Рішення № 54924145, 22.12.2015, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/3946/15-ц

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2015 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Зарицької Ю. Л. ,

при секретарі - Демченко Л. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів удаваним,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась до суду з зазначеним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 25.05.2012 між нею та ОСОБА_2 був укладений договір № 609 купівлі - продажу нежилих приміщень, згідно якого позивачка продала, а відповідачка купила нежилі приміщення НОМЕР_1 (в літ А), загальною площею 102,90 м. кв., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Позивачка зазначила, що 23.05.2012 між позивачкою та відповідачкою був укладений договір № 602 купівлі - продажу нежилих приміщень, згідно якого позивачка продала, а відповідачка купила нежитлове приміщення (склад, магазин) загальною площею 11,60 м.кв., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 Позивачка вказала, що сторони підписали оспорюванні договори, усвідомлюючи відсутність реального наміру позивачки передавати право власності, а відповідачки прийняти у власність спірне нерухоме майно, зазначені договори були укладені з метою приховати інші угоди, а саме договори управління нерухомим майном. Також позивачка зазначила, що їй стало відомо, що відповідачка подарувала нежилі приміщення НОМЕР_1 (в літ. А), загальною площею 102,90 м.кв., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 своєму батькові ОСОБА_3, якому було відомо, що зазначені нежитлові приміщення перебували в управлінні його дочки ОСОБА_2 Позивачка наголосила на тому, що такими діями ОСОБА_2 здійснила розпорядження нерухомими майном, на яке не мала права власності, чим позбавила права власності законного власника. Крім того, позивачка вказала на те, що зазначене спірне нерухоме майно позивачка придбала в інтересах та за гроші, які були їй надані ОСОБА_6, фактично позивачка була управителем зазначеного майна, саме коли вона вже не мала можливості управляти ним, постало питання про передачу в управління нерухомого майна іншій особі. Позивачка зазначила, що відповідачка на час укладення договорів купівлі - продажу нерухомого майна працювала директором в ТОВ «Грін Хауз», єдиним учасником якого є донька ОСОБА_6 - ОСОБА_7. Також позивачка вказала, що після того як вона дізналась про те, що відповідачка подарувала нежилі приміщення своєму батькові, вона пробувала зв'язатись з відповідачкою для отримання від нею пояснень та з метою повернути нерухоме майно назад собі у власність, однак зв'язку з відповідачкою немає, а тому позивачка не може повернути своє спірне майно. Крім того, позивачка наголосила на тому, що за два дні - 23.05.2012 та 25.05.2012 відповідачка, маючи не дуже великий дохід, придбала нерухоме майно на загальну суму 311 000 грн., в той час як вона проживала з батьками в одній квартирі та зверталась до ОСОБА_6 з проханням дозволити її батькам пожити у квартирі на Боричів узвозі. Також позивачка зазначила про те, що фактичного розрахунку за договорами купівлі - продажу нерухомого майна не було, відповідачка не передавали грошові кошти позивачці за спірне нерухоме майно. Позивачка вказала, що відповідачка порушила договори управління нерухомим майном, які були укладені у формі договорів купівлі - продажу нежитлових приміщень, подарувавши спірне майно своєму батькові ОСОБА_3 Тому позивачка і звернулась до суду та просила визнати договір купівлі - продажу нежитлових приміщень № 609 від 25.05.2012, укладений між позивачкою та відповідачкою, предметом якого є нежилі приміщення НОМЕР_1 (в літ. А), загальною площею 102,90 м.кв., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та договір купівлі - продажу нежитлових приміщень № 602 від 23.05.2012, укладений між позивачкою та відповідачкою, предметом якого є нежитлове приміщення (склад, магазин) загальною площею 11,60 м.кв., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, посвідчені приватним нотаріусом КМНО Охендовською К.В. недійсними з моменту укладення.

Представником позивачки ОСОБА_9 було подано заяву про зміну предмету позову, в якій просила визнати удаваними договір № 609 від 25.05.2012 купівлі-продажу нежилих приміщень НОМЕР_1 (в літ. А), загальною площею 102,90 м.кв., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та договір № 602 від 23.05.2012 купівлі-продажу нежитлове приміщення (склад, магазин) загальною площею 11,60 м.кв., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 з метою приховати договори управління нерухомим майном.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав, зазначених вище, просила його задоволити.

Представник відповідачки проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити в задоволенні позову, мотивуючи тим, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу, в якому погоджено всі істотні умови. А також вказала, що позивачкою не доведено, що правочин є удаваним.

В судовому засіданні представник ОСОБА_5, ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечувала.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в зв'язку з чим суд вважав за можливе розглянути справ у його відсутності.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, між позивачкою та відповідачкою 23.05.2012 укладено договір купівлі - продажу нежитлових приміщень (склад, магазин) в житловому будинку літ. А, загальною площею 11,60 м.кв., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та сплатив ціну визначену цим договором (а.с.а.с. 10-12).

25.05.2012 між сторонами укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення НОМЕР_1 (в літ. А), загальною площею 102,90 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1та сплатив ціну визначену цим договором (а.с.а.с. 6-8).

З даних витягу КП КМБТІ про державну реєстрацію прав від 05.06.2012 вбачається, що нежилі приміщення НОМЕР_1 (в літ. А), загальною площею 102,90 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу № 609 від 25.05.2012 (а.с. 5).

