Рішення № 54908835, 22.12.2015, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6590/15-ц 2/335/1683/2015

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2015 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Апаллонової Ю.В.,

при секретарі Кудряшовій Ю.І.,

за участю : позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів.

У позовній заяві зазначав, що 27.02.2006 року на підставі його заяви між ОСОБА_1 та відповідачем (на той час ЗАТ «Комерційний банк «ПриватБанк») був укладений договір № SAMDN0000005952173 про надання банківських послуг - відкриття карткового рахунку та його обслуговування. В заяві було вказано номер його мобільного телефону № 067-947-44-83. Між іншим співробітник банку повідомив, що за його бажанням на картку може буті встановлений кредитний ліміт. Він погодився, тому було встановлено кредитний ліміт у 500 гри. На підставі заяви банк видав картку Visa «Універсальна» № 4149 4378 1039 9848, ПІН-код до неї та здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжний операцій протягом 8 років. Кредитом у розмірі 500 гри. позивач користувався тільки один раз за весь період у 2013 році, погасив його у строк, вказаний в заяві.

У жовтні 2014 року до нього звернувся батько його дружини та попросив допомоги йому отримати гроші за товар, який він продає через сайт «ОЛХ». Покупці, можуть сплатити гроші тільки безготівково, а в нього власного рахунку не має. Він погодився та сповістив йому номер своєї картки у ПАТ «КБ «ПриватБанк». 21.10.2014 року у вечорі йому декілька разів дзвонив незнайомець, який спочатку сповістив, що зі сплатою за товар тестя є якісь негаразди, а потім попередив, що найближчим часом відбудуться платежі. Тому позивач зайшов до Приват-24, щоб від слідкувати платіж та відразу передзвонити тестю. Приблизно о 19.00. позивач побачив, що в 18.50. кредитний ліміт на його картці було збільшено до 10000 грн., та протягом часу з 18.51. по 18.54. пройшло три транзакції, але не про зарахування, а навпаки, про перерахування з його картки платежів: 18.51.- 5039,65 грн., 18.53. - 4 384,45 три., 18.54. - 722,06 грн., а всього на 10 146,16 грн., з яких 2 190 грн., належали позивачу, а 7 956,16 грн., банк перерахував у якості кредиту. Оскільки жодного з вказаних розпоряджень позивач банку у будь-який спосіб не надавав, то терміново вирішив телефоном сповістити про це. Але телефон було заблоковано. Поки він намагався знайти інший телефон у сусідів, прийшла дружина та з її телефону 067-611-03-08 позивач в 19.09. подзвонив спочатку на телефон ПриватБанку 3700, який не відповідав, потім на 0-800- 500-003, де автомат до з'єднання з оператором: протягом ще 5 хвилин розповідав , що треба дзвонити на 3700. Таким чином, його картку було заблоковано 21.10.2014 року в 19.09. Оператор також повідомив, що додатково звертатись із заявою до банку мені не потрібно. Але він вирішив особисто відвідати банк наступного ранку, бо після 19 години 21.10.2014 року усі відділення були вже закриті. Зранку 22.10.2014 року він письмово повідомив про несанкціоновані транзакції з його рахунку управляючого Запорізькою філією ПАТ «КБ «ПриватБанк» (вх. № 302252).

У заяві повідомив, що не має жодного відношення до вказаної вище транзакції, свою картку та телефон він не втрачав і нікому не передавав, просив банк повернути мені кошти та скасувати кредит, який не отримував, Але не дивлячись на блокування картки 21.10.2014 року та повідомлена 22.10.2014 року банк про несанкціоновані грошові перекази з рахунку, 23.10.201 року по всіх

трьох транзакціях гроші були перераховані неналежним отримувачам, що підтверджується роздруківкою руху коштів по картці в Приват-24.

Крім того, 22.10.2014 року він звернувся до міліції, внаслідок чого за ознакам шахрайства (ст. 190 ч. 1 КК України) відкрито кримінальне провадження № 1201408006000468 яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Він визнаний у даному кримінальному провадженню потерпілим, картка № 4149 4378 1039 9848 вилучена та долучена до матеріалів справи у якості речового доказу. Під час кримінального провадження встановлено, що 21.10.2014 року зловмисниками його сим-карта була перевидана у центрі обслуговування абонентів «Київстар» у місті Кривий Ріг, тому телефон і було заблоковане Після цього, шахраї направили СМС- повідомлення на номер 10060, після чого банк збільшив кредитний ліміт до 10 000 грн., отримали від банку відомості про CVV-2 код та через сайт YANDEX.MONEY здійснили платежі з картки. Особа зловмисників не встановлена, слідство триває. Відповідач на неодноразові звернення 03.11.2014 року сповістив, що заява про повернення грошей прийнята, сформовано необхідний пакет документів для розгляду претензії Міжнародною платіжною системою та 21.11.2014 року його направлено на розгляд Протягом 180 днів його повідомлять про прийняте рішення. Але всупереч діючого національного та міжнародного законодавства до теперішнього часу ПриватБанк відмовляється повернути йому гроші.

Між тим, порушивши правила Міжнародної платіжної системи саме ПриватБанк, сповістив шахраям CVV- 2 код, який є секретним, належить тільки власнику картки, надрукований на ній та не може зберігатись банком, а тим більше повідомлятись комусь (Безопасность Віза). Без повної ідентифікації та перевірки його секретної інформації, банк провів перерахунки по розпорядженню з м. Кривий Ріг, хоча він одночасно знаходився онлайн в Приват-24 за місцем проживання в м. Запоріжжі. Це свідчить про відсутність в супереч вимогам п.п.1.1.3.2.31 Договору відстеження геопозиціювання телефону клієнта і його місцезнаходження.

Посилаючись на Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закон України «Про захист прав споживачів», ст. 16 , 23, 1071,1073 ЦК, Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійсненні операцій з їх використанням, просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1, 2190 грн., які відповідачем переказані неналежному отримувачу, пеню - 567,21 гри., 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди, 1000 грн. - витрат на правову допомогу, а всього 8 757,21 грн.

Просить також зобов'язати Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» анулювати кредитну заборгованість, яку воно нараховує за Договором № 8АМВН20000005952173 від 27.02.2006 року укладеним між ним та банком.

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, та просив позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що оспорювані операції стали можливі внаслідок порушення позивачем умов і правил надання банківських послуг щодо запобігання втрати картки, ПІНа або інформації, нанесеної на карту і магнітну смугу, або їх незаконного використання. Щодо можливості отримання шахраями СVV-2коду у період здійснення трансакції від ПАТ КБ «ПриватБанк» пояснень надано не було. Також зазначив, що позивачем було отримано проект судового рішення про стягнення з нього боргу, то повідомив, що такого рішення судами не приймалося, а позивачем отримано саме проект судового рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено, що 27.02.2006 року на підставі заяви між ОСОБА_1 та ЗАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» був укладений договір № SAMDN0000005952173 про надання банківських послуг - відкриття карткового рахунку та його обслуговування. В заяві було вказано номер мобільного телефону позивача № 067-947-44-83. Встановлено кредитний ліміт у 500 гри.

На підставі заяви банк видав картку Visa «Універсальна» № 4149 4378 1039 9848, ПІН-код до неї та здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжний операцій протягом 8 років.

21.10.2014 року з картки №4149437810399848 здійснено списання коштів на загальну суму 10146,16 грн. , з яких 2190 грн. грошові кошти позивача, а 7956,16 грн.- кредитні кошти, вказані обставини визнані у судовому засіданні представником відповідача,а тому в силу ст. 61 ЦПК доказуванню не підлягають.

Як вбачається із листа ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25.11.2014 року № 20.1.0.0.0/7-20141028/1501 на ім.я ОСОБА_1 невідома особа відновила телефонний номер (так як сім-карта заблокувалася) і здійснила шахрайський переказ коштів. (а.с.13). Заволодівши сім-картою фінансового телефону, невідома особа могла через СМС-інформування отримати дані про доступний ліміт по карті, а також через мобільний додаток СМС-банкінг отримати дані про СVV-2 код карти. (а.с.13)

В зв'язку з тим, що ОСОБА_1 розпорядження про списання коштів не давав, будь-яких дій, що могли би призвести до списання грошових коштів не вчиняв, він звернувся за телефоном гарячої лінії ПАТ КБ "ПриватБанк", з вимогою заблокувати картки відкриті на його ім'я, та повідомив про факт шахрайства. ОСОБА_1 будь-яких платіжних доручень не складав та не скеровував їх відповідачу ні у паперовому вигляді, ні у електронному з використанням електронної системи "Приват-24", або будь якої іншої клієнтської системи банку.

Крім того, відповідно до відповіді центру обслуговування абонентів «Київстар» 21.10.2014 року сим картка з номером +38-067-947-44-83 була видана у ЦО «Київстар» за адресою:м.Кривий Ріг, вул. Волгоградська, 9. Відомості про особу, яка звернулася із заявою про видачу карти відсутні.(а.с.21).

ОСОБА_1 звернувся до ПРУ КБ «Приватбанк» з заявою про несанкціоноване списання грошових коштів з його кредитної картки, на яку листом від 25.11.2014 року, 31.12.2014 року (а.с. 13,14) ОСОБА_3 повідомив позивача про відсутність правових підстав для задоволення її вимог, оскільки ним розголошена особиста інформація третім особам.

22.10.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського РВ УМВС України в Запорізькій області із заявою щодо заволодіння шахрайським способомгрошовими коштами з його кредитної картки (а.с.19). За заявою ОСОБА_1 за фактом заволодіння грошовими коштами, відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12014080060004681 від 22.10.2014 року за ч.1 ст. 190 КК України. (а.с.19,20).

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності врегульованіЗаконом України «Про захист прав споживачів»(далі - Закон), який встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 17ст. 1 Закону, послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Ст.ст. 4, 22 вищевказаногоЗакону, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість обслуговування …, звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Як зазначено у п. 7.2. Правил користування платіжними картками (далі - Правила) при видачі карти банк за замовчуванням блокує можливість використання карти в мережі Інтернет, а також при здійсненні ризикових операцій у країні і за кордоном.

Згідно п. 7.3. Правил, у випадку, якщо клієнт бажає отримати можливість оплати товарів/послуг по Інтернету, йому необхідно або подати заяву на розблокування карткового рахунку або оформити до свого карткового рахунку додаткову Інтернет карту.

У випадку виявлення факту несанкціонованого доступу до карткового рахунку через Інтернет клієнт має подати до Банку заяву по даному питанню . Банк в свою чергу представляє інтереси клієнта в Міжнародній Системі по питанню повернення несанкціоновано списаної суми (п. 7.7 Правил).

Відповідно до п.1.1.2.1.13. Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови) 1.1.2.1.13. ОСОБА_3, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, стікера PayPass, ПІНа, сім-карти мобільного телефону або отримання звістки про їх незаконне використання. При настанні вищевказаних випадків необхідно звернутися у відділення Банку, або за телефонами 3700 (безкоштовно) по Україні, 092-000-00-02 (для VIP-кіентов), НОМЕР_1 (для дзвінків з-за кордону).

У випадку заперечення ОСОБА_1 зазначених операцій зобов'язаний протягом тридцяти днів з моменту утримання грошових коштів з рахунку звернутися в ОСОБА_3 і заявити про операції що оспорюються і про причини заперечування, подати письмову заяву (у разі якщо вирішення питання передбачає дану необхідність) (п.1.1.2.1.13.1. Умов та правил).

Згідно п.1.1.2.1.21. Умов та правил, клієнт зобов'язаний негайно повідомляти ОСОБА_3 шляхом дзвінка до Колцентру (протягом 15 хвилин) інформацію, що стала відома Клієнту про втрату/викрадення Стікеру PayPass, сім-карти мобільного телефону, несанкціоновані транзакції по його

рахунках (а також по рахунках 3-іх осіб).

Відповідно до п. 1.1.3.1.2. Умов та правил ОСОБА_3 зобов'язаний обслуговувати картрахунки в порядку та на умовах передбачених цим Договором, правилами Міжнародних платіжних систем, за якими обслуговуються картки, чинним законодавством.

П. 1.1.3.1.7. Умов та правил передбачено, що ОСОБА_3 зобов'язаний в разі виникнення Овердрафта або одержання усного або письмового повідомлення ОСОБА_1 або Довіреної особи, переданого у порядку, передбаченому Правилами, про втрату/крадіжку Картки або про можливість несанкціонованого використання Картки третіми особами забезпечити призупинення розрахунків з використанням Картки.

Згідно п. 1.1.3.2.14. 1.1.3.2.14.1. Банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку неналежного виконання ним або третіми особами, за кредитами яких клієнт є поручителем, кредитних зобов'язань.

1.1.3.2.14.2. Банк має право відмовити у здійсненні видаткових операцій за рахунком на оплату за товари, послуги в торгово-сервісних підприємствах з використанням стікера PayPass у випадку перевищення денного ліміту операцій без введення ПІН-коду на рівні 500 грн.

1.1.3.2.15. Банк може в передбаченому чинним законодавством порядку призупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом припинення ділових відносин) або проведення фінансової операції, а також застосувати інші заходи застереження при наявності підстав, передбачених: Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення»; Законом України «Про банки і банківську діяльність»; Законом України «Про санкції»; нормативним актом Національного банку України, які регулюють здійснення банками фінансового моніторингу; внутрішніми документами банку з питань здійснення фінансового моніторингу або іншими нормами чинного законодавства України та міжнародних договорів України. Банк не встановлює ділові відносини (не здійснює валютно-обмінні операції, фінансові операції з банківськими металами, з готівковими коштами) з юридичними або фізичними особами, які включені до Переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції. У разі зупинення видаткових фінансових операцій прибуткові фінансові операції не зупиняє. Для встановлення правомірності переказу еквайр за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев'яносто календарних днів.

1.1.3.2.15.1. Призупинення здійснення фінансових операцій, відмова від їх проведення або відмова від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом припинення ділових відносин), здійснені відповідно до чинного законодавства України та міжнародними договорами України, внутрішніми документами банку з питань здійснення фінансового моніторингу, виключають відповідальність банку та його працівників за невиконання або неналежне виконання відповідних зобов'язань перед клієнтами.

П. 2.1.1.3.2. Умов та правил передбачено, що ОСОБА_4 Рахунок у порядку і на умовах, передбачених цим Договором, правилами Міжнародних платіжних систем, за якими обслуговуються ОСОБА_4, чинним законодавством.

2.1.1.3.3. Клієнт доручає Банку списувати з Картрахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених Клієнтом або його довіреними особами операцій відповідно до правил Міжнародних платіжних систем, а також вартість послуг, визначену Тарифами Банку при настанні термінів платежу.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановленоЗаконом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Згідност. 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб'єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.

Відповідно до ст. 37-1 вищевказаногоЗакону, для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев'яносто календарних днів.

Крім того, порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, передбачений Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 р. № 705 (далі - Положення) , в розділі 6 якого викладені загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками.

Зокрема, пунктом 3 розділу VІ Положення передбачено, що ОСОБА_3 зобов'язаний у спосіб, передбачений договором:

1) повідомляти користувача про здійснення операцій з використання електронного платіжного засобу;

2) забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжної операції, які не виконувалися користувачем;

3) реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів. Зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку;

4) ОСОБА_3 у разі невиконання обов'язку з інформування користувача про здійснення операції з використання електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

В той же час, користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції які не виконувалися користувачем ( п. 5). Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.

Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу ( п. 7 ).

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції ( п.9).

Відповідно достатті 1073 ЦК Україниу разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із пунктом 37.2статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженогопостановою Правління НБУ від 30.04.2010 року № 223, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного предявлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті,незаконномувикористаннюПІН-кодуабоіншоїінформації,яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд дійшов передчасного висновку про винупозивача, як підставу цивільно-правової відповідальності.

Саме до цього зводиться правова позиція, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 травня 2015 року № 6-71цс15, яка згідно ізст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до його рішення.

Як встановлено судом, позивач на підтвердження своїх вимог надав документи щодо звернення до Банку та правоохоронних органів, і дана обставина відповідачем не спростована.

При цьому матеріалами справи не доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

За правиломст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановленазаконом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановленихзаконом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦКУ, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення . Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст.10,60 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши зазначені обставини справи та здійснивши аналіз правових норм, що регулюють дні правовідносини, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено законодавство про захист прав споживачів, положення Договору про надання банківських послуг, приписиЗакону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, що свідчить про порушення прав позивача як

споживача фінансових послуг. Також суд приходить до висновку, що несанкціонована позивачем транзакція щодо переказу коштів з його кредитної карти не відповідає загальним вимогам, встановленимст. 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, суперечить ч. 3ст. 203 ЦКУ, яка встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, позовні вимоги у частині стягнення з Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1, власних коштів позивача 2190 грн., які відповідачем переказані неналежному отримувачу, виходячи із меж заявлених позовних вимог ст. 11 ЦПК - пеню у розмірі 0,1 % за 259 днів прострочки (22. 10.2014 року по 07.07.2015 року) у розмірі 2190 х 0,1 : 100 х 259 = 567,21 грн., а всього 2 757,21 грн, підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України в справі № 6-71цс15.

В частині вимог про стягнення моральної шкоди 5000 грн., то у задоволенні цих вимог суд відмовляє з огляду на наступне.

Позивачем заявлялися і вимоги по компенсації моральної шкоди з посиланням на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача він зазнав моральних страждань, втратив спокій та зазнав життєвих ускладнень. Такі вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно із ч. 2 цієї ж ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з роз'ясненнями викладеними у п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Крім того, згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" при вирішенні вимог споживачів про відшкодування на підставі ст. 24 Закону моральної шкоди суди повинні виходити з роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у постанові від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Зокрема, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав унаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виготівника, виконавця або через їх бездіяльність. Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві у кожному конкретному випадку.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції" від 19 травня 2011 року № 3390-VI шкодою є завдані внаслідок дефекту в

продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Про такі наслідки порушення його прав позивач не заявляв, посилаючись лише на зазнані ним нервові напруження, тож суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

У частині вимог щодо зобовязання ПАТ КБ «ПриватБанк» анулювати кредитну заборгованість, слід відмовити за безпідставністю, оскільки позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до змісту ст. 15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення,невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права (ст. ст. 3, 4, 11 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивачеві належить право визначення предмета і підстав позову.

Так, згідно з п. 8 Розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління НБУ № 705 від 05.12.2014 р. визначено, що емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він предявив вимоги до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів на підставі ст. 1071,1073 ЦК та Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління НБУ № 705 від 05.12.2014 р., проте також просить анулювати кредитну заборгованість, що не відповідає вимогам законодавства та Умовам та правилам надання банківських послуг і що за своїм характером правовідносин має іншу правову природу,ніж та,що склалась між сторонами у даній справі.

Згідно з вимогами ст.4 ч.1 ЦПК України здійснюючи правосуддя,суд захищає права,свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб,державі та суспільні інтереси у спосіб,визначений законами України.

Згідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Оскільки спосіб захисту свого права позивач обрав не у відповідності до характеру правовідносин, що склались між сторонами, суд встановивши обставини справі і надавши оцінку цим правовідносинам, виходячи із меж заявлених позовних вимог, які за змістом ст..11 ЦПК України суд не вправі змінювати, відмовляє у задоволенні позову в цій частині вимог .

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення 1000 грн. витрат на правову допомогу за складання позовної заяви, то суд відмовляє у їх задоволенні виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

У ч. 1 ст. 88 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір

компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах

суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У пп. 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84,88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу в тому випадку, коли ці витрати понесені в звязку з участю адвоката в судових засіданнях, а не за складання позовної заяви.

Крім того, за змістом ст. ст. 56, 84 ЦПК України ці витрати мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допущені до участі в розгляді справи в якості осіб, які надають правову допомогу, ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь в розгляді справи.

З матеріалів справи вбачається, що 07.07.2015 року між адвокатом ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги, згідно якого йому доручено підготовка та складення позовної заяви до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача консультації з питань збору необхідних документів для розгляду і подання позову. ( а.с. 23).

Однак, відомості про те, що адвокат ОСОБА_5 була допущена до участі в розгляді справи ухвалою суду як особа, що надає правову допомогу, відсутні.

Із журналів судових засідань вбачається, що ОСОБА_1 брав участь у справі особисто, адвокат ОСОБА_5 у судових засіданнях участі не брала, а відтак, до участі у справі в якості особи, що надає правову допомогу, ухвалою суду не залучена.

Отже у суду немає підстав стягувати з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 за подання до суду позову відповідно до ч.3 ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів» судовий збір не сплачував, а відтак, з врахуванням положень ч. 1,3 ст. 88 ЦПК України та виходячи із того, що позов задоволено частково, судовий збір належить стягнути з відповідача у розмірі 243,60 грн. на користь держави.

Керуючись ст. ст.3,4,10,11,27,57- 61, 88, 212-215,218 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094 м. Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 50 ЄДРПОУ 14360570, р/р29092829003111,МФО 305299) на користь ОСОБА_1 (69005 м. Запоріжжя, бул. Центральний, 21 кв.84 ІПН НОМЕР_2, 16.12.1984 р.н.) грошові кошти у розмірі 2190 грн, пеню 567,21 грн., а всього стягнути 2757,21 грн. (дві тисячі сімсот пятдесят сім грн. 21 кок).

В решті частині вимог відмовити.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Ю.В. Апаллонова