Ухвала суду № 55004723, 12.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2016 року м. Київ К/800/8492/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.12.2014

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015

у справі № 822/4706/14

за позовом Державного підприємства "Довжоцький спиртовий завод"

до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.12.2014, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2014 року, складено акт № 927/22-09-15-01/23841854 від 24.07.2014, в якому встановлені, зокрема, порушення вимог п. п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого останнім завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2014 року в сумі 620 178,00 грн.; пп. «а» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.3, 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за квітень 2014 року на суму 1 290 226,00 грн.

На підставі акта перевірки, 08.08.2014 відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: №0004331501, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань) з податку на додану вартість у розмірі 488 642,00 грн. за квітень 2014 року та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 310 089,00 грн.; №0004341501, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 290 226,00 грн.

Скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст.201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судами встановлено, що позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2014 року, в якій у рядку 19 відображене від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту - 913 177,00 грн., та у рядку 23.1 відображено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість, яку сформовано в межах залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, нарахованих за попередні звітні (податкові) періоди, зокрема березня 2014 року - 907 669,00 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 31.01.2006 між позивачем (виконавець) та ТОВ Торгово-промисловою компанією "Укрхімекспорт" (замовник) укладено договір переробки давальницької сировини № 111-075-НJ06, згідно якого замовник передає виконавцю давальницьку сировину-мелясу, а також необхідні матеріали для випуску дріжджів хлібопекарських пресованих спиртових, а виконавець із отриманої давальницької сировини виконує роботи по переробці меляси і випуску дріжджів хлібопекарських пресованих спиртових.

Давальницька сировина зберігається за договором зберігання № 212-040-НJ06 від 31.12.2005.

Крім того, між ДП "Довжоцький спиртовий завод" (покупець) та ТОВ Торгово-промисловою компанією "Укрхімекспорт" (постачальник) укладено договори поставки меляси бурякової зокрема № 129-389-NР13 від 29.11.2013, та № 129-137-NР14 від 11.03.2014, згідно яких постачальник передає, а покупець приймає мелясу бурякову та оплачує її вартість в обумовлені договором строки за встановленою ціною.

Також, встановлено, що позивач здійснює виробництво спирту та дріжджів відповідно до Регламенту на виробництво мелясно-спиртової бражки і пресованих хлібопекарських дріжджів ВТР 238418545-2007, розробленого УкрНДІспиртбіопрод 24.04.2007.

Слід зазначити, що під час проведення перевірки відповідачем безпосередньо не проводилась перевірка дотримання позивачем технологічного процесу виробництва. Всі первинні документи, що підтверджують господарські операції підприємства з отримання давальницької меляси, її подальшої переробки в дріжджі та передачу замовнику є предметом перевірки, якою не встановлено порушень порядку бухгалтерського та податкового обліку господарських операцій при виробництві продукції та її реалізації і передачі.

Таким чином, як вірно зазначено судами, є необґрунтованим штучне розрахункове виділення при проведенні перевірки певної кількості дріжджів як таких, що має належати позивачу в процесі їх виготовлення, оскільки виробництво дріжджів проводиться за регламентом тільки із давальницької сировини, яка не належить позивачу і взагалі регламентом не передбачено виробництво дріжджів із власної меляси.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що доводи відповідача про неможливість підтвердження виробництва дріжджів саме із давальницької сировини суперечать регламенту на виробництво мелясно-спиртової бражки і пресованих хлібопекарських дріжджів.

Матеріали справи свідчать, що технологічний процес не був предметом перевірки і взагалі не належить до компетенції податкового органу.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту в квітні 2014 року за податковими накладними № 2 від 01.04.2014 (сума ПДВ - 450 000,00 грн.), №76 від 16.04.2014 (сума ПДВ - 612 500,00 грн.), №116 від 30.04.2014 (сума ПДВ - 204 166, 67 грн.), слід зазначити наступне.

Матеріали справи не містять докази відсутності факту реєстрації податкових накладних, порушення порядку заповнення податкової накладної чи відмови продавця товарів/послуг надати податкові накладні.

Крім того, відповідно частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Посилання податкового органу на те, що договір зберігання № 212-040-НJ06 від 31.12.2005 було укладено без наміру створення правомірного юридичного результату і фактично приховує реальну господарську діяльність підприємства стосовно купівлі меляси для виробництва спирту та дріжджів правомірно не прийняті до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.08.2014, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014, встановлено правомірність договору зберігання № 212-040-НJ06 від 31.12.2005, укладеного позивачем з ТОВ Торгово-промисловою компанією "Укрхімекспорт".

Разом з цим, відповідач не довів суду тієї обставини, яким чином договір зберігання № 212-040-НJ06 від 31.12.2005 впливає на розмір податкового кредиту позивача, оскільки податкові накладні № 4 від 03.03.2014, № 52 від 14.03.2014, № 78 від 21.03.2014, отримані позивачем у зв'язку із закупкою та постачанням меляси від ТОВ ТПК "Укрхімекспорт".

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що у податкового органу були відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 08.08.2014.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області - відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.12.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. МоторнийСудді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль