Ухвала суду № 54911717, 15.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/9915/14 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.

Провадження № 22-ц/783/5941/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 34

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Берези В.І., Штефаніци Ю.Г.,

секретаря Брикайло М.В.,

з участю: представника ОСОБА_2 ОСОБА_3,

представника ТДВ «СК«Альфа-Гарант» - ОСОБА_4,

представника ОСОБА_5 ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 та товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 16 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

встановила:

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 16.07.2015 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» в користь ОСОБА_5 27709 грн. 45 коп. страхового відшкодування, 620 грн. 19 коп. витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження та 277 грн. 09 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_5 франшизу та різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) в сумі 16969 грн. 56 коп., 379 грн. 81 коп. витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження та 169 грн. 70 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3, просить рішення скасувати в частині присудженого з нього судом у користь позивача майнового відшкодування та судових витрат з підстав неповного з»ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволення позовних вимог позивача, звернених до нього, відмовити. На думку апелянта, визначаючи розмір завданої позивачу матеріальної шкоди, суд першої інстанції у відповідності до вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України від 24.11.2003 року, повинен був виходити виключно із вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу із урахуванням фізичного зносу складників, яку і мав би стягнути лише із страховика забезпеченого транспортного засобу, оскільки вона є меншою, ніж ліміт його відповідальності. Крім того, зазначає, що стороною позивача не надано жодних доказів на підтвердження проведення ремонту автомобіля й того, що автомобіль відремонтовано з використанням нових вузлів, деталей та комплектуючих. У зв»язку з безпідставністю звернених до відповідача ОСОБА_2 позовних вимог, безпідставним апелянт вважає й стягнення з нього у користь позивача судових витрат.

Рішення суду оскаржило також товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», просить його скасувати з підстав неповного з»ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Свої доводи обґрунтовує тим, що судом не було враховано ту обставину, що страхова компанія правомірно відмовила позивачеві у виплаті страхового відшкодування, оскільки позивач не повідомив страхову компанію про наявність у транспортного засобу пошкоджень, які він отримав до дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу. Крім того, апелянт не погоджується з висновком судової автоварознавчої експертизи, оскільки при визначенні матеріального збитку експертом були враховані й ті пошкодження, які мали місце до даної дорожньо-транспортної пригоди, і самий розмір матеріального збитку визначений неправильно, оскільки експерт виходив із вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу за цінами на момент проведення такої експертизи, а повинен був виходити із цін, які діяли саме на момент завдання такої шкоди. Зазначає, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження реально понесених ним витрат на відновлювальний ремонт, оскільки у висновку експертизи вказувалось, що транспортний засіб вже відремонтований, а згідно з нормою ст.9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку. Крім того, на думку апеллянта, позивач ОСОБА_5 є неналежним позивачем, оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди не був володільцем пошкодженого транспортного засобу, а довіреність власника транспортного засобу на його ім»я була видана вже після дорожньо-транспортної пригоди. Вказує, що позивач не надав доказів, які б підтверджували відмову власника пошкодженого транспортного засобу від отримання страхового відшкодування, оскільки заяви власник пошкодженого транспортного засобу до страхової компанії особисто не подавав і його не було залучено до участі у справі. На думку апелянта, суд мав би з»ясувати відношення власника пошкодженого транспортного засобу до відшкодування матеріального збитку на користь позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони апелянтів на підтримання своїх апеляційних скарг, заперечення сторони позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг з наступних підстав.

Судом встановлено, що з вини водія ОСОБА_2, який керував транспортним засобом марки «Hyundai Tucson» з реєстраційним номером ВС5979СХ, 11.11.2013 року сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб марки «Mercedes-bens» з реєстраційним номером ВС2531СР, яким керував позивач ОСОБА_5 (а.с.5 т.1)

Згідно з полісом №АЕ/2005417 обов»язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який був чинний на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди (а.с.133 т.1), цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2була застрахована в товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»і ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становив 50 тисяч гривень, франшиза 500 гривень.

У відповідності до ст.1166 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.ст.22, 1192 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, зокрема, витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), має право на їх повне відшкодування, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі ст.22 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції, у разі настання страхового випадку страховик в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров»ю, майну третьої особи.

Статтею 29 цього Закону України встановлено, що у зв»язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов»язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати, пов»язані з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно зі ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов»язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи №95 від 20.05.2015 року (а.с.164-175 т.1), вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Mercedes-bens» з реєстраційним номером ВС2531СР, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 11.11.2013 року, в цінах, які діяли на час даного експертного дослідження, без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників та без врахування ПДВ на складові, - становила 44679 грн. 01 коп., вартість відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників без урахування ПДВ на складові, - становила 28209 грн. 45 коп.

Листом від 11.03.2014 року (а.с.22 т.1) страхова компанія повідомила позивачеві, що вона відмовляє йому у виплаті страхового відшкодування на підставі п.37.1.3 ч.1 ст.37 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки позивачем було надано свідомо неправдиві відомості про характер та обставини дорожньо-транспортної пригоди з метою отримання завищеного страхового відшкодування від страховика забезпеченого транспортного засобу. Свою відмову у виплаті позивачеві страхового відшкодування страхова компанія обґрунтовувала тим, що згідно з висновком №5/2014 транспортно-трасологічного дослідження від 16.01.2014 року, складеного ТОВ «Експертум-АВЕ», з технічної точки зору не всі пошкодження транспортного засобу відповідають тим обставинам, які наведені в поясненнях водіїв, а саме, під час дослідження виявлено пошкодження кришки багажника, яке було отримане до дорожньо-транспортної пригоди.

Однак, таку відмову у виплаті позивачеві страхового відшкодування колегія суддів вважає незаконною, виходячи з наступного.

У відповідності до п.37.1.3 ч.1 ст.37 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на яку посилався страховик забезпеченого транспортного засобу, відмовляючи позивачеві у виплаті страхового відшкодування, передбачено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов»язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Статтею 33-1 вказаного Закону визначено, що страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов»язані сприяти страховику в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа.

З матеріалів справи встановлено і цей факт визнається страховою компанією, що останню було своєчасно повідомлено про дорожньо-транспортну пригоду, за заявою страховика і з участю її представника зразу ж після дорожньо-транспортної пригоди 15.11.2013 року було проведено огляд транспортного засобу (а.с.67 т.1.) та 21.11.2013 року складено звіт про оцінку вартості матеріального збитку - відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу (а.с.61-71 т.1).

06.12.2013 року було проведено повторний огляд пошкодженого транспортного засобу за участю представника страхової організації (а.с.19-20 т.1), в результаті якого було зафіксовано усі пошкодження транспортного засобу, які можна було визначити без інструментального контролю і розбирання, в тому числі й було зазначено ті пошкодження, які не пов»язані із даною дорожньо-транспортною пригодою, а саме: розбитий задній лівий ліхтар; вмятина на правій дверці; пошкодження корозією правої задньої арки.

При цьому, за обома висновками спеціалістами-оцінювачами безспірно було встановлено пошкодження (деформацію) дверки задка (кришки багажника) та заднього бамперу в середній їхній частиній, які транспортний засіб отримав в результаті саме даної дорожньо-транспортної пригоди, і за висновками яких у зв»язку з цими пошкодженнями дверка задка (кришка багажника) підлягала заміні на нову деталь.

