Рішення № 54910391, 21.12.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Фарятьєв С.О.

Справа № 419/924/15-ц

Провадження № 22ц/782/672/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді Фарятьєва С.О.

суддів: Коновалової В.А., Коротенко Є.В.

за участю секретаря Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу по апеляційній скарзі Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвитку на рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 17 вересня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвитку до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2015 року позивач в особі Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» (надалі ПАТ «ВБР») звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3, обґрунтовуючи його тим, що 21 червня 2012 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання йому грошових коштів на суму 72216,00 грн., які ним було отримано, строком до 20 червня 2016 року, з відсотковою ставкою за користування кредитом 17,50% річних.

Згідно цього договору він прийняв на себе зобовязання сплачувати кожний місяць щомісячні платежі та відсотки за користування кредитом відповідно до графіку.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором ним (позивачем) у цей же день, тобто 21 червня 2012 року, було укладено договори поруки з ОСОБА_3, відповідно до якого вона прийняли на себе зобовязання перед банком відповідати за зобовязаннями ОСОБА_2, які виникають з умов цього договору.

Однак ОСОБА_2 умови кредитного договору не виконав, а саме не повернув кредит та відсотки по ньому, в звязку з чим утворилась заборгованість, яка склала 45167,05 грн.

Тому позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів вищезазначену суму.

Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 17 вересня 2015 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвитку до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким його позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що суд неповно зясував обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, допустив порушення норм матеріального і процесуального та не надав належної оцінки наданим ним доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідачі просять її відхилити, оскільки вважають, що рішення суду було винесено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Про місце та час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачі були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їм поштових відправлень.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, пояснивши при цьому, що копії кредитного договору та договору поруки, які знаходяться в матеріалах справи, було скановано банком після укладення зазначених угод, з їх оригіналів.

Представник відповідачів ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечував і пояснив, що дійсно, між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_2 укладався договір про надання йому споживчого кредиту, по якому він 21.06.2012 року отримав кошти в сумі 72216 грн., з умовами строковості та зворотності строком до 20.06.2016 року, копії кредитного договору і договору поруки, а також таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки і графік погашення кредиту, які знаходяться в матеріалах справи, відповідають тим договорам, які укладали та підписували відповідачі.

Заслухавши доповідача, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності із вимогами ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з вимогами ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

Чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інше.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані були не в повному обсязі.

Відповідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Встановлено, що 21 червня 2012 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір за № IKAPNABG.42062.001 про надання йому грошових коштів на суму 72216,00 грн. (пункт 1.2), з метою придбання позичальником автомобіля (а.с.22-26).

Пунктами 1.3. та 1.4. кредитного договору було передбачено, що термін користування Кредитом до 20 червня 2016 року, а процента ставка за користування ним складає 17,50 процентів річних.

Відповідно до п.1.8. вищевказаного договору банк відкриває позичальнику рахунок для погашення кредиту, сплати процентів та комісій 3739104084105. А згідно п.1.9 цього договору позичальник доручає Банку, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти з кредитного рахунку в сумі 72216,00 грн. на поточний рахунок постачальника №260052317215010 у ЛУГ.ФАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» м.ЛУГАНСЬК, м.Луганськ, МФО 304632, ЄДРПОУ 03112828, ПАТ «Луганськ-Авто».

Згідно п.2.3 договору моментом (днем) надання Кредиту вважається день видачі готівки з каси Банку або перерахування грошових коштів на відповідні рахунки визначені в заяві позичальника.

Пунктом 2.4. договору передбачено сплату кредиту, комісії та процентів у період з 1-го по 10-те число кожного місяця, починаючи з наступного місяця після дати підписання даного договору. При їх несплаті у зазначений строк вони вважаються простроченими.

Відповідно до п.4.2. кредитного договору позичальник зобовязувався здійснювати своєчасне повернення кредиту, сплачувати нараховані проценти та комісії, та виконувати всі свої зобовязання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

За порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом Банк нараховує позичальнику відсотки в розмірі подвійної процентної ставки, що зазначена у п.1.4 цього договору, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

При розрахунку приймаються: рік 360 днів, місяць рівний календарній кількості днів (п.6.1. договору).

В забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором банком у цей же день 21 червня 2012 року, було укладено договори поруки № РХ029031. 42068.001 з ОСОБА_3, відповідно до якого вона прийняли на себе зобовязання перед банком відповідати за зобовязаннями ОСОБА_2, які виникають з умов цього договору (а.с.4-5).

Згідно п.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобовязань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій та винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. А згідно п.6 того ж договору у випадку невиконання боржником своїх зобовязань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Пунктом 13 вказаного договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобовязань за кредитним договором.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову суд першої інстанції послався на те, що він не надав витребуваних судом доказів, а саме: оригінал кредитного договору, розрахунок заборгованості, підписаний уповноваженою особою, розпорядження про видачу коштів відповідачу, видаткові касові ордери, які підтверджують факт отримання коштів відповідачем.

Між тим, до такого висновку суд першої інстанції дійшов поспішно.

З матеріалів справи вбачається, що свої зобовязання згідно приписів до кредитного договору № IKAPNABG.42062.001 від 21.06.2012 року банк виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 72.216,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером за № 53533 від 22 червня 2012 року (а.с.82).

Проте відповідачем ОСОБА_2 кредитна заборгованість у повному обсязі не погашалась, наміру щодо урегулювання спору або належного виконання кредитного зобов'язання з його боку не виявлено та не доведено, в звязку з чим утворилась заборгованість.

Відповідно із вимогами ст.ст.57-58 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Тому посилання суду першої інстанції в своєму рішенні на не надання позивачем доказів, які підтверджують видачу кредиту позичальнику, є необґрунтованим.

У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1050 передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В силу ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно з вимогами ч.3 ст.554 Цивільного кодексу, особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п.6. договору поруки від 06.11.2013 року, як зазначалось вище, у випадку невиконання боржником своїх зобовязань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Таким чином, у судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що між сторонами по справі склались кредитні правовідносини, проти чого не заперечували і відповідачі у своїх запереченнях на апеляційну скаргу (а.с.161-163) і відповідач ОСОБА_2 свої зобовязання за укладеним між ним та позивачем кредитним договором за №№ IKAPNABG.42062.001 від 21.06.2012 року, відповідно до його умов, не виконує, як не виконує своїх зобовязань за договором поруки № РХ029031. 42068.001 від 21.06.2012 року, і відповідач ОСОБА_3

Посилання представника відповідача на те, що оскільки в договорі поруки не вказаний строк виконання зобовязання, то момент настання виконання зобовязання настає з часу порушення боржником графіку погашення, і право на звернення до поручителя банком закінчується після спливу шести місяців, після порушення графіку, на підставі чого у позовних вимогах банку до ОСОБА_3 слід відмовити, судова колегія до уваги не приймає, оскільки як вбачається з п.14 договору поруки (а.с.4), порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. А термін дії кредитного договору, як зазначалось вище, закінчується 20 червня 2016 року.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості по кредитному договору, станом на 12.03.2015 року, вонасклала, за підрахунками позивача, 45.167,05 грн., з яких: 27.555,96 грн. поточна заборгованість по тілу кредиту, 12.642,44 грн. прострочена заборгованість по тілу кредиту, 155,60 грн. поточна заборгованість по процентам і 4.813,05 грн. прострочена заборгованість за процентами (а. с. 9-16).

Однак сума заборгованості відповідачів перед позивачем, на думку судової колегії, складає іншу суму, виходячи з наступного.

З наданої відповідачем ОСОБА_2 суду копії квитанції Приватбанка № 381146132 5 1 вбачається, що 05.05.2015 року ним на рахунок ПАТ «ВБР» згідно кредитного договору IKAPNABG.42062.001 було перераховано 2110 грн. (а.с.164). Зазначена сума була перерахована ОСОБА_2 за тим самим кредитним договором і на ті самі банківські реквізити, що і суми про сплату ним кредиту у 2012-2014 р. р., що вбачається з чеків, наданих представником відповідачів та ще раз підтверджує наявність укладення між банком та ОСОБА_2 саме вищевказаного кредитного договору.

За таких обставин судова колегія вважає, що оскільки факт наявності заборгованості відповідачів перед позивачем знайшов своє підтвердження та стягненню солідарно з них на його користь підлягає: 27.555,96 грн. поточної заборгованості по тілу кредиту, 12.642,44 грн. простроченої заборгованості по тілу кредиту, 155,60 грн. поточної заборгованості по процентам і 2703,05 грн. (4.813,05 грн. -2110,00=2703,05) простроченої заборгованості за процентами, оскільки відповідно до вимог ст. 534 ЦК України, в разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, що спочатку сплачуються проценти і неустойка, а потім сплачується основна сума боргу. Таким чином, всього підлягає солідарно стягненню з відповідачів грошова сума у розмірі 43057,05 грн.

Згідно з ч.ч.1 і 2 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне зясування судом обставин, що мають значення по справі;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

З огляду на вищенаведене, переглянувши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, тобто не застосовано закон, який підлягає застосуванню, в звязку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні якої позивачеві відмовлено.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при поданні позовної заяви позивачем його від сплати судового збору, на підставі п.22 ч.5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої від сплати судового збору звільняється, зокрема, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у справах, повязаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку, було звільнено.

Розмір судового збору при поданні позивачем позовної заяви складав 451,67 грн.

Однак при поданні позивачем апеляційної скарги, на рішення суду першої інстанції, його апеляційну скаргу, ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 28 жовтня 2015 року, було залишено без руху на запропоновано сплатити судовий збір в сумі 496 грн. 84 коп.

13.11.2015 року Апеляційним судом Луганської області було отримано оригінал платіжного доручення про сплату позивачем судового збору в сумі 1.339,80 грн. Тобто по суті ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 28 жовтня 2015 року позивачем було виконано.

За таких обставин колегія суддів вважає, що стягненню з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в дохід держави, підлягає судовий збір при поданні позивачем позовної заяви в сумі 451 грн. 67 коп., тобто по 225 грн. 88 коп. з кожного і при поданні позивачем апеляційної скарги в сумі 496 грн. 84 коп., тобто по 248 грн. 42 коп. з кожного з них на його користь.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, ч.ч.1, 2 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвитку задовольнити частково.

Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 17 вересня 2015 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвитку до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвитку заборгованість за кредитним договором № IKAPNABG.42062.001 від 21 червня 2012 року в сумі 43057 (сорок три тисячі пятдесят сім) грн. 05 коп., яка складається з: поточної заборгованості по тілу кредиту 27555,96 грн.; простроченої заборгованості по тілу кредиту 12642,44 грн.; поточної заборгованості за процентами -155,60 грн.; простроченої заборгованості за процентами 2703,05 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 судовий збір в дохід держави в сумі по 225 (двісті двадцять пять грн.) 88 коп. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 судовий збір на користь Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвитку по 248 (двісті сорок вісім) грн. 42 коп. з кожного.

Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів після його проголошення.

Головуючий

Судді: