на збут, нормативно та документально не обґрунтовано;

- розрахунок транспортно-заготівельних витрат, вказаних в акті перевірки, які включено перевіряючими до первісної собівартості товарів відповідно до норм П(С)БО №9 «Запаси», у частині застосованого періоду здійснення розрахунку «щоквартально», нормативно та документально не обґрунтовано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що неправомірного віднесення податковим органом витрат до складу товарно-заготівельних витрат і включення їх в розрахунок розподілених товарно-заготівельних витрат на вартість реалізованого товару, оскільки вони за своїм змістом не пов'язані безпосередньо з придбанням товару та витратами, що впливають на якісні характеристики придбаних товарів.

Щодо порушення позивачем абз «г» пп 138.1.1 п.138.1 ст.138, пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України, а саме: не вірно визначено курсові різниці по валютним операціям, що призвело до завищення та порушення вимог п.п 136.1.3 п.136.1 ст.136, 153.1.2 пункту153.1 статті 153 Податкового кодексу України, а саме: завищено інші витрати за рахунок включення до їх складу від'ємного значення курсових різниць, що виникли внаслідок перерахунку заборгованості засновників перед підприємством при формуванні статутного капіталу всього на суму 27681 грн.

Згідно з протоколом загальних зборів учасників № 10 від 12 вересня 2011 року збільшено розмір статутного фонду за рахунок додаткового вкладу «Addinol Mineralol Marketing» OU у сумі 200 000 € (2 2035 327 грн.) (за курсом НБУ - 11,015327 грн.) та змінено дольові частки засновників ТОВ «Аддінол Україна». Грошові кошти від «Addinol Mineralol Marketing» OU у сумі 200 000 € надійшли на розрахунковий рахунок ТОВ «Аддінол Україна» 20.09.2011р. (курс НБУ - 10,876924 грн).

Підприємством ТОВ «Аддінол Україна» у податковому обліку у складі інших витрат відображено від'ємне значення курсових різниць, що виникли внаслідок перерахунку заборгованості засновників перед підприємством при формуванні статутного капіталу у сумі 27681,00 грн.

До перевірки надано Протокол № 9/1 загальних зборів Учасників ТОВ «Аддінол Україна» від 22 липня 2011 року, в якому зазначено, що ТОВ «Аддінол Україна» прийняло рішення щодо виходу його з ТОВ «Промисловий трейдінг» та передачі своєї частки у розмірі 50000,00 грн. ТОВ «К-Трейдінг» (Естонська Республіка, Хар'юмаа 74020, Волость Віймсі, село Пярнамяе, вул. Вехема, 25а, код в комерційному реєстрі 12126924), ТОВ «Аддінол Україна» ніяких фінансових, майнових та інших претензій до ТОВ «К-Трейдінг» не має. Заява директора ТОВ «Аддінол Україна» ОСОБА_1 від 22 липня 2011 року завірена та зареєстрована в реєстрі за № 3161 від 22 липня 2011 року.

Згідно з абз. «г» пп 138.1.1 п.138.1 ст.138 ПКУ, до складу витрат операційної діяльності включається від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу.

Відповідно до п. 153.1.3 ПКУ визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти, здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Згідно із п. п. 7 - 8 П(С)БО - 21 курсові різниці визначають за монетарними статтями балансу в іноземній валюті. Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення господарської операції та на дату балансу.

Під монетарними статтями в П(С)БО 21 розуміються статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів (п. 3 П(С)БО 21).

Згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку під заборгованістю слід розуміти будь-яку заборгованість по розрахунках з постачальниками, покупцями та іншими дебіторами і кредиторами.

Отже, якщо підприємство обліковує заборгованість, яка повинна бути погашена грошовими коштами, така заборгованість перед підприємством є монетарною статтею, на яку підприємство відповідно до вимог П(С)БО 21 повинне нараховувати курсові різниці.

Саме курсові різниці, визнані за правилами бухгалтерського обліку, повинні відображатися у складі доходів та витрат платника податку на прибуток, як цього вимагає п. 153.1.3 ПКУ.

Тобто, з метою визначення курсових різниць будь-яка заборгованість по розрахунках з постачальниками, покупцями та іншими дебіторами і кредиторами, виражена в іноземної валюті (в тому числі за операціями з цінними паперами та корпоративними правами), підлягає перерахунку на дату здійснення господарської операції та на дату балансу за монетарними статтями.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем помилково застосовані норми податкового законодавства та неправомірно не визнано у складі витрат збиток від перерахунку заборгованості за корпоративними правами, що обліковується у іноземній валюті в податковому періоді 2-3 квартал 2011 року на суму 27681,00 грн., що призвело до нарахування податку на прибуток за 3 квартал 2011 року в сумі 6367,00 грн.

Щодо заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість внаслідок безоплатної передачі корпоративних прав.

Відповідно до п.п. «а» п. 185.1 ст. 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ.

Визначення термінів «товари», «матеріальні активи» та «нематеріальні активи» приведено в п.п. 14.1.244, 14.1.111 та 14.1.120 п. 14.1 ст. 14 ПКУ відповідно:

товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення,

матеріальні активи - основні засоби та оборотні активи у будь-якому вигляді (включаючи електричну, теплову та іншу енергію, газ, воду), що не є коштами, цінними паперами, деривативами і нематеріальними активами;

нематеріальні активи - право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами.

Корпоративні права в іншій, ніж цінні папери, формі відповідно до визначення п.п. 14.1.120 ПКУ не є нематеріальними активами (відсутнє право власності на результати інтелектуальної діяльності, право користування майном або право користування майновими правами), не є вони також цінними паперами та деривативами, тобто до таких корпоративних прав застосовуються норми як до матеріальних активів.

Визначення операції з постачання товарів викладене в пп.14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, згідно з п.п. «в» якого постачанням товарів вважається будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню).

Таким чином, Податковий кодекс України не передбачає включення до об'єкту оподаткування ПДВ операції з безоплатної передачі корпоративних прав, у випадку, якщо платник податку не мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання таких корпоративних прав.

Зважаючи на вказані норми права та на те, що операція з безоплатної передачі своєї частки корпоративних прав іншому підприємству не є об'єктом оподаткування відповідно до п.п. 196.1.1. п. 196.1 ст. 196 ПКУ, а тому позивач правомірно не включив до податкового кредиту ПДВ при придбанні таких корпоративних прав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податковим органом неправомірно донараховано податкові зобов'язання з ПДВ на операцію з безоплатної передачі корпоративних прав в розмірі 10000,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 5000,00 грн.

Щодо порушення позивачем п.2.11 «Положення про проведення касових операцій в національній валюті України», затвердженого Постановою правління НБУ від 15 грудня 2004 року №673 і як наслідок застосування до нього штрафної санкції відповідно до Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» за використання одержаних в банку готівкових коштів не за цільовим призначенням - у розмірі витраченої готівки.

До таких висновків податковий орган дійшов у зв'язку з відсутністю відміток про перетин кордону, працівником підприємства ОСОБА_1, якого було направленого за кордон у відрядження, враховуючи те, що згідно з видаткового касового ордеру №48 від 04.11.11 р. з каси підприємства йому видані кошти в сумі 10500,00 грн. як витрати на відрядження (добові із розрахунку 15 днів по 700 грн. за 1 день) та авансовий звіт №118 від 03 листопада 2011 року.

Відповідно до Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року №436/95 встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням - у розмірі витраченої готівки.

Відповідно до листа Національного банку України від 01.04.2005 р. N 11-113/1077-3214 яким надано роз'яснення, що положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N637 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за N 40/10320 (дачі - Положення), скасовано вимогу щодо цільового використання готівки.

У зв'язку з цим і відповідні штрафні санкції за нецільове використання власних коштів, визначені Указом Президента України від 12.06.95 N 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», не повинні застосовуватись.

Таким чином, отримані в банку за грошовим чеком на певні цілі власні грошові кошти (наприклад на відрядження працівників) за необхідності (у тому числі і при несподіваній зміні обставин), можуть бути спрямовані їх власниками на інші господарські витрати підприємства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень в частині оскарження, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року у справі № 808/5569/14- без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 15 січня 2016 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко