Ухвала суду № 55004881, 12.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2016 року м. Київ К/800/62800/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.04.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014

у справі № 811/1177/13-а

за позовом Фермерського господарства "Олена"

до Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання дій та бездіяльності неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.04.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.11.2012 № 0001082200; визнано протиправним та скасоване рішення Гайворонської МДПІ про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування від 28.12.2012 та зобов'язано Гайворонську МДПІ поновити з дати виключення фермерське господарство «Олена» в реєстрі суб'єктів спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та у встановленому законом порядку вирішити питання щодо видачі позивачу свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства, як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, складено акт №71/2200/20657357 від 08.11.2012, яким встановлено порушення позивачем: п.п.8-1.2, 8-1.6, 8-1.11 ст.8-1, п.4.1 ст.4, п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.201.1 ст.201, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 202 384,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийняті: податкове повідомлення-рішення від 21.11.2012 №0001082200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 2 516 034,00 грн.; рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування від 28.12.2012.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, сільськогосподарським товаровиробником вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з п. 301.1 ст. 301 Податкового кодексу України, платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Матеріалами справи підтверджений факт обробки позивачем цих земельних ділянок з вирощуванням і збиранням на них врожаю, що складає виробництво позивачем сільськогосподарської продукції з використанням власних основних фондів.

Для визначення об'єкта оподаткування під сільськогосподарськими товарами положення пункту 8-1.7 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 209.7 ст. 209 ПК України розуміють товари, зазначені у групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку-їх виробником. Так само, до сільськогосподарської продукції (товарів) для цілей визначення платника фіксованого сільськогосподарського податку за правилами глави 2 розділу XIV ПК України відповідно пп. 14.1.234 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу віднесені продукти обробки та переробки зазначених вище товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Згідно частин 2, 3 ст. 139 Господарського кодексу України, залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Форми господарської діяльності, що здійснюється сільськогосподарським товаровиробником як платником податків, визначені пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, серед яких, зокрема, виробництво сільськогосподарської продукції та/або розведення, вирощування та вилов риби у внутрішніх водоймах; переробка на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах; та здійснює операції з її постачання.

У відповідності із п.8-1.2 ст.8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та п. 209.2 ст. 209 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Як вбачається з матеріалів справи, ФГ "Олена" здійснює свою діяльність на підставі статуту.

Види діяльності за КВЕД : вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів; розведення свиней; допоміжна діяльність у рослинництві; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням та кормами для тварин.

Матеріалами справи підтверджено, що спірна сільськогосподарська продукція є продукцією власного виробництва позивача, факти придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб відсутні.

Водночас за визначенням ч. 6 ст. 139 Господарського кодексу України, товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Судами встановлено, що ФГ "Олена" здійснює увесь цикл виробництва сільськогосподарської продукції із застосуванням власних та орендованих виробничих потужностей, а тому є сільськогосподарським виробником.

Сплата позивачем орендної плати щодо усіх земельних ділянок, незалежно від наявності державної реєстрації договорів оренди підтверджується наявними в матеріалах справи: довідкою відділу статистики у Гайворонському районі від 18.04.2013 року №01-40/94, копіями відомостей земельних ділянок пайщиків ФГ "Олена".

З урахуванням дозволу власників земельних ділянок на їх обробку позивачем власними основними фондами, вірними є висновки судів, що позивач набуває у власність врожай після його збирання відповідно до правил ч. 2 ст. 189 та ст.ст. 331, 333 Цивільного кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, позивач відповідним чином відобразив зміни в структурі своїх активів, у зв'язку з вирощеним ним врожаєм з посівів на цих ділянках та поставками товарів з такого врожаю іншим особам.

Враховуючи, що, як підтверджено долученими до матеріалів справи підсумками збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду, обсяги поставки позивачем сільськогосподарських товарів власного виробництва перевищували 75 %, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач мав право сплачувати податок на додану вартість за спеціальним режимом оподаткування, а тому в перевіряємий період за результатами господарської діяльності позивачем правомірно подавались до Гайворонської МДПІ податкові декларації з податку на додану вартість.

Аналізуючи норми п.209.11 ст.209 ПК України, слід зазначити, що податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податку на додану вартість не з фактом укладання договорів оренди землі (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції щодо вироблення та постачання сільськогосподарських товарів.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку, а дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Отже, продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки, у зв'язку із чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення № 0001082200 від 21.11.2012.

З урахуванням того, що при прийнятті податковим органом рішення від 28.12.2012 про виключення сільськогосподарського підприємства позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, не враховані висновки акту перевірки щодо відсутності порушень позивачем за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 у частині використання пільгового режиму при використанні земельних ділянок, договори оренди яких не мали держреєстрації, вірним є і висновок судів про скасування зазначеного рішення та відновлення порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача поновити з дати виключення (з 01.09.2009) позивача в реєстрі суб'єктів спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та видачі позивачу свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - відхилити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.04.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. МоторнийСудді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль