Рішення № 54914350, 14.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/8174/15 Головуючий 1 інстанції Діденко С.А.

Справа № 640/9744/15-ц Доповідач: Коваленко І.П.

Категорія: трудові

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харквської області в складі:

головуючого Коваленко І.П

суддів Овсяннікової А.І., Бездітко В.М.

при секретарі Чабан А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» (ДП «УКРДІПРОВАЖМАШ) про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» (ДП «УКРДІПРОВАЖМАШ) про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтуваннясвоїх вимог посилався на те, що з 24.11.2010 р. він працював у ДП «УкрНДІЛивмавш» на посаді провідного інженера-електрика. 03.10.2012р. державне підприємство було реорганізовано шляхом приєднання до ДІП «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування».

З 03.12.2012р. без пояснення причин відповідач почав затримувати виплату нарахованої заробітної плати. Адміністрація підприємства в подальшому порушувала терміни виплати заробітної плати, запропонувала йому звільнення з роботи, обіцяючи після звільнення здійснити з ним повний розрахунок до 31.03.2015 р.

17.02.2015р. його було звільнено з роботи за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Борг по заробітній платі на час звільнення складав 3574,50грн.

В порушення вимог ст. 116 КЗпПУ, в день його звільнення адміністрація підприємства повного розрахунку не провела. Заборгованість по заробітній платі була ліквідована остаточною виплатою сум 23.07.2015 року.

Відповідно до ст..117 КЗпП України адміністрація повинна виплатити працівнику середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Період затримки розрахунку складає 105 робочих днів та, виходячи із його середньо денного заробітку, його заробіток за весь час затримки розрахунку складає: 61,35х 105 р.д. =6441,75 грн. Адміністрація своїми діями завдала йому також моральну шкоду, оскільки не одержуючи заробітної плати він тривалий час був позбавлений можливості своєчасно сплачувати комунальні послуги, не міг придбати необхідні йому ліки, харчі, що приводило його до стресу, підвищення тиску

В звязку з цим просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримання розрахунку з 18.02.2015р. по 23.07.2015р. у розмірі 6441,75грн; моральну шкоду у розмірі 2000 грн. та судовівитрати повязані зі зверненням до суду у розмірі 500,00грн..

У судовому засіданні позивач свої позивні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, клопотань щодо відкладення розгляду справи не заявляв.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з 18.02.2015 р. до 23.07.2015 р. у розмірі 6441,75 грн. моральну шкоду в розмірі 2000 грн. та витрати на послуги адвоката у розмірі 500 грн.

Стягнуто з Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» на користь держави судові витрати у розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі Державне підприємство «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, неповне зясування обставин справи та ухвалене з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що з 24.11.2010 р. ОСОБА_1 працював у ДП «УкрНДІливмавш» на посаді провідного інженера-електрика. 03.10.2012р. державне підприємство було реорганізовано шляхом приєднання до ДП «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування», (а.с.4).

Листом ДП «Укрдіпроважмаш» від 10.02.2015 р. ОСОБА_1 було запропоновано звільнення за згодою сторін та надані гарантії погашення наявної заборгованості з виплати заробітної плати в строк до 31.03.2015р. (а.с.5).

Згідно довідки ДП «Укрдіпроважмаш» від 12.05.2015р., сума заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 станом на 12.05.2015р. становила 3074,50грн.(а.с.9,82-84).

Відповідно до ч.І ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Згідно ч.І ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст. 117 КЗпПУ, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Остаточний розрахунок з позивачем по заробітній платі проведено 23.07.2015 року.

Отже, строк затримки розрахунку складає 105 днів з 18.02.2015 року по 23.07.2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з розрахунку позивача щодо його середнього заробітку за час затримки розрахунку , а саме в розмірі 6441,75 грн.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Крім того, під час проведення розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції, поза увагою суду залишилось те, що механізм здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), згідно з яким середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 п. 8 розділу IV Порядку).

Таким чином, під час проведення указаного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата.

Згідно довідки Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» від 12.05.2015 року, заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці, які передували звільненню складала: за грудень 2014 року 396,72 грн., за січень 2015 року 182,64 грн., а середньоденна заробітна плата складала 14,17 грн. (а.с.10).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» пояснила, що позивач, як і інші працівники підприємства, працював у зазначений період неповний місяць, а 4-5 днів на місяць, тому від кількості відпрацьованого часу була нарахована заробітна плата та визначена середньоденна в сумі 14,17 грн.

Позивач в судовому засіданні не заперечував, що дійсно працював 4-5 днів на місяць, він та інші працівники підприємства писали заяви про визначення графіку роботи. Однак, вважав, що розрахунок суми середнього заробітку, який повинен бути стягнутий з відповідача, ним зроблений із його місячного окладу ,який складає 1815 грн., не заперечуючи, що заробітну плату в такому розмірі він не отримував.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 18.02.2015 р. до 23.07.2015 р. підлягає зміні та розмір стягнення має бути зменшеним з 6441,75 грн. до 1487,85 грн. (14,17 х 105 днів), враховуючи довідку Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» від 12.05.2015 року стосовно середньоденної заробітної плати позивача в сумі 14,17 грн. (а.с.10).

При цьому під час виплати цієї суми з позивача підлягають утриманню відповідні нарахування.

Що стосується рішення суду в частині стягнення моральної шкоди, то колегія суддів вважає ,що рішення суду в ці частині відповідає вимогам ст..237-1 КЗпП України та ухвалено з урахуванням стану здоровя позивача.

Також обґрунтовано суд першої інстанції дійшов і висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 500 грн. витрат на правову допомогу, що підтверджується квитанцією № 3784 від 13.05.2015 року ЮК Київського району м.Харкова про оплату цієї суми. (а.с.53).

Доводи відповідача стосовно того, що відсутня вина підприємства у виникненні стану заборгованості по виплаті заробітної плати обґрунтовано не прийняті суд ом першої інстанції і не приймаються колегією суддів.

За положеннями ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

При цьому, порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Зазначені правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду України № 6-64цс13 від 03 липня 2013 року та № 6-76цс14 від 02 липня 2014 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

На підставі наведеного та керуючись п.3 ч.1 ст.307, 313, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2015 року в частині стягнення з Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 18.02.2015 р. до 23.07.2015 р. змінити і зменшити розмір стягнення з 6441,75 грн. до 1487,85 грн. без урахування необхідних платежів.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -