Ухвала суду № 54911675, 07.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/4303/15 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.

Провадження № 22-ц/783/6921/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.

Категорія: 55

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.

секретар: Симець В.І.,

за участі у судовому засіданні в режимі відео конференції представника відповідача ПАТ «КБ «Актив-Банк» ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відео конференції цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-Банк» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-Банк» про стягнення сум належних при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 липня 2015 року позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-Банк» про стягнення сум належних при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-Банк» на користь ОСОБА_3 4048,62 грн. заборгованості по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2014 року по 25.05.2015 року в розмірі 13986,30 грн.

Дане рішення оскаржило ПАТ «КБ «Актив-Банк».

В апеляційній скарзі просять рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вважають рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що прийняте при неповному зясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначають, що в заяві до уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Актив-Банк» від 23.01.2015 року, позивач просила визнати її кредитором на суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 4048,62 грн. Вказана заява була розглянута та в подальшому кредиторські вимоги позивача акцептовані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у заявленому розмірі. Станом на 04.09.2015 року заборгованість ПАТ «КБ «Актив-Банк» перед позивачем у розмірі 4048,62 грн. погашена у порядку задоволення вимог кредиторів другої черги, тому позовні вимоги щодо стягнення з ПАТ «КБ «Актив-Банк» 4048,62 грн. невиплаченої заробітної плати не підлягають задоволенню, оскільки позивач реалізував своє право щодо отримання заборгованості по заробітній платі, а тому вказану суму позивач зможе отримати виключно в порядку задоволення вимог кредиторів другої черги в процесі реалізації майна. Також, зазначають, що стягнення середнього заробітку не передбачене приписами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім цього зазначають, що позивач звернулася з позовною заявою до ПАТ «КБ «Актив-Банк» про стягнення коштів 14.05.2015 року, а ліквідаційну процедуру в ПАТ «КБ «Актив-Банк» розпочато 24.12.2014 року, тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки суперечать імперативним нормам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо порядку виплат вкладникам банку, а також задоволення вимог кредиторів.

В судове засідання сторони (їх представники) не зявилися. Однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності зважаючи на те, що такі особи належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду не представлено, зважаючи на ч.2 ст. 305 ЦПК України та те, що представник відповідача брав участь у судовому засіданні в режимі відео-конференції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає та підстав для скасування оскаржуваного рішення суду немає.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем, а саме 8 травня 2013 року прийнята на роботу до відповідача та 3 листопада 2014 року звільнена за скороченням чисельності на підставі п.1ст.40 КЗпП України. Крім цього, позивачу в день звільнення не було виплачено всіх сум, належних до виплати, що підтверджується копією довідки від 4.11.2014 року, відповідно до якої станом на 4.11.2014 р. заборгованість ПАТ «КБ «Актив-Банк» по невиплаченій заробітній платі становить 7548,62 грн. Відповідно до наданої позивачем копії банківської виписки відповідач виплатив позивачу 3500 грн. заборгованості по заробітній платі, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 4048,62 грн. невиплаченої заробітної плати суд вважав підставними та такими, що підлягають задоволенню. Крім цього, суд вважав підставними і вимоги про стягнення 13986,3 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 4.11.2014 року по 25.05.2015 року, з посиланням на ст. 117 КЗпП України, ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року та Постанову КМ України №100 від 8.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Так, судом вказано про те, що обовязок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови не проведення такого розрахунку з його вини, а відповідачем відсутності вини не доведено. Також, заборона щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації не поширюється на зобовязання банку щодо виплати заробітної плати.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону, доводи ж апеляційної скарги таких висновків не спростовують.

Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах у період з 8.05.2013 року по 3.11.2014 року. Однак у порушення вимог закону, а саме ст. 116 КЗпП України з позивачем остаточний розрахунок у день звільнення проведено не було. Станом на 4.11.2014 року заборгованість по невиплаченій заробітній платі становила 7548,62 грн. На час звернення позивача до суду така заборгованість була частково погашена та позивач просила про стягнення лише частини невиплаченої зарплати у розмірі 4048,62 грн., вимога про що задоволена оскаржуваним рішенням.

Жодних обґрунтованих доводів про відсутність вини відповідача у виплаті вчасно належної позивачу заробітної плати ним не наведено, доказів на підтвердження таких не представлено та клопотань про витребування таких не заявлено, а відповідно судом ні першої, ані апеляційної інстанції не здобуто.

Доводи про відсутність коштів не є, в розумінні ст.ст. 116, 117 КЗпП України, тією підставою, що свідчить про відсутність вини відповідача (роботодавця) у невиплаті позивачу належної заробітної плати.

Аналогічно не є такою причиною і запровадження у відповідача тимчасової адміністрації у період звільнення позивача (з 3.09.2014 року по 3.12.2014 року) на підтвердження чого відповідачем подано рішення виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 2.09.2014 року №79 (а.с. 60-61), оскільки, як вірно вказано судом першої інстанції, згідно змісту ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заборона щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації не поширюється на зобовязання банку щодо виплати заробітної плати.

Зважаючи на наведене слід зробити висновок про те, що у даному випадку наявна вина відповідача у невиплаті позивачу при звільненні належної їй заробітної плати.

Зважаючи на вказане настають відповідні наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України.

Посилання відповідача на перебування згодом і по даний час відповідача (у період з 24.12.2014 року по 23.12.2015 року) в стадії ліквідації (рішення виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2014 року №158 (а.с. 92-93) та відповідні обмеження щодо порядку виплати коштів за такої процедури згідно змісту ст.ст. 2, 34, 46, 49, 52 згаданого Закону, на думку колегії суддів, не слід вважати обґрунтованими, оскільки правовідносини виникли між сторонами до оголошення вказаної процедури та у період коли встановлена вина відповідача у невиплаті заробітної плати позивачу. Також, слід вказати, що вказаний закон не містить жодних обмежень щодо дії згаданих ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Крім цього, обмеження таких прав позивача суперечать Конституції України, зокрема, ст.ст. 3, 8, 21, 22, 43.

Слід, також, вказати і про те, що вказані відповідачем причини невиплати заробітної плати позивачу у відповідності до вимог закону, не перешкодили відповідачу після ухвалення судом рішення виплатити позивачу заборгованість із заробітної плати, про що стверджує сам апелянт у апеляційній скарзі.

Також, слід вказати і про те, що у відповідності до Постанови КМ України №100 від 8.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» розмір за спірний період середнього заробітку за час затримки розрахунку повинен був скласти суму 18938,22 грн. = 3149,81 + 3210,28 (заробітна плата за два останні повні місяці роботи позивача)/ 45 робочі дні у вказаний період Х 134 робочі дні у спірний період.

Однак, зважаючи на вимоги заявлені позивачем у суді першої інстанції, розмір яких є меншим за вказану суму, колегія суддів у даному випадку не вправі вийти за межі таких та вказане не може бути підставою для зміни чи скасування рішення.

Зважаючи на наведене доводи апеляційної скарги слід вважати безпідставними та таку відхилити.

Рішення ж суду, як таке, що відповідає вимогам закону та обставинам справи залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-Банк» відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: В.Я. Бакус

ОСОБА_4