Рішення № 54977490, 13.01.2016, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/193/14-ц

Провадження № 2/500/2/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Адамова А.С.

при секретарі Хачатрян А.Т.,

за участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання інформації негативною та недостовірною, зобовязання спростувати інформацію та про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з урахуванням уточнень, до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди, в якому просив визнати негативною та недостовірною інформацією, розповсюджену ОСОБА_3 на зборах пайовиків майнових паїв колишнього КСП «Україна» 25 грудня 2013 року про те, що 20 серпня 2005 року загальні збори пайовиків майнових паїв колишнього КСП «Україна» взагалі не проводилися; зобов'язати ОСОБА_3 спростувати вказану інформацію відносно ОСОБА_4, яку він поширив 25 грудня 2013 року на загальних зборах пайовиків майнових паїв колишнього КСП «Україна» за адресою: с. Багате, вул. Леніна,2, Ізмаїльського району, Одеської області; стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 10000грн. на користь ОСОБА_4.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 25.12.2013 року в с.Багате Ізмаїльського району Одеської області відбулися збори пайовиків майнових паїв колишнього КСП «Україна», на яких були присутні приблизно 60 осіб, у тому числі відповідач ОСОБА_3, який у своєму виступі поширив негативну та недостовірну інформацію про те, що загальні збори пайовиків майнових паїв 20.08.2005 року не відбулися, протокол загальних зборів №1 від 20.08.2005 року цих зборів, де були присутні 1162 пайовика, а також голова Ізмаїльської районної державної адміністрації ОСОБА_5 та голова с. Багате Ізмаїльського району Одеської області ОСОБА_6, сфальсифікований і комісія по реформуванню в колишньому КСП «Україна», яка була вибрана загальними зборами пайовиків майнових паїв КСП «Україна» в складі 11 осіб, не дійсна і не може з цих причин проводити реформування господарства. Протокол загальних зборів підписали: головуючий на зборах ОСОБА_1, секретарі загальних зборів: ОСОБА_7, ОСОБА_8 На загальних зборах була обрана лічильна комісія в складі 7 осіб, яка підрахувала кількість присутніх пайовиків, які голосували по кожному питанню. Вважає, що інформація ОСОБА_3, яка розповсюджена, є недостовірною, принижує його честь, гідність та ділову репутацію, підриває його авторитет. Заява ОСОБА_3 перед зборами звинувачує позивача в змові з секретарями Ненковою С.Т. та Сапунжі Н.К. у фальсифікації, виготовлені та використані фіктивного протоколу загальних зборів колишнього КСП «Україна» від 20.08.2005 року. Розповсюдження недостовірної інформації призводить до моральних страждань і переживань позивача, оскільки відповідач принизив його перед іншими людьми, родиною, односельчанами.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Пояснили, що хоча 25 грудня 2013 року не відбулися загальні збори пайовиків майнових паїв у звязку з відсутністю кворуму, однак зібралося біля 60 осіб, в присутності яких відповідач звинуватив ОСОБА_1 у тому, що загальні збори пайовиків майнових паїв 20.08.2005 року не відбулися, протокол загальних зборів №1 від 20.08.2005 року, де були присутні 1162 пайовика, сфальсифікований і комісія по реформуванню в колишньому КСП «Україна», яка була вибрана загальними зборами пайовиків майнових паїв КСП Україна» в складі 11 осіб, не дійсна і не може з цих причин проводити реформування господарства. Оскільки ця інформація є негативною та недостовірною, такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги та обставини позову не визнав. Пояснив, що 25 грудня 2013 року загальні збори пайовиків майнових паїв не відбулися у звязку з відсутністю кворуму, однак на даному зборі ОСОБА_1 зачитував із книги протоколів зборів СК «Україна» за 2001-2008 р.р. протокол загального збору пайщиків від 20.08.2005 року, доказуючи, що дані збори були «легітимними», оскільки на них були присутні 1162 пайщика. На що відповідач встав та почав висловлювати свою думку, що незважаючи на те, що особисто він не був присутнім на зборах 2005р., але за словами інших пайовиків, у залі були присутні приблизно 250 осіб, а для легітимності проведення збору необхідна участь 957 осіб. З чого ним був зроблений висновок, що збори пайовиків колишнього КСП «Україна» вважаються такими, що не відбулись, нелегітимні та усі його рішення не мають будь-якої юридичної сили.

У судовому засіданні у якості свідків були допитані ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_6, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зазначили, що були присутні на зборах 20.08.2005р., був повний зал Будинку культури, та люди стояли в проходах, були присутні представники райдержадміністрації, загальна кількість осіб більше 1000чоловік.

ОСОБА_17, допитаний у якості свідка зазначив, що під час зборів 20.08.2005р. були присутні багато людей, в т.ч. й за довіреностями. Наліковувалося у залі 750 сидячих місць та ще стояли люди. Збори відбулися та вирішувалися певні питання.

Свідок ОСОБА_12, зазначив, що є директором СК «Україна», був присутнім на зібранні пайовиків у кількості 40-50 осіб, що мало місце 25.12.2013р., на якому відбувся конфлікт ОСОБА_4 та ОСОБА_3, під час якого відповідач і зазначив, що збори 20.08.2005р. є такими, що не відбулися. Свідок наголосив, що зазначені у протоколі зборів 20.08.2005р. члени комісії з розпаювання, йому на особистій бесіді повідомили, що збори у 2005р. не відбувалися. У с.Багате немає залу, що вміщує 1000осіб. Легітимною є комісія, що була обрана у 1999-2000р.р., та у 2005р. вона не збиралася.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_13 зазначив, що на зібранні 25.12.2013р. після того як ОСОБА_1 приніс протокол зборів 20.08.2005р., ОСОБА_3 сказав, що це все брехня, та зорів не було. Свідок наголосив, що на 20.08.2005р. були призначені загальні збори, однак вони не відбулися. Він прийшов, побачив, що присутні приблизно 30 осіб та вийшов. На зборах був присутній голова райдержадміністрації ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_6 зазначив, що у 2002-2006р.р. був сільським головою. Точно не памятає дати зборів, однак проводилися певні збори, на яких він був присутній, та вирішувалися певні питання. На зборах, про які йде мова було зайнято приблизно пів залу (зал на 450-700 місць). Як він памятає, присутніх точно не могло бути 1000осіб. Була лічильна комісія та складався протокол.

ОСОБА_14, що був допитаний у якості свідка, зазначив, що був присутній на зібранні 25.12.2013р. Після того, як ОСОБА_4 почав читати протокол зборів 2005р., ОСОБА_3 сказав, що це брехня, зборів у той час не було та протокол не правдивий.

Допитана у якості свідка ОСОБА_18, працювала у КСП та СК «Україна», зазначила, що вона є пайовиком та була членом лічильної комісії на зборах 20.08.2005р. зазначила, що на тих зборах фізично були присутні осіб 150-200. Щодо наявності будь-яких довіреностей на представництво відсутніх пайовиків, вона не знала. Не памятає хто виступав на зборах. Протокол вона підписувала. Однак щодо вказівки про присутність 1162 особи на зборах, зазначила, що її ввели в оману. До зборів, вона та інші особи за вказівкою ОСОБА_4 проходили по всьому селу та збирали до зошитів підписи пайовиків про повідомлення про дату проведення зборів та повістку. Та вона на той час вважала, що особи, підписи яких є, можуть бути зазначені у протоколі у якості присутніх.

Свідок ОСОБА_16, який був присутній на зборах 25.12.2013р. та на зборах 20.08.2005р., зазначив, що на зібранні 25.12.2013р. ОСОБА_3 дійсно зазначив, що збори у 2005р. не відбувалися. Свідок вказав, що на зборах 2005р. ніякі питання не вирішувалися, через менш ніж годину всі люди розійшлися. Зал, у якому проводилися збори, розрахований на 450 сидячих місць; присутніми були 150-200осіб, довіреності можливо були від 20-50 осіб. Вважає, що протокол сфальсифікований. Як вставлено, раніше у суді розглядався позов ОСОБА_4 до ОСОБА_16 про захист честі та гідності, з огляду на що, представник позивача зазначив, що покази вказаного свідка не можуть братися до уваги, так як він знаходиться у неприязних стосунках із позивачем.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення осіб, що приймали участь у розгляді справи, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що на 25 грудня 2013 року о 10 год. 00 хв. було запрошено пайовиків СК «Україна» на загальні збори пайовиків майнових паїв, яке повинно було відбутися в актовому залі адмінбудівлі на 2 поверсі. Повістка дня: розпаювання майна СК «Україна», що підтверджується копією відповідного оголошення.

Як вбачається з відповіді СК «Україна» загальні збори пайовиків майнових паїв не відбулися, протокол зборів не вівся, однак були присутні на зібранні вказаному орієнтовно 40-70 осіб, що також підтвердили свідки, що були допитані у судовому засіданні, та визнали сторони, тому згідно ч.1 ст. 61 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.

При цьому як вбачається зі свідчень допитаних свідків, та визнається відповідачем, ОСОБА_3 у своєму виступі заявив про те, що загальні збори пайовиків майнових паїв від 20.08.2005 року не відбулися, протокол загальних зборів №1 від 20.08.2005 року цих зборів сфальсифікований.

Сам ОСОБА_3 не був присутнім на загальних зборах пайовиків майнових паїв від 20.08.2005 року, але йому сказали, що на зборах було 160 осіб.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено із пояснень сторін та свідків, що 25 грудня 2013 року на зібранні пайовиків СК «Україна», відповідач публічно у присутності певної кількості осіб, висловив свою думку про те, що на загальних зборах пайовиків майнових паїв від 20.08.2005 року присутні були 160 осіб, та збори не відбулися, протокол загальних зборів №1 від 20.08.2005 року цих зборів, у якому зазначено, що були присутні 1162 пайовика, сфальсифікований.

Вважаючи, що такі висловлювання порочать честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4, позивач звернувся до суду.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності зі ст. ст. 3, 28 Конституції України, ст. 289 ЦК України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в державі найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до своєї гідності. Фізична особа має право на особисту недоторканість. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Беручи до уваги зазначені законодавчі положення, при вирішенні справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суд повинен забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до честі, гідності та ділової репутації особи, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про таку особу, з іншого боку.

Чинне законодавство не містить визначення понять честі, гідності чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності; з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією розуміється оцінка підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює особа як учасник суспільних відносин.

Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Згідно ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. У відповідності зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно із частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Слід зазначити, що норма частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію», яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема статті 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно із абз. 4 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст.47-1 Закону України «Про інформацію» особа не може бути притягнута до відповідальності за висловлюванням оціночних суджень. Крім того, таке право на висловлювання суджень закріплено в ст. 10 Європейської конвенції з прав людини. Аналогічна думка висловлена в рішенні Європейського суду з прав людини від 29.03.2005року по справі акціонерного товариства закритого типу «Українська прес-група» - видавця газети «День» проти України.

Судом встановлено, що відповідачем дійсно на зібранні 25.12.2013р. була поширена інформація про те, що загальні збори 20.08.2005р. є такими, що не відбулися, та протокол, в якому вказано, що були присутні 1162 особи, є таким, що не відповідає дійсності. Однак суд дійшов висновку, що такі судження відповідача є оціночними судженнями та особистою думкою щодо певних обставин, висновок про які він зробив з інформації, отриманої від інших осіб.

Як вбачається з п. 15, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

На думку суду, інформація поширена відповідачем відносно факту проведення зборів 20.08.2005р. не є негативною по відношенню до ОСОБА_4 в розумінні вказаних розяснень, викладених в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

У рішеннях Європейського суду з прав людини по справі Хендісайда проти Великобританії (Handyside v. United Kingdom), Справа Лінгенса проти Австрії (12/1984/84/131), Гірко проти Словаччини, «Українська Прес-Група проти України» зазначається: свобода висловлення думок являє собою одну з основних підвалин демократичного суспільства. Будучи одним з головних умов його прогресу і самореалізації кожного з його членів, вона застосована не тільки до «інформації» або «ідеї», які зустрічаються доброзичливий прийом або розглядаються як необразливі чи байдужі, але також і до таких, які ображають, шокують або вселяють занепокоєння держави або частини населення. Такими є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає демократичного суспільства. Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Позивачем не представлено переконливих доказів, що поширена відповідачем інформація порушує особисті немайнові права позивача, тобто або завдає шкоди відповідним його особистим немайновим благам, або перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, враховуючи обґрунтування позивачем позовних вимог та встановлені обставини у справі. Проте, ці обставини входять до юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову та обовязок доведення цих обставин покладається на позивача.

Відповідно до п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності зі ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Судом встановлено, що відповідач не допускав незаконні дії відносно позивача, а значить зобовязання із спричинення шкоди перед позивачем у відповідача не виникли. Доказів порушення немайнових прав позивача висловлюваннями відповідача суду не надано.

Крім того, з огляду на відсутність підстав для визнання негативною інформації, поширеної відповідачем, відсутні підстави й для зобов'язання ОСОБА_3 спростувати вказану інформацію та стягнення моральної шкоди, які є похідними вимогами.

Чисельні пояснення сторін щодо продажу майна КСП, особистих якостей позивача та відповідача, протиправної діяльності інших осіб, не досліджується судом, з огляду на те, що вони не стосуються предмету спору.

Згідно ст. 129 Конституції України, одними із основних засад судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання інформації негативною та недостовірною, зобовязання спростувати інформацію та про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки він є не доведеним та не обґрунтованим.

У звязку з відсутністю підстав для задоволення позову, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 213-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання інформації негативною та недостовірною, зобовязання спростувати інформацію та про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.01.2016р.

Суддя: ОСОБА_19