Ухвала суду № 54905279, 24.12.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 170/472/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Жевнєрова Н.В. Провадження № 22-ц/773/1712/15 Категорія: 27 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Русинчука М.М., Осіпука В.В.,

з участю секретаря Губарик К.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на заочне рішення Шацького районного суду від 17 серпня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Шацького районного суду Волинської області від 17 серпня 2015 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено.

Ухвалено стягнути із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики в сумі 3248,02 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, покликаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне зясування обставин, що мають значення для справи просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено і це відповідає матеріалам справи, що 08.08.2014 року та 17.09.2014 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, взяв у борг в ОСОБА_2, без сплати відсотків, грошові кошти в сумі по 1100 грн. щоразу, загальна сума боргу 2200 грн., які зобовязувався повернути ОСОБА_2 до 01.11.2014 року.

На підтвердження договірних зобовязань між сторонами позивач надав суду письмові розписки відповідача від 08.08.2014 року та від 17.09.2014 року (а. с. 5, 9).

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у даній справі виникли договірні зобовязання, які випливають із договору позики, цей договір є укладеним відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Положення про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобовязання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобовязань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобовязань.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, з врахуванням неповернення відповідачем суми боргу за договорами позики від 08.08.2014 року та від 17.09.2014 року, що становить 2200 грн. та положень ст. 625 ЦК України, щодо неналежного виконання ОСОБА_3 грошового зобовязання дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача в користь позивача суми боргу, три відсотки річних та втрати від інфляції.

При цьому судом правильно вчинені арифметичні розрахунки та застосовано індекс інфляції в Україні за місяці прострочення виконання грошового зобовязання та розрахунок суми боргу відповідачем не оспорюється.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідпчем 03 листопада 2014 року повернуті позикодавцеві кошти в сумі 2200 грн. в присутності свідків не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобовязання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Згідно ч.3 ст.1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Виходячи з системного аналізу зазначених правових норм наданий відповідачем акт про повернення грошових коштів від 3 листопада 2014 року, який складений свідками ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с.34) не є належним доказом виконання боржником ОСОБА_3 боргових зобовязань за договором позики.

Покликання відповідача на порушення судом норм процесуального права у звязку з розглядом справи у його відсутності є безпідставними, оскільки відповідно до чинного цивільного процесуального законодавства сам по собі факт розгляду судом справи за відсутності відповідача, навіть не повідомленого належним чином про час і місце судового засідання, не тягне за собою скасування правильного по суті рішення (ч. 2 ст. 308, ч. 3 ст. 309 ЦПК України). Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 належним чином був повідомлений про час та місце судового розгляду на 17 серпня 2015 року(а.с.25), причини неявки суду не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не подавав, мав можливість подати заперечення на позов та докази на підтвердження заперечень, а тому права відповідача ухваленням судом заочного рішення не порушені.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять законних підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Шацького районного суду від 17 серпня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді