Ухвала суду № 54905291, 11.12.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/16293/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В.Ф. Провадження № 22-ц/773/1571/15 Категорія: 39 Доповідач: Грушицький А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Грушицького А.І.,

суддів: Свистун О.В., Федонюк С.Ю.,

при секретарі Лимарю Р.С.,

з участю позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 вересня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 вересня 2015 року постановлено визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, як на спадкове майно після смерті сина ОСОБА_4, який помер 16 травня 2014 року.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 жовтня 2015 року постановлено стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 1560 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням відповідач ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 вересня 2015 року та постановити нове рішення, яким провадження по справі закрити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_3, кожен окремо, апеляційну скаргу підтримали з підстав в ній зазначених.

Позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнала.

Представники третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, обслуговуючого кооперативу «Житловий кооператив № 32» та виконавчого комітету Луцької міської ради в судове засідання не зявилися, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як єдиний спадкоємець першої черги за законом, прийняла спадщину після смерті свого сина ОСОБА_4, до складу якої входила ? частина спірної квартири.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як передбачено ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 21 серпня 1995 року помер ОСОБА_6, колишній чоловік позивача ОСОБА_1 Спадкоємцями першої черги за законом після його смерті були син ОСОБА_4 та мати ОСОБА_7. Спадщину після смерті батька та сина останні прийняли шляхом подання 24 жовтня 1995 року відповідних заяв до Першої Луцької державної нотаріальної контори та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину спадкового майна кожен, яке складається з квартири АДРЕСА_2 (а.с. 138-146).

ОСОБА_7 померла 17 червня 2011 року (а.с. 5).

Спадщину після смерті ОСОБА_7, як спадкоємець першої черги за законом прийняли син спадкодавця ОСОБА_2 та як спадкоємець за правом представлення внук спадкодавця ОСОБА_4, подавши 9 грудня 2011 року заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 до Другої Луцької державної нотаріальної контори, однак своїх спадкових прав спадкоємці не оформили (а.с. 29-34).

ОСОБА_4 помер 16 травня 2014 року (а.с. 4).

Спадщину після смерті ОСОБА_4, як єдиний спадкоємець першої черги за законом прийняла його мати ОСОБА_1 шляхом подання 8 липня 2014 року заяви про прийняття спадщини до Другої Луцької державної нотаріальної контори (а.с. 26).

У видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_4, а саме на частку квартири АДРЕСА_1, їй було відмовлено у звязку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 є кооперативною, членом житлово-будівельного кооперативу № 32 була ОСОБА_7

Згідно довідки обслуговуючого кооперативу «Житловий кооператив № 32» від 16 березня 2015 року № 27 по квартирі АДРЕСА_1 внески кооперативного будівництва та проценти за кредит сплачені повністю, останній платіж був здійснений в грудні 1991 року, в той час членом кооперативу була ОСОБА_7 (а.с. 84).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Як передбачено ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст. 15 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року, який набрав чинності з 15 квітня 1991 року член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 145 ЖК України члени сімї, які проживають разом з членом житлово-будівельного кооперативу, мають рівне з ним право користування жилим приміщенням. Якщо член житлово-будівельного кооперативу виключений з кооперативу (крім випадків, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7 статті 147), помер або вибув з нього з інших причин чи переселився в іншу квартиру в будинку того ж кооперативу, члени його сімї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них. Член сімї, який виявив бажання вступити до кооперативу замість попереднього члена кооперативу, має перевагу перед іншими особами.

Сторони не оспорюють право відповідача на проживання у спірній квартирі.

Оскільки спадкодавець ОСОБА_7 повністю виплатила пайовий внесок, вона на підставі ст. 15 Закону України «Про власність» набула право власності на спірну квартиру. Відповідач ОСОБА_2 в свою чергу не довів належними та допустимими доказами те, що до нього у встановленому законом порядку до відкриття спадщини після смерті його матері перейшло право власності на спірну квартиру.

Із рішення виконавчого комітету Луцької міської Ради народних депутатів від 20 серпня 1992 року № 347 «Про зміни в списках членів житлово-будівельних кооперативів та про організацію житлово-будівельного кооперативу № 79», на яке посилається відповідач не вбачається, що ОСОБА_2 був зарахований в члени ЖБК № 32 (а.с. 116-125).

Укладати договори із організаціями, що надають житлово-комунальні послуги вправі не лише власник, але й користувач жилого приміщення. Наявність таких договорів не підтверджує права власності відповідача на спірну квартиру.

З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, що перевірені в апеляційному суді, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не є підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення суду.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 вересня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді