Рішення № 54906776, 16.11.2015, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/3609/15-ц

Провадження № 2/0274/1563/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.11.2015 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі головуючого судді: Зайцева А.В. з участю секретаря Качур Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Бердичеві справу за позовом ТОВ «Берег ЛТД» до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про примушення до виконання зобов'язань позикодавця за договором позики, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Берег ЛТД» про розірвання договору позики № 200515-Б від 20.03.2015 р., стягнення з позичальника суми позики та моральної шкоди, за позовом третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ТОВ "Берег ЛТД", ОСОБА_1 про визнання за ними право власності на будівлі та земельну ділянку,-

в с т а н о в и в:

До Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області звернулося ТОВ «Берег ЛТД» із позовною заявою до ОСОБА_1 про примушення відповідача до виконання зобов'язань позикодавця за договором позики посилаючись на те, що 25.01.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Берег ЛТД» уклало в якості комісіонера договір комісії № 250315 з комітентами - ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на предмет виконання комісіонером за винагороду комісійного доручення, щодо укладення договорів позики з метою залучення фінансових коштів для реконструкції і розвитку індивідуально-визначеного нерухомого майна, яке належить комітентам будівлі площею 182,3 кв. м. під літерою «А» та тимчасових допоміжних будівель на земельній ділянці площею 1969 кв. м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, №2. Згідно із зазначеним договором, комісійне доручення ТОВ «Берег ЛТД» зобов'язалося виконувати від свого імені, але в інтересах і за рахунок комітентів. Комітентами на ТОВ «Берег ЛТД», в особі директора ОСОБА_5, була оформлена відповідна довіреність № 250315-Д. В ході виконання комісійного доручення, ТОВ «Берег ЛТД» 20.03.2015 року в якості позичальника уклав договір позики № 200515-Б з займодавцем - відповідачем ОСОБА_1. Відповідно до п.1 зазначеного договору позикодавець зобов'язався на зворотних і відплатних (під 10 % річних) умовах передати боржнику (позичальникові), що діє в інтересах комітентів, терміном на 1 календарний рік позику в розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) гривень.

П.2 зазначеного договору встановлює, що «позикодавець» передає зазначену суму «боржнику» у два етапи: першу частину у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень у день підписання сторонами договору; другу частину в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень протягом 60 календарних днів після підписання сторонами договору.

Перші 100 000, 00 (сто тисяч) гривень ОСОБА_1 передала директору ТОВ «Берег ЛТД» ОСОБА_5 у день підписання договору позики № 200515-Б - 20.03.2015 року. Зазначений факт передачі грошей оформлено розпискою № 75034-р, складеною у двох примірниках і завіреною як позичальником, так і позикодавецем.

Другу частину суми позики, яка становить 100 000,00 (сто тисяч) гривень, позикодавець повинен був надати боржнику протягом 60 календарних днів після підписання сторонами договору тобто до 25.05.2015 року. Оскільки по теперішній час відповідач не надав зазначену грошову суму позичальникові позивач змушений звернутись до суду.

Разом з тим, відповідно до п.1.2. договору комісії № 250315 від 25.01.2015 року, ТОВ «Берег ЛТД», як комісіонер, взяло на себе відповідальність за виконання третіми особами угод, укладених комісіонером з метою виконання цього договору.

Несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань відповідачкою за договором позики № 200515-Б від 20.03.2015 року, призводить до того, що комітенти за договором комісії № 250315 від 25.01.2015 року не здатні своєчасно оплатити будівельні роботи, які здійснюють підрядні організації в частині реконструкції та розвитку індивідуально-визначеного нерухомого майна, що належить комітентам (будови площею 182,3 кв.м. під літерою «А» і тимчасових допоміжних будівель на земельній ділянці площею 1969 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, № 2).

Враховуючи ту обставину, що сторони договору позики № 200515-Б від 20.03.2015 року вже фактично приступили до реалізації цієї угоди, але при цьому відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань та узгодження подальших умов реалізації зазначеного договору, ТОВ «Берег ЛТД», вважало за необхідне звернутися до суду за захистом своїх цивільних прав, а також прав комітентів за договором комісії № 250315 від 25.01.2015 року.

Відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом про розірвання договору позики № 200515-Б від 20.03.2015 р. в порядку ст.230 ЦК України (у зв'язку з введенням позикодавця в оману щодо обставин, передбачених п.5 Договору - наявності у осіб, що представляються позичальником, права власності на земельну ділянку, будову і тимчасові допоміжні будівлі) та стягнення з позичальника раніше наданої йому суми позики.

При цьому посилається на те, що у договорі позики № 200515-Б від 25.03.2015 року, укладеному між нею і ТОВ «Берег ЛТД», на її вимогу був включений п.5 - про майнове забезпечення повернення позики у разі неплатоспроможності позичальника та осіб, що він представляє. Згідно з цим пунктом: «Боржник додатково зобов'язується перед Позикодавецем, у разі виявлення своєї об'єктивної нездатності своєчасно і в повному обсязі повернути позикодавцю суми, зазначені в п.1, 4 цього договору, відшкодувати зазначену шкоду в порядку ст.22, ч.2 ст.546, ст.625, 627 ЦК України та задовольнити законні претензії позикодавца за рахунок відчуження третім особам індивідуально-визначеного нерухомого майна (будівлі площею 182,3 кв. м. під літерою «А» та тимчасових допоміжних будівель на земельній ділянці площею 1969 кв. м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, № 2, яке на праві власності належить особам, в інтересах яких боржник укладає цей договір (Комітенти за Договором Комісії № 250315 від 25 січня 2015 року). У підтвердженні даного зобов'язання боржник надає позикодавцю для ознайомлення оригінали правовстановлюючих документів на зазначений об'єкт, а також передає на зберігання завірені копії таких документів. ОСОБА_1 зазначає, що ніколи б не погодилася на укладення договору № 200515-Б від 20.03.2015 р. без надання такої гарантії.

Вивчивши надані боржником правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно, ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6, не є власниками відповідної земельної ділянки, не зможуть продати третім особам будову без присвоєння відповідної земельній ділянці окремого кадастрового номера, та володіють правом приватної власності на будову, яке також може бути піддане сумніву, оскільки відповідно до п. 5.4.2. Договору купівлі-продажу ВРА № 723025 від 29.10.2010 р. між ТОВ «Берег ЛТД» (Покупець) і Територіальної громадою ОСОБА_5 в особі Одеської міської ради (Продавець), зазначений об'єкт буде підлягати знесенню покупцем після набуття ним права власності на об'єкт.

З урахуванням цих обставин ОСОБА_1 вимагає розірвати договор позики № 200515-Б від 20.03.2015 р. в порядку ст.230 ЦК України, у зв'язку з введенням позикодавця в оману щодо обставин, передбачених п.5 договору - наявності у осіб, що представляються позичальником, права власності на земельну ділянку, будову і тимчасові допоміжні будівлі, та стягнути з позичальника раніше надану йому суми позики.

Враховуючи заперечення ОСОБА_1 на позов ТОВ «Берег ЛТД» і факт подачі нею до суду зустрічного позову, до суду звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які заявили самостійні вимоги про визнання права власності в порядку ст.392 ЦК України.

Зазначені позовні вимоги мотивують тим, що оскільки у зустрічному позові ОСОБА_1 в якості правової підстави визнання недійсним договору позики № 200515-Б від 20.03.2015 року вказується на факт обману щодо наявності у третіх осіб права власності, захист такого права в судовому порядку дозволить об'єктивно розглянути питання про дійсність договору позики.

При цьому вказують про те, що договір від 29.10.2010 р., згідно з яким ТОВ «Берег ЛТД» придбав у Територіальної громади ОСОБА_5 в особі Одеської міської ради індивідуально визначене нерухоме майно (будівлю площею 182,3 кв.м. під літерою «А» і тимчасові допоміжні будівлі на земельній ділянці площею 1969 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, 2) був укладений, пройшов державну реєстрацію та набув чинності законно.

Вони ж є власниками індивідуально-визначеного нерухомого майна (будівлі площею 182,3 кв.м. під літерою «А» і тимчасових допоміжних будівель на земельній ділянці площею 1969 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, 2) на тій самій підставі, на якому відповідні права належали ТОВ «Берег ЛТД» до затвердження Ухвалою Суворовського районного суду міста ОСОБА_5 від 25.09.2014 року по справі № 523/9363/14-ц Мирової угоди між цими особами (п.1.ст.377 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗКУ та ч.1 ст.377 ЦК України при придбанні (перехід) права власності на будівлю, у попереднього його власника припиняється право власності (якщо вона йому належить) на земельну ділянку, на якій розміщено будівлю, а до нового власника будівлі переходить право власності і на землю.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

В судове засідання представник ТОВ Берег ЛТД в судове засідання не з"явився, надав до суду заяву в якій просить задовільнити заявлені ним та третіми особами ОСОБА_3 і ОСОБА_2 позовні вимоги, а в позові ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю. Просить справу розглянути у його відсутності.

ОСОБА_1 в судове засідання не з"явилась, у поданій до суду заяві просить її позовні вимоги задовільнити, справу розглянути у її відсутності.

Треті особи, які заявили самостійні вимоги про визнання права власності в порядку ст.392 ЦПК України, в судове засідання не з"явились, у поданій до суду заяві просять справу розглянути у їх відсутності, їх позовні вимоги та позовні вимоги ТОВ Берег ЛТД задовільнити, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.

Представник третьої особи - Территоріальної громади м.Одеси в особі Одеської міської Ради будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з"явився.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

25.01.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Берег ЛТД» уклало в якості комісіонера договір комісії № 250315 з комітентами - ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на предмет виконання комісіонером за винагороду комісійного доручення, щодо укладення договорів позики з метою залучення фінансових коштів для реконструкції і розвитку індивідуально-визначеного нерухомого майна, яке належить комітентам будівлі площею 182,3 кв.м. під літерою «А» та тимчасових допоміжних будівель на земельній ділянці площею 1969 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, №2.

Згідно із зазначеним договором, комісійне доручення ТОВ «Берег ЛТД» зобов'язалося виконувати від свого імені, але в інтересах і за рахунок комітентів. Комітентами на ТОВ «Берег ЛТД», в особі директора ОСОБА_5, була оформлена відповідна довіреність № 250315-Д.

В ході виконання комісійного доручення, ТОВ «Берег ЛТД» 20.03.2015 року в якості позичальника уклав договір позики № 200515-Б з займодавцем - відповідачем ОСОБА_1. Відповідно до п.1 зазначеного договору позикодавець зобов'язався на зворотних і відплатних (під 10 % річних) умовах передати боржнику (позичальникові), що діє в інтересах комітентів, терміном на 1 календарний рік позику в розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) гривень.

П.2 зазначеного договору встановлює, що «позикодавець» передає зазначену суму «боржнику» у два етапи: першу частину у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень у день підписання сторонами договору; другу частину в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень протягом 60 календарних днів після підписання сторонами договору.

Перші 100 000, 00 (сто тисяч) гривень ОСОБА_1 передала директору ТОВ «Берег ЛТД» ОСОБА_5 у день підписання договору позики № 200515-Б - 20.03.2015 року. Зазначений факт передачі грошей оформлено розпискою № 75034-р, складеною у двох примірниках і завіреною як позичальником, так і позикодавецем.

Другу частину суми позики, яка становить 100 000,00 (сто тисяч) гривень, позикодавець повинен був надати боржнику протягом 60 календарних днів після підписання сторонами договору тобто до 25.05.2015 року.

Разом з тим, відповідно до п.1.2. договору комісії № 250315 від 25.01.2015 року, ТОВ «Берег ЛТД», як комісіонер, взяло на себе відповідальність за виконання третіми особами угод, укладених комісіонером з метою виконання цього договору.

На підставі ч.1 ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав, серед іншого, є договори та інші правочини. Ч.4. ст.14 ЦК встановлює, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ч.1 ст.177 ЦК України визначає, що гроші є об'єктами цивільних прав.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК угодами є дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ч.1, 2 ст.205 ЦК України визначають, що угода може вчинятися усно або в письмовій формі.

Ч.1, 2 ст.207 ЦК України встановлюють, що угода вважається вчиненою у письмовій формі, якщо її зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Угода визнається укладеною в письмовій формі, якщо він підписаний її стороною (сторонами).

П.1 ст.203 ЦК України серед загальних підстав дійсності угоди встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

П.2. ч.1 ст.208 ЦК України визначає, що у письмовій формі повинні відбуватися угоди між фізичною та юридичною особою.

П.1 ст.215 ЦК встановлює, що снованием недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного кодексу України.

П.3 ст.215 ЦК визначає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена ??законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа опротестовує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспоримая угода).

П.1 ст.216 ЦК регламентує, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цієї угоди.

Ст.230 ЦК фіксує, що якщо одна зі сторін угоди навмисне ввела іншу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (важливе значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Ст.629 Кодексу встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, що посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1, 2 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язки.

Ч.1 ст.510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Ч.1 ст.612 вказує, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ч.1 ст.625 і ч.1, 2 ст.1050 ЦК України вказують, що: боржник не звільняється від відповідальності через неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України угодами є дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Ст.203 ЦК, зокрема, визначає, що: а) зміст правочину не може суперечити законодавству, інтересам держави і суспільства; б) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; в) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; г) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Ст.204 Кодексу визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.78 Земельного Кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Ч.2 ст.373 ЦК України встановлює, що право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Ч.1 п.1 ст.3 ЦК встановлює, що неприпустимо позбавлення права власності, крім випадків, передбачених Конституцією і Законами України, а п.1 ст.378 ЦК встановлює, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Ч.2 ст.41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Відповідно до ч.1 ст.120 ЗКУ та ч.1 ст.377 ЦК України при придбанні (перехід) права власності на будівлю, у попереднього його власника припиняється право власності (якщо вона йому належить) на земельну ділянку, на якій розміщено будівлю, а до нового власника будівлі переходить право власності і на землю.

Ст.186 ЦК України встановлює, що річ (земельна ділянка), яка призначена для обслуговування іншої (головної) речі (будова) і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю (ч.1). Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.2).

Таким чином, за договором № 723025 від 29.10.2010 р., право власності на будову, і на обумовлену в цьому договорі земельну ділянку, було припинено в Територіальної громади міста ОСОБА_5 в особі Одеської міської ради та перейшло до ТОВ «Берег ЛТД».

Ст.116 ЗК України встановлює, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч.1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2). Закон не передбачає інших форм і методів передачі землі набувачам, а також інших правових режимів володіння нею.

У відповідності з рішеннями від 07.10.2009 р. (№ 4711-V), від 14.05.2010 р. (№ 5873-V), а також на підставі Договору № 723025 від 29.10.2010 р. Одеська міська рада однозначно висловила волевиявлення на відчуження відповідної нерухомої комунальної власності, що відповідно до ч.1 ст.120 ЗКУ та ч.1 ст.377 ЦК передбачає передачу набувачам третім особам прав власності не тільки на будову, а й на відповідну земельну ділянку.

Факт переходу права власності на земельну ділянку площею 1969 кв. м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, 2, від Територіальної громади міста ОСОБА_5 в особі Одеської міської ради до ТОВ «Берег ЛТД», підтверджується додатково і тією обставиною, що ТОВ «Берег ЛТД» і наступні набувачі цієї ділянки вже протягом майже 5 років не є його орендарями, і при цьому здійснюють оплату передбаченого законодавством земельного податку. Разом з тим, норми розділу 3 Земельного кодексу «Права на землю» передбачають наступний вичерпний перелік видів прав на землю: 1) Глава 14 - Право власності; 2) Глава 15 - Право користування землею (ст.92 право постійного користування земельною ділянкою; ст.93 право оренди земельної ділянки).

Ч.1 п.6 ст.120 ЗК і ч.2 ст.377 ЦК України визначають, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на будову, є розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

В договорі № 723025 від 29.10.2010 р. сторони визначили розмір та межі земельної ділянки (у ч.4 п.1.1. міститься відсилання до Технічного паспорту, виданого КП «Одеське МБТІ та РОН» 29.20.2010 р.), а також погодили, що документи на ділянку не оформлені, відповідно до даних Державного реєстру земель, права власності або користування у відношенні даної ділянки не зареєстровано, кадастровий номер не присвоювався.

Відповідно до п.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони Договору № 723025 від 29.10.2010 р. такої згоди досягли щодо всіх істотних умов угоди купівлі-продажу, в тому числі умов, передбачених ч.1 п.6 ст.120 ЗК і ч.2 ст.377 ЦК України. П.1 ст.1 ЦК України встановлює, що цивільні відносини, що регулюються цивільним правом, ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій незалежності їх учасників. Ст.627 ЦК визначає принцип і зміст правила «свободи договору», а п.1 ст.628 Кодексу фіксує, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір від 29.10.2010 р., згідно з яким ТОВ «Берег ЛТД» придбав у Територіальної громади ОСОБА_5 в особі Одеської міської ради індивідуально визначене нерухоме майно (будівлю площею 182,3 кв.м. під літерою «А» на земельній ділянці площею 1969 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, 2), є легітимною угодою, яка не містить будь-яких неправомірних положень, крім нелегітимного і не виконаного з обопільної згоди сторін п.5.4.2. Таким чином, зазначений договір був укладений, пройшов державну реєстрацію та набув чинності законно, і жодна з сторін угоди, а також зацікавлені треті особи та уповноважені органи влади не ставили під сумнів легітимність договору і факт переходу права власності на нього.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗКУ та ч.1 ст.377 ЦК України за договором № 723025 від 29.10.2010 р., право власності на будову, і на обумовлену в цьому договорі земельну ділянку, було припинено у Територіальної громади міста ОСОБА_5 в особі Одеської міської ради та перейшло до ТОВ «Берег ЛТД».

У відповідності з ч.1 п.6 ст.120 ЗК і ч.2 ст.377 ЦК України, у договорі № 723025 від 29.10.2010 р. сторони визначили розмір та межі земельної ділянки (у ч.4 п.1.1 міститься відсилання до Технічного паспорту, виданого КП «Одеське МБТІ та РОН» 29.20.2010 р.), а також погодили, що «документи на ділянку не оформлені, відповідно до даних Державного реєстру земель, права власності або користування у відношенні даної ділянки не зареєстровано, кадастровий номер не присвоювався».

Сторони договору № 723025 від 29.10.2010 р. за своїм розсудом вільно погодили умови угоди, у тому числі ті, які стосуються оформлення та кадастрового номера земельної ділянки: сторонами було визначено та погоджено, що права (власності чи користування) щодо даної ділянки не зареєстровані, а кадастровий номер йому не надавався. Це положення Договору означає, що відповідно до п.1 ст.377 ЦК України, до набувача земельної ділянки права на неї перейшли в тому ж обсязі і на тих самих умовах, які були встановлені для попереднього власника. Незважаючи на те, що права Територіальної громади міста ОСОБА_5 в особі Одеської міської ради на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, 2, не були на момент укладення договору № 723025 від 29.10.2010 р. належно оформлені, у відповідності зі ст.83 ЗК України ця ділянка знаходиться в межах міста ОСОБА_5, на момент вчинення правочину не відносилася до об'єктів приватної або державної власності і тому була об'єктом комунальної власності. В межах договору № 723025 від 29.10.2010 р. Територіальна громада міста ОСОБА_5 в особі Одеської міської ради розпорядилася даною земельною ділянкою та передала права власності на нього ТОВ «Берег ЛТД» без проведення попередньої реєстрації своїх прав на ділянку та присвоєння їй кадастрового номера.

Чинне законодавство України не містить імперативних вимог про обов'язкове оформлення кадастрового номера на земельну ділянку перед укладанням угод купівлі-продажу будівель. Ч.2 п.6 ст.120 ЗКУ встановлює, що укладення договору, який передбачає набуття права власності на будівлю, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. Однак це правило стосується випадків, коли у зв'язку з переходом права власності на будівлю паралельно передаються права не на всю існуючу (виділену) земельну ділянку, а лише на її частину.

На час укладення договору № 723025 від 29.10.2010 р. діяла Постанова Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 року № 749 «Про затвердження Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці», а також Постанова Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі». Постанова № 749 в п.15 передбачала можливість (у період до законодавчого врегулювання питань ведення державного земельного кадастру) передачу у власність (користування) земельної ділянки без проведення її державної реєстрації з можливістю подальшого визначення та присвоєння такій ділянці кадастрового номера. Більш того, в п.2, 4 «Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці» передбачалося, що кадастровий номер міг присвоюватися лише тій земельній ділянці, щодо якої вже було встановлено і належно зареєстровано право власності. Отже, цей нормативний акт виходив з тої обставини, що факт початкового набуття права власності (в тому числі з угод) повинен передувати факту присвоєння кадастрового номера дільниці.

Крім того, набув чинності з 1 січня 2013 р. п.3 Перехідних Положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 р., визначає, що «…у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння».

Більш того, ч.14 ст.186 Земельного Кодексу в редакції Закону України від 02 червня 2015 року № 497-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою», встановлює, что технiчна документацiя iз землеустрою щодо встановлення (вiдновлення) меж земельної дiлянки в натурi (на мiсцевості) погодженню не пiдлягає i затверджується власником земельної дiлянки, у разi якщо земельна дiлянка перебуває у приватнiй власностi.

Таким чином, чинне на момент укладення договору № 723025 від 29.10.2010 р. і діюче на теперішній час законодавство України передбачає можливість передачі права власності на земельну ділянку на підставі угод без вказівки його кадастрового номера, але з можливістю оформити такий кадастровий номер в подальшому. Технічним паспортом, виданим КП «Одеське МБТІ та РОН» 29.20.2010 р., який є додатком до Договору № 723025 від 29.10.2010 р. і його суттєвою складовою частиною, земельна ділянка, що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, 2, виділена в натурі (на місцевості) і визначена у своїх фактичних кордонах.

Норми глави 24 ЦК та п.2 ст.78 ЗК України виділяють поняття «набуття» права власності як юридичний факт переходу і отримання тобто обґрунтованої наявності прав щодо земельної ділянки. Ст.182 ЦК України обумовлює необхідність реєстрації придбаних прав на нерухомість. П.4 ст.334 ЦК та ст.125 ЗК України визначають поняття «виникнення права власності (з моменту державної реєстрації прав), як повноту підстав і можливостей вільно володіти, користуватися і розпоряджатися власністю. У зв'язку з цим визнання права власності на нерухомість в порядку ст.392 ЦК України є визнанням наявності такого права, а його виникнення вимагає належної державної реєстрації.

Ст.319, 321 ЦК України не допускають необґрунтованого обмеження прав власника в частині вільного розпорядження своїм майном.

За фактом вступу договору № 723025 від 29.10.2010 р. в силу і на підставі згаданих вище рішень Одеської міської ради, відбулося фактичне відведення земельної ділянки із земель державної та комунальної власності в порядку ч.1 п.2 ст.79-1 Земельного кодексу України. Таке відведення юридично закріплено фіксацією адреси, площі та межі земельної ділянки в ч.1, 2 п.1.1. договору № 723025, а також в ч.4 цієї норми договору, в якій зазначено, що опис об'єкта купівлі-продажу наводиться в технічному паспорті Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості від 18.10.2010 р., що містить схематичний план земельної ділянки, який передається покупцю разом з придбаною будівлею.

Таким чином, дотримано правило п.3 ч.1 ст.1 і ст.29, 35 Закону України «Про землеустрій» в частині наявності документації із землеустрою та її змісту, а також ст.3 цього Закону, який визначає коло суб'єктів землеустрою та п.і ч.2 ст.25, яке відносить до числа документів із землеустрою, «технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)».

Відповідно до ч.1-3 ст.8, ст.19, ч.1 ст.41, ч.1 ст.64 Конституції України, ч.3 ст.203, ч.1 ст.215, ст.217, 228 ЦК України, норма п.5.4.2. договору № 723025, щодо поставлення покупцеві в обов'язок в подальшому здійснити знесення об'єкта купівлі-продажу, була юридично нікчемною і не підлягає фактичній реалізації з моменту укладення договору.

Відсутність нормативного регулювання питання переведення будови з розряду нежитлового приміщення в статус житлового, не може бути перешкодою до самостійного розпорядження власником свою нерухомістю в частині обрання законного способу її використання. У зв'язку з цим, неможливість реалізувати свої конституційні права дає кожному громадянинові підставу до їх захисту, в тому числі у судовому порядку (ст.55 Конституції України, ст.15-16 ЦК України, ст.1 ЦПК України).

Саме таким чином, ухвалою Суворовського районного суду міста ОСОБА_5 від 25.09.2014 року по справі № 523/9363/14-ц, при укладенні Мирової угоди між ТОВ «Берег ЛТД» та громадянами ОСОБА_2, ОСОБА_6, були виділені частки зазначених осіб на нерухоме майно, що переходить у їх власність, і визначено його цільове призначення у відповідності з волею та потребами власників «житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості».

П.26 «Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198, встановлює процедуру розміщення малих архітектурних форм, в рамках якої не передбачає необхідність погодження власником земельної ділянки з органами влади або місцевого самоврядування розміщення на такій ділянці тимчасових допоміжних будівель, які не є об'єктами нерухомості. П.27 Правил дає тлумачення таких об'єктів: «Малі архітектурні форми не повинні мати заглиблені в грунт фундаменти і не можуть перевищувати за висотою 4 метрів».

Таким чином, ТОВ «Берег ЛТД», після укладення договору № 723025 від 29.10.2010 р. і придбання на праві власності індивідуально-визначеного нерухомого майна (будівлі площею 182,3 кв.м. під літерою «А» на земельній ділянці площею 1969 кв. м.) мав право розміщувати, переміщати і скасовувати на такій ділянці тимчасові допоміжні споруди за своїм розсудом.

Разом з тим, при проведенні технічної інвентаризації зазначеного нерухомого майна ТОВ «Берег ЛТД», КП «БТІ Одеської міської ради» оформило Технічний паспорт на зазначений об'єкт № 002491 від 14.07.2014 року, в якому на плані земельної ділянки відобразило всі тимчасові допоміжні будівлі, які належали на той момент ТОВ «Берег ЛТД» та їх розташування у межах цієї ділянки.

В подальшому, після переходу права власності на зазначену нерухомість до ОСОБА_2 і ОСОБА_4, факти розміщення і розташування тимчасових допоміжних будівель на земельній ділянці площею 1969 кв. м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, № 2, I, оформлені Технічними паспортами «БТІ Одеської міської ради» (інвентаризаційні справи № 36/01-09 та № 55/15-11 від 03.10.2014 року), витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 32775543 від 28.01.2015 р. і № 33122929 від 04.02.2015 р., які містять посилання на зазначені Технічні паспорти, як документи, що містять опис об'єктів нерухомості.

З урахуванням вищевикладеного та на підставі ст.55 Конституции України, ст.392 ЦК України, ст.3, 4, 8, 15, 34, 118-120, 123-125, 209-215 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ТОВ "Берег ЛТД" до ОСОБА_1 про примушення до виконання зобов'язань позикодавця за договором позики задовольнити.

Примусити ОСОБА_1 до виконання зобов"язань за договором позики № 200515-Б від 20.03.2015 року, у вигляді виплати позичальнику ТОВ " Берег ЛТД " другої частини суми позики в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень.

В позові ОСОБА_1 до ТОВ «Берег ЛТД» про розірвання договору позики № 200515-Б від 20.03.2015 р. стягнення боргу та моральної шкоди, відмовити за безпідставністю.

Визнати право приватної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1969 кв. м., що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Академіка Векслера, № 2 в наступних частках: ОСОБА_2 971 кв. м., ОСОБА_3 998 кв. м.

Визнати право приватної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на житлові будинки: ОСОБА_2 на житловий будинок площею 118,3 кв. м. за адресою м.Одеса, провулок Академіка Векслера, № 2-А, ОСОБА_3 на житловий будинок площею 64,0 кв. м. за адресою м.Одеса, провулок Академіка Векслера, № 2.

Визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на тимчасові допоміжні споруди, зазначені у технічних паспортах від 03.10.2014 року до інвентаризаційних справ № 36/01-09 та № 55/15-11 від 03.10.2014 року і розташовані на земельній ділянці площею 1969 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Академіка Векслера, № 2.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Житомирської області через Бердичівський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подавати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя: