Рішення № 54985010, 12.01.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 січня 2016 р.

Справа № 902/1609/15

за позовом:Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" ( 54037, м. Миколаїв, вул. Знаменська,4)

до: Військової частини А 0215 ( 21007, м. Вінниця, вул. Червоноармійська,105)

про стягнення 25 458,71 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по договору № 118/12/209-12

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Діхтярук Т.А.

Представники

позивача : ОСОБА_1А

відповідача : ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Військової частини А 0215 про стягнення 25458,71 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по договору № 118/12/209-12 від 19.07.2012 року.

Ухвалою суду від 16.12.2015 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1609/15 та призначено до розгляду на 12.01.2016 року.

В судове засідання 12.01.2016 року з'явились представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав повністю мотивуючи обставинами викладеними у позовній заяві та посилаючись на докази додані по останньої.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву ( вх. № канц. 06-52/156/16) та в засіданні суду проти заявленого позову заперечує мотивуючи тим, що відповідачем вживались всі необхідні дії з метою погашення заборгованості, яка виникла перед позивачем.

Зокрема, відповідач посилається на те, що ним після підписання акту виконаних робіт було підготовлено фінансові документи та платіжні документи на суму виконаних робіт і подано до Головного управління ДКС України у Вінницькій області для оплати. Однак, дані фінансові зобов'язання відповідача казначейською службою не були виконані з підстав необхідності виконання в першу чергу захищених статей видатків.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на абзац 2 п. 7.3. Договору відповідно до якого сторони у відповідності ч.2 ст. 625 ЦК України та ч. 6 ст. 231 ГК України встановили інший розмір процентів для Замовника - 0 відсотків.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

19.07.2012 року між державним підприємством «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (надалі - Виконавець) та Військовою частиною А0215 (надалі - Замовник) було укладено договір № 118/12/209-12 про закупівлю послуг за державні кошти, а саме - контрольно-відновлювальний ремонт літака Іл -76МД (етап).

Відповідно до пункту 1.1. договору Виконавець зобов'язався надати послуги, кількісні характеристики яких наведено у Додатку № 1 до договору, а Замовник - прийняти і оплатити.

Згідно Додатку № 1 до договору на літаку Іл-76МД визначено до виконання І етап та І під етап II етапу контрольно-відновлювального ремонту.

Пунктом 3.1. встановлено суму договору, яка складає 10 858 278,00 грн.

Згідно із пунктом 1 Додаткової угоди № 2 від 23.10.2012 р. внесено зміни до п. 1.4. договору та передбачено, що Виконавець здійснює надання послуг за цим договором після отримання від Замовника (командира в/ч А0215) письмового повідомлення про готовність до виконання умов договору, яким Замовник визначає обсяги закупівлі послуг, у відповідності до Специфікації послуг (Додаток № 1).

Як встановлено судом, відповідно до листа командира в/ч А0215 від 23.10.12 № 350/129/138/1818/пс Замовник повідомив про готовність до виконання умов договору на суму 7 632 804,00 грн. в обсязі - І під етап II етапу КВР літака Іл-76МД.

Пунктом 5.1. визначено, що термін надання послуг до 01.12.2012 р.

Умовами договору було встановлено (пунктом 5.7), що: «Датою виконання послуг Виконавцем за даним договором є остання дата затвердження Акту приймання (етапу) Послуг (Додаток 3) Замовником».

Як видно з матеріалів справи, Виконавець (ДП «НАРП») своєчасно та належним чином виконав свої обов'язки щодо ремонтних робіт на літаку Іл-76МД зав. № НОМЕР_1 в обсязі, передбаченому на 2012 рік в повідомленні командира в/ч А0215 від 23.10.12 № 350/129/138/1818/пс, що підтверджується підписаними обома сторонами актом приймання послуг від 30.10.2012 року на суму 7 632 804,00 грн., а також актом звіряння розрахунків за надані послуги за вказаний період ( а.с. 27).

Відповідно п. 2 Додаткової угоди № 2 від 23.10.2012 р. сторонами внесено зміни до п. 4.2. договору, а саме: «Розрахунки за надані послуги, здійснюються за фактом їх надання, протягом поточного бюджетного 2012 року, згідно з чинним законодавством, після отримання Замовником документів на оплату: рахунку-фактури та акту приймання (етапу) Послуг затвердженого Виконавцем та Замовником».

Згідно із пунктом 5.8 договору передбачено, що датою виконання зобов'язань Замовником є дата повного розрахунку з Виконавцем за умовами даного договору.

Рахунок на оплату наданих послуг № ДП-0001199 Замовнику виставлено 29.10.2012 року на суму 7 632 804,00 грн. ( а.с. 28).

При цьому, Замовником 06.11.2012 року частково вартість послуг оплачено на суму 2 500 000,00 грн., що підтверджується випискою банку (а.с. 29).

В порушення умов договору, відповідач оплатив надані послуги в сумі 5 132 804,00 грн. лише 30.12.2013 року про що свідчить виписка про рух коштів на рахунку за 30.12.2013 р. ( а.с. 31-33).

Згідно п. 6.1.1 договору Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги.

Внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 25458,71 грн. інфляційних втрат.

З врахуванням встановлених обставин, суд надаючи оцінку доводам позивача в сукупності із аналізом фактичних обставин спору, дійшов наступних висновків щодо заявленого позову.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач станом на день розгляду справи в суді здійснив з позивачем повний розрахунок за послуги отримані на умовах Договору № 118/12/209-12 від 19.07.2012 року, що стверджується відповідними довідками банківських установ наданими позивачем.

При цьому, суд зазначає, що заборгованість фактично була сплачена відповідачем 30.12.2013 року, що стверджується відповідними виписками по рахунку від 30.12.2013 року по 30.12.2013 року.

Разом з тим, відповідно до умов Договору № 118/12/209-12 від 19.07.2012 року розрахунки повинні були бути здійснені протягом поточного бюджетного 2012 року після отримання Замовником документів на оплату: рахунку-фактури, акту приймання (етапу) послуг (на кожний виріб окремо), затвердженого Виконавцем та Замовником, які були отримані відповідачем, що стверджується матеріалами справи.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 25458,71 грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2013 року по 30.12.2013 року є правомірною, оскільки відповідає вимогам чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку інфляційних судом не виявлено помилок тому з врахуванням викладеного позов підлягає до задоволенню

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат та оцінюються судом критично.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про повне задоволення позову.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до приписів ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 35, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Військової частини А 0215(вул.Червоноармійська, 105, м.Вінниця, 21007 (ідентифікаційний код - 24981451) на користь державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" ( 54037, м. Миколаїв, вул. Знаменська,4; ідент. код. 09794409) 25458,71 грн. інфляційних втрат, 1218,00 грн. відшкодування витрат повязаних зі сплатою судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15 січня 2016 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи