Ухвала суду № 54907200, 14.12.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/10167/14-ц Головуючий у 1-й інст. Шалота К.В.

Категорія 27 Доповідач Зарицька Г. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої - судді Зарицької Г.В.

суддів: Коломієць О.С., Якухно О.М.

з участю секретаря Добровольської Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним договору іпотеки за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 27 січня 2015 року

встановила:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») та просила визнати недійсним іпотечний договір №МК 355-07, укладений 21.12.2007 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі ФОП ОСОБА_2Г.) в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором №МК 355-07 від 21.12.2007 р. В обґрунтування вимог зазначала, що з 1998 р. вона постійно проживає з ОСОБА_2, що підтверджується рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07.10.2009 р. Про її постійне проживання з ОСОБА_2 банку було відомо. Проте, банк, в порушення вимог ч.1 ст.74, ч.ч. 1, 3 ст.65 СК України, ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку», уклав договір іпотеки без її письмової згоди, а тому просила позов задовольнити.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 27 січня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права та процесуального права.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2Г не зявилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.167-168).

Представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи апеляційної скарги не визнав, вважав їх необґрунтованими.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених до суду першої інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в цих межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 21.12.2007 р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (на даний час ПАТ КБ «ПриватБанк») та ФОП ОСОБА_2 укладено кредитний договір №МК 355-07, за яким ФОП ОСОБА_2 отримав у банку кредит у розмірі 140000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами 19% річних з терміном повернення не пізніше 20 грудня 2012 року (а.с.2-4).

З метою забезпечення виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, в цей же день між банком та ФОП ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № МК 355-07, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку хлібний павільйон, загальною площею 16.00 кв.м., що знаходиться по вул. Івана Кочерги в м. Житомирі (а.с. 5-7).

Зазначене нерухоме майно належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2008 року, укладеного між ним, як фізичною особою, та ЗАТ «Золотий караван», посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (а.с.127).

За ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, однією з підстав недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) на момент вчинення цього правочину вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

За змістом ст.ст. 572. 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

За положеннями ч.1 ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до ст.578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

З матеріалів справи видно, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07.10.2009 р. встановлено факт постійного проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.11.1998 р. по теперішній час (справа розглянута в порядку окремого провадження).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-1568цс15 укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, третя особа контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

При укладенні договору іпотеки іпотекодавець засвідчив, що на момент укладення цього договору предмет іпотеки належить йому на праві власності. На момент придбання предмета іпотеки в зареєстрованому шлюбі він не перебував та не проживав однією сімєю без укладення шлюбу. Осіб, які можуть претендувати на спільну власність щодо зазначеного майна не має (п.п. 13.1., 13.9 договору).

Наведене свідчить, що на час укладення спірного договору іпотеки банк не знав і не міг знати про те, що спірне нерухоме майно хлібний павільйон належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що один із подружжя не надав другому із подружжя згоди на укладення цього договору, а тому правових підстав для визнання договору іпотеки недійсним немає.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування рішення немає.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 27 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Судді: