Рішення № 54905273, 22.12.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/9875/15-ц Провадження № 22-ц/773/1755/15 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І.Б. Категорія: 44 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Здрилюк О.І. ,

суддів - Стрільчука В.А., Матвійчук Л.В.,

секретар Шугалова О.М.,

з участю пр-ка позивача ОСОБА_1,

пр-ка відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, від імені якого діють законні представники ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Луцький міський відділ управління державної міграційної служби України у Волинській області, Служба у справах дітей Луцької міської ради, про виселення та знаття з реєстраційного обліку за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3, від імені якого діє законний представник ОСОБА_4, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

30 червня 2015 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.10.2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру № 11 по просп.Соборності,19А в м.Луцьку та виселено її мешканців ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Під час виконання зазначеного судового рішення було встановлено, що у даній квартирі, яка є предметом іпотеки зареєстровано малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Надіслана у травні 2015 року батькам малолітнього вимога банку звільнити квартиру, на яку було звернуто стягнення, виконана не була.

Враховуючи наведене, банк просив виселити малолітнього ОСОБА_3 з квартири № 11 по просп.Соборності,19А в м.Луцьку зі зняттям з реєстраційного обліку та стягнути понесені судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 19 жовтня 2015 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 з квартири № 11 по просп.Соборності,19А в м.Луцьку зі зняттям з реєстраційного обліку в Луцькому міському відділі УДМС України у Волинській області.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» по 121 грн. 80 коп. судового збору з кожного.

В апеляційній скарзі законний представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 просить скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

Вважає, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав та просить її задовольнити.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечив та просить її відхилити.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в позові з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що житлові права малолітнього ОСОБА_3 є похідними від прав його матері ОСОБА_4, яка на підставі судового рішення була виселена зі спірної квартири відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку», а тому він підлягає виселенню з даної квартири на тих же підставах зі зняттям з реєстраційного обліку.

Проте, такі висновки суду зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за місцем проживання матері ОСОБА_4 по просп.Соборності,19А/11 в м.Луцьку, яка рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.10.2013 року виселена з цієї квартири у звязку із зверненням стягнення на неї, як на предмет іпотеки для погашення заборгованості за кредитним договором (а.с.14-21).

ОСОБА_3 народився і відповідно зареєстрований у квартирі уже після набрання законної сили судовим рішенням від 17.10.2013 року.

Рішення суду про виселення особи є підставою для зняття її з реєстрації (п.3.1 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів).

Як встановлено судом апеляційної інстанції позивач не передавав для виконання в Управління державної міграційної служби рішення суду (про виселення) для зняття матері малолітнього з реєстрації у спірній квартирі.

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Згідно даних місцевого обчислювального центру від 25.06.2015 року малолітній ОСОБА_3, як і його матір ОСОБА_4 на зазначену дату зареєстровані у спірній квартирі (а.с.10).

У звязку із тим, що рішення суду від 17.10.2013 року до цього часу не виконане, ОСОБА_4 і на даний час являється одним із співвласників спірної квартири.

Згідно ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члени сімї власника житлового будинку мають право користування займаним приміщенням нарівні з власником.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 18.03.2015 року (справа № 6-39цс15), яка є обовязковою для суду відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України.

Оскільки банк просив задовольнити позов на підставі ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України та виселити малолітнього з квартири, як іпотечного майна (а.с.2-3), то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зазначена постанова ВСУ не підлягає врахуванню у даних спірних правовідносинах.

Із матеріалів справи вбачається, що спірна квартира не була придбана за рахунок кредиту банку, якому була передана в іпотеку. Квартира стала власністю у тому числі матері малолітнього шляхом її приватизації у 1997 році (а.с.17-зворот).

Таким чином, ставлячи вимогу про виселення малолітнього ОСОБА_3 з квартири, як іпотечного майна, банк, в порушення вимог ч.2 ст.109 ЖК України, не зазначив, яке має бути надане малолітньому інше постійне жиле приміщення для його зазначення у рішенні суду.

Крім того, представник позивача в судовому засіданні пояснив, що інше жиле приміщення банк відповідачу надати не може, оскільки таке жиле приміщення відсутнє.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення малолітнього ОСОБА_3 із спірної квартири без надання йому іншого постійного житла, у звязку з чим позов не підлягає до задоволення.

Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 309 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

У звязку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з позивача на користь законного представника відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 267 грн. 96 коп..

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3, від імені якого діє законний представник ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня 2015 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, від імені якого діють законні представники ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Луцький міський відділ управління державної міграційної служби України у Волинській області, Служба у справах дітей Луцької міської ради, про виселення та знаття з реєстраційного обліку відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_4 267 грн. 96 коп. (двісті шістдесят сім грн. 96 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді