Ухвала суду № 54911729, 22.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/200/14 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.

Провадження № 22-ц/783/6359/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. Ф.

Категорія: 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого Павлишина О.Ф.,

суддів Мікуш Ю.Р., Ніткевича А.В.,

секретар Бохонко Е.Р.,

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, їх представника та представника ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7, його представника ОСОБА_8, представника органу опіки та піклування ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 24 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_10, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_11, треті особи орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_12, в інтересах якої діє ОСОБА_10, про припинення права на частку у спільному майні, виселення, визнання за іншими співвласниками права власності на частку квартири та виплату її вартості,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 ОСОБА_4 В апеляційній скарзі стверджують про порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначають, що наявні три необхідні та обов»язкові обставини, передбачені ст.365 ЦК України, для припинення права на частку в квартирі відповідача, оскільки частка останнього є незначною та не може бути виділена в натурі, спільне володіння та користування майном є неможливе, і припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім»ї, так як останні житлом забезпечені. Вважають безпідставним посилання суду на неможливість проживання відповідача в своїй квартирі №7 на вул.Кульпарківській,145 в м.Львові, оскільки немає жодних доказів неправомірної поведінки сестри відповідача ОСОБА_13 На думку апелянтів, судом не надано оцінки численним неправомірним діям відповідача. Стверджують, що обдарувавши малолітню ОСОБА_11 4/500 ідеальної частки квартири відповідач жодним чином не покращив її майнові і житлові права, а лише зловживає фактом належності житла малолітній особі. Просять рішення суду скасувати та ухвати нове рішення, яким в позові відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, їх представника та представника ОСОБА_5 ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_7, його представника ОСОБА_8, представника органу опіки та піклування ОСОБА_9 про заперечення вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено такі обставини.

Квартира №33 на вул.Виговського,85 в м.Львові належала ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_4, що стверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 13.09.1996 року. (т.1, а.с.156)

В 2002 році ОСОБА_14 одружилася з ОСОБА_10, який вселився у вищезазначену квартиру як член сім»ї. (т.1, а.с.7)

Від шлюбу у ОСОБА_14 та ОСОБА_10 в 2006 році народилася дочка ОСОБА_15

В 2010 році ОСОБА_14 померла. (т.1, а.с.8)

Після смерті ОСОБА_14 спадщину, яка складалася з 1/5 частки квартири на вул.Виговського,85/33 вм.Львові, прийняли її мати ОСОБА_2 - 1/2 частки , її чоловік- Іваночко І.О. 1/4 частки та дочка ОСОБА_15 1/4 частки. (т.1, а.с.9)

Також матеріалами справи встановлено, що між сторонами склалися неприязні стосунки.

Зокрема, вироком Залізничного районного суду м.Львова від 22.04.2013 року ОСОБА_10 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ст.123 КК України та обрано покарання 2 роки обмеження волі з іспитовим строком 2 роки за умисне завдання ОСОБА_3М тяжких тілесних ушкоджень. (т.1, а.с.8-15)

Відповідно до висновку будівельно-технічного дослідження від 20.12.2013 року, проведеного ТзОВ «Гал-Світ», вартість 1/20 частин квартири становить 29000 грн. (т.1, а.с.25-39)

Також вказаним висновком встановлено, що квартира є неподільною, її розподіл є неможливим та що частка в розмірі 1/20 частин не може бути виділена в натурі.

Попередньо позивачі перерахували кошти в розмірі 29000 грн. як компенсацію вартості частки відповідача.

Відповідач по справі 25.07.2012 року одружився з ОСОБА_16, від шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_2. (т.1, а.с.136,137,244)

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду справи відповідач по справі 23.05.2014 року подарував 4/500 частки з належної йому на праві приватної власності квартири №33 на вул.Виговського,85 в м.Львові своїй дочці ОСОБА_17І.(т.1, а.с.123-124), а 9.09.2014 року подарував 1/25 частки в квартирі дочці ОСОБА_15 (т.1, а.с.126-127).

Позивачі, посилаючись на ст.ст.365,392 ЦК України, ст.157 ЖК України, просили припинити право власності відповідача на 1/500 ідеальних часток квартири №33 на вул.Виговського,85 в м.Львові, припинити право власності малолітньої ОСОБА_17 на 4/500 часток квартири №33 на вул.Виговського,85 в м.Львові, визнати за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_15 в рівних частинах право власності на 1/500 та 4/500 ідеальних часток квартири, виплатити компенсацію і виселити відповідача ОСОБА_10 з квартири. (т.1, а.с.205)

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутні підстави, передбачені ст.365 ЦК України, для припинення права відповідача на частку в квартирі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступним.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, 316, 317, 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Посилання апелянтів на наявність всіх необхідних і достатніх підстав для припинення права відповідача на частку в квартирі, колегією суддів не приймається до уваги з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Із змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачу ОСОБА_10 належить 1/500 частки в спірній квартирі, його дочкам ОСОБА_15 9/10 частки, ОСОБА_17 4/500 частки.

Відповідно до ч.2 ст.3 СК України дитина, зокрема, належить до сім'ї своїх батьків.

Згідно з ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місцем проживання дитини до десяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає (ч. 4 ст.29 ЦК України).

Положеннями ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов для, необхідних длявсебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Положенням ст.18 цього Закону визначено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та духовному розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Відповідно до ч.4 ст.177 СК України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

А відтак, оскільки зареєстрованим місцем проживання малолітніх дітей ОСОБА_10 ОСОБА_15 та ОСОБА_17, та самого ОСОБА_10 є спірна квартира №33 на вул.Виговського, 85 м.Львові, припинення права на частку в спільному майні ОСОБА_17 та ОСОБА_10 в квартирі №33 на вул.Виговського,85 в м.Львові та виселення ОСОБА_10 з спірної квартири завдасть істотної шкоди як ОСОБА_10, так і його малолітнім дітям - ОСОБА_15 та ОСОБА_17, оскільки призведе до розлучення батька з дітьми, та до звуження майнових прав дитини ОСОБА_17

Крім того, органом опіки та піклування Залізничної районної адміністрації на запит суду надано відповідь, що припинення права власності малолітньої ОСОБА_17 на 4/500 ідеальних часток квартири можливе лише у разі коли батьками дитини гарантовано збереження її права на житло (забезпечено дитину правом власності у іншому рівноцінному приміщенні). (т.1., а.с.207)

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак апелянтами не представлено належних та допустимих доказів, що після припинення права власності малолітньої ОСОБА_17 на частку в спірній квартирі буде гарантовано збереження її права на житло.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року (№6-68цс14), право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що оскільки припинення права на частку в квартирі завдасть істотної шкоди як відповідачу так і членам його сім»ї, то посилання апелянтів на наявність достатніх підстав, передбачених ст.354 ЦК України, для задоволення позову не заслуговує на увагу.

Твердження апеляційної скарги про те, що у власності ОСОБА_10 перебуває частка в іншій квартирі в м.Львові не може прийматись до уваги, так як суд першої інстанції брав до уваги факт можливого завдання істотної шкоди інтересам дітей, а не їх батькові.

А відтак, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду .

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.313-315 ЦПК України,колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 24 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий : Павлишин О.Ф.

Судді: Мікуш Ю.Р.

ОСОБА_19