Рішення № 54914532, 22.12.2015, Маньківський районний суд Черкаської області

Справа №701/1153/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2015 року Маньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого судді - І.Д.Калієвського

за участю секретаря - Г.І.Байдужій

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з Обмеженою Відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд із позовною заявою до відповідача про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

На підставу своїх вимог спирається на те, що 30.07.2015 між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 000525 з додатками, згідно якого предметом лізингу по даному договору є: Сhery RF 404-В саb. Відповідно до умов Договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (Сhery RF 404-В саb, зазначений у специфікації, що є додатком № 2 до договору) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, передбачених договором. На сайті ОLX.UА, позивач знайшов вищевказаний транспортний засіб за ціною 53 000 грн., та зателефонував до продавця (автосалон ОСОБА_2), йому роз'яснили, що дійсно такий трактор є і зараз на нього акційна ціна 53 000 грн. Приїхавши в офіс у м. Тульчин (Вінницька області), в усній формі представник відповідача роз'яснила, що дійсно такий трактор є за ціною вказаною на сайті, і що він повинен спочатку сплатити передплату за транспортний засіб в сумі 30 000 грн., шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого із ним буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть в користування предмет лізингу. В той же день ним було сплачено рахунок на суму 30 000 грн. Протягом обіцяних 3-х днів трактор так і не прибув. Позивач зателефонував в компанію, де йому і роз'яснили, що треба доплатити 139 806 грн., до повної сплати авансового платежу, а повна вартість трактора становить 283 010 грн. На таку суму позивач не розраховував, адже вона значно більша. Проте представник відповідача зазначила, що позивач має право розірвати договір, але відповідно до умов договору позивач втрачає значну суму коштів. Представником відповідача позивачу не було роз'яснено призначення платежу в сумі 28 301 грн., який виявився адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору. Позивач же вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу (зі слів представника компанії та призначення платежу, що був зазначений в рахунку для оплати, наданим цим представником). В договорі це передбачено, але у позивача не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала позивача підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий. Позивач неодноразово телефонував до компанії, але вирішити питання так і не вдалося. Таким чином, під час попередніх переговорів позивач вважає, що представником компанії введено його в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача. Законом від 22 вересня 2011 року № 3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» указана норма доповнена частиною другою, за якою у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. При цьому слід зазначити, що згідно Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 12.04.96 року при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положень Закону "Про захист прав споживачів", прийнятого 12 травня 1991 року і введеного в дію з 1 жовтня 1991 року. Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Згідно ч.5 п.1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що ЗУ «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору. А умови договору фінансового лізингу в свою чергу не можуть суперечити положенням цього Закону. Так, згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 названого Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Аналізуючи норми статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Відповідно до ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є наступні умови, що зазначені в договорі фінансового лізингу: - про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (порушення п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»): Пункт 1.8 Договору - незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в даному договорі, та за заявою лізингоодержувача, сам предмет лізингу може бути змінений на інший предмет лізингу до моменту купівлі предмета лізингу. Ця норма є незаконною та такою, що порушує принцип добросовісності та призводить до дисбалансу договірних відносин. Пункт 5.5. Договору - будь-які поліпшення, модифікації або зміни предмета лізингу або його з'єднання з будь-якими нерухомими або рухомими об'єктами дозволяються лише на підставі попереднього письмового погодження з лізингодавцем. При наявності відповідної письмової вимоги лізингодаця перед поверненням предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок відновити його початковий стан з урахуванням нормального зносу. У будь-якому випадку усі невід'ємні поліпшення, модифікації або зміни предмета лізингу, які були зроблені без письмової згоди лізингодавця, стають власністю лізингодавця та підпорядковуватися даному договору, при цьому лізингодавець не зобов'язаний виплачувати лізингоодержувачу жодних компенсацій, а останній не має право на відшкодування цих виплат за рахунок лізингових платежів. В той же час, п. 5.6 передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок забезпечити відповідність предмета лізингу всім нормативним вимогам та вносити такі зміни, модифікації та доповнення до предмета лізингу, які можуть час від часу вимагатися будь-яким законом, правилом, розпорядженням нормативним актом або наказом державного органу, виданим в межах його компетенції. Це є супереченням в самому договорі. Тобто, лізингоодержувоч у разі неповідомлення лізингодавця не має права робити зміни, і в той же час зобов'язаний це робити. Це є несправедливим відносно лізингоодержувача, адже він немає змоги відшкодувати витрати, зроблені у зв'язку зі змінами предмета лізингу згідно законодавства і це іде на користь лізингодавця. Пункт 5.7. - на чинність цього договору не впливають будь-які обмеження або неможливість користування предметом лізингу внаслідок його часткового пошкодження, або внаслідок юридичних чи технічних або економічних причин, випадків надзвичайних подій чи форс-мажору. В таких випадках зобов'язання лізингоодержувача, в тому чилі платіжні зобов'язання, залишаються чинними в повному обсязі. Ця умова договору є несправедливою відносно лізингоодержувача, адже якщо він не має можливості виконати свої зобов'язання за договором з незалежних від нього причин, компанія односторонньо розриває договір, не повертаючи при цьому кошти та вилучаючи предмет лізингу (п.п. 3.2.3, 3.2.4, 3.2.6) В той же час компанія не обмежила себе таким же зобов'язанням. Пунктом 10.5. передбачено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Підписуючи даний договір, лізингоодержувач погодився на певний розмір лізингових платежів. Однак, лізингодавець залишив за собою право в односторонньому порядку збільшувати розмір лізингового платежу, не надаючи право лізингоодержувачу відмовитися. Передбачений лише імперативний порядок прийняти ці зміни. Ця умова договору є несправедливою відносно позивача та суперечить законодавству. Пункт 10.11. - Лізингоодержувач не може вимагати від лізингодавця жодного відшкодування або зменшення суми платежів за даним договором, у випадку перерви в експлуатації предмета лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви. Лізингоодержувач не має права затримувати платежі за даним договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження предмету лізингу. Цей пункт також є несправедливим, адже лізингодавець може збільшувати розмір лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний погоджуватись. В той час, лізингоодержувач ніяк не може вплинути на розмір лізингових платежів. Якщо предмет лізингу буде відсутній з вини лізингодавця, лізингоодержувач все одно зобов'язаний сплачувати рахунки. Крім того ця норма суперечить Цивільному Кодексу України, адже до договору лізингу повною мірою має застосовуватися норма ч. 3 ст. 762 ЦК України, відповідно до якої може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру лізингових платежів. Ч. 4 ст. 762 ЦК України передбачено, що наймач (лізингоодержувач) має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. При застосуванні цієї норми до лізингових зобов'язань варто зважати на те, що, по-перше, за обставини, які впливають на істотне зменшення можливості користування предметом лізингу, лізингоодержувач не відповідає; по-друге, істотне зменшення можливості користування предметом лізингу може статися з вини лізингодавця, третіх осіб або внаслідок випадку. Відповідно, керуючись нормою цієї статті, лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця зменшення розміру лізингових платежів. Також у повному об'ємі до лізингових відносин має застосовуватися норма ч. 6 ст. 762 ЦК України, з урахуванням якої лізингоодержувач звільняється від сплати лізингових платежів за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Пункт 10.15. - У разі неузгодженої у даному договорі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець і лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають. Передбачено, що лізингодавець має право збільшити розмір лізингових платежів на умовах, не передбачених договором, однак лізингоодержувач не має можливості ні відмовитися від збільшення платежів, ні повернути вже сплачені кошти. Пункт 12.4. - За несвоєчасне внесення лізингових платежів лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, крім того лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими коштами в розмірі 3 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення. Тобто лізингоодержувач за кожен день повинен сплачувати одразу два штрафи за одне порушення. Крім того, згідно п.12.8 з ним ще й розривають договір, не повертаючи сплачені кошти. Згідно статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Крім цього, договором не передбачено жодної санкції щодо лізингодавця у разі порушень умов та строків договору, що призводить до дисбалансу договірних відносин. - про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (порушення п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»): п. 12.1. - Лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає. Тобто відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, проплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору останнім. Однак при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства. Згідно п.6 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Тобто, лізингоодержувачу в даному випадку повинно було бути надано право на розірвання договору в продовж чотирнадцяти днів з моменту його укладання. Дане право також передбачено статтею 707 ЦК України. Однак, відповідачем не враховано вищевказані норми законодавства. В супереч зазначених норм, лізингодавець взагалі не надав можливості лізингоодержувачу відмовитись від договору. Крім того, у разі розірвання договору лізингодавцем, ніяких штрафів і компенсацій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних відносин та порушень чинного законодавства. - про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (порушення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»): Пункт 10.15 - У разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають. Тобто лізингоодержувач взагалі позбавлений можливості повернути сплачені кошти (більше 50% від вартості предмета лізингу), що є порушенням прав споживача. Лізингоодержувач зобов'язаний і повернути предмет лізингу і залишити лізингодавцю всі сплачені кошти. - про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається (порушення п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); Пункт 3.2.6 - Розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов даного договору. При цьому лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору. Тобто, лізингодавець надав собі право розірвати договір на власний розсуд, не попередивши лізингоодержувача, без з'ясування причин та обставин, не надавши можливості пояснити ситуацію. Однак споживачеві таке право не надається. Пункт 3.2.7 - Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості або відмови продавця здійснити продаж або поставку предмета лізингу, який визначив лізингоодержувач, по причинам, які не залежать від лізингодавця. У такому випадку лізингодавець повертає всі сплачені лізингоодержувачем кошти за мінусом п'ятдесяти відсотків від сплаченого лізингоодержувачем адміністративного платежу. Тобто, цією умовою договору лізингодавець звільнив себе від відповідальності стосовно надання предмета лізингу, та може залишити кошти лізингоодержувача незаконно. Не зрозуміло з якого приводу лізингодавець залишає собі кошти, адже це саме він не виконав умови договору. Крім того, незрозуміло у чому полягає необхідність розірвання договору. Адже є інші продавці, у яких можна придбати предмет лізингу, зазначений в договорі. А лізингодавець мав би надалі виконувати умови договору, в якому зобов'язався надати саме той предмет лізингу, який обрав лізингоодержувач. Крім того лізингоодержувачу подібних прав не надано. Пункт 12.7. - Лізингодавець має право достроково припинити дію договору фінансового лізингу та вимагати повернення предмета лізингу (в різних випадках на свій розсуд). Вказаний пункт договору знову ж таки надає право лізингодавцю розривати договір з різних причин або взагалі без причини, однак лізингоодержувачу взагалі не надано право розривати договір, що є несправедливим відносно споживача та порушенням його прав. - про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі порушення п. 11 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів») : Пункт 10.5. - у випадку виникнення податкових і прирівняних до них платежів, лізингодавець має права вимагати зміни розміру лізингових платежів, лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Не визначено що це за платежі, від чого вони залежать, що є порушенням чинного законодавства. Лізингодавець в односторонньому порядку з будь-яких причин надав собі можливість збільшувати розмір платежів, що змінює умови договору та порушує норми чинного законодавства. - про визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (порушення п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»): Пункт 9.4. - У разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору з метою виплати лізингоодержувачем не менше 50% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмета лізингу та його передачі, лізингоодержувач зобов'язаний єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів. Пункт 10.13. - В період строку дії цього договору розмір лізингової плати може індексуватись в залежності від: переоцінки залишкової вартості предмета лізингу, яка спричинена змінами вимог нормативно-правових актів щодо переоцінки предмета лізингу; В зв'язку зі збільшенням митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість предмета лізингу, згідно умов договору поставки на момент проведення повного розрахунку лізингодавця з продавцем за придбання предмета лізингу. Однак, договором не передбачена можливість відмовитися від договору у разі значного збільшення ціни. Крім того, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити різницю єдиноразово, не залежно від того на скільки збільшиться ціна предмету лізингу. Ця умова є несправедливою відносно лізингоодержувача, що приводить до її недійсності згідно з чинним законодавством. про звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробниках п. 1 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»): Пункт 5.4 - лізингодавець звільнив себе від відповідальності щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу. Крім того, п. 1.5 Договору зазначено, що лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем. Однак, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Це обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках.. Також, відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Згідно ч.1 статті 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу. Однак, всупереч зазначеним положенням у пункті 10.11 договору передбачено, що лізингоодержувач не може вимагати від лізингодавця жодного відшкодування або зменшення суми платежів за даним договором у випадку перерви в експлуатації предмета лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а ст. 13 ЦК України передбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі, та зловживання правом. Стаття 627 ЦКУ застерігає, що під час укладення договору враховуються обмеження, встановлені вимогами ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, з урахуванням звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості. Отже, вимога врахування принципу розумності є прямою вимогою Закону до договору. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦКУ, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Отже, недотримання принципу розумності та справедливості під час укладання договору може бути підставою для визнання договору недійсним, щонайменше, в частині тих положень договору, які суперечать принципу розумності. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому. З огляду на вищенаведене та враховуючи, що зміна чи визнання недійсним згаданих вище положень Договору фінансового лізингу, які містять несправедливі умови, зумовлює зміну інших положень зазначеного договору, такий підлягає визнанню недійсним у цілому. В даному договорі вбачається безліч прикладів зловживанням свої прав відповідачем. Але згідно зі ст. 13 ЦКУ цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй актами цивільного законодавства. Під час здійснення своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені цією статтею, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Зокрема згідно зі ст. 16 ЦКУ суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ст. 13 ЦКУ. Несправедливими та протизаконними є також наступні умови договору: Умова договору про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити Адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору (комісію за надання лізингового кредиту в відсотковому розмірі від ціни предмета лізингу). У відповідності до п. 3. 6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою НБУ від 10.05.2007, № 168, «Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо)». Крім того, У відповідності до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Це є вичерпним переліком, що може бути включений до лізингового платежу. Як вбачається із змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні договору. У відповідності до договору, адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладання договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такої комісії за організацію становить 28 301 гривень (згідно ОСОБА_3 №1), цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язаний з виконанням договору лізингу. На формальний характер оспорюваного договору фінансового лізінгу вказує те, що в договорі зазначено місце укладення - м. Київ, хоча договір було укладено та підписано у м. Тульчин Вінницької області, що підтверджується сплаченою в той же день квитанцією: Тульчинське відділення ПАТ «КБ «Хрещатик». Вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору, в яку позивач навіть не міг внести свої зауваження та пропозиції, так як договір типовий. Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - «адміністративний платіж» виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом. Тому відповідно вважати, що даний платіж Лізингодавець включив у договір незаконно, що призводить до недійсності даної умови договору. Відсутність у договорі розпису загальної вартості лізингу є знову ж таки порушенням законодавства. Таким чином, в оскаржуваному договорі відсутня істотна умова договору - ціна (ст. 632 ЦК України). Відповідно до ч. 2 п. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»: у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Однак, відповідачем дана умова проігнорована, в результаті чого лізингоодержувач не має змоги здобути інформацію про повну вартість даного договору, не відомо скільки всього коштів необхідно сплатити відповідачу для повного виконання свої зобов'язань. В зв'язку з дезінформацією споживач підписав договір, не усвідомлюючи загальну вартість платежів, що приводить до недійсності даного договору. Відповідно до п. 16.13 Договору - ОСОБА_3 до договору фінансового лізингу є невід'ємною частиною даного Договору. Але всупереч вказаній нормі, Відповідач навмисно не надав позивачу ОСОБА_3 №3 - Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів. Тому у позивача не було повного розрахунку вартості лізингу і сум, на які він може розраховувати. Разом з тим, при підписанні вищевказаного договору фінансового лізингу сторонами не було підписано та не узгоджувався ОСОБА_3 №3 "Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів між сторонами", який на думку позивача, є істотною умовою вищевказаного Договору фінансового лізингу, з чого можна зробити висновок, що позивач не був чітко ознайомлений із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів. Не підписання сторонами додатку № 3 є обставиною, що вказує на не погодження сторонами договору фінансового лізингу, а тому позивачем було безпідставно перераховано кошти, так як він не має кінцевої ціни договору. Несправедливими є умови, які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку, і лише в інтересах та з боку лізингодавця. Метою Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», як сказано в його преамбулі, є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, а отже, і, користувачів лізингу, яким є позивач. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір повинен містити - порядок зміни і припинення дії договору. Однак даним договором не передбачено порядок зміни і припинення дії договору у зв'язку з невиконанням лізингодавцем свої зобов'язань, що призводить до дисбалансу договірних відносин та недійсності договору фінансового лізингу. Договір не містить умов про відповідальність лізингодавця. Згідно п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, повинен містити: права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Однак, розділом 12 договору «Порядок розірвання договору. Порядок повернення коштів. Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу» встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем. Так п.п. 12.1-12.13 договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору. Згідно ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»: 1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. 2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Виходячи з зазначеного при вирішенні спору між ним та відповідачем необхідно застосувати рішення Конституційного Суді України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 Справа № 1-26/2011 і врахувати, що йому як споживачу, на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Оскільки він не має відповідної юридичної чи економічної освіти, він при укладенні договору помилково придбав не потрібні йому на умовах відповідача послуги з фінансового лізингу. Згідно з п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно з п. 2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. У відповідності до п. 2. 5. вказаних Правил, Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів. Однак відповідач проігнорував дані вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Забороняється як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Тобто, позивач не мав часу детально ознайомитися з 14 (чотирнадцятьма) сторінками договору за такий короткий строк. Йому повинна була надана можливість детально ознайомитися з умовами даного договору та законодавством, що його регулює. Крім цього, представник відповідача не надала достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона Позивачу пояснила та спонукала підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу. Позивач не мав можливості об'єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які він отримає в результаті підписання даної угоди. Згідно ч. 12 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 12.04.96 у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Відповідно до п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Слід зауважити, що в договорі та додатках до нього лізингодавець порушив Цивільний кодекс України, який розрізняє валюту зобов'язання та еквівалент зобов'язання. Ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто відповідно до ст. 524 ЦК України допускається визначення еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті, а не навпаки. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч. 1 ст. 524 ЦК України. Однак, у спірному договорі зобов'язання визначено саме в іноземній валюті, а не еквіваленті. Жодного еквіваленту до гривні спірний договір не містить. Закон не забороняє визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, але в такому випадку, зобов'язує виражати зобов'язання в гривні з визначенням грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті. Тобто, умова мала б звучати приблизно так: «Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі в розмірі 11 792,17 грн., що дорівнює еквіваленту 497,56 $...» або «Вартість предмета лізингу за цим договором становить 283 010 гривень, що дорівнює еквіваленту 11 941,35 $...». Частина 1 ст. 524 носить імперативний характер і зобов'язує, а ч. 2 ст. 524 носить рекомендуючий характер вона надає право, застосування якого залежить від потреб учасників правовідносин. Це підтверджує ще той факт, що відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Зазначене порушення вимог ЦК має своїм наслідком недійсність Договору в цілому, так як суттєві умови договору викладені з порушенням норм законодавства. Крім того, покладення виключно на Лізингоодержувача валютних ризиків порушує принцип справедливості, закріплений ст. 3 ЦКУ, оскільки ризики знецінення національної валюти України має нести кредитор, як суб'єкт підприємницької діяльності. Так, згідно статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Отже, подальше виконання договору фінансового лізингу на умовах, що діють на даний час з порушенням одного із принципів цивільно - правових відносин, який закріплений у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Такі умови договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду лізингоодержувача, споживача послуг. Таким чином, використання лізингодавцем долару США, як визначення вартості предмета лізингу, є внесенням в Договір пункту, що значно погіршує становище лізингоодержувача як споживача порівняно з лізингодавцем в разі настання певних подій. Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, даний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним. Відповідно до ч. 12. ст. 10 Закону „Про захист прав споживачів", якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Проте лізингодавець не попередив лізингоодержувача, що його послуги, зважаючи на їх ціну (вартість), явно не задовольнятимуть інтереси і вимоги позивача. Також лізингодавець не попередив і про те, що вартість предмета лізингу може істотно зрости, ніж це очікувалось під час укладення договору. Надання лізингу у іноземній валюті призвело також до того, що позивач перебуває у відверто дискримінаційному становищі відносно відповідача. Існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за Договором лізингу. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу, яку лізингоодержувачу необхідно сплачувати значно зросла, в зв'язку із чим значно погіршився фінансовий стан позивача. Подальше виконання договору лізингу на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими. Не відповідає чинному законодавству і визначення ціни договору у національній валюті з подальшим "автоматичним" коригуванням ціни залежно від курсу іноземної валюти шляхом включення до договору формули такого коригування. У такому випадку норма договору про коригування повинна визнаватися судом недійсною, оскільки таке коригування ціни суперечить пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 року №1998: формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни. Пунктом 10 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.99 року №02-5/111 визначено, що на підставі статті 48 Цивільного кодексу недійсними можуть визнаватися не тільки операції, що не відповідають Закону, але й операції, які порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів та інших нормативних актів, зареєстрованих у встановленому порядку. А наведена норма договору суперечить пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 року №1998, оскільки в цьому випадку фактично здійснюється формування певної частини ціни в еквіваленті іноземної валюти. ОСОБА_4 Лізингу є транспортний засіб, останній повинен мати певну комплектацію. Згідно вимог ч. 1 ст. 682 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності. Отже, індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду. Всупереч вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм ЦК України, як у договорі так і у специфікації відсутня обов'язкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом. Так, у зазначених договірних документах, предметом лізингу визначено: «Сhегу К.Р 404-В саЬ» не може вважатися предметом договору лізингу, оскільки вона не визначена індивідуальними ознаками (не вказано який це саме транспортний засіб і чи це транспортний засіб взагалі, його виробника, колір, з пробігом чи ні, модель, комплектацію, рік випуску, згідно якого прайсу тощо). Вище перелічені умови є обов'язковими, але в самому Договорі вони відсутні. Відсутність домовленості щодо перелічених індивідуальних ознак транспортного засобу, суперечить також вимогам ч. 1 ст. 767 ЦК України щодо обов'язку передачі у найм предмета, який відповідає комплектності та стані, який відповідає умовам договору. Оскільки, виходячи з умов Договору неможливо визначити яку саме комплектність, стан та інші індивідуальні ознаки, з десятків можливих варіантів, повинен мати ОСОБА_4 Лізингу, тому немає підстав вважати, що він та відповідач у вказаному договорі дійшли згоди щодо всіх обов'язкових та суттєвих умов договору. Таким чином, позивачу нав'язано договір, який містить істотний дисбаланс стосовно прав та обов'язків сторін Відповідач має право придбати предмет лізингу будь-якої якості, будь-якого року випуску (новий чи бувший у вжитку), будь-якої комплектації (що може значним чином змінювати вартість предмету лізингу та його споживчі властивості), будь-якої вартості, з гарантією чи без гарантії, а позивач не має змоги відмовитися від прийняття такого предмету лізингу не сплативши значний штраф Лізингодавцю та не відшкодувавши йому збитки, включно спричинені діловій репутації (п.12.13 Договору). Згідно ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом), обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. Обман з боку відповідача мав місце в тому, що умови спірного договору фінансового лізингу мали суперечності між окремими його положеннями та Додатками №2 т №3. Оскільки позивач неправильно сприймав умови договору, а саме ОСОБА_3 №1, він сприймав всі зазначені в ньому платежі як виплату вартості транспортного засобу частинами, оскільки всі вказані у зазначеному додатку платежі були визначені як «графік сплати першого лізингового платежу». Оскільки призначення платежу в сумі 30 000 грн., не відповідає визначенню цього платежу в договорі, відповідач повинен був повернути йому вказаний платіж. Оскільки цього відповідач не зробив, це свідчить саме про нечесну підприємницьку діяльність з його боку та опосередкований обман його як споживача фінансової послуги. Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.96 Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів, у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Відповідно до п. 6 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Відповідно до ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Однак, укладений сторонами Договір фінансового лізингу не відповідає зазначеним вимогам законодавства, оскільки: Відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» в договорі наявно безліч несправедливих умов договору фінансового лізингу, якому згідно всіх наданих доказів не може суперечити даний договір; Договір суперечить положенням Цивільного Кодексу України; Договір суперечить ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» та положенням постанови НБУ від 10.05.2007, № 168; Договір суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; Договір суперечить положенням Конституції України; Зобов'язання визначено в іноземній валюті, а не в еквіваленті. Жодного еквіваленту до гривні спірний договір не містить. Порушення ст. 99 Конституції України. Суперечить пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 р. №1998 щодо коригування суми лізингового платежу в зв'язку зі зміною в курсу іноземної валюти. Укладений сторонами Договір фінансового лізингу не містить всіх істотних умов, а саме - предмета договору. Поширення недостовірної інформації в рекламі щодо наявності у Відповідача предмету лізингу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому, (ч. 6 ст. 18 «Про захист прав споживачів»). Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Необхідно також зазначити, що ТОВ «Ваш Авто» співпрацює з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», що підтверджується одним і тим самим місцезнаходженням компаній згідно даних з ЄДР (м. Київ, вул. Шовковична 42-44), та абсолютно ідентичними договорами, які Товариства надають для підписання своїм обманутим клієнтам. При укладанні аналогічних правочинів, відповідач активно використовує метод введення споживачів в оману через спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення через позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття "свідомого рішення та перекрученні обставин правочину. Враховуючи вищевикладене, позивач вважає що доведеним є факт того, що невідповідність обставин дійсності виникла через умисні дії відповідача, щодо бажання ввести в оману позивача, а факти (обставини), що не відповідають дійсності, є істотними для вчиненню ними правочину. Після детального ознайомлення з даним договором, зрозумівши що позивач підписав його собі на шкоду, він вважав за необхідним розірвати його. Однак, згідно умов даного договору, при його розірванні позивач не зможе повернути вкладені кошти, що є порушенням законодавства та прав споживача. Згідно ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року - спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються судами, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яким встановлено відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, що підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, якими врегульовано такі зобов'язання і передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, передбачено законодавцем у ст. 23 ЦК України. Згідно зазначеної норми права моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків Після того, як позивач зрозумів, що його обманули, він не може нормально відпочити після роботи, постійні переживання весь час, спричинили у нього погіршення сну, викликають образу та роздратованість, а також погіршення стану здоров'я. Також він змушений витрачати свій час для вирішення питання з захисту своїх прав, звертаючись до суду. Через це змінився звичний спосіб його життя. Тому розмір моральної шкоди оцінює в 5 000 грн. Постанова від 12.04.1996 № 5 Пленуму ВСУ Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів - вирішуючи питання про характер правовідносин між споживачем та продавцем (виробником, виконавцем), про наявність підстав і умов їх виникнення, про права і обов'язки сторін, суд має виходити як із норм Закону і прийнятих згідно з ним актів законодавства, так і з відповідних норм Цивільного кодексу України (1540-06) та іншого законодавства, що регулюють ті ж питання і не суперечать Закону. Якщо положення нормативних документів суперечать чинному законодавству, суд застосовує норми цього законодавства. Відповідно до ч. 5 ст. 110 Цивільного процесуального Кодексу України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Пунктом 5 Постанови Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 зазначено, що жоден із судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого суду з мотивів непідсудності. Інформаційний лист 24.11.2011 № 01-06/1642/2011 - До правовідносин сторін, які виникли на підставі договору фінансового лізингу, укладеного юридичними особами, не можуть застосовуватися положення Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки цей Закон регулює відносини між споживачами товарів і продавцями товарів, якими можуть бути лише фізичні особи (постанова від 10.10.2011 № 6/278). Законом від 22 вересня 2011 року № 3795-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" указана норма доповнена частиною другою, за якою у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів., у зв'язку з чим позивач вимушений звертатись до суду з даним позовом.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи двічі належними чином повідомлений, заяв про розгляд у його відсутність та заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило, проте згідно письмового заперечення просить відмовити у задоволенні позову, в звязку з необґрунтованістю, але його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі зібраних доказів у його відсутність.

Суд вивчивши матеріали справи, вислухавши думку позивача, встановив наступні правовідносини: дійсно 30.07.2015 між ОСОБА_1, і Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» було укладено договір Фінансового лізингу № 000525 з додатками, згідно якого предметом Лізингу по даному договору є трактор: Сhery RF 404-В саb. Відповідно до умов Договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (Сhery RF 404-В саb, зазначений у специфікації, що є додатком № 2 до договору) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, передбачених договором., а позивач згідно договору мав сплатити відповідачу відповідні платежі (авансовий, комісії, періодичні). Проте позивач сплативши згідно квитанції адміністративний платіж в сумі 30000 грн. і не отримавши предмет лізингу просить визнати договір фінансового лізингу не дійсним та стягнути з відповідача сплачені кошти та моральну шкоду обґрунтовуючи свої вимоги на тому, що відповідач ввів його в оману і умови договору є не справедливими та недобросовісними і містять дисбаланс договірних відносин, проте суд не погоджується з позицією позивача і вважає, що дані позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки відповідно до п.1.2 договору вартість предмета лізингу на момент укладення договору зазначається у договорі, розмір авансового платежу вказується у даному договорі та в додатку №1. відповідно до п. 1.3 договору лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування на строк та на умовах передбачених договором. Відповідно до п.1.7 спірного договору предмет договору передається у користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати останнім лізингодавцю адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу. Відповідно до п. 9.1 авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 50 відсотків від вартості предмета лізингу зазначеного у даному договорі та специфікації. Згідно п. 9.8. договору вбачається, що комісія за передачу предмета лізингу є одноразовий платіж, розмір якого становить 3% від вартості транспортного засобу. Відповідно до п.10.1 лізинговий платіж це платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавцю відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів. Відповідно до положень договору вбачається, що адміністративний платіж це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає оплаті лізингоодержувачем на користь лізиногодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу. Відповідно до додатку №1 (а.с.20) вбачається, що адміністративний платіж складає 10 % від вартості предмета лізингу, а саме 1194,14 дол. США. І з самого додатку вбачається підпис позивача про фактичне ознайомлення його зі змістом даного додатку. Також із матеріалів справи вбачається, що позивач (а.с.22) сплатив адміністративний платіж до договору про фінансовий лізинг №525 від 30.07.2015 року. Відповідно до п. 12.1 договору лізингоодержувачу який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавцю у письмовій формі. В судовому засіданні встановлено і підтверджено матеріалами справи так показами самого позивач, що крім сплати адміністративного платежу він більше ніяких платежів, які відповідно до умов договору повинні були сплачені для отримання предмета лізингу, не платив, тобто умови договору в цій частині не виконав. Підпис позивача на договору та додатках до договору фінансового лізингу свідчать проте, що він ознайомився з умовами договору та визнав їх. Згідно постанови ПВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними:» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Як вбачається позивач, жодного належного та допустимого доказу щодо факту введення позивача в оману, наявності в діях відповідача умислу суду не надано.

Щодо посилання позивача на порушення відповідачем щодо валюти правочину, то згідно з положеннями пункту 8.1 Договору передбачено, що лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим Договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним доларах США до української гривні, чинним на робочий день виписки рахунку або квитанції на сплату платежу. Сторони у пункті 8.2 Договору відповідно до вимог законодавства передбачили ціну предмета лізингу як у національній грошовій одиниці так і в доларах США, теж саме стосується і щомісячних лізингових платежів, визначених в пункті 10.3 Договору. До того ж, згідно з пунктом 8.3 Договору Сторони погодились, що гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, який визначений на дату укладання даного Договору, може змінюватися у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні

Відповідно до положень ч.2ст.1 ЗУ «Про фінансовий лізинг»за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Частиною пятоюстатті першої вказаного законупередбачено, що під поняттям "фінансова послуга" розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством,і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Згідно п.3 ч.1ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках. Отже, чинним законодавством про фінансовий лізинг чітко передбачено порядок, умови та наслідки розірвання договорів фінансового лізингу лізингоодержувачами в односторонньому порядку, тобто законодавством передбачена можливість відмовитись від правочину в разі неналежного виконання лізингодавцем умов договору, а саме лише у разі затримки передачі товару в користування, в інших випадках сторони мають обов'язково керуватись умовами договору. З матеріалів справи достовірно вбачається, що відповідно до п. 12.1. - Лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає. Тобто відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, проплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору останнім. Тобто п.п. 12.1-12.13 договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Відповідно до ч.1ст. 806 ЦК Українитаст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем ( прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця ( постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг» , на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг ( ч. 2 ст. 806 ЦК України та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»). За договором лізингу майновий інтерес лізингодавцю полягає у розміщенні та майбутньому зверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувачу - у можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність. Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого у лізинг майна. Згідно зіст. 692 ЦК Українипокупець, зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Відповідно дост. 697 ЦК Українидоговором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. Згідно з ч. 1ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Законом України «Про захист прав споживачів», як нормативно-правовим актом не встановлено особливих вимог до договорів фінансового лізингу, та взагалі ст.18 «Про захист прав споживачів» передбачено різні взаємовиключні підстави для визнання угод недійсними. Зокрема ч.ч.1, 2ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відповідно, для кваліфікації умов договору в цілому чи кожної окремої умови договору суд має встановити наявність одночасного існування ознак порушення умовами договору принципу добросовісності, наявності істотного дисбалансу договірних прав і обов»язків стороні правочину та факту завдання при цьому шкоди споживачеві. Визнавши несправедливість положення договору , в силу ч.ч. 5,6Закону України «Про захист прав споживачів», таке положення може бути визнано судом недійсним. У тому разі, коли визнання недійсним несправедливого положення договору зумовлює зміну і інших його положень, тоді договір може бути визнано недійсним в цілому. Тому суд вважає, що під час судового розгляду не було встановлено несправедливості будь - якої з усього загалу умов (у аспекті норм ч.ч.1, 2ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів») спірного договору фінансового лізингу, який відповідає вимогамЗакону України «Про фінансовий лізинг», зокрема,ст. 6 цього закону, яка визначає істотні умови договорів фінансового лізингу. Оспорюючи даний договір, позивач проте чітко не зазначає в чому саме полягає ненадання відповідачем повної, достовірної та доступної інформації відносно предмета та умов спірного договору, оскільки як встановлено в судовому засіданні позивач мав змогу при укладенні договору ознайомитися з усіма умовами спірного договору, що й засвідчив своїм підписом на кожній сторінці угоди. Посилання позивача на те, що відповідач уклав з ним вказаний договір з використанням заходів нечесної підприємницької практики є такими, що не відповідають вимогам закону та не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами по справі. Згідно з ч. 1ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Позивач не сплатив повністю коштів передбачених договором. В такому разі відповідач позбавлений можливості приступити до виконання своїх договірних обов'язків, а отже стверджувати про наявність недобросовісності з боку відповідача (при невиконання своїх обов'язків) не можливо. Також і відсутній дисбаланс договірних прав та обов'язків, так як, за договором лізингу майновий інтерес лізингодавцю полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувачу - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність. Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна. З аналізу умов договору не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача , а отже твердження про визнання договору недійсним є безпідставним та недоведеним., в зв»язку з чим позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди з відповідача також не підлягають до задоволення, оскільки судом встановлено відсутність у відповідача дій які призвели б до виникнення у позивача підстав до відшкодування моральної шкоди. Згідно ч. 2ст. 10 ЦПК Українисторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 3ст. 10 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановленихЦПК України. Згідно ч.1ст.60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно дост. 629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами. З урахуванням викладених вище положень договору, норм законодавства та того факту, що позивач, як лізингоодержувач, не виконав належним чином своїх договірних зобов»язань, що є перешкодою для передачі йому предмету лізингу, і це дає підстави лізингодавцю для зарахування сплаченого ним авансового платежу в якості штрафу за розірвання договору, що в свою чергу дає підстави вважати що позовні вимоги про визнання договору недійсним та стягнення сплачених позивачем за договором коштів є безпідставними.

Крім того, арешт накладений згідно ухвали Маньківського районного суду Черкаської області від 09.12.2015 року на грошові кошти в межах суми позовних вимог в розмірі 35360 грн., що знаходяться на рахунку 26004482354 в АТ "ОСОБА_5 ОСОБА_2", МФО 380805 код ЄДРПОУ 39733392, який належить ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" підлягає до скасування.

Судові витрати понесені позивачем покласти на відповідача відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 58, 59, 60, 61, 88, 213, 215 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 203, 215, 216, 629, 638, 692, 697, 806, ЦК України, ст.ст. 1, 2, 5, 6, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», п.20 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, ст.ст. 1, 6, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - відмовити.

Арешт накладений згідно ухвали Маньківського районного суду Черкаської області від 09.12.2015 року на грошові кошти в межах суми позовних вимог в розмірі 35360 грн., що знаходяться на рахунку 26004482354 в АТ "ОСОБА_5 ОСОБА_2", МФО 380805 код ЄДРПОУ 39733392, який належить ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" - скасувати.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Черкаської області через Маньківський районний суд на протязі десяти днів.

СУДДЯ І.Д.КАЛІЄВСЬКИЙ