Рішення № 54904622, 17.12.2015, Василівський районний суд Запорізької області

311/3700/14-ц

2/311/70/2015

17.12.2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року Василівський районний суд Запорізької області

у складі: головуючого судді: Сидоренко Ю.В.,

при секретарі Яблонській Я.Л.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м.Василівка цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» про визнання договору №44-т від 01.11.2008 року недійсним в частині застосування тарифів на теплову енергію, відшкодування збитків та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

07.10.2014 року Комунальне підприємство «Дніпрорудненські теплові мережі» звернулося до Василівського районного суду Запорізької області з позовом, який в подальшому уточнили, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 01.11.2008 року між КП "Дніпрорудненські теплові мережі" та ОСОБА_1 був укладений договір № 44-Т "На постачання теплової енергії-" по приміщенню, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до умов договору, КП "Дніпрорудненські теплові мережі" зобов'язуються надати теплову енергію, а Відповідач зобов'язується оплатити спожиту теплову енергію за встановленими тарифами у строки, передбачені договором. Відповідно до п.30, п.35 Правил користування тепловою енергією та п.5.2.3. Договору, постачання теплової енергії на об'єкт Відповідача було припинено 23.11.2012 року, про що свідчить акт про відключення від 23.11.2012 року. При проведенні нарахувань за відпущену теплову енергію застосовувались тарифи на теплову енергію, які були затверджені рішеннями виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради та постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, а саме: рішенням № 06 від 19.01.2010 року, згідноо якого плата за спожиту теплову енергію (протягом опалювального періоду) складає 473,33 грн. за 1 Гкал. та абонентська плата за обслуговування приєднаного теплового навантаження (протягом календарного року) - 29 270,16 грн. 1 Гкал/год (вказані тарифи застосовувалися з 01.02.2010 року та до 14.10.2010 року включно); рішенням № 204 від 17.08.2010 року, згідно якого плата за спожиту теплову енергію становить 475,06 грн. за 1 Гкал. та абонентська плата за обслуговування приєднаного теплового навантаження (протягом календарного року) - 34 981,12 грн. 1 Гкал/год (вказані тарифи застосовувалися з 15.10.2010 року та до 04.10.2012 року включно); постановою № 331 від 05.10.2012 року, які складають з: умовно-змінної частини двоставкового тарифу на теплову енергію - 745,74 грн. за 1 Гкал. та місячної плати за одиницю теплового навантаження - 20 332,10 грн. 1 Гкал/год. (вказані тарифи застосовувалися з 05.10.2012 року.

За період з 01 липня 2011 року по 01 листопад 2012 року КП «Дніпрорудненські теплові мережі» надало теплову енергію на обєкт Відповідача на загальну суму 1 303,26 грн. Відповідач ОСОБА_1 свої договірні зобов'язання виконала частково, оплату за отриману теплову енергію у період з 01.07.2011 року по 01.11.2012 року нею проведено лише в сумі 150,00 грн. Таким чином, сума боргу ОСОБА_1 перед КП "Дніпрорудненські теплові мережі" за поставлену теплову енергію за вказаний період станом на 24.02.2015 року

становить 1153,26 грн.

Відповідно до вимог п.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків. В зв'язку з тим, що з боку Споживача був порушений порядок розрахунків за період з липня 2011 року по листопад 2012 року та вказана заборгованість до теперішнього часу не погашена, вважають правомірним нарахування на суму заборгованості індексу інфляції та 3% річних.

Інфляційні нарахування за період з грудня 2012 року по лютий 2015 року становлять 339,06 грн.

Плата за спожиту теплову енергію відповідачем у повному обсязі своєчасно проведена не була, тому раніше, 25.05.2014 року КП «Дніпрорудненські теплові мережі» зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 зазначеної заборгованості та 27.05.2014 року Василівським районним судом було видано судовий наказ. Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 27.06.2014 року за заявою ОСОБА_1Г раніше виданий судовий наказ судом скасований. Із застосуванням положень ч.2 ст.264 ЦК України про переривання перебігу позовної давності, КП «Дніпрорудненські теплові мережі», враховуючи, що відповідач у добровільному порядку заборгованість за спожиту теплову енергію не погашає, позивач КП «Дніпрорудненські теплові мережі» 07.10.2014 року вимушений був звернутися до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь КП «Дніпрорудненські теплові мережі» заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.07.2011 року по 01.11.2012 року в сумі 1153,26 грн., суму інфляційних витрат 339,86 грн., суму трьох відсотків річних 98,10 грн., а всього у загальному розмірі 1591,22 грн., а також стягнути на користь КП «Дніпрорудненські теплові мережі» судовий збір в сумі 243,60 грн. (т.2 а.с.60-64).

29.12.2014 року ОСОБА_1 звернулася до Василівського районного суду Запорізької області із зустрічним позовом, який в подальшому неодноразово уточнювала, до Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі», про визнання договору № 44-т від 01.11.2008 року недійсним в частині застосування тарифів на теплову енергію, відшкодування збитків та моральної шкоди (т.1 а.с.137-144, т.2 а.с.55-59, т.2 а.с.65-69, т.2 а.с.118-122).

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 24.03.2015 року провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до КП «Дніпрорудненські теплові мережі», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області, Дніпрорудненська міська рада Василівського району Запорізької області, комунальне унітарне підприємство Наш Дім про визнання договору № 44-т від 01.11.2008 року недійсним, розірвання договору № 189 від 01.11.2012 року та відшкодування збитків закрито в частині позовних вимог про розірвання договору № 189 від 01.11.2012 року (т.2 а.с.95).

Ухвала Василівського районного суду Запорізької області від 24.03.2015 року не оскаржена та набрала законної сили.

В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог в редакції від 24.04.2015 року, позивачка ОСОБА_1 зазначає, що в 2008 році в квартирі АДРЕСА_2 згідно виданих КП «Дніпрорудненські теплові мережі» технічних умов, зроблено реконструкцію опалення. В листопаді 2008 року прийнято в експлуатацію прилад обліку теплової енергії. Оскільки, згідно проекту, був зроблений окремий ввід для поставки теплової енергії, вона перестала бути споживачем послуг централізованого опалення і тарифи на послуги централізованого опалення не могли бути застосовані до об'єкту, що знаходиться за адресою: Дніпрорудне АДРЕСА_3. До споживача теплової енергії, фізичної особи, може бути встановлений тільки одноставковий тариф на теплову енергію та обрахування вартості спожитої теплової енергії по договору № 44-т 01.11.2008 року необхідно зробити з початку дії договору, оскільки на протязі всього часу дії цього договору КП «Дніпрорудненські теплові мережі» виставляли рахунки по двоставковому

тарифу, який передбачений згідно рішень виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради для суб'єктів господарювання. Вона, як фізична особа, споживач теплової енергії по договору № 44-т 01.11.2008 року, немає відношення до тарифів для суб'єктів господарювання та на час укладення договору це була її квартира, де вона була зареєстрована і проживала. Її, як споживача теплової енергії, можливо було віднести тільки до категорії населення з застосуванням одноставкового тарифу на теплову енергію для населення. Посилаючись на ст.ст.18,21 Закону України «Про захист прав споживачів» вважає умови договору № 44-Т від 01.11.2008 року несправедливими по відношенню до неї, як споживача послуг теплопостачання, навязані їй обманним шляхом КП «Дніпрорудненські теплові мережі». Вважає, що в договорі № 44-Т від 01.11.2008 року повинен був бути вказаний одноставковий тариф на теплову енергію для населення, оскільки на час підписання договору це була її квартира, в якій вона була зареєстрована та проживала. За таких обставин вважає дії КП «Дніпрорудненські теплові мережі» проти неї неправомірними та вважає, що при укладенні договору № 44-Т від 01.11.2008 року відповідач КП «Дніпрорудненські теплові мережі» її обманув та у відповідності до ст.230 ЦК України вважає необхідним застосувати наслідки недійсності правочину, вчиненого під впливом обману та стягнути з відповідача на її користь суму спричинені збитки в розмірі 17512,52 грн., які складаються з суми боргу з урахуванням переплати в розмірі 3516,52 грн., за розмороз системи опалення від вузла управління до приміщення в розмірі 13996,00 грн., втрачену вигоду в розмірі 15330,00 грн. за розірвання договору № 74 від 01.10.2010 року та відшкодувати спричинену моральну шкоду в сумі 12000 грн., яка полягає у душевних стражданнях у звязку з протиправною поведінкою відповідача, демонстрації неповаги до її громадських та споживчих прав та вимог чинного законодавства, що викликає недовіру до сили закону у приниженні честі і гідності її, як фізичної особи. Після спілкування з представниками відповідача у неї суттєво погіршився стан здоров»я: піднімався тиск, з»явилися серцеві та головні болі, від холоду простудні захворювання, вона вимушена була звертатися до лікарів за медичною допомогою. Також, вважає, що у відповідності до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист споживачів» з відповідача підлягає нарахуванню та стягненню пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), яка за ненадання послуг з теплопостачання за Договором № 44-Т від 01.11.2008 року, останній рік в період з березня 2014 року по квітень 2015 року складає 10766,80 грн. Тому, з урахуванням вказаних обставин, вона вимушена звернутися до суду з даним зустрічним позовом, в якому просить: визнати Договір № 44-т «на услуги по теплоснабжению» від 01.11.2008 року недійсним в частині застосування тарифів теплову енергію у зв'язку з тим, що положення договору несправедливі та він суперечить вимогам законодавства України і підписаний обманним шляхом; стягнути з відповідача на її користь суму в розмірі 17512,52 спричинених збитків; стягнути з відповідача на її користь суму втраченої вигоди в розмірі 15330,00 грн. за розірвання договору № 74 від 01.10.2010 року; стягнути з КП«Дніпрорудненські теплові мережі» на її користь пеню у розмірі 10766,80 грн. за період з березня 2014 року по 2015 року за відмову в наданні послуг з теплопостачання приміщення, що знаходиться за адресою: м.Дніпрорудне, пр.Ентузіастів буд.21, прим.5 з 23.11.2012 року, більш ніж два роки, майже опалювальних сезони; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 12000 грн.; визнати Договір № 44-т «на услуги по теплоснабжению» від 01.11.2008 року розірваним КП«Дніпрорудненські теплові мережі» у зв'язку з ненаданням послуг з теплопостачання з листопада 2012 року; звільнити її від сплати судового збору (т.2 а.с.118-122).

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом КП «Дніпрорудненські теплові мережі» ОСОБА_2 заявлені і в подальшому уточнені позовні вимоги в редакції від 24.02.2015 року підтримав у повному обсязі та просить позов КП «Дніпрорудненські теплові мережі» задовольнити повністю за підставами, викладеними в уточненій позовній заяві та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача КП «Дніпрорудненські теплові мережі» заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.07.2011 року по 01.11.2012 року в сумі 1153,26 грн., суму інфляційних витрат 339,86 грн., суму трьох відсотків річних 98,10 грн., в загальному розмірі - 1591,22 грн., а також стягнути з відповідача на користь КП «Дніпрорудненські теплові мережі» судовий збір в сумі 243,60 грн. Проти зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 заперечує, позов не визнає у повному

обсязі та просить в його задоволенні відмовити за необґрунтованістю з підстав, викладених у письмових запереченнях проти зустрічного позову від 16.03.2015 року (т.2 а.с.78-80). Просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору № 44-Т від 01.11.2008 року, про що викладено у заяві КП «Дніпрорудненські теплові мережі» від 19.03.2015 року (т.2 а.с.87).

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги КП «Дніпрорудненські теплові мережі» не визнала у повному обсязі, проти їх задоволення заперечує та просить в задоволенні позову КП «Дніпрорудненські теплові мережі» відмовити у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях на уточнену позовну заяву від 16.03.201 року (т.2 а.с..76-77). Зустрічний позов, заявлений та в подальшому уточнений в редакції від 24.04.2015 року підтримала у повному обсязі та просить позов задовольнити за підставами, викладеними у зустрічній позовній заяві (т.2 а.с.118-122). Надала суду клопотання про поновлення строку позовної давності по Договору № 44-Т від 01.11.2008 року, посилаючись на відсутність у неї спеціальних знань про властивості та характеристику продукції, яку вона придбавала, як зазначено у положеннях п.9. ст.15, ст.ст.18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» (т.2 а.с.117).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 суду пояснила, що з серпня 2011 року по теперішній час вона працює начальником відділу збуту КП «Дніпрорудненські теплові мережі», до цього часу працювала економістом планового відділу даного підприємства. У 2012 році до них звернулася ОСОБА_1, яка почала піднімати питання про необхідність переукладення договору на поставку теплової енергії, оскільки вона являється фізичною особою-підприємцем, та не є фізичною особою, як зазначено у Договорі № 44-Т від 01.11.2008 року. Та 01.11.2012 року з ОСОБА_1 було оформлено договір № 189-Т На поставку теплової енергії, як фізичною особою-підприємцем. Переглянувши програму споживачів, вона звернула увагу, що в програмі щодо споживача ОСОБА_1 було зазначено ФОП, де літера П була зайвою. Вважає вказані у програмі дані про ОСОБА_1, як фізичну особу-підприємця, є опискою, так як Дніпрорудненські теплові мережі надають послугу поставки теплової енергії чи централізованого опалення не особам (будь-то фізична особа чи особа-підприємець), а приміщенню - квартирі (жиле приміщення) чи офіс (нежитлове приміщення). Договір № 44-Т від 01.11.2008 року був укладений з ОСОБА_1Г, як з фізичною особою, але на офісне (нежитлове приміщення). Тарифи, що затверджуються, є двох видів: тарифи для населення та тарифи для інших споживачів. Так як договір був укладений на поставку теплопостачання на офісне приміщення, відповідно і тарифи були застосовані на нежитлове приміщення. Рішень Дніпрорудненської міської ради по обєкту немає. Є такі рішення: для населення (квартир), у яких є особові рахунки та для нежитлових приміщень. Інші споживачі це субєкти господарювання, які займають нежитлові приміщення. Тарифів на кожний конкретний обєкт ніхто не захищає, захищаются лише тарифи для жилих та нежилих приміщень. Також свідок пояснила, що у 2008 році ОСОБА_1 приходила на прийом до директора КП «Дніпрорудненські теплові мережі», на той час - ОСОБА_4 та особисто писала заяву про прийняття до експлуатації та опломбування приладу обліку теплової енергії та укладення Договору на опалення офісного приміщення. На квартиру ніхто не надає дозвіл для установки теплового лічильника. Ці лічильники встановляються лише в офісні приміщення. ОСОБА_1 здійснювала реконструкцію, виводила приміщення з жилого фонду для того, щоб вести облік теплової енергії.

Особові рахунки ОСОБА_1 (як населення) немає.

Для нежитлових приміщень газ приходить абсолютно по іншій ціні. Природний газ, яке купує підприємство, є двох видів: для населення та для інших споживачв. Інші споживачі це субєкти господарювання та виведені приміщення з нежитлового фонду.

Тарифи встановленні рішеннями Дніпрорудненської міської ради Василівського району.

На підприємстві діє двоставковий тариф: абонентська плата та плата за теплову енергію.

У 2008 році кабінет ОСОБА_1 працював як офісне приміщення, про що вказувала курєр КП Дніпрорудненські теплові мережі, коли приносила ОСОБА_1 акти

виконаних робіт.

У додатку № 3 до Договору № 44-Т, який ОСОБА_1 не підписала, у табличці вказаний період, в якому виставлені тарифи для інших споживачів. У табличці по кожному місяцю виставляється кількість Гкал. планова, яка може бути при температурі - 04 С та при максимальному навантаженні, яке в ній зазначено. Теплове навантаження розраховується двома способами: є по кількості обігрівальних приладів, встановлених у приміщенні, та є по площі займаного приміщення.

Як би даний обєкт не розглядався як офісне приміщення, то ніхто би максимальне теплове навантаження не розраховував та Договір би ніхто не укладав. Якщо ж обєкт виводиться з жилого фонду, то розраховується площа і теплове навантаження за цією площею. Якщо особа не згодна з розрахованим тепловим навантаженням, то вона може замовити його розрахунок у іншій підрядній організації (п.3.2.8 Договору).

Реконструкція відбувалася тривалий період, з 2008 року до 2010 року. Поки ОСОБА_1 не вивела приміщення з жилого фонду та не зробила реконструкцію, установки теплолічильника би не було. Виявлена у програмі зайва літера ніяким чином не впливає ні на що, оскільки ОСОБА_1 підписала Договор на поставку послуги теплопостачання, тобто ОСОБА_1 закрила свій особовий рахунок (як населення, тобто квартира) та відносини з ОСОБА_1, як населенням, вже припиняються та переходять зовсім в іншу фазу - як офісного приміщення. І все це ОСОБА_1 добре розуміла на час підписання Договору № 44-Т. Якби ОСОБА_1 не підписала Договір, то їй би не надали дозвіл на установку теплового лічильника. Для того, щоб встановити лічильник, неохідно встановити горізонтальну розводку, тобто відрізаться від централізованного опалення та підключиться в підвалі від вводу, а це відбувається лише у тому випадку, коли приміщення виводиться з жилого фонду.

Тепловий лічильник у ОСОБА_1 був вже з 2008 року, нарахування за ним здійсювалися з 2008 року, тобто: якщо вже встановили лічильник та зробили горізонтальну розводку, отже вже зробили реконструкцію свого приміщення, а те, що ОСОБА_1 не оформила своєчасно документи, це вже інше питання.

Якби ОСОБА_1 не бажала отримувати послуги з теплової енергії, то мала можливість написати заяву про відключення.

Оскільки на підприємстві двоставковий тариф, то собівартість 1 Гкал розподіляється на абонплату та плату на споживання теплової енергії та повинна дорівнюватися при умові, якщо не стоять краники на радіаторе.

Отримав затверджений рішенням виконавчого комітету тариф, який є двоставковим, вона здійснює розрахунки на теплову енергію: кількість абонплати нараховує поканики теплопостачання. Показники нараховували регулярно, заперечень по показникам не було. Нарахування ОСОБА_1 у спірний період були виконанні вірно, згідно наданих документів.

Розрахунок виконувався нею на офісне приміщення, згідно Договору № 44-Т про постачання теплової енергїї. Якби ОСОБА_1 була віднесена як населення, то нарахування їй би вона не виконувала, вона би отримувала корінці як населення, які мають взагалі інший вигляду. Вона би отримувала корінці від населення, мала би особовий рахунок.

Нарахування велося у 2011 році. Корінців, як особовий рахунок, до ОСОБА_1 не приходили, отже, площі ОСОБА_1 у цьому переліку не було (квартиру вже не існувало).

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що з травня 2009 року вона працює бухгалтером КП «Дніпрорудненські теплові мережі», її спеціалізаією є ведення бухгалтерії по фізичним особам-підприємцям. Бухгалтерією за населенням не займається, веде лише облік ПП та підприємств. Договори вона не веде, ними займається відділ збуту. Їй відомо, що рахунки ОСОБА_1 виставлялися на фізичну особу-підприємця, як зазначено в акті виконаних робіт. Нею розрахунки здійснюються на підставі Актів, які надає їй відділ збуту. Розрахунок це фактично дублюється акт виконаних робіт. На підставі даного акту вона виписує рахунки, тобто підставою для виписки нею рахунків є Акт. Облік споживачів ведеться так, як зазначено в Акті. Населення сплачує виключно по особовому рахунку. В касі приймає касир оплату лише по рахунку, а на ОСОБА_1 особовий рахунок, як населенню,

відкритий не був.

Складений нею Акт звірки від 21.04.2015 року підтримує повністю, вказуючи що зазначені у ньому відомості, відповідають дійсності.

Вислухавши в судовому засіданні пояснення сторін: представника позивача за первісним позовом КП «Дніпрорудненські теплові мережі» ОСОБА_2 та відповідача за первісними позовом ОСОБА_1, показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_5, повно та всебічно дослідивши надані сторонами документи і матеріали, ретельно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що первісні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, зустрічний позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ч.2 ст.16 ЦК України визначено загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно вимог ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.59 ч.2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

У відповідності до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відносини з приводу надання фізичним особам послуг з постачання теплової енергії регулюються положеннями Закону України «Про теплопостачання від 02.06.2005 року (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про теплопостачання, тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії 1 Гкал)з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до ст.2 вищевказаного Закону, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії,

державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб''єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.

Згідно п.7 ст.13 цього Закону, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання віднесено встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії.

Відповідно до п.6 ст.19 та п.11 ст.24 зазначеного Закону, споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію та додержуватись вимог договору та нормативно-правових актів.

Відповідно до п.23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до п.п.1,5 п.40 вказаних Правил, споживач теплової енергії зобов'язаний дотримуватися вимог нормативно-технічних документів та договору і вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію.

Пунктами 51, 52 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року № 869 визначено, що формування тарифів підприємствами, що надають послуги з централізованого опалення, здійснюється на підставі річних планів надання послуг з централізованого опалення, економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних та галузевих нормативів витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків, кошторисів, податків і зборів, цін на матеріальні ресурси та послуги у планованому періоді. Підприємства можуть застосовувати двоставкові тарифи на послуги з централізованого опалення, затверджені в установленому порядку.

Відповідно до п.68 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року № 869, одиницею калькулювання собівартості послуги з централізованого опалення є 1 Гкал теплової енергії, використаної балансоутримувачем (підприємством, яке надає послуги) для задоволення потреб споживачів у забезпеченні нормативної температури повітря у квартирі (будинку садибного типу). У разі відсутності приладів обліку вартість послуги з централізованого опалення визначається з розрахунку за 1 кв. метр опалюваної площі (1 куб. метр опалюваного об'єму).

Відповідно до п.18 Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг за спожиті комунальні послуги є календарний місяць, плата за який вноситься не пізніше 20 числа наступного за рахунковим місяцем.

Згідно п.20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії має право на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачання, якщо це можливо за існуючими технічними умовами. Це право не є абсолютним, воно може бути реалізоване за певних умов.

Питання відключення від мережі централізованого опалення регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 в яких, з метою захисту прав усіх мешканців багатоквартирних будинків, передбачено відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води не окремих квартир багатоквартирного будинку, а відключення цілих багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів.

Згідно п.25 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року, відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води - забороняється.

Відповідно п.29 вказаних вище Правил, споживач має право на несплату вартості послуг лише в разі їх ненадання виконавцем або припинення надання у встановленому порядку за письмовою заявою споживача.

Відповідно до ст.177 ЦК України речі та послуги є різними обєктами цивільних прав. Послуга, як обєкт цивільних правовідносин, є діяльністю, яка триває у часі і не має уречевленого результату або результат є невіддільним від самої діяльності.

В судовому засіданні встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 01.11.2008 року між КП "Дніпрорудненські теплові мережі", як постачальником теплової енергії, та ОСОБА_1, як фізичною особою (споживачем теплової енергії), було укладено Договір № 44-Т "На поставку теплової енергії-" по приміщенню, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.44-46).

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 є власником приміщення № 5 в будинку № 21 по пр.Ентузіастів в м.Дніпрорудне, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 27.03.2008 року, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим 15.04.2008 року РКП Василівське БТІ Василівської районної ради Зпорізької області за № 18510070, копія яких містяться в матеріалах справи (т.1 а.с.145,146).

Відповідно до умов укладеного Договору, КП "Дніпрорудненські теплові мережі" зобов'язувалося надати теплову енергію на об»єкт споживача, а ОСОБА_1, як фізична особа власник приміщення (споживач теплової енергії), зобов'язувалася оплачувати спожиту теплову енергію за встановленими тарифами у строки, передбачені договором (п.6.1 договору № 44-Т від 01.11.2008 року).

При проведенні нарахувань за відпущену теплову енергію застосовувалися тарифи на теплову енергію, які затверджені рішеннями виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради та постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, а саме:

- рішенням № 06 від 19.01.2010 року, згідно якого плата за спожиту теплову енергію (протягом опалювального періоду) складає 473,33 грн. за 1 Гкал. та абонентська плата за обслуговування приєднаного теплового навантаження (протягом календарного року) - 29 270,16 грн. 1 Гкал/год (вказані тарифи застосовувалися з 01.02.2010 року по 17.08.2010 року)(т.1 а.с.54-57);

- рішенням № 204 від 17.08.2010 року, згідно якого плата за спожиту теплову енергію становить 475,06 грн. за 1 Гкал. та абонентська плата за обслуговування приєднаного теплового навантаження (протягом календарного року) - 34 981,12 грн. 1 Гкал/год (вказані тарифи застосовувалися з 15.10.2010 року по 04.10.2012 року включно) (т.1 а.с.49-53);

- постановою № 331 від 05.10.2012 року, які складають з: умовно-змінної частини двоставкового тарифу на теплову енергію - 745,74 грн. за 1 Гкал. та місячної плати за одиницю теплового навантаження - 20 332,10 грн. 1 Гкал/год. (вказані тарифи

застосовувалися з 05.10.2012 року) (т.1 а.с.60а).

Рішення виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області про встановлення двоставкового тарифу на послуги по виробництву, транспортуванню теплової енергії та послуги з централізованного опалення були доведені до відома населення шляхом опублікування в засобах масової інформації, на теперішній час не скасовані та є обовязковими для виконання, як для теплопостачальної організації, так і для споживачів.

Проте, під час розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів про оскарження вказаних вище рішень та їх подальше скасування. Тому суд виходить з того, що затверджені тарифи про встановлення двоставкового тарифу на послуги по виробництву, транспортуванню теплової енергії та послуги з централізованного опалення є діючими.

Вказані рішення є законною підставою для нарахування плати позивачем КП "Дніпрорудненські теплові мережі" відносно споживачів за надання передбачених вказаними рішеннями послуг, розмір заборгованості визначений позивачем, виходячи з затверджених вищевказаними рішеннями тарифів.

КП «Дніпрорудненські теплові мережі» правомірно проводило нарахування відповідачу ОСОБА_1 оплати за послуги по постачанню теплової енергії за тарифами, затвердженими вказаними рішеннями для інших споживачів, які займають нежитлові приміщення, оскільки виходячи з власноручної заяви ОСОБА_1 від 14.11.2008 року про прийняття в експлуатацію та опломбування приладу обліку теплової енергії та укладення договору на опалення офісного приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, починаючи з 01.11.2008 року, що також вбачається з Додатку № 1 до Договору № 44-Т від 01.11.2008 року та рішення виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради № 142 від 17.06.2008 року, яким затверджено Акт вибору та обстеження житлової квартири № 1203 від 03.06.2008 року за вказаною вище адресою для реконструкції під офісне приміщення та ОСОБА_1 надано дозвіл на реконструкцію квартири АДРЕСА_5 під офісне приміщення та на проектні роботи, видані технічні умови за заявою ОСОБА_1 від 12.05.2008 року (т.1 а.с.43,47,148, а.с.149-150).

Рішенням виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області № 250 від 21.09.2010 року, надано дозвіл КУП Наш Дім на виключення з житлового фонду Дніпрорудненської міської ради квартири АДРЕСА_6 та оформити його як нежиле приміщення під офісне приміщення (т.1 а.с.163).

22.10.2010 року ОСОБА_1 видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно офісне приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_7 (т.1 а.с.164,165,166).

23.11.2012 року, відповідно до п.30, п.35 Правил користування тепловою енергією та п.5.2.3. Договору, постачання теплової енергії на об'єкт відповідача ОСОБА_1 було припинено у звязку з несплатою вартості спожитої теплової енергії, про що свідчить акт про відключення від 23.11.2012 року (т.1 а.с. 86).

За період з 01 липня 2011 року по 01 листопад 2012 року КП «Дніпрорудненські теплові мережі» надало на обєкт відповідача ОСОБА_1 теплову енергію на загальну суму 1 303,26 грн. Відповідач ОСОБА_1 свої договірні зобов'язання виконала частково, оплату за отриману теплову енергію у період з 01.07.2011 року по 01.11.2012 року нею проведено лише в сумі 150,00 грн. Таким чином, сума боргу відповідача ОСОБА_1 перед КП "Дніпрорудненські теплові мережі" за поставлену теплову енергію за вищевказаний період станом на 24.02.2015 року становить 1153,26 грн., що підтверджується наданим позивачем КП "Дніпрорудненські теплові мережі" розрахунком станом на 13.02.2015 року та складеними рахунками та відповідними Актами про відпуск комунальних послуг за спірний період 01.07.2011 року по 01.11.2012 року, а також складеним позивачем КП «Дніпрорудненські теплові мережі» детальним розрахунком нарахувань за послугу з теплопостачання офісному приміщенню ОСОБА_1 (т.2 а.с.18, а.с.19-50,139).

Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2014 року КП «Дніпрорудненські теплові мережі» зверталося до Василівського районного суду із заявою про видачу судового наказу

про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 1153,26 грн. За поданою КП «Дніпрорудненські теплові мережі» заявою, 27.05.2014 року Василівським районним судом Запорізької області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 боргу по оплаті спожитої теплової енергії в сумі 1153,26 грн., судового збору в розмірі 121,80 грн., а всього - 1275,06 грн. Проте, ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 27.06.2014 року судовий наказ від 27.05.2014 року судом скасований за заявою ОСОБА_1 (т.1 а.с.88).

Відповідно до положень ч.2 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі предявлення особою позову, в даному випадку заяви про видачу судового наказу, до одного або кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно ч.3 ст.264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У разі скасування судового на наказу позивач має право заявити свої вимоги до відповідача у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову, згідно п.2 ч.8 ст.105-1 ЦПК України.

Позовні вимоги були перервані зверненням позивача КП «Дніпрорудненські теплові мережі» у квітні 2014 року до Василівського районного суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_6 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги (а.с.183-185).

Частиною 1 ст.95 ЦПК України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 96 ЦПК України.

Пунктом 3 ч.1 ст.96 ЦПК України встановлено, що судовий наказ видається, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

У разі скасування судового наказу, позивач має право заявити свої вимоги до Відповідача у позовному проваджені з додержанням загальних правил щодо предявлення позову (п.2 ч.8 ст.105 ЦПК України).

Частиною 3 ст.118 ЦПК України визначено, що позовна заява щодо вимог, визначених у ч.1 ст.96 ЦПК України, може бути подана тільки в разі відмови у прийняті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

Тож, позивач своєчасно, в межах трирічного строку позовної давності, звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Зокрема, у травні 2014 року на підставі п.3 ч.1 ст.96 ЦПК України комунальне підприємство «Дніпрорудненські теплові мережі» зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 1153,26 грн., який в подальшому було скасовано судом на підставі заяви ОСОБА_1 У звязку зі скасуванням судового наказу, позивач КП «Дніпрорудненські теплові мережі» звернувся до суду з позовною заявою у відповідності до п.2 ч.8 ст.105-1 ЦПК України.

Таким чином, зверненням позивача КП «Дніпрорудненські теплові мережі» до Василівського районного суду із заявою про видачу судового наказу відносно боржника ОСОБА_1 строки позовної давності були перервані в порядку, встановленому чинним законодавством України.

При цьому за положеннями ст.ст.253, 256,257 ЦК України загальна позовна давність, у межах якої особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як вбачається із матеріалів справи та змісту уточнених позовних вимог за первісним позовом, спірним періодом для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ККП «Дніпрорудненські теплові мережі» заборгованості за спожиту теплову енергію являється період з 01.07.2011 року по 01.11.2012 року, а з відповідним позовом до суду позивач КП «Дніпрорудненські теплові мережі» звернувся 07.10.2014 року.

Однак, до пред'явлення вимог про стягнення заборгованості в порядку позовного провадження позивач КП «Дніпрорудненські теплові мережі» у травні 2014 року звертався до

суду із заявою про видачу судового наказу, що є підставою для переривання перебігу позовної давності, відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України. Таким чином, заборгованість не може бути стягнута після закінчення строку позовної давності, тому період, за який слід стягнути заборгованість, повинен обраховуватись з часу звернення до суду із заявою про видачу судового наказу.

Крім того, з матеріалів справи вбачається та відповідачем ОСОБА_1 не оспорюється, що послуги на поставку теплової енергії позивачем КП «Дніпрорудненські теплові мережі» протягом спірного періоду з 01.07.2011 року по 01.11.2012 року фактично надавалися, що відповідачем не оспорюється. Будь-яких звернень, заперечень з боку відповідача ОСОБА_1 на неналежну якість надання цих послуг на адресу КП «Дніпрорудненські теплові мережі» не надходило. Відповідно до вимог ч.3 ст.10 ЦПК України будь-яких доказів щодо неотримання або отримання неналежної якості послуг з теплопостачання за спірний період відповідачем суду не надано.

Відповідно до вимог п.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в п.3 ч.1 ст.96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Відповідно до правової позиції, що викладена судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 20.06.2012 року по справі № 6-68цс12, яка в силу ст.360-7 ЦПУ України є обовязковою для застосування судами України, закріплена в п.10 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у ч.2 ст.625 ЦК України.

Згідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,що звичайно ставляться.

Обов'язок відповідача ОСОБА_1 сплатити борг за надані послуги з теплопостачання ґрунтується на вимогах ст.ст.322, 509, 525, 526 Цивільного Кодексу України, та нормах Закону України «Про теплопостачання».

У зв'язку з тим, що з боку споживача ОСОБА_1 був порушений порядок розрахунків за період з 01 липня 2011 року по 01 листопад 2012 року та вказана заборгованість до теперішнього часу не відповідачем ОСОБА_1 у добровільному порядку не погашена, тому суд вважає правомірними нарахування на суму заборгованості індексу інфляції та трьох відсотків річних та вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення (за період з серпня 2011 року по лютий 2015 року) в розмірі 339,86 грн., а також три проценти річних від простроченої суми (за період з серпня 2011 року по лютий 2015 року) в розмірі 98,10 грн., виходячи з розрахунку, складеного позивачем КП «Дніпрорудненські теплові мережі» в уточненій позовній заяві від 24.02.2015 року (т.2 а.с.60-64, 105-107, 108), який відповідачем ОСОБА_1 в ході розгляду справи не оспорений.

Підстави для звільнення відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 від доказування, передбачені ст.61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_1 не надала суду належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень на позов позивача в частині його задоволення.

Положеннями ст.322 ЦК України визначено, що тягар утримання майна покладається на власника цього майна, який зобовязаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше

не встановлено договором або законом.

Положення статті202 К України визначають правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказує ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, а також можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частина 1 статті 203 ЦК України вказує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (стаття 215 ч.1 ЦК України).

Згідно положень ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно вимог ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1). Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3).

Аналізуючи вказані правові норми, визнання судом недійсним правочину, вчиненого під впливом обману повязано з тим, що при цьому правочин не відображає дійсної волі однієї із сторін, умисно введеної другою стороною в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати укладенню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин, укладений під впливом обману, - це такий правочин, в якому сторона, яка уклала договір, була навмисно введена в оману іншою стороною стосовно її предмета та інших суттєвих обставин і тольки в результаті цього уклала невигідну для себе угоду. Для визнання договору недійсним, вчиненого під впливом обману, недостатньо, щоб особа була обманута у фактах і обставинах, які відносяться до угоди. Необхідно, щоб даний обман, крім того, мав для обманутого суттєве значення.

З пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях діях однієї зі сторін правочину.

Навмисність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину немає істотного значення.

На обгрунтування зутрічних позовних вимог, позивач ОСОБА_1 посилається на введення її в оману представниками відповідача КП «Дніпрорудненські теплові мережі» під час укладання Договору № 44-Т від 01.11.2008 року стосовно незазначення у Договорі одноставкового тарифу на теплову енергію для населення, у звязку з чим вважає умови договору несправедливими та такими, що суперечать вимогам законодавства, суд до уваги не приймає, оскільки з долучених відповідачем за зустрічним позовом КП «Дніпрорудненські теплові мережі» рішень виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради вбачається дія двоставкового тарифу для споживачів на послуги з теплопостачання, які затверджені відповідними рішеннями виконкому Дніпрорудненської ради Василівського району Запорізької області за № 06 від 19.01.2010 року, № 204 від 17.08.2010 року, які не оскаржені та в судовому порядку не скасовані.

Аналіз тексту оспорюваного