Ухвала суду № 54969379, 11.01.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/24009/14-ц Провадження № 22-ц/772/62/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Матківської М.В., Шемети Т.М.,

при секретарі: Сніжко О.А.,

за участю: представника ПАТ «УкрСиббанк» - ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

ПАТ «УкрСиббанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З урахуванням уточнених позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» просив звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 23.04.2008 року, укладений між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №1233, а саме: житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, які розташовані в м. Вінниця, вул.. Південна, 13, та належать ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 23.07.2011 року.

Встановити спосіб реалізації нерухомого майна, що належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 23.07.2011р. (посвідчений нотаріусом ОСОБА_8 за реєстровим номером №837), що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул.. Південна, 13 - шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимогЗакону України «Про іпотеку»,встановивши початкову ціну реалізації предмету іпотеки в розмірі 47877 (сорок сім тисяч вісімсот сімдесят сім) доларів США (станом на 28.09.2015 року за курсом НБУ 21,615991 грн. за один долар США, що еквівалентно 1 034 914,00 грн.).

З вартості реалізації предмету іпотеки задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (на рахунок №29090000000113, МФО: 351005, код ЄДРПОУ-09807750) за Договором про надання споживчого кредиту №11338521000 від 23 квітня 2008 року в розмірі 121702,33 доларів США (сто двадцять одна тисяча сімсот два долари США 33 центи), що за курсом НБУ станом на 15.10.2015 року становить 2 668 932,1 грн. (два мільйони шістсот шістдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять дві гривні, 10 коп.), що складається з 66 175,13 доларів США - заборгованості по поверненню суми кредиту, 55527,20 доларів США - заборгованості по процентам; пеня за прострочення сплати кредиту - 145001,55 грн. та пеня за прострочення сплати процентів - 370100,01 грн. та стягнути судовий збір.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2015 року позов задоволено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на неповне з»ясування обставин справи та недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2015 року скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

До початку розгляду справи по суті в апеляційній інстанції представником ОСОБА_3 ОСОБА_4 подано клопотання, в якому просив рішення скасувати провадження по справі закрити.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які зявилися в судове засідання, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що клопотання про скасування рішення з закриттям провадження у справі та апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.04.2008 року, між позивачем та третьою особою ОСОБА_5 укладено кредитний договір №11338521000, про надання кредиту в розмірі 70000 доларів США, з кінцевим терміном повернення кредиту 21.04.2028 року.

Згідно п. 1.5. Кредитного договору, сторонами угоджений порядок надання кредиту - шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника №26209170578400 відкритого в банку.

Пунктом 1.3.1. Кредитного договору визначено, що за користування кредитними коштам протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 13,00 % річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов Договору. У випадку, якщо Банк не повідомив Позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов Договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим Договором в попередньому місяці.

Відповідно до умов договору, погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно згідно з графіком погашення кредиту, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом всього строку дії договору. Погашення нарахованих процентів згідно з п. 1.3.4. Кредитного договору відбувається з 01 по 10 число кожного місяця, наступного за тим, за які були нараховані проценти.

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань між позивачем та третьою особою ОСОБА_5, 23.04.2008 року укладено договір іпотеки, відповідно до п. 1.1. якого, в іпотеку передано: житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, які розташовані в м. Вінниці, вул.. Південна, 13 та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу. Договір посвідчений ОСОБА_7, приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 23 квітня 2008 року в реєстрі за №1233, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 23 квітня 2008 року за №2856067 згідно з витягом з Державного реєстру правочинів №5833242.

Відповідно до п. 4.1., п. 4.1.1. та п. 4.2 Договору іпотеки у разі порушення будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за Договором іпотеки, Банк має право на звернення стягнення на Предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Позивач виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_5 кредитні кошти у повному обсязі, що підтверджується випискою по особовому рахунку та заявою на видачу готівки № 36 від 23.04.2008 року, в якій наявний підпис ОСОБА_5

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 31.08.2010 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до АТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту, договору іпотеки, договору поруки та про скасування запису у Єдиному державному реєстрі іпотек щодо обтяження майна, стягнення збитків. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 21.10.2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту №11338521000 від 23 квітня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5; визнано недійсним договір іпотеки нерухомого майна від 23 квітня 2008 року; визнано недійсними договори поруки №199917, №199918 від 23 квітня 2008 року; зобов'язано приватного нотаріуса виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек, щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки від 23 квітня 2008 року; встановлено наслідком визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11338521000 від 23 квітня 2008 року, наявність грошового зобов'язання ОСОБА_5 перед ПАТ «УкрСиббанк» у сумі 66 125, 13 доларів США, строк погашення - 21 квітня 2028 року; стягнуто з АКІБ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_5 кошти у сумі 120 219 грн. 43 коп., одержані на виконання договору про надання споживчого кредиту; стягнуто збитки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.03.2011 року касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» у зазначеній справі задоволено, скасовано рішення Апеляційного суду Вінницької області, рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 31.08.2010 року залишено без змін.

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 19.05.2011 року, про поворот виконання рішення у справі про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту, договору іпотеки та договору поруки, зобов'язано скасувати запис у Єдиному державному реєстрі іпотек щодо обтяження майна, стягнення збитків, зобов'язано приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу включити записи до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки від 23.04.2008 року.

Відповідно до п. 4 Договору іпотеки, у разі порушення Іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за Договором іпотеки, Банк має право на звернення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов договору іпотеки та інших підстав, передбачених законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір іпотеки від 23.04.2008 року, що укладено між позивачем та третьою особою є дійсним (зобов'язання позичальника є невиконаним) та відповідно до нього у сторін існують взаємні права та обов'язки, а зобов'язання третьої особи перед позивачем як і на час укладення договору є забезпеченим.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК Українисуд здійснює судовий розгляд на засадах змагальності та диспозитивності, кожна особа повинна довести перед судом свої вимоги чи заперечення та довести перед судом їх переконливість.

Згідно зіст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно дост. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно дост. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про іпотеку»іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Статтею 589 ЦК Українивизначено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави.

Частиною п'ятоюстатті 3 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як вбачається з кредитного договору строк його дії - до 21 квітня 2028 року, тобто строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув, на час ухвалення рішення основне зобов'язання боржником не виконане.

При цьому, ч. ч. 1, 2ст. 23 Закону України «Про іпотеку»визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки як вбачається з матеріалів справи Договір іпотеки від 23.04.2008 року, що укладено між позивачем та третьою особою є дійсним, взятих на себе за договором споживчого кредиту № 11338521000 від 23.04.2008 року обов'язків третя особа ОСОБА_5, належним чином не виконав, що призвело до утворення у нього перед позивачем заборгованості, яка станом на 05.06.2015 року становить 121 702,33 доларів США, з яких: 66 175,13 доларів США, - кредитна заборгованість; 55527,20 доларів США, - заборгованість по процентам; також окремо 145001,55 - пеня за прострочення сплати кредиту, та 370100,01 грн. - пеня за прострочення сплати процентів.

Отже, ОСОБА_5, порушено вимогист. 526 ЦК України, згідно якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимогист. 1054 ЦК України, яка вказує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Доводи апеляційної скарги в тому, що судом першої інстанції необґрунтовано залишено поза увагою обставини, що мають преюдиційне значення, а саме рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 17.07.2012 року по справі №2-1714-11, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20.08.2012 року, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, безпідставні, оскільки вказаним рішенням встановлено, що після виключення запису про іпотеку з Державного реєстру іпотек, на підставі рішення Апеляційного суду Вінницької області від 21 жовтня 2010 року, житловий будинок за адресою: м. Вінниця, вул.. Південна, 13 на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2010 року житлового будинку в м. Вінниця, вул.. Південна, 13, реалізовано ОСОБА_5, ОСОБА_9, останній в свою чергу 23.07.2011 року подарував переданий в іпотеку будинок ОСОБА_3, таким чином іпотечне майно було відчужене та вибуло поза волею іпотекодержателя з власності попереднього іпотекодавця, який являється боржником у кредитному зобов'язанні без врахування інтересів іпотекодержателя.

Як вбачається, обтяження набутого відповідачем нерухомого майна іпотекою збереглось, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на задоволення своїх вимог з погашення кредитної заборгованості за рахунок іпотечного майна, шляхом звернення стягнення у спосіб, що передбачено законом.

Посилання представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 в клопотанні про закриття провадження у справі на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 17.07.2012 року по справі №2-1714-11, яким відмовлено ПАТ «Укрсиббанк» у зверненні стягненні на майно ОСОБА_3, оскільки винесене з приводу спору між тими самими сторонами та про той самий предмет спору та з тих самих підстав є безпідставними виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.12.2014 року у даній цивільний справі було закрито провадження з підстав, що даний спір із тих самих підстав та за участю тих самих сторін був розглянутий судом. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06.02.2015 року, ухвалу міського суду від 22.12.2014 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до того ж суду, яка залишена без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.04.2015 року.

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки як встановлено в ухвалі Апеляційного суду Вінницької області від 06.02.2015 року, предмет позову (матеріально-правова вимога позивача) звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відрізняються не лише складовою частиною - розміром, а й періодами і підставами їх нарахування.Так, в даній справі ПАТ «УкрСиббанк» заявлено вимогу щодо звернення стягненнянапредмет іпотекиврахунокпогашенняОСОБА_5 1616459,22 грн. заборгованості за кредитним договором від 23.04.2008 р., яка нарахована станом на 29.10.2014 р.

У справі по якій ухвалені рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 17.07.2012 р. та ухвала апеляційного суду Вінницької області від 20.08.2012 р. заявлено вимогу стосовно погашення за рахунок продажу іпотечного майна боргу у розмірі 719051,54 грн., виниклого станом на 26.03.2012 р. Крім того, позичальник він же іпотекодавець - третя особа ОСОБА_5 у попередній справі брав участь як відповідач.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду України висловлену у справі №6-201цс14 від 24.12.2014 року, однак 13.05.2015 року Верховним Судом України у справі №6-63цс15 висловлено правову позицію, на яку вірно послався суд першої інстанції та відповідно до ст..360-7 ЦПК України є обов'язковою.

У разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 Цивільного кодексу України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обовязки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у звязку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обовязки підлягають виконанню.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до відповідача права власності на нерухоме майно під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на підставі незаконного судового рішення, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку», поширення її дії на відповідача та збереження обтяження цього майна іпотекою за іпотечним договором.

При цьому суд урахував, що дії попереднього іпотекодавця з відчуження спірної квартири під час зняття за судовим рішенням обтяження та право власності нового набувача кредитором не оспорюються, а порушується питання про застосування механізму реалізації його переважного права на іпотечне майно, передбаченого нормами статей 23, 33, 39 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з ч. 1 ст.33, ч. 1 ст.12 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 3ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися, зокрема, на підставі рішення суду.

Позивачем надсилалась відповідачу вимога №30-11/2132 від 29.04.2013р. у відповідності зістаттею 35 Закону України «Про іпотеку», яка була отримана особисто ОСОБА_3 04.05.2013 року.

Відповідно дост. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду повинен бути зазначений і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленої ч. 1ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, що судом у оскаржуваному рішення неправомірно було прийнято та вказано значно дешевшу ціну майна є необґрунтованими, оскільки як вбачається з оцінки суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_10 від 28.09.2015 року предмету іпотеки, ринкова вартість житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, які розташовані в м. Вінниці, вул.. Південна, 13, складає 47877 доларів США (що станом на 28.09.2015 року по курсу НБУ 21,615991 грн. за 1 долар США еквівалентно 1 034 914 грн.), тобто міським судом правомірно встановлено початкову ціну реалізації предмету іпотеки в розмірі 47877 доларів США, що також узгоджується з п.42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» та правовою позицією висловленою Верховним Судом України у справі №6-61цс15 від 27.05.2015 року.

Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем та її представником не заявлялись клопотання про призначення експертизи щодо оцінки предмету іпотеки.

Доводи апеляційної скарги, щодо неправильного застосування ЗУ «Про мораторій….», є безпідставними, оскільки суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зістаттею 4 Закону України «Про заставу»та/або предметом іпотеки згідно зістаттею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

З огляду настаттю 3 вказаного Законувін носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права (правові позиції ВСУ у справах № 6-58цс15, № 6-42цс15, № 6-57цс15).

Враховуючи вище викладене колегія суддів, приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги безпідставні, необґрунтовані і висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис ОСОБА_11

Судді: підписи ОСОБА_12

ОСОБА_13

З оригіналом вірно: ОСОБА_11