Постанова № 54950005, 11.11.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року м. Київ 810/2927/15

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Панової Г.В., за участю секретаря судового засідання: Волощук Л.В.,

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомСільськогосподарського виробничого кооперативу Розаліївський

до Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Сільськогосподарський виробничий кооператив «Розаліївський» (далі-позивач, СВК «Розаліївський») з позовом до Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі- відповідач, податковий орган) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.02.2015 № 0000612201/142.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з висновками ОСОБА_1 перевірки на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки вони є помилковими та сформульовані без належного зясування усіх обставин, які мають значення для даної срави.

Так, представники позивача в ході судового розгляду зазначили, що податковий орган здійснив підміну правових понять щодо обєкту фінансового лізінгу, визнавши таким договір оренди цілісного манового комплексу з правом викупу від 16.06.2009. При цьому, відповідач в ОСОБА_1 перевірки послався на рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 16.06.2019, яким визнано нікчемним вказаний договір. Водночас, податковим органом в ході проведення перевірки не було пийянто до уваги, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 17.12.2014 рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 16.06.2019 було скасовано, а справа направлена на новий розгляд. У свою чергу, в подальшому ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 03.03.2015, яка набрала законної сили, позов у цій справі залишено без розгляду.

Крім того, статус позивача як платника єдиного податку сільськогосподарського товаровиробника не анульовано, що підтверджується даними довідки від 16.09.2015 № 15405/152, а тому висновки відповідача відносно того, що підприємство не може вважатися сільськогосподарським товаровиробником та платником фіксованого сільськогоподарського податку є безпідставними.

Щодо висновків податкового органу, відносно безпідставного віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ з вартості придбанного вапна, представники позивача вказазали, що придбане вапно безпосередньо було використано підприємством для ведення власної господарської діяльності. При цьому, податковий орган не є експертом в питанні чи потребують земельні ділянки підприємства додаткової обробки. Таким чином, висновки відповідача щодо того, що придбане вапно не було використано в межах господарської діяльності не відповідають дійсності.

Також, представники позивача звернули увагу на ту обставину, що перевірка на підставі якої було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення проведена відповідачем на підставі п.п. 78.1.11 пю 78.1.11 п. 78 ст. 78 Податкового кодексу України, у звязку з отримання постанови слідчого у кримінальному провадженняі № 12013100030007450, яке порушено за ознаками кримінально правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 191 КК України саме стосовно посадової особи підприємства позивача. Отже, відповідно до вимог п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України відповідач безпідставно прийняв податкове повідомлення-рішення за відсутності відповідного рішення суду (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), яке набрало законної сили.

Враховуючи викладене, представники позивача просили суду задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених в ОСОБА_1 перевірки, зазначив, що позовні вимоги є необгрунтованими, а тому просив суд у задоволенні позову відмовити.

В ході судового розгляду даної справи з метою встановлення обєктивної істини та зясування фактичних обставин справи судом ухвалами від 28.07.2015 та від 15.09.2015 (повторно) викликались до суду головні державні ревізори-інспектори, які проводили перевірку позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Водночас, в судові засідання вказані особи жодного разу не зявились, будь-яких заяв або клопотань від них до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Сільськогосподарський виробничий кооператив Розаліївський (ідентифікаційний код 03755383, місцезнаходження: 09144, Київська область, Білоцерківський район, с. Розаліївка, вул. Кірова, буд. 71-Б) зареєстрований Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області як юридична особа 14.09.1992 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 194641 (а.с. 9).

Позивач перебуває на податковому обліку в Білоцерківській об`єднаній державній податковій інспекції. Відповідно до Виписки з ЄДРПОУ (а.с. 102) основним видом економічної діяльності позивача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Крім того, відповіно до Витягу № 15100224500085 (а.с.103) позивач здійснює також надання послуг у рослинництві, надання послуг у тваринництві, обробку чи переробку продукції, одержаної в результаті діяльності платника податку у сфері сільського і лісового господарства, розведення великої рогатої худоби тощо.

Як встановлено судом, у період з 12.12.2014 по 31.12.2014 у звязку із отриманням постанови старшого слідчого відділу Білоцерківського МВ ГУ МВС України у Київській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_7 про призначення документальної позапланової виїзної перевірки СВК «Розаліївський» від 18.09.2014, відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та наказу Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 11.12.2014 № 1643, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка СВК «Розаліївський» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.10.2014, та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.10.2014.

За результатом вказаної перевірки складено ОСОБА_1 № 14/10-02/03755383/2 від 14.01.2015 (далі ОСОБА_1 перевірки).

Зі змісту вказаного ОСОБА_1 перевірки вбачається, що податковим органом встановлено (сторінка 6 ОСОБА_1 перевірки), що позивач у період з 01.04.2012 по 31.10.2014 застосовував спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, встановлений ст. 209 Податкового кодексу України.

Відповачем також встановлено, що позивачем у господарській діяльності використовувались основні засоби І групи (корівники, свинарники, конюшня) на підставі договору оренди цілісного майнового комплексу з правом викупу від 16.06.2009, укладеного із співвласниками цілісного мійного комплексу.

Водночас, як зазначає податковий орган в ОСОБА_1 перевірки, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 13.06.2014 договір оренди цілісного майнового комплексу з правом викупу від 16.06.2009, укладеного між СВК «Розаліївський» та головою товариства співвласників визнано нікчемним. Апеляційну скаргу СВК «Розаліївський» відхилено ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23.07.2014. У свою чергу, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 17.12.2014 зазначено, що матеріали справи не містять правовстановлюючих документів на цілісний майновий комплекс та відомостей про склад майна, яке передано в оренду.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що за період з 01.04.2012 по 20.12.2012 СВК «Розаліївський» використовував у господарській діяльності основні засоби на підставі договору оренди цілісного майнового комплексу з правом викупу від 16.06.2009, який суперечить нормам діючого законодавства та не підтверджує належне правокористування майновими правами. Отже, проведеною перевіркою встановлено, що сільськогосподарські товари, а саме, продукція тваринництва вироблена та вирощена на виробничих потужностях, право власності та оренди на які не підтверджені належним чином оформленими договорами та витягами з прав власності, тому частка вироблених таких товарів зменшує частку сільськогосподарського товаровиробництва СВК «Розаліївський» за 2012 рік до 56,67 % від загального обсягу реалізації.

Таким чином, в результаті встановлених в ході проведення перевірки порушень у СВК «Розаліївський» обсяги постачання сільськогосподарських товарів (послуг) вирощених на власних або орендованих виробничих потужностях складають менше 75 % вартсоті всіх поставлених товарів (послуг). Тому, як зазначено в ОСОБА_1 перевірки (сторінка 9 ОСОБА_1), СВК «Розаліївський» не може вважатися сільськогосподарським товаровиробником та платником фіксованого сільськогосподарського податку, і повинен сплачувати податок на додану вартість на загальних підставах.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що в результаті вказаних порушень підприємство занизило податкові зобовязання з податку на додану вартість, які задекларовані у податкових деклараціях з податку на додану вартість та по яких здійснюються розрахунки з бюджетом на загальну суму 2304218,00 грн.

Крім того, в пункті 1.2. Розділу 2 ОСОБА_1 перевірки податковий орган встановив порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, оскільки позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ з вартості придбаного вапна, що не використовувалось в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а саме придбання вапна за накладною № 142 від 11.03.2014 на загальну суму 489250,00 грн., в т.ч. ПДВ 81541,67 грн.

Перевіркою встановлено, що за період з 01.04.2012 по 31.10.2014 СВК «Розаліївський» проводив господарські операції з ТДВ «Узинський цукровий комбінат». При цьому, відповідач вказує, що на письмовий запит податкового органу на підтвердження цих операцій позивач надав відповідачу видаткову накладну від 11.03.2014 № 142 на придбання вапна негашеного на загальну суму 489250,00 грн., податкову накладну від 11.03.2014 № 16, облікові листи тракториста-машиніста, дорожній листок трактора.

До перевірки не було надано договір, укладений з ТДВ «Узинський цукровий комбінат», товарно-транспортні накладні, які підтверджуєть транспортування товару.

Водночас, на думку податкового органу, необхідність застосування товарно-транспортних накладних, дорожніх листів і відповідність вантажів, що перевозяться товарно-транспортним документам передбачена Законом Україи «Про автомобільний транспорт», Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 «Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», Наказом Міністерства статистики, Міністерства транспору України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 № 488/346.

Крім того, як зазначає відповідач в ОСОБА_1 перевірки, операції що формують податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Підприємством для підтвердження необхідності внесення вапна негашеного «під кукурудзу на силос» на адресу податкового органу надано Еколого-агрохімічні паспорти земельних ділянок 1 та 2. Земельна ділянка 2 має кислотність обміну, pH сольова 6,2, земельна ділянка 1 має кислотність обміну, pH сольова 7,02.

Проаналізувавши дані Еколого-агрохімічні паспорти, посилаючись на такі джерела як «Агрохімія»- 2-е видання під ред. ОСОБА_8, ОСОБА_9 та Наказ від 16.04.2008 № 108 «Про затвердження Інструкції з організації та здійснення моніторингу зрошуваних та осушуваних земель», відповідач дійшов висновку, що земельні ділянки з кислотністю рH більше 5,5 не потребують додаткової обробки, а також враховуючи неналежне підтвердження перевезення, первинні документи не містять достатньої інформації на підтвердження використання вказаних ТМЦ (вапна негашеного) в межах господарської діяльності підприємства.

Отже, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, у висновках ОСОБА_1 перевірки, податковий орган зазначив, щдо перевіркою встановлено порушення СВК «Розаліївський» п. 198.3 ст. 198, п. 209.2, п. 209.6 ст. 209, п. 301.1 ст. 301 Податкокового кодексу України , п. 4 Постанови КМУ від 12.01.2011 № 11 «Про затвердження порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 1751340,00 грн., в т.ч. за травень 2012 року на 5792,00 грн., за червень 2012 на 96930,00 грн, за липень 2012 року на суму 307557,00 грн., за серпень 2012 року на 100662 грн., за вересень 2012 року на 215342,00 грн., за жовтень 2012 року на 135143,00 грн., за листопад 2012 орку на 256078,00 грн., за грудень 2012 року на 552294,00 грн., за березень 2014 року на 71726,00 грн., за квітень 2014 року на 568,00 грн., за травень 2014 року на 9248,00 грн.

На підставі ОСОБА_1 перевірки, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.02.2015 № 0000612201/142, яким позивачу визначена сума грошового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1751340,00 грн. та штрафна (фінансова) санкції у розмірі 875670,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням - рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства передбачений у ст. 209 Податкового кодексу України.

Так, п. 209.6 ст. 209 Податковго кодексу України визначає, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податковвого кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 301.1 ст. 301 цього Кодексу встановлено, що платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Як вбачається з ОСОБА_1 перевірки, податковий орган дійшов висновку про те, що позивач не може вважатися сільськогосподарським товаровиробником та платником фіксованого сільськогосподарського податку, тому повинен сплачувати податок на додану вартість на загальних підставах, з тих підстав, що договір оренди цілісного майнового комплексу з правом викупу від 16.06.2009 суперечить нормам чинного законодавства та визнаний нікчемним на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.06.2014. Крім того, в ОСОБА_1 перевірки податковий орган також послався на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 17.12.2014, в якій зазначено, що матеріали справи не містять правовстановлюючих документів на цілісний мановий комплекс та відомостей про склад майна, яке передано в оренду.

Водночас, суд звертає увагу, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.06.2014 у справі за позовом ОСОБА_10 до СВК «Розаліївський» та ОСОБА_11 про встановлення нікчемності правочину було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 17.12.2014. Отже, посилання податкового органу на вказане рішення в ОСОБА_1 перевірки взагалі є безпідставним, з огляду на те, що воно було скасовано, і про це також зазначає сам відповідач в тексті ОСОБА_1 перевірки.

При цьому, у подальшому, при новому розгляді справи ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 03.03.2015 справу за позовом ОСОБА_10 до СВК «Розаліївський» та ОСОБА_11 про встановлення нікчемності правочину залишено без розгляду. З наданої суду копії цієї ухвали вбачається, що вказана ухвала набрала законної сили.

У свою чергу, посилання відповідача на те, що в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 17.12.2014 зазначено, що матеріали справи не містять правовстановлюючих документів на цілісний мановий комплекс та відомостей про склад майна, яке передано в оренду, не приймаються судом до уваги, оскільки такі висновки суду наведені в ухвалі на обгрунтуваня мотивів для повернення справи на новий розгляд, і не свідчать про те, що договір оренди є нікчемним.

При цьому, доказів того, що правовий статус позивача як платника фіксованого сільськогосподарського податку був анульований у встановленому законом порядку податковим органом суду не надано. Більше того, статус позивача як платника єдиного податку сільськогосподарського товаровиробника не анульовано, що підтверджується даними довідки від 16.09.2015 № 15405/152 про набуття (підтвердження) статусу платника єдиного сільськогосподарського товаровиробника, яка підписана посадовою особою податкового органу та скріплена печаткою, тому висновки відповідача відносно того, що підприємство не може вважатися сільськогосподарським товаровиробником та платником фіксованого сільськогоподарського податку є безпідставними.

Щодо твердження відповідача відносно порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України відносно безпідставного віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ з вартості придбаного вапна, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7. статті 201 Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження формування податковго кредиту з операцій по придбанню вапна надано суду податкову накладу від 11.03.2014 № 16 та видаткову накладу № 142 від 11.03.2014 (а.с. 70-71). Вказані документи належним чином оформлені, містять усі необхідні реквізити, а також досліджувались податковим органом в ході проведення перевірки, що відображено в ОСОБА_1 перевірки. При цьому, відповідач в ході перевірки не зазначив, що ці документи не відповідають вимогам, встановлених до них чинним законодавством або не містять обовязкових реквізитів.

Посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспотрних накладних на підтвердження транспортування вапна не приймаються судом до уваги, оскільки товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання товару (послуги) та на підставі якого формується податковий кредит. Зокрема, вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.2012 № К-27230/10.

Доводи відповідача, що земельні ділянки з кислотністю рH більше 5,5 не потребують додаткової обробки, а тому придбане вапно не може бути використано у господарській діяльності платника податку є безпідставними, оскільки такі висновки податкового органу не підтверджуються жодними доказами. Не було надано таких доказів і під час розгляду даної справи. Крім того, посадові особи податкового органу не є експертами в питанні чи потребують земельні ділянки підприємства додаткової обробки з урахуванням такого критерію як кислотність, а тому такі твердження відповідача є необґрунтованими.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що висновки викладені в ОСОБА_1 перевірки не відповідають дійсності, не мають доказової сили та є лише носіями певної інформації, яка є суто субєктивною думкою податкового органу.

Крім того, слід також зазначити, що як було встановлено судом, перевірка позивача була проведена на підставі пункту п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України у звязку із отриманням постанови старшого слідчого відділу Білоцерківського МВ ГУ МВС України у Київській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_7 про призначення документальної позапланової виїзної перевірки СВК «Розаліївський».

У свою чергу, пункт 86. 9 Податкового кодексу України, який був чинний на час проведення перевірки та прийняття спірного податкового повідомлення-рішення передбачав, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Як встановлено судом, та вбачається з копії постанови від 18.09.2014 на підставі якої було призначено переврку, кримінальне провадження було порушено саме відносно посадової особи позивача, а саме директора ОСОБА_12 ОСОБА_4, що дана особа є директором підприємства зазначено і в ОСОБА_12 перевірки від 14.01.2015.

Водночас, будь-яких рішень, які набрали законної сили, відповідачем суду надано не було. Крім того, представник відповідача повідомив, що не володіє інформацією відносно руху вазаного кримінального провадження.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Це означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Отже, враховуючи викладнене податковий орган взагалі не мав права приймати податкове повідомлення-рішення від 05.02.2015 № 0000612201/142 до отримання судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Відповідно до статей 11 і 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач, у свою чергу, жодних доказів на підтвердження правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення суду не надав. Доводів позивача відповідач належними доказами не спростував.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.02.2015 № 0000612201/142. При цьому, суд звертає увагу, що належним способом захисту порушеного права є визнання вказаного податкового повідомлення-рішення протиправним, оскільки нечинними визнаються нормативно-правові акти.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, витрати позивача, повязані зі сплатою судового збору у сумі 560 грн. 28 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 69. 70, 71, 158 - 163, 167 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 05.02.2015 № 0000612201/142.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Розаліївський" сплачений судовий збір у сумі 560 (пятсот шістдесят) грн. 28 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 листопада 2015 р.