Ухвала суду № 54957192, 13.01.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/116/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 23 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від у справі за позовом ОСОБА_6 до ТОВ "ОСОБА_7 Терра" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розірвання попереднього договору, повернення земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а :

Позивачка ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ТОВ "ОСОБА_7 Терра" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розірвання попереднього договору, повернення земельної ділянки.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначала, що на підставі Державного акта на право власності на землю серії ІІ-ЧР № 032707, виданого Цибулівською селищною радою Монастирищенського району вона є власником земельної ділянки, площею 3,9 га ( земельного паю).

Згідно договору оренди земельної ділянки від 21.07.2008 року, вказана земельна ділянка до 13.09.2014 року перебувала в оренди в СФГ «Щедре». Весною 2014 року, в засобах масової інформації та на зборах власників земельних та майнових паїв, відповідач, заохочуючи власників земельних паїв до співпраці, зробив повідомлення про істотні умови договорів оренди земельних ділянок, в тому числі і розмір орендної плати, яка повинна була включати 1 т зерна пшениці, 1050 кг зерна кукурудзи, 200 кг. насіння соняшника, премію 2000 грн. В забезпечення укладення договору оренди землі в майбутньому відповідач 03.06.2014 року схилив її на укладення попереднього договору щодо укладення договору оренди земельної ділянки. В п. 1 попереднього договору, передбачено укладення договору оренди земельної ділянки до 31.12.2015 року. Станом на жовтень 2014 року виникла потреба в додаткових коштах, а тому вона вирішила обробляти власну земельну ділянку 3,9 га, особисто та з залученням членів родини, з метою отримання прибутку, що перевищує розмір орендної плати. У звязку з цим, 20.10.2014 року вона звернулася до відповідача з письмовою заявою про розірвання попереднього договору від 03.06.2014 року, яка була прийнята та погоджена керівництвом відповідача. За збігом договору оренди з попереднім орендарем, вона приступила до обробітку власної земельної ділянки. Всупереч розірванню попереднього договору, відповідач визначає межі належної їй земельної ділянки, обробляє дану земельну ділянку. При цьому, відповідач вказує на наявність для цього правової підстави договору оренди земельної ділянки, який нібито укладався між нею та відповідачем і який зареєстровано в Реєстраційній службі Монастирищенського РУЮ Черкаської області. Реєстраційна служба підтвердила факт реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки. Вважає, що вказаний договір порушує її право власності на земельну ділянку площею 3,9 га та таке право підлягає захисту з огляду на наступне: на підпис їй договір оренди не надавався, якщо на ньому мається її підпис, то він виконаний під впливом помилки та обману зі сторони відповідача. Під час підписання попереднього договору, 03.06.2014 року, представником відповідача їй надавалось декілька бланків на підпис, які вона, помилково, вважаючи, що це попередній договір підписала. Про відсутність усвідомлення підпису на угоді оренди землі свідчить її заява від 20.10.2014 року про розірвання попереднього договору, в якій відсутнє посилання на договір оренди земельної ділянки. Після 20.10.2014 року вона не могла підписати договір оренди, оскільки наміру на його укладення не мала.

В обґрунтування позову посилалась на ст. ст. 16, 203, 207, 215,229, 230 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. ст. 15, 16 Закону України « Про оренду землі» та вважає, що відповідач є недобросовісною стороною правовідносин, оскільки знав про відсутність її волевиявлення щодо укладення договору оренди землі, однак всупереч цьому обманом організував її підпис на договорі та провів державну реєстрацію договору оренди землі. Відповідач, за неї поставив підписи на акті приймання-передачі землі, акті відведення земельної ділянки на місцевості, в заяві про проведення державної реєстрації договору оренди тощо, за відсутності відповідної довіреності. В попередньому договорі, згідно п. 5 передбачалась орендна плата основного договору. Однак, в попередньому договорі орендна плата конкретизована без покликання на Додаток до договору, в якому має визначатись форма орендної плати та який є невідємною частиною договору. Натомість, в п. 9 основного договору оренди, зазначено, що такий додаток до договору долучається та є його невідємною частиною. При цьому, в даному додатку розміри орендної плати значно нижчі, ніж були запропоновані раніше. Пункт 31 основного договору суперечить виробничим та моральним засадам. Пункт 28 основного договору суперечить інтересам орендодавця, оскільки за змістом даного пункту строк дії договору факти не 5 років, як визначено договором, а 6 років.

А тому, позивачка, вважає, що договір оренди землі необхідно визнати недійсним, оскільки при його оформленні та реєстрації порушені вимоги ст. ст. 203, 207, 229, 230 ЦК України, ст. ст. 15, 16 ЗУ « Про оренду землі». В обґрунтування вимог про повернення земельної ділянки та розірвання попереднього договору посилається на норми ст. ст. 216, 627, 651 ЦК України, і тому, позивачка просила суд постановити рішення, яким визнати договір належної їй земельної ділянки площею 3, 9 га, укладений від її імені з відповідачем та зареєстрований в реєстраційній службі Монастирищенського РУЮ в березні місяці 2015 року недійсним, повернути їй земельну ділянку, розірвати попередній договір щодо укладення договору оренди землі, який укладено нею з відповідачем 03.06.2014 року, стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 03 листопада 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ТОВ "ОСОБА_7 Терра" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розірвання попереднього договору, повернення земельної ділянки відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на дане рішення, в якій просить рішення суду скасувати, ухваливши нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, оскільки вважає його ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права та при неповному зясуванні обставин, що мають значення по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони по справі, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду в засідання не зявилися, не повідомивши про причини неявки, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, а рішення суду першої інстанції до залишення без змін з наступних підстав.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і як наслідок ухвалив рішення по справі з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, колегією суддів за матеріалами справи установлено, що на підставі Державного акта на право власності на землю серії ІІ-ЧР № 032707, виданого Цибулівською селищною радою Монастирищенського району позивачка є власником земельної ділянки, площею 3,9 га ( земельного паю) ( а. с. 8).

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, вони регулюються також актами земельного законодавства Земельним Кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Стаття 1 Закону України Про оренду землі визначає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, колегією встановлено, що 03 червня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_7 Терра» та позивачем укладено попередній договір щодо укладення договору оренди землі ( а. с. 11-12), а 02 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_7 Терра» та позивачем укладено договір оренди землі, який зареєстровано в Реєстраційній службі Монастирищенського районного управління юстиції у Черкаській області 17 березня 2015 року за № 20049743 ( а. с. 153-154, 168).

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з ст. 203 ч.1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з ч.3 цієї статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до правової позиції у справі № 6-127ц13 Верховного Суду України від 18.12.2013 року - вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору. Прохання учасника правочину не здійснювати реєстрацію договору оренди земельної ділянки, волевиявлення на укладення якого він виявляв у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України.

Оспорюваний договір оренди землі від 02.03.2015 року містить підписи сторін правочину, а саме орендодавця ОСОБА_6 та орендаря, представника ТОВ «ОСОБА_7 Терра» ( а. с. 27-28).

При цьому повноваження представника орендаря ТОВ «ОСОБА_7 Терра» - ОСОБА_8 підтверджені належним чином, а саме довіреністю № 7 від 02.04.2014 року ( а. с. 116).

Відповідно до ч.1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Одною з підстав недійсності укладеного договору оренди, позивач зазначає те, що він не підписував договір.

Способи волевиявлення фіксуються в формах правочину які обираються сторонами якщо інше не встановлено законом, що зазначено в ч.1 статті 205 ЦК України.

Частиною 2 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В оспорюваному договорі оренди мається підпис ОСОБА_6, що вказує на те, що у позивача було волевиявлення на укладення договору.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Для визначення належності підпису певній особі необхідні спеціальні знання, а тому доводиться вказана обставина висновком експерта, але призначається судом експертиза за заявою осіб які беруть участь у справі, що встановлено ч.1 ст.142 ЦПК України.

Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, особи які беруть участь у справі такої заяви не робили, а тому позивачкою не доведено, той факт, що вона не підписувала оспорюваний договір.

Згідно частини 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотні умови договору оренди землі визначені в ст.15 Закону України «Про оренду землі».

Такі умови як орендна плата, визначення сторони яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення обєкта оренди чи його частини, строк дії договору є істотними умовами договору згідно вище вказаної статті в редакції чинній на час виникнення правовідносин, тому щодо таких умов сторони обовязково мають досягти згоди, про що зазначається в умовах договору.

Скріпивши своїми підписами оспорюваний договір, сторони погодили саме такі умови договору, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для визнання недійсним укладеного договору як не може бути визнано недійсним оспорюваний договір і з тих підстав, що в основному договорі були змінені умови які викладені в попередньому договорі, оскільки такі наслідки не передбачені нормами законодавства (ч.ч.2,3 ст.635 ЦК України).

Крім того, згідно частини 1 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

3 червня 2014 року між позивачем та ТОВ «ОСОБА_7 Терра» був укладений попередній договір за умовами якого сторони домовились укласти до 31 грудня 2015 року основний договір оренди землі (а. с 11 -12).

Частинами 1,2 статті 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Укладаючи основний договір сторони погодили всі умови викладені в ньому, що свідчить про відсутність претензій сторін одна до одної щодо його умов, а тому і підстави відсутні для розірвання попереднього договору.

В пункті 20 Постанови від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України розяснив, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем не доведено, що оспорюваний договір був укладений під впливом обману.

Також, колегія суддів погоджується із висновком районного суду, що заява позивача на адресу відповідача про розірвання попереднього договору оренди землі датована 20.10.2014 року ( а. с. 15), не може бути доказом відсутності волевиявлення позивача на укладення договору оренди землі від 02.03.2015 року та підставою вважати укладення договору оренди під впливом помилки чи введення в оману, оскільки вона датована 20.10.2014 року, тобто до дати підписання сторонами договору оренди землі.

Відповідно до змісту вказаної заяви, позивач просить розірвати попередній договір оренди землі, не вказуючи в заяві про розірвання договору оренди землі, що спростовує посилання позивача на підписання ним одночасно попереднього договору щодо укладення договору оренди землі та договору оренди землі.

Будь-яких доказів на підтвердження того факту, що позивач договір оренди землі від 02.03.2015 року підписував не 02.03.2015 року, а в іншу дату, суду не надано та відповідно позивачем не спростовано заперечення відповідача від 14.09.2015 року, в цій частині.

Будь-яких доказів, визначених ст. 57 ЦПК України, на предмет відсутності вільного волевиявлення позивача на укладення договору оренди землі від 02 березня 2015 року та укладення його під впливом помилки чи введення в оману, суду не надано.

Суду надано сторонами акт приймання-передачі земельної ділянки від 02.03.2015 року, Додаток до договору оренди землі від 02.03.2015 року з визначенням форми та розміру орендної плати, які містять підпис орендодавця позивача у справі ОСОБА_6 та представника орендаря ОСОБА_8 ( а. с. 29).

Посилання позивачки на те, що підпис в акті приймання-передачі земельної ділянки ( а. с. 29) не її, не підтверджено належними та допустимими доказами.

Стаття 202 Цивільного кодексу України визначає правочин, як дію особи спрямовану на набуття зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (ст. 207 ЦК України), а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем не доведено відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення спірного договору оренди землі від 02.03.2015 року, чи вчинення його під впливом помилки чи введення в оману.

Відповідно правових позицій у справах № 6-215цс14 від 21.01.2015 року, № 6-78цс13 від 25.12.2013 року, виходячи з того, що відповідно до статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити, чи дійсно порушує право орендодавця відсутність у договорі оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також зясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.

Враховуючи, що позивачем не доведено суду в чому саме полягає порушення прав позивача за п. п. 28, 31 Договору, а тому районний суд дійшов до вірного висновку, що підстав визнавати договір оренди землі недійсним з цих підстав немає.

Правовою позицією у справі № 6-162ц13 Верховного Суду України від 19.02.2014 року визначено, що частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору".

Суду надано попередній договір щодо укладення договору оренди землі від 03.06.2014 року та договір оренди землі від 02.03.2015 року. Вказані договори містять підписи сторін, а саме орендодавця ОСОБА_6 та представника орендаря ОСОБА_8 ( а.с. 11-12, 27-28).

В п. 5 поперднього договору визначено розмір орендної плати 4,5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки та передбачено натуральну та/або відробіткову форму орендної плати ( а. с. 11). Договором про оренду землі від 25.12.2014 року в п. 9 визначено розмір орендної плати, а саме 4,5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки та передбачено натуральну та/або відробіткову форму орендної плати ( а. с. 27). Згідно наданого суду додатку до договору оренди землі від 02.03.2015 року визначено форму та розмір орендної плати, та відповідно дану домовленість скріплено підписами сторін, позивача ОСОБА_6 та представника відповідача ОСОБА_8 ( а.с. 29).

Доказів того, що позивач даний додаток до договору не підписував суду не надано, а тому суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач підписавши даний додаток до договору, який датований пізніше попереднього договору, повністю та беззастережно погодився на ті умови, які визначені даним додатком, а саме форму та розмір орендної плати.

За таких обставин, суд вірно відзначив, що не вбачає порушень прав позивача чи обману з боку відповідача. Крім цього, позивач підписавши попередній договір щодо укладення договору оренди земельної ділянки та договір оренди земельної ділянки, без застережень, зауважень, доповнень повністю погодився з умовами, які викладені в даних документах, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

А тому, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що підстави для задоволення позову в частині визнання договору оренди землі недійсним відсутні, в звязку з чим і відсутні підстави для задоволення позову в частині повернення земельної ділянки позивачу, оскільки дана вимога є похідною від вимоги про визнання договору оренди землі недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 31 ЗУ «Про оренду землі», розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

А тому, з врахуванням встановлених обставин, матеріалів справи, доводів сторін та апеляційної скарги, положень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на законність ухваленого рішення, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає до відхилення, а рішення суду першої інстанції до залишення без змін, відповідно до вимог ст.308 ЦПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ТОВ "ОСОБА_7 Терра" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розірвання попереднього договору, повернення земельної ділянки - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :