Рішення № 54937658, 02.12.2015, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

02.12.2015 Єдиний унікальний номер 205/6419/15-ц

Справа №2/205/2881/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Шавули В.С.

при секретарі Перцевій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічногоакціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 27 серпня 2015 звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.1-4).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 26 серпня 2011 року між Публічнимакціонерним товариством «Всеукраїнський ОСОБА_1» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №BLaЖГА00066828, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 4 000,00 грн. на поточні потреби, строком користування до 26 серпня 2014 року, включно зі сплатою відсотків за користування у розмірі 15% річних, та щомісячною платою за обслуговування кредиту в розмірі 1,75% від суми кредиту.

Позивач свої зобовязання по кредитному договору виконав в повному обсязі, - кредит надав. Однак, відповідачка свої зобовязання за договором не виконала, допустивши прострочення виконання кредитних зобовязань, внаслідок чого за нею, станом на 15.08.2015 року утворилась заборгованість у сумі 17892,21 грн., а саме: прострочена сума кредиту 2324,66 грн.; прострочені проценти за користуванням кредитом 889,89 грн.; прострочена комісія 1330,00 грн.; пеня 13347,66 грн.

Оскільки відповідачка добровільно здійснювати погашення заборгованості не бажає, позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом та просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості за кредитом у розмірі 17892,21 грн. та судові витрати по справі.

В судове засідання позивач в особі свого представника за довіреністю ОСОБА_3, не зявився. Про день, час та місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку. До суду надав письмову заяву, в якій просив справу розглядати без участі його представника. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечував (а.с.50,52).

Відповідачка в судове засідання не зявилась. Про день, час та місце судового засідання повідомлялась у встановленому законом порядку. До суду надала письмову заяву, в якій просила справу розглядати без своєї присутності. Позовні вимоги визнала частково, а саме: заперечувала проти стягнення із неї суми нарахованої пені та просила застосувати до даної вимоги строки позовної давності (а.с.55).

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

За ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

При вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, законів України, практику Верховного Суду України.

Відповідно до ч. 1ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(надалі «Конвеція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Сферою регулювання статті 6 Конвенції є також виконання судового рішення. Зокрема Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції («Право на справедливий суд») гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків; таким чином, ця стаття проголошує право на доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Підставою звернення позивача до суду є захист права сторони за майновим правовідношенням, що виникло в силу укладеного кредитного договору, на вимогу повернення грошових коштів у звязку із порушенням його виконання.

Суд, зясувавши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 14 ЦК України, цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Поряд із засобами заохочення, виконання цивільних обовязків забезпечується відповідальністю, яка встановлена договором або актом цивільного законодавства. Будь-яка особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, якщо кожна із сторін у зобовязанні має одночасно і права, і обовязки, вона вважається боржником у тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони, в одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 26 серпня 2011 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір банківського обслуговування №BLaЖГА00066828, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних, строком користування до 26 серпня 2014 року, включно, зі сплатою комісії за обслуговування в розмірі 1,75% від суми кредиту (а.с.9-16).

Однак, в порушення умов кредитного договору, відповідачка свої зобовязання не виконувала належним чином, внаслідок чого за нею, станом на 15.08.2015 року утворилась заборгованість у сумі 17892,21 грн., а саме: прострочена сума кредиту 2324,66 грн.; прострочені проценти за користуванням кредитом 889,89 грн.; прострочена комісія РО 1330,00 грн.; плата за пропуск платежів 13347,66 грн. (а.с.7-8).

Згідно статті 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовуються.

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст..549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Так, згідно п.4.2. кредитного договору, у випадку невиконання позичальником обовязку, передбаченого п.3.3.3 загальної частини договору, при тому, що прострочене виконання боргових зобовязань за договором перевищило 60 календарних днів, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку штрафу у розмірі 25,00 % від суми кредиту.

Пунктом 4.3. кредитного договору визначено, що у випадку прострочення позичальником сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за графіком, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню, розраховується від суми невиконаних боргових зобовязань (а саме неповерненої чергової частини кредиту та/або несплачених процентів та/або комісії за управління кредитом), строк виконання яких настав, і які не були виконані на день прострочення викання. Ставка, яка застосовується для обчислення пені, зазначена у п.9 спеціальної частини договору, і становить 0,50%, яка розраховується за методом «факт/360» (метод «факт/360» передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360). Банк може використати право на застосування пені, починаючи з наступного дня, рахуючи з дати порушення позичальником терміну виконання свого грошового зобовязання, передбаченого цим договором, а якщо така дата порушення припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то рахуючи з першого робочого дня, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем, та закінчуючи днем, що передує даті повного виконання всіх прострочених грошових зобовязань.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку починаючи з січня 2013 року до квітня 2015 року, будь-які нарахування за пропуск платежів відсутні. Крім того, грошова сума у розмірі 13347,66 грн. нарахована у період з 27.04.2015 року по 15.08.2015 року, визначена позивачем як «плата за пропуск платежів» (а.с.8), а розрахунків пені чи штрафу, періоду, за який вони нараховані, ставки, відповідно до умов кредитного договору, позивачем не надано та не зазначено у своєму розрахунку. Також, «прострочена комісія РО» як визначено в даному розрахунку становить 1330,00 грн., яка утворилась в період із 27.03.2013 року по 27.09.2014 року, а починаючи з 27.10.2014 року і по 27.07.2015 року становила суму 1330,00 грн. однаково у кожний зазначений у розрахунку період, що не може прийматися судом до уваги, так як являється необґрунтованою.

Також, суд враховує надані відповідачкою копії квитанцій, які свідчать про свідоме та належне виконання своїх договірних зобовязань за кредитним договором, а також, те що згідно наданого позивачем розрахунку відповідачка не допускала прострочення сплати періодичних платежів по кредиту до квітня 2015 року.

Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості на підставі якого позивач обґрунтовує свої вимоги, суд не приймає як належний, достовірний, допустимий та достатній доказ, а тому вимоги щодо стягнення пені та простроченої комісії суд залишає без задоволення, у зв'язку із тим, що позивач нехтуючи покладеним на нього обовязком доказування, відповідно до вимог ст..60 ЦПК України, не надав належного розрахунку заборгованості стосовно пені та простроченої комісії.

Відповідно до ст..60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із вищевикладеного, суд приходить висновку, що відсутні підстави для застосування строків позовної давності стосовно вимог про стягнення пені, що заявлено відповідачкою.

Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у частині стягнення із ОСОБА_2 суми заборгованості за кредитним договором № BLaЖГА00066828 від 26.08.2011 року в розмірі 3214,55 грн., з якої: прострочена сума кредиту 2324,66 грн.; прострочені проценти за користуванням кредитом 889,89 грн.

Крім того, вирішуючи питання щодо судових витрат, в силу статті 88 ЦПК України, суд враховує, що позивач на час звернення до суду із заявою від сплати судового збору в силу п.22ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» був звільнений, позовні вимоги ПАТ підлягають до часткового задоволення, у звязку із чим із ОСОБА_2 належить до стягнення на користь держави судовий збір у сумі 1218,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст.526, 527, 530, 610, 611, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 197, 209, 212, 213-215, 218, 222 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Публічногоакціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» суму заборгованості за кредитним договором №BLaЖГА00066828 від 26.08.2011 року в сумі 3214,55 грн. (три тисячі двісті чотирнадцять грн. 55 коп.), з якої: прострочена сума кредиту 2324,66 грн.; прострочені проценти за користуванням кредитом 889,89 грн.

Стягнути з ОСОБА_2, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь держави судовий збір у сумі 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн.. 00 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В. С. Шавула