Висновком транспортно-трасологічного дослідження від 16.01.2014 року (а.с.72-77), на який посилається страхова компанія в обґрунтування доводів апеляційної скарги, теж підтверджується факт наявності слідів деформації в середній частині заднього бампера та задньої панелі, які утворились в результаті даної дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, за висновком даного транспортно-трасологічного дослідження було виявлено сліди пошкодження (подряпини) на правій частині кришки багажника нашарування червоного кольору, які утворились від контакту з іншим транспортним засобом, а не тим, яким керував відповідач ОСОБА_2

Однак, вказаним вище висновком не спростовується та обставина, що основне місце деформації кришки багажника (задньої дверки) та заднього бампера в середній її частині, у зв»язку з чим ця кришка (дверка) підлягає заміні на нову деталь, утворилось в результаті саме даної дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Таким чином, судом не встановлено, а страховою компанією не доведено того факту, що маючи у своєму розпорядженні всі необхідні документи та висновки спеціалістів, страхова компанія не могла встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та/або обставини її настання, або розмір заподіяної шкоди.

У зв»язку з цим, колегія суддів вважає незаконною відмову страхової компанії у виплаті позивачеві страхового відшкодування.

Згідно з роз»ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (п.13), враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

З матеріалів справи встановлено, що власником пошкодженого транспортного засобу є ОСОБА_7, однак, позивач ОСОБА_5 вписаний у свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу як користувач (а.с.4) і, окрім того, на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди він керував транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб.

Крім того, у довіреності від 04.02.2014 року (а.с.126 т.1), виданій позивачеві ОСОБА_5 власником ОСОБА_7 на право керування та розпорядження транспортним засобом, зазначено, що позивач має право одержувати страхові відшкодування у разі пошкодження транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, проводити ремонт транспортного засобу тощо, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач мав і має право на отримання майнового відшкодування за завдану шкоду, в тому числі й за рахунок виплати страховиком забезпеченого транспортного засобу страхового відшкодування.

Крім того, власник пошкодженого транспортного засобу жодних претензій до страхової компанії з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди не заявляв, а згідно з п.37.1.4. Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» неподання заяви про страхове відшкодування за заподіяну шкоду майну впродовж одного року з моменту вчинення дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови страховиком забезпеченого транспортного засобу у виплаті страхового відшкодування, тому за таких обставин доводи страхової компанії про необхідність залучення до участі у даній справі власника пошкодженого транспортного засобу не мають правового значення для правильного вирішення по суті спору між сторонами у цій справі.

Відповідно до п.14 роз»яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у названій вище постанові №4 від 01.03.2013 року, при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України, зокрема, про відшкодування збитків у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна.

Таким чином, з урахуванням наведених вище норм матеріального права, роз»яснень, встановлених обставин справи й того, що страхова компанія неправомірно відмовила позивачеві у виплаті страхового відшкодування, тобто завдана позивачеві шкода на момент розгляду справи в суді не була відшкодована, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідачів матеріального збитку, визначеного за висновком судової автотоварознавчої експертизи №95 від 20.05.2015 року, за цінами, які діяли на момент проведення експертного дослідження, а саме: із страховика забезпеченого транспортного засобу - стягнення вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу за вирахуванням франшизи, як того вимагають норми ст.ст.12, 29 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а з відповідача ОСОБА_2, як з винної в дорожньо-транспортній пригоді особи, - стягнення решти суми майнового відшкодування, яке не покривається виплатою страхового відшкодування його страховиком, для повного відшкодування вартості відновлювального ремонту (без урахування коефіцієнту фізичного зносу) та суму франшизи, яка у будь-якому випадку підлягає стягненню з винної особи в силу закону. Доводи сторони ОСОБА_2 про те, що при визначенні матеріального збитку, який підлягає стягненню з нього, повинен теж враховуватись коефіцієнт зносу, є безпідставними, оскільки для відновлення пошкодженого транспортного засобу за висновками експертів необхідно замінити пошкоджені деталі на нові, а тому згідно із наведеними вище роз»ясненнями, винна особа для відновлення пошкодженого автомобіля не має права вимагати врахування зношеності.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, давши належну оцінку доказам, на які сторони посилались в обгрунтування своїх вимог та заперечень, не допустив порушення норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційні скарги представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 та товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 16 липня 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Береза В.І.

ОСОБА_8