Рішення № 54995177, 15.01.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 302/669/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 січня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Кеміня М.П.,

суддів - Боднар О.В., Джуги С.Д.

при секретарі: Маринець Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на рішення Міжгірського районного суду від 26 жовтня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі по тексту - ПАТ «Брокбізнесбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позо обґрунтовано тим, що 16.07.2013 р. між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір №338162800589706 про відкриття та обслуговування поточного рахунку з оформленням платіжної картки.

Згідно розділу 1 зазначеного договору банк оформлює власнику рахунку - ОСОБА_2 платіжну картку міжнародної платіжної системи MASTERCARD WORLD та відкриває поточний рахунок НОМЕР_2 в гривні та здійснює його обслуговування.

У відповідності до додаткової угоди № 13-46-ЗПКФ від 16.07.2013 р. про відкриття кредитної лінії в межах зарплатних проектів до договору № 338162800589706 про відкриття та обслуговування поточного рахунку з оформленням платіжної картки від 16.07.2013 р. гр. ОСОБА_2 було надано грошові кошти в сумі 15192,50 грн. (п'ятнадцять тисяч сто дев'яносто дві грн. 50 коп.), шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії на строк з 16.07.2013р. по 15.07.2015 р. із сплатою 32 (тридцять два) % річних за користування кредитними коштами на споживчі цілі.

Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, однак ОСОБА_2 свої зобов'язання за Кредитним договором не виконує, систематично не сплачує відсотки за користування кредитом та не здійснює повернення кредиту, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед банком, яка станом на 21.04.2015 р. становить 28771,23 (двадцять вісім тисяч сімсот сімдесят одна грн. двадцять три коп.) грн., та складається з наступних сум: 1) заборгованість за кредитом - 14987,26 грн.; 2) заборгованість за процентами за користування кредитом - 7032,53 грн.; 3) неустойка (пеня та/або штраф) за прострочення сплати кредиту - 900.00 грн.; 4) неустойка (пеня та/або штраф) за прострочення сплати процентів - 1600.00 грн.; 5) сума індексу інфляції простроченої заборгованості по кредиту - 2424,67 грн.; 6) сума індексу інфляції простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам - 1583,13 грн.; 7) 3% річних (згідно статті 625 Цивільного кодексу України) за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по кредиту) - 144,37 грн.; 8) 3% річних (згідно статті 625 Цивільного кодексу України) за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по несплаченим процентам) - 99,27 грн.

За таких обставин просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору на загальну суму 28 771,23 грн.

Рішенням Міжгірського районного суду від 26 жовтня 2015 року даний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 24 119,79 грн.

На дане рішення ПАТ «Брокбізнесбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 400 грн. штрафу, 4007,80 грн. інфляційних втрат та трьох процентів річних в розмірі 243,64 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення даних позовних вимог. Зокрема зазначає, що суд безпідставно застосував однорічну позовну давність до вимоги про стягнення штрафу, так як п.34 Додаткової угоди сторони збільшили позовну давність (в тому числі щодо стягнення неустойки) до 10 років. Також вважає помилковим висновок суду щодо відмови в стягненні сум, передбачених ст. 625 ЦК України.

В іншій частині рішення суду першої інстанції ніким в апеляційному порядку не оскаржується.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови в задоволенні вимог банку, то колегія суддів, відповідно до приписів ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині в межах доводів апеляційної скарги.

Встановлено, що 16.07.2013 р. між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір №338162800589706 про відкриття та обслуговування поточного рахунку з оформленням платіжної картки (а.с.4-8).

У відповідності до додаткової угоди № 13-46-ЗПКФ від 16.07.2013 р. про відкриття кредитної лінії в межах зарплатних проектів до договору № 338162800589706 про відкриття та обслуговування поточного рахунку з оформленням платіжної картки від 16.07.2013 р. гр. ОСОБА_2 було надано грошові кошти в сумі 15 000 грн., шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії на строк з 16.07.2013р. по 15.07.2015 р. із сплатою 32 (тридцять два) % річних за користування кредитними коштами на споживчі цілі.

ОСОБА_2 своїх зобов'язань за Кредитним договором не виконував належним чином в результаті чого у відповідача виникла заборгованість, яка згідно наданого позивачем розрахунку станом на 21.04.2015 р. становить 28771,23 (двадцять вісім тисяч сімсот сімдесят одна грн. двадцять три коп.) грн., та складається з наступних сум: 1) заборгованість за кредитом - 14987,26 грн.; 2) заборгованість за процентами за користування кредитом - 7032,53 грн.; 3) неустойка (пеня та/або штраф) за прострочення сплати кредиту - 900.00 грн.; 4) неустойка (пеня та/або штраф) за прострочення сплати процентів - 1600.00 грн.; 5) сума індексу інфляції простроченої заборгованості по кредиту - 2424,67 грн.; 6) сума індексу інфляції простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам - 1583,13 грн.; 7) 3% річних (згідно статті 625 Цивільного кодексу України) за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по кредиту) - 144,37 грн.; 8) 3% річних (згідно статті 625 Цивільного кодексу України) за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по несплаченим процентам) - 99,27 грн. (а.с.23-26). Правильність такого розрахунку відповідачем фактично не оспорюєтсья.

Задовольняючи позов банку лише частково, суд першої інстанції виходив з того, що після закінчення строку дії угоди нарахування процентів і пені є незаконним, 3 % річних нараховані помилково так як діють умови кредитної угоди. Щодо стягнення штрафу судом застосовано позовну давність терміном в один рік (ст. 258 ЦК України) та стягнуто лише 2100 грн. штрафу.

Однак з даним висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів виходячи з наступного.

Зокрема висновок суду першої інстанції про те, що після закінчення строку дії угоди нарахування процентів і пені є незаконним не ґрунтується на нормах матеріального права, оскільки у відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Тобто нарахування процентів та штрафних санкцій після закінчення строку дії кредитного договору є правомірним.

Колегія суддів вважає, безпідставним висновок суду першої інстанції стосовно відмови в стягненні сум передбачених ст. 625 ЦК України, скільки такий ґрунтується на неправильному розумінні норм матеріального права.

Зокрема згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому індекс інфляції, 3 % річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Аналогічного висновку дійшов ВСУ в своїй Постанові №6-369цс15 від 02.09.2015 року.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 4007,80 грн. та 3 % річних в розмірі 243,64 грн. ґрунтуються на нормах матеріального права та підлягають задоволенню.

Також колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про відмову в стягненні 400 грн. штрафу, з посиланням на застосування річного строку позовної давності (ст. 258 ЦК України), зважаючи на наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Згідно п. 34 Додаткової угоди від 16.07.2013 року сторони домовились, що строк позовної давності до вимог за цією Додатковою угодою (в тому числі щодо стягнення неустойки) становить 10 років.

Таким чином, сторони домовились про збільшення позовної давності до 10 років, а відтак вся сума штрафу нарахована банком в межах строків позовної давності, у зв'язку з чим судом безпідставно відмовлено у стягнені частини цієї суми в розмірі 400 грн.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку не ґрунтується на нормах матеріального права, у зв'язку з чим в цій частині підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 259, 625 ЦК України, ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» задовольнити.

Скасувати рішення Міжгірського районного суду від 26 жовтня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 400 грн. штрафу, 4007,80 грн. інфляційних втрат та трьох процентів річних в розмірі 243,64 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (90000, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» 400 (чотириста) гривень штрафу, 4007 (чотири тисячі сім) гривень 80 (вісімдесят) копійок інфляційних втрат та три відсотки річних в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 64 (шістдесят чотири) копійки.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя-доповідач

Судді