Відповідно до даних з витягу Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації Про державну реєстрацію прав від 12.06.2012, нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 23.05.2012 (а.с. 9).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомості від 30.10.2015, нежилі приміщення НОМЕР_1 (в літ. А), загальною площею 102,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/2 частці на підставі договору купівлі - продажу від 22.04.2015, а нежитлове приміщення (склад, магазин) в житловому будинку літ. «А» загальною площею 11,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 23.05.2012 (а.с.а.с. 113-117).

З змісту договору купівлі-продажу від 22.04.2015 укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 вбачається, що продавець продав, а покупці купили нежилі приміщення НОМЕР_1 (в літ. А) загальною площею 102,9 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на підставі якого покупцями перераховано ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 402 600 грн. кожним з покупців (а.с.а.с. 137-140).

Відповідно до даних квитанцій від 24.03.2014 та 17.09.2014, рахунку-фактури від 11.07.2014 та 20.08.2014, сплата за комунальні послуги та водопостачання за адресою: АДРЕСА_3 а в кінці 2014 року здійснювалась ОСОБА_2 на підставі договору від 25.05.2013 (39-43).

З матеріалів справи вбачається, що оплата за електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 в 2013 - на початку 2014 року здійснювала ОСОБА_10 на підставі договору від 09.10.2009 (44-49).

З даних довідки від 21.08.2015 № 1289/26-55-17-05-21, виданої ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС в м. Києві вбачається, що згідно поданого звіту суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи платника єдиного податку за 3 квартал 2010 року - сума задекларованого доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності становить 51 500 грн., за 2011 рік - 496 169 грн., за 2012 рік - 904212 грн.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_11 повідомив в судовому засіданні, що в період з 2011-2012 рр. та можливо в 2013 році він приходив в організацію, брав платіжки, оплачував їх та повертав ОСОБА_13

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його невизнання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого права та інтересу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З конструкції статті вбачається, що при укладенні удаваного правочину сторони мають намір своїми діями досягнути такого правового результату, який не є за законом наслідком даного волевиявлення, а намагаються досягнути іншого правового результату, про який вони фактично домовились.

Тобто, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину, удаваний правочин може бути вчинено його сторонами для приховування іншого правочину між цими ж сторонами. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на настання інших цивільно-правових наслідків, ніж ті, що передбачені правочином

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

В силу ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_11 повідомив в судовому засіданні, що в період з 2011-2012 рр. та, можливо в 2013 році, він приходив в організацію, брав платіжки, оплачував їх та повертав ОСОБА_13

З матеріалів справи вбачається, що оплата за електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 в 2013 - на початку 2014 року здійснювала ОСОБА_1 на підставі договору від 09.10.2009 (а.с.а.с. 44-49).

Відповідно до квитанцій від 24.03.2014 та 17.09.2014, рахунку - фактури від 11.07.2014 та 20.08.2014, сплата за комунальні послуги та водопостачання за адресою: АДРЕСА_3 а в кінці 2014 року здійснювалась від імені ОСОБА_2 на підставі договору від 25.05.2013 (а.с.а.с. 39-43), однак вказані квитанції були надані суду не відповідачкою, а позивачкою.

Отже, станом на 2012-2014 р. відповідачка не уклала договір на надання електроенергії в спірному приміщенні по Боричевому узвозі, оплата за комунальні послуги та водопостачання, хоча і здійснювались від імені ОСОБА_2, однак проводилась ОСОБА_1, оскільки нею вказані квитанції були надані до суду. При цьому проводилась оплата не тільки поточних платежів, а й заборгованостей, які періодично виникали.

В судовому засіданні було встановлено, що з 2013 року ОСОБА_2 мешкає за межами України та як пояснили її представники, даних про те, що вона поверталась в Україну, у них немає.

Вказані обставини, на думку суду, свідчать про те, що хоча між сторонами і було укладено договір купівлі-продажу, ОСОБА_1 продовжувала рахувати себе власником та несла витрати по утриманню майна, а тому правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, фактично, між сторонами було укладено договір з метою приховати договори управління нерухомим майном.

Заперечуючи проти твердження позивачки про те, що відповідачка не мала коштів на придбання 23 та 25 травня 2012 року спірного нерухомого майна, представником відповідачки надано довідку щодо декларування доходів ОСОБА_2 у 2010-2012 рокам, як ФОП.

З даних довідки від 21.08.2015 № 1289/26-55-17-05-21, виданої ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС в м. Києві вбачається, що згідно поданого звіту суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи платника єдиного податку ОСОБА_2 за 3 квартал 2010 року - сума задекларованого доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності становить 51 500 грн., за 2011 рік - 496169 грн., за 2012 рік - 904212 грн.

Однак, зазначена довідка не дає суду можливості встановити реальний дохід відповідачки - ФОП платника єдиного податку - в світлі вимог податкового законодавства, яке діяло на момент укладення спірних правочинів.

З урахуванням викладеного вище, суд і приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на чинному законодавстві, знайшли своє доведення у судовому засіданні та підлягають задоволенню.

На підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 235, 316, 319, 638 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Визнати договір № 609 від 25.05.2012 купівлі-продажу нежилих приміщень НОМЕР_1 (в літері А)., розташовані за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 102,90 кв.м. - удаваним.

Визнати договір № 602 від 23.05.2012 купівлі-продажу нежитлового приміщення (склад, магазин) загальною площею 11,60 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_2 - удаваним.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Ю. Л. Зарицька