Ухвала суду № 54978114, 12.01.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/7328/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Костенко В. Г.Номер провадження 22-ц/788/36/16 Суддя-доповідач - Семеній Л. І. Категорія - 30

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Семеній Л. І.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Бойка В. Б.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 листопада 2015 року

у справі за позовом Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» до ОСОБА_3

про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 листопада 2015 року позов Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі - Центр екстреної медичної допомоги) задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Центру екстреної медичної допомоги 200000 грн. відшкодування шкоди, 2000 грн. відшкодування витрат, а всього 202000 грн.

ОСОБА_3 з рішенням суду не погодився та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає його незаконним, необґрунтованим, вказує на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права та просить рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що трудовим законодавством не передбачене відшкодування установі моральної шкоди, яка спричинена її працівником третій особі. Вказує, що суд помилково вважав спірні правовідносини цивільними, які врегульовані нормами ст.ст. 1172, 1191 ЦК України, а законних підстав для стягнення шкоди в порядку регресу суд не мав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3, який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 20 березня 2013 року по 02 липня 2014 року працював на посаді лікаря станції екстреної (швидкої) медичної допомоги м. Суми І категорії Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (а.с. 23-24).

25.06.2013 року ОСОБА_3, будучи керівником бригади №11, яка заступила згідно з графіком на чергування та близько 21 год.12 хв. прибула за викликом для надання медичної допомоги малолітньому хворому ОСОБА_4, неналежно виконав свої професійні обов'язки через недбалість та не сумлінне ставлення до них, що виразилося в не наданні без поважних причин медичної допомоги хворому, а саме: ним не було проведенo без поважних причин клінічного огляду та не встановлено діагнозу хворому, що вплинуло на перебіг захворювання та спричинило тяжкі наслідки - смерть малолітньої дитини 26.06.2013 року. Внаслідок цих його злочинних дій потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є батьками померлої дитини, була завдана моральна шкода, яка полягає в заподіянні їм душевного болю та моральних страждань через втрату єдиної дитини.

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 04 березня 2014 року, який набрав законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, за вище вказаних обставин та засуджено до 2 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посаду лікаря та займатися лікарською діяльністю на 3 роки, а також частково задоволено цивільні позови та стягнуто з Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», де працював засуджений, на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 моральну шкоду у сумі по 100000 грн. кожному (а.с. 5-22).

05 та 12 вересня 2014 року позивач перерахував на користь потерпілих стягнуті за вироком суми на відшкодування моральної шкоди у повному обсязі, що підтверджується меморіальними ордерами і виписками з казначейства (а.с.25-29).

Задовольняючи зазначені вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, відшкодувавши завдану своїм працівником моральну шкоду третім особам, набув право регресної вимоги до відповідача на стягнення сплачених ним сум в повному розмірі.

Такий висновок суду узгоджується з вимогами закону та встановленими у справі обставинами.

На підставі ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Спеціальним законом, а саме: ч. ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Пунктом 3 ст. 134 КЗпП України встановлено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснено, що право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

Як роз'яснено у пункті 8 Постанови №4 Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 року (в редакції від 27.02.2009 року) за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130,132-134 КЗпП (322-08), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

На підставі наведених норм права та роз'яснень Пленуму Верховного суду України, аналізу та оцінки наданих сторонами доказів місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача в порядку регресу матеріальних збитків у сумі 200000 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні справи суд першої інстанції не застосував норми трудового законодавства, є безпідставними, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції застосовано до правовідносин, що виникли між сторонами, саме норми Кодексу законів про працю України.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з рішенням суду та не спростовують висновків, викладених в його мотивувальній частині.

Таким чином, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його зміни чи скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді: