Рішення № 54905243, 24.12.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/4262/15-ц Провадження № 22-ц/773/1818/15 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Категорія: 59 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Матвійчук Л.В., Осіпука В.В.,

з участю: секретаря Губарик К.А.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп», Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про визнання прилюдних торгів недійсними, за апеляційною скаргою позивача на рішення Луцького міськрайонного суду від 04 листопада 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_6 звернувся в суд з даним позовом до ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Укрспецторг Групп», Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (далі Перший ВДВС ЛМУЮ), який обґрунтований тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 11.10.2010 року з нього та ОСОБА_3 солідарно стягнуто на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість в сумі 260995,31 грн.

При виконанні даного рішення в примусовому порядку, державний виконавець самовільно змінив порядок його виконання, а саме: звернув стягнення на іпотечну квартиру, яка є спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, Першим ВДВС ЛМУЮ було відкрито виконавче провадження лише стосовно ОСОБА_3

Вказує на те, що прилюдні торги було проведено з порушенням Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна та Закону України «Про іпотеку», оскільки про дату, час і місце їх проведення, стартову ціну ні його, ні ОСОБА_3 не було повідомлено. Також, про проведення перших торгів організатором не було висвітлено в друкованих засобах, а про їх проведення було сповіщено лише в одному місцевому друкованому виданні, що негативно вплинуло на кількість покупців і її купівлю за нижчою ціною.

Крім того, реалізація квартири через прилюдні торги відбулась з порушенням прав його неповнолітніх дітей, яких вирішено виселити без його відому і відому служби у справах дітей.

У звязку з наведеним позивач ОСОБА_6 просив суд проведені Волинською філією ТзОВ "Укрспецторг-Групп» прилюдні торги, що відбулись 23.11.2012 року, визнати недійсними.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 30.09.2015 року до участі в справі в якості третьої особи залучена ОСОБА_3 та за згодою позивача - в якості співвідповідача Перший ВДВС ЛМУЮ.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 04.11.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_6, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення суду скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову, виходячи з такого.

Так судом першої інстанції встановлено, що 07.12.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір №09.01/001/101/07-НВклн, за яким вона передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення виконання зобовязань останньою умов за кредитним договором, за умовами якого вона отримала кредит в розмір 268155,00 грн. (а.с.7-9).

Цього ж дня між позивачем та ВАТ «Кредитпромбанк» укладено договір поруки №09.01/001/П01/07-НВклн з метою забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_3 за кредитним договором (а.с.10-11).

Як вбачається з протоколу №03-0104/12 від 23.11.2012 року, Волинською філією ТзОВ "Укрспецторг Групп» проведено прилюдні торги по реалізації майна, що належить ОСОБА_3, а саме: двохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: вул. Стрілецька, 51/6 в м. Луцьку Волинської області і переможцем яких стала ОСОБА_5 (а.с.6).

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки обґрунтовував тим, що реалізація предмета іпотеки на прилюдних торгах від 23.11.2012 року за відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідає вимогам ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки суду не представлено доказів, що внаслідок їх проведення порушено вимоги чинного законодавства та інтереси позивача. Крім того, внаслідок реалізації нерухомого майна на прилюдних торгах не було порушено права неповнолітніх дітей, оскільки питання забезпечення прав неповнолітніх дітей повинні були бути враховані на етапі укладення іпотечного договору, невиконання умов якого відповідачем призвели до продажу квартири, яка перебувала в іпотеці, а вимогами чинного законодавства не передбачено надання згоди органом опіки та піклування на її реалізацію з прилюдних торгів.

Однак, до таких висновків місцевий суд прийшов з порушенням норм матеріального права та без повного зясування обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Постановою Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укрспецреалізація, треті особи: ОСОБА_8, публічне акціонерне товариство ОСОБА_9 Аваль, про визнання прилюдних торгів, договору купівлі-продажу та свідоцтва недійсними й застосування реституції висловлені наступні правові позиції:

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (закріплених законом матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника) визначений у ст. 16 ЦК України.

Закон України Про виконавче провадження визначає загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також учасників виконавчого провадження, закріплює їхні права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (ст. ст. 1, 2, 6, 12 Закону).

Питання щодо здійснення підготовки державним виконавцем та проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, а також реалізації арештованого майна визначені у п. п. 5.11, 5.12 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі Інструкція), яка розроблена на виконання Закону України Про виконавче провадження і визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Правовий аналіз положень указаного Закону та Інструкції свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими визначається порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (ст. 62 Закону України Про виконавче провадження та п. п. 5.11, 5.12 Інструкції).

Правила проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням, за яким прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2 Тимчасового положення).

Тимчасовим положенням передбачені певні правила проведення прилюдних торгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розд. 3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розд. 4); по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розд. 6).

Таким чином, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розд. 6 Тимчасового положення, ст. 34 Закону України Про нотаріат).

Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені ч. ч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 цього Кодексу).

При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням.

Виходячи з наведених правових позицій, можна дійти висновку, що на правовідносини, які виникають у звязку із проведенням прилюдних торгів, поширюються загальні положення цивільного законодавства про правочини, зокрема, про купівлю-продаж, а також про правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.

За змістом ч. 1 ст. 203 та ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України в судовому порядку недійсним визнається правочин, зміст якого суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 07.05.2014 року, яке набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_10 про визнання протоколу прилюдних торгів № 03-0104/12 від 23.11.2012 року відмовлено. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що прилюдні торги від 23.11.2012 року відбулися з дотриманням вимог законодавства, про їх проведення свідчило інформаційне повідомлення в засобах масової інформації та подане у визначені строки. Державний виконавець, стягувач та боржник були повідомлені у визначеному Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна порядку і дані обставини згідно із ст. 61 ЦПК України доказуванню і доведенню не підлягають.

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що згаданим рішенням суду обставини щодо визнання прилюдних торгів у звязку з порушенням прав неповнолітніх дітей під час їх проведення не встановлювалися, а висновки суду щодо цієї обставини, викладені вже в оскаржуваному рішенні, не узгоджуються з нормами матеріального права.

Законом встановлені певні вимоги до угод, повязаних з відчуженням майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні (малолітні) діти.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Право користування спірною квартирою, крім її власника ОСОБА_3, мають також зареєстровані у ній як члени її сімї неповнолітні діти: ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований в квартирі 14.09.2011 року та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований в квартирі 15.01.2008 року, що підтверджується записами в будинковій книзі (а.с.13-14, 42-43). Вказані неповнолітні особи, батьком яких є ОСОБА_6 і який є їх законним представником, у встановленому законом порядку набули право користування спірною квартирою вже після укладення договору іпотеки від 07.12.2007 року (а.с.7-9).

Державним виконавцем під час реалізації нерухомого майна мають бути враховані положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5.

Згідно із п. 4.5.9. даної Інструкції, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Оскільки в розглядуваному випадку відчуження спірної квартири, право користування якою мають неповнолітні діти позивача, на прилюдних торгах відбулося без попередньої згоди органу опіки та піклування, такі прилюдні торги, які прирівнюються за своїми правовими наслідками до договору купівлі-продажу, є недійсними як правочин, що вчинений без необхідного для цього випадку дозволу органу опіки та піклування.

Такий дозвіл згаданого органу на стадії укладення іпотечного договору не вимагався і, відповідно, не видавався, тому що неповнолітні діти позивача були зареєстровані в спірній квартирі і набули право користування нею пізніше вже після укладення вказаного договору.

З огляду на наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд за наявності підстав для задоволення позову прийшов до необґрунтованого висновку щодо відмови у позові ОСОБА_4, у звязку чим таке рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позивача про визнання прилюдних торгів недійсними.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 04 листопада 2015 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсними прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_2, проведені Волинською філією товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп» 23 листопада 2012 року і оформлені протоколом № 03-0104/12 від 23 листопада 2012 року.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: