Ухвала суду № 54911774, 22.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/974/14 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/783/4616/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. Л.

Категорія: 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючий суддя: Шумська Н.Л.

судді: Струс Л.Б., Шандра М.М.

секретар: Бадівська О.О.

особи, які беруть участь у справі: ОСОБА_2, пр.-к відповідача ОСОБА_3, пр.-к третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім»єю та поділ майна, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з 18 жовтня 2011 року;визнання спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_6: житловий будинок №27, що знаходиться в Пустомитівському районі Львівської області в селі Липники по вул. Дачна, загальною площею 223,8 кв.м із прилеглими господарськими будівлями та спорудами; земельну ділянку, що знаходиться в Пустомитівському районі Львівської області в селі Липники, площею 0,4269 га, кадастровий номер 4623685500:00:03:001:0470; земельну ділянку, що знаходиться в Пустомитівському районі Львівської області в селі Липники, площею 0,4317 га, кадастровий номер 4623685500:03:001:0471; обладнання стаціонарної електроустановки: корпус МКН 700*400*250; автоматичний вимикач ЕТІВREAK2S 160/3LF 3р*100А; автоматичний вимикач ETIMAT10 3р*100А; автоматичний вимикач ETIMAT10 3р*80А; обмежувач перенапруг ETITEC C275/20EV; лічильник НІК 2303 АП1 №0169575; клемна колодка LZG 70/16; лічильник НІК 2303 АРП1 №0183067, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомтівський район, с. Липники, вул. Дачна,27, загальною вартістю 283 307,15 грн., що придбана на підставі договору, укладеного між ТзОВ «МЕП» та ОСОБА_6 від 13 грудня 2012 року;поділ спільно нажитого майна між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 під час фактичних шлюбних відносин та за час шлюбу;визнання право особистої власності за ОСОБА_2 на: 1 / 2 ідеальну частку житлового будинку №27, що знаходиться в Пустомитівському районі Львівської області в селі Липники по вул. Дачна, загальною площею 223,8 кв.м із прилеглими господарськими будівлями та спорудами; 1 / 2 ідеальну частку земельної ділянки, що знаходиться в Пустомитівському районі Львівської області в селі Липники, площею 0,4269 га, кадастровий номер 4623685500:00:03:001:0470; 1 / 2 ідеальну частку земельної ділянки, що знаходиться в Пустомитівському районі Львівської області в селі Липники, площею 0,4317 га, кадастровий номер 4623685500:03:001:0471; 1 / 2 ідеальну частку обладнання стаціонарної електроустановки (трасформаторної електропідстанції): корпус МКН 700*400*250; автоматичний вимикач ЕТІВREAK2S 160/3LF 3р*100А; автоматичний вимикач ETIMAT10 3р*100А; автоматичний вимикач ETIMAT10 3р*80А; обмежувач перенапруг ETITEC C275/20EV; лічильник НІК 2303 АП1 №0169575; клемна колодка LZG 70/16; лічильник НІК 2303 АРП1 №0183067, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомтівський район, с. Липники, вул. Дачна,27, загальною вартістю 283307,15 грн., що придбана на підставі договору, укладеного між ТзОВ «МЕП» та ОСОБА_6 від 13 грудня 2012 року;визнання право особистої власності за ОСОБА_6 на: 1 / 2 ідеальну частку житлового будинку №27, що знаходиться в Пустомитівському районі Львівської області в селі Липники по вул. Дачна, загальною площею 223,8 кв.м із прилеглими господарськими будівлями та спорудами; 1 / 2 ідеальну частку земельної ділянки, що знаходиться в Пустомитівському районі Львівської області в селі Липники, площею 0,4269 га, кадастровий номер 4623685500:00:03:001:0470; 1 / 2 ідеальну частку земельної ділянки, що знаходиться в Пустомитівському районі Львівської області в селі Липники, площею 0,4317 га, кадастровий номер 4623685500:03:001:0471; 1 / 2 ідеальну частку обладнання стаціонарної електроустановки (трасформаторної електропідстанції): корпус МКН 700*400*250; автоматичний вимикач ЕТІВREAK2S 160/3LF 3р*100А; автоматичний вимикач ETIMAT10 3р*100А; автоматичний вимикач ETIMAT10 3р*80А; обмежувач перенапруг ETITEC C275/20EV; лічильник НІК 2303 АП1 №0169575; клемна колодка LZG 70/16; лічильник НІК 2303 АРП1 №0183067, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 283307,15 грн., що придбана на підставі договору, укладеного між ТзОВ «МЕП» та ОСОБА_6 від 13 грудня 2012 року відмовлено повністю; вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_2 ОСОБА_5. В апеляційній скарзі покликається на його незаконність, необгрунтованість, на неповне з»ясування обставин справи, на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що сторони починаючи з січня 2011 року проживали разом, вели спільне господарство, тобто жили однією сім»єю, у фактичних шлюбних відносинах. 07.06.2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб. Під час спільного проживання велося спільне господарство та набувалося у власність майно. Вказує, що судом першої інстанції не досліджено в повному обсязі обставини, що мають значення для всебічного та об»єктивного з»ясування обставин справи, зокрема, однобічно досліджувалися пояснення свідків, у судовому рішенні вибірково та перекручено містяться посилання на покази свідків, що не відповідає фактичним показам таких свідків в судовому засіданні. Також вказує, що підтвердженням факту фактичних шлюбних відносин та проживання однією сім»єю є визнання такого факту відповідачем при вирішенні справи №2-1316/1419/11 та зазначення про це у рішенні Пустомитівського районного суду Львівської області. Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно не взято до уваги та повністю проігноровано докази, що надані позивачем на підтвердження свої позовних вимог. Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, оцінивши докази, з»ясувавши підстави позову та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав, передбачених ст.309 ЦПК, для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Судом першої інстанції правильно визначено правовідношення сторін та застосовано закон, який їх регулює, встановлено обставини справи і проведено оцінку наявних у справі доказів, що свідчить про дотримання вимог ст..212-214 ЦПК України.

Відмовляючи у позові про встановлення факту проживання однією сім»єю ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з 18 жовтня 2011 року до реєстрації шлюбу 07.06.2013року, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги, а саме перебування сторін з 18 жовтня 2011року у фактичних шлюбних стосунках і проживання однією сім»єю, ведення спільного господарства з спільним сімейним бюджетом, а також придбання спірного майна за кошти позивача спільно з відповідачем.

Таке рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, відповідно до вимог ст..213 ЦПК, якою передбачено, що законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінка доказів проведена з дотриманням вимог ст.. 212 ЦПК, якою передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до роз»ясень Пленуму Верховного Суду України у постанові від 12.06.2009року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», (п27) виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59) ЦПК в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

З дотриманням цих норм суд першої інстанції провів оцінку доказів, зокрема свідчень свідків - матері та доньки, пояснення позивача як свідка, поставивши їх під сумнів з підстав матеріальної зацікавленості та спростувавши іншими належними доказами, зокрема свідченнями сусідів та інших осіб, щодо яких відсутні підстави вважати матеріально зацікавленими особами.

Правильність застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах роз»яснює Постанова Пленуму Верховного Суду України №11 від від 21 грудня 2007 р.«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Верховний Суд зазначає, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох (п.23 Постанови).

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності,як зазначає Верховний Суд України, майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню (п.24 Постанови).

Верховним Судом України висловлено правову позицію, яка є обов»язковою для застосування судами, у справі № -97цс11, що за положеннями чч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сімєю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обовязків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обовязків подружжя. Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу. Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сімєю і тоді, коли дружина та чоловік, у звязку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені ч. 2 ст. 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

А тому, як зазначає Верховний Суд України, висновок судів про те, що чоловік та жінка знаходилися у фактичних шлюбних відносинах, хоча разом не проживали з поважних причин,і на ці правовідносини розповсюджується дія ст. 74 СК України, є помилковим навіть за наявності спільної часткової власності, листування, відвідин одне одного тощо.

Правова позиція Верховного Суду України, висловлена в Постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135ц13 полягає у тому, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сімї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У звязку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сімєю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах, як зазначає Верховний Суд України, без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" , статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з частиною другою статті 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд бов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Хоча суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не посилався на правові позиції Верховного Суду України, однак висновки суду відповідають їх змісту.

Відповідно до п.17-18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані

норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК. Визнавши, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі недоліки у розгляді справи не вплинули на суть ухваленого рішення, апеляційний суд згідно зі статтею 308 ЦПК ухвалою відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення без змін і обов'язково наводить у ній мотиви, з яких доводи апеляційної скарги відхиляються. Водночас апеляційним судам необхідно враховувати, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про їх необґрунтованість та неспроможність щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Зокрема, апелянт наводить як доказ рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17.10.2011року у справі за позовом відповідача ОСОБА_6 про розірвання шлюбу, де в описовій частині наводяться мотиви для розірвання шлюбу, зазначені позивачем- наявність іншої сім»ї, про покликаючись на встановлення обставин судовим рішенням. Однак, аналізуючи це рішення, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування ст..61 ЦПК, оскільки судовим рішення не встановлено жодних обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги про встановлення факту шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_6

Відповідно до ст..215 ЦПК, рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частини, саме у мотивувальній частині (п.3ч.1ст.215 ЦПК) суд зазначає встановлені судом обставини, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує нормативно-правові акти.

Натомість, у мотивувальній частині рішення від 17.10.2011року не зазначено, що судом встановлено обставини наявності у позивача іншої сім»ї на час розгляду справи про розірвання шлюбу, тому ця обставина не може вважатись встановлено судом. Крім того, як видно з описової частин рішення, дружина ОСОБА_6 наполягала, що їх непорозуміння носять тимчасовий характер, вони спільно проживають та підтримують подружні відносини.

Долучені позивачем на стадії апеляційного розгляду справи докази також не спростовують висновків суду першої інстанції та не засвідчують юридичний факт спільного проживання однією сім»єю сторін з жовтня 2011року до реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства та спільного бюджету, тощо, що свідчило б про стійкі відносини між ними, притаманні подружжю і сім»ї, а також придбання майна до реєстрації шлюбу за кошти також і позивача.

Зокрема, копії документів зі страхової компанії «ПЗУ Україна» засвідчують страхові випадки - ДТП за участі транспортного засобу, що належить ОСОБА_2, під керуванням ОСОБА_6 21.03.2012 року та 03.08.2012року, та під керуванням ОСОБА_2 04.05.2012 року у Пустомитівському районі Львівської області. Крім того, у матеріалах страхової компанії позивач зазначає свою адресу- Львів, вул..Окружна, 77/1, яка є відмінною від місця проживання відповідача.

На доказ належного рівня матеріального забезпечення позивач надала податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи підприємця за 2013рік про її доходи як приватного підприємця, однак, відповідно до ст..58-60 ЦПК, цей доказ не є належним та допустимим, оскільки декларація подана у 2014році, не стосується спірного періоду.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, ухваленого на підставі доказів у справі, а також оцінивши нові докази, які не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд, відповідно до ст..308 ЦПК, встановивши дотримання судом першої інстанції вимог законності та обґрунтованості рішення суду, залишає його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.303, п.1ч.1ст.307, 308, п.1ч.1ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення й може бути оскаржена протягом 20-ти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Н.Л. Шумська

Судді: Л.Б. Струс

ОСОБА_7