Рішення № 54913608, 23.12.2015, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 628/1054/15-ц

Провадження № 2/628/564/15р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року Купянський міськрайонний суд Харківської області

в складі : головуючого - судді Демченко І.М.

за участю секретаря Романової Н.П.

представників сторін ОСОБА_1 і ОСОБА_2

судового розпорядника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Купянську позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

27.03.2015р. до суду з позовом звернувся ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, згідно якої позивач просив суд стягнути з відповідача борг за договором позики від 13 вересня 2014 року з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 457840 грн, трьох процентів річних з простроченої суми в розмірі 3074 грн 84 коп. Згодом позивач збільши позовні вимоги та станом на 27.10.2015р. просив стягнути з ОСОБА_5 борг з урахуванням індексу інфляції за весь час просрочення у розмірі 575050грн та три проценти річних з просроченої суми у розмірі 10462грн 23 коп.

В судовому засіданні ОСОБА_4 і його представник підтримали доводи позовної заяви, вказуючи, що за договором позики від 30.09.2014р. позивач надав ОСОБА_5 позику в сумі 420000грн, яку відповідач повинна була повернути до 02.03.2015р. відповідно до графіку, але до теперішнього часу позика не повернута, свої зобовязання відповідач ігнорує, тому просить стягнути з ОСОБА_5 суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми. Також позивач додав, що знав ОСОБА_5 тривалий час, іноді давав їй в позику гроші, які вона повертала. Потім 13.09.2014р. було укладено письмовий договір позики, за яким відповідач не повернула гроші, хоча і обіцяла, тому він був змушений звернутися до суду.

Відповідач ОСОБА_5 проти позову заперечувала, пояснила, що не брала у ОСОБА_4 вказані гроші, договір позики у нотаріуса вона підписала під психологічним тиском позивача та внаслідок збігу тяжких обставин. 03.04.2015р. вона звернулася до Купянського МВ ГУМВСУ в Харківській області з заявою про скоєння щодо неї кримінальних правопорушень за ст.190 ч.2, 189 ч.2 КК України ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та по цій заяві проводиться досудове розслідування. Крім того, представник відповідача вказала суду, що ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору займу фіктивним з моменту вчинення, де вона оспорює даний договір, вважає заявлені позивачем вимоги безпідставними.

В обгрунтування своїх заперечень відповідач також додала, що між нею та позивачем був укладений договір купівлі-продажу вантажного автомобіля марки МАN за 70тис. доларів США з розсрочкою, вона віддала гроші позивачу, він передав автомобіль, ключі, але в березні 2014р. автомобіль арештували працівники міліції, оскільки власник звернувся до міліції з заявою про незаконне заволодіння цим транспортним засобом. 13.09.2014р. вона передала позивачу всю суму несплачених коштів за автомобіль, і в той же день вони оформили у нотаріуса письмовий договір займу, т.я. без цього відповідач не погоджувався віддати їй автомобіль. Вважає, що позивач змусив її укласти договір позики під тиском.

Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що він разом з ОСОБА_5 займається підприємницькою діяльністю, йому відомо, що 13.09.2014р. в його присутності відповідач передала гроші за автомобіль марки МАN позивачу, в той же день вони переоформили вказаний автомобіль в органах ДАЇ. Укладення письмового договору позики було вчинено під тиском з боку позивача, який не погоджувався передати ОСОБА_5 грузовий автомобіль з причепом до підписання договору позики.

Як вбачається з пояснень у судовому засіданні свідка ОСОБА_8, вона познайомилася з ОСОБА_5 в грудні 2014р., та їй розповіла, що купила вантажний автомобіль марки МАN, але віддала власнику не всю суму, її відповідач запросила в якості юриста для консультації, в її присутності ніяких грошей не передавалося, ОСОБА_5 склала проект договору купівлі-продажу автомобіля, до якого було додано таблицю з розрахунками, позивач вказані суми в присутності свідка не оспорював. Щодо обставин укладення письмового договору позики свідку нічого не відомо, під час його укладення вона не була присутня.

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що працював водієм у ОСОБА_5 на вантажному автомоіблі МАN, в березні 2014р. цей автомобіль забрали на посту ДАІ в м.Харкові, щодо договору позики та передачі грошей йому нічого не відомо.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, вивчивши письмові докази по справі, суд приходить до такого.

Судом встановлено, що 13.09.2014р. між ОСОБА_4, з однієї сторони, і ОСОБА_5, з другої сторони, був укладений договір позики у письмовій формі, згідно з умовами якого позикодавець ОСОБА_4 при укладенні цього договору передав позичальнику ОСОБА_5, а позичальник прийняла від нього гроші в сумі 420000 грн, та ОСОБА_5 зобов'язалася повернути цю суму грошей в строк до 01.03.2015р. починаючи з 15.10.2014р. рівними частинами по 70000грн відповідно до графіка. Вказаний договір передбачає, що після виконання позичальником ОСОБА_5 свого зобовязання позикодавець ОСОБА_4 повинен передати їй примірник цього договору. Наявність у позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору вважатиметься простроченням виконання позичальником свого зобовязання. ( а.с.5,6). Також в договорі зазначено, що сторони у присутності нотаріуса стверджують, що розуміють природу цього правочину та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання цих наслідків, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, вони не перебувають у хворобливому стані, не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин. Крім того, зміст договору, а також ст.ст.1046-1052 ЦК України сторонам нотаріусом розяснено, за їх твердженням зміст договору та вказаних статей зрозумілий. Те, що нотаріус при посвідченні вказаного договору дійсно розяснював сторонам його зміст та наслідки укладення не спростовували ні позивач ні відповідач в судовому засіданні.

За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець) передає іншій стороні ( позичальнику) у власність грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткового мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Вказані правовідносини регулюються ст. 1049 ЦК України, якою передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі у строк та в порядку, встановленому договором.

Згідно ст.1050 ЦК України у разі порушення позичальником договору, він зобов'язується сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми ( договори). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обовязки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю письмовий договір позики підтверджує як його укладення, так і умови, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику. Такий правовий висновок викладений у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 р. №6-63цс13.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Як вбачається з ухвали слідчого судді Купянського міськрайонного суду від 13.07.2015р. відповідач дійсно звернулася 03.04.2015р. до Купянського МВГУМВСУ в Харківській області з заявою про скоєння стосовно неї кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.189 ч.2, 190 ч.2 КК України ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ( а.с.165). 04.04.2015р. до ЄРДР за №12013220370000788 було внесено відомості за її заявою про вчинене щодо неї кримінальне правопорушення. При цьому в заяві ОСОБА_5 вказувала, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 під приводом продажу вантажного автомобіля марки МАN та автопричепу до нього, заволоділи її грошовими коштами. В ході досудового розслідування по вказаному провадженнюТонконог О.М. стверджувала, що 13.10.2013р. вона домовилася в усній формі з ОСОБА_4 про продаж їй за 70000 доларів США автомобіля НОМЕР_1 з причепом та в той же день отримала в магазині Престиж, де він був виставлений для продажу, ключі від автомобіля та реєстраційне свідоцтво на нього. В подальшому сплатила 74600 доларів, але ОСОБА_4 вимагав доплатити ще за причеп. Під його тиском вона була змушена 13.09.2014р. укласти з ним договір займу на суму 420000грн., бо боялася втратити право власності на автомобіль і причеп та сплачені за нього кошти.

Досудовим розслідуванням по вказаному кримінальному провадженню було встановлено, що автомобіль НОМЕР_2 та автопричеп АХ2817ХР були зареєстровані на праві вланості за ОСОБА_6, який є братом позивача. Вказані обставини не оспорювалися в сторонами в даній справі.

Посилання відповідача та її представника на безгрошовість договору позики, підписання його під тиском позивача та під впливом тяжких обставин є безпідставними. Відповідно до ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Відповідно до ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним.

За змістом закону безгрошовість договору позики та доведення його недійсності не може грунтуватися на поясненнях сторін та свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами. Згідно із ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як виходить Постанови Пленуму ВерховногоСуду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних діях щодо сторони правочину, членів його сімї, родичів, тощо, їх майна. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба членів сімї чи родичів, смерть годувальника, загроза втрати житла та інші обставини, для усунення яких необхідно було укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір позики був вчинений відповідачем під впливом тиску з боку ОСОБА_4, або під впливом тяжкої для неї обставини, позивачем суду не було надано. Крім того, не було нею наведено заперечення того, що стороною за договором купівлі-продажу автомобіля та власником транспортного засобу є ОСОБА_6, який має повну цивільну дієздатність та представником якого не був ОСОБА_4. Який стосунок позивач мав до питання відчуження автомобіля, в чому саме полягав його тиск, та як це вплинуло на укладення між ним та ОСОБА_5 договору позики, відповідачем також не обгрунтовано. Крім того, суд приймає до уваги ту обставину, що відповідач звернулася до Купянського МВ ГУМВСУ в Харківській області з заявою про шахрайське заволодіння її майном ОСОБА_6 та ОСОБА_4 лише 03.04.2015р., тобто після подання позивачем даного позову до суду, до того вона будь-яких заяв про шахрайські дії позивача щодо неї нікуди не подавала, договір позики не оспорювала, хоча він був укладений ще 13.09.2014року.

Також суд не приймає, як необгрунтовані доводи відповідача про те, що ОСОБА_4 не міг надати їй таку позику, оскільки він не працює, як підприємець не значиться, тому відповідних доходів не мав. ОСОБА_4 спростував її доводи та пояснив, що мав стабільно високі прибутки, коли працював тривалий час в Російській Федерації, що підтверджується даними Прикордонної Служби України щодо перетину ним Державного кордону України ( а.с.236).

Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтями 10,11,58,60,61,179,212,213 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справі не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених вище, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів. За правилами ч.3,4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з викладених вище обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову, оскільки надані позивачем суду докази доводять обгрунтованість заявленим ним вимог, а відповідачем не надано суду доказів на підтвердження виконання взятого нею зобовязання по поверненню грошових коштів позикодавцю.

Оскільки ОСОБА_5 свої зобовязання по поверненню коштів не виконано до теперішнього часу, відповідач повинна сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми. Індекс інфляції за період з жовтня по лютий 2014р. складає відповідно 5,157 %, сума інфляційних виплат за цей період складає 37870грн; 3% річних складають 3074,84грн. За період з березня по 7 травня 2015р. позивачем було обгрунтовано збільшено позовні вимоги на індекс інфляції 1,108, що склало 45360, а за весь час просрочення 503230грн, та три проценти річних, що склало 4524,7грн. ( а.с.46). Станом на 19.05.2015р. розрахунок боргу склав з урахуванням індексу інфляції 562030грн та три проценти річних з простроченої суми 4904,42грн ( а.с.55). Станом на 27.10.2015р. розрахунок боргу склав з урахуванням індексу інфляції 575050грн та три проценти річних з простроченої суми 10462,23 грн ( а.с.216). Таким чином, борг за договором позики від13.09.2014р. на суму 420000грн з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми за весь період складає 575050грн +10462,23грн=585512,23грн.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. У звязку з цим сплачений позивачем судовий збір ( а.с.1,20) в сумі 3775 грн 80 коп підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.10,11,58,60,179,209,212,213 ЦПК України, ст.ст.1046,1049,1050,1051 ЦК Укрїни, суд

ВИРІШИВ:

Змінену позовну заяву ОСОБА_4 - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг за Договором позики від 13 вересня 2014 року з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 575 050 грн., три проценти річних з построченої суми в розмірі 10 462 грн. 23 коп. та 3775 грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього 589288 грн. 03 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Куп'янський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення а у разі оскарження особою, яка не була присутня під час проголошення рішення - з моменту отримання копії рішення.

Повний текст даного рішення суду виготовлений 28.12 2015 року.

Головуючий Демченко І.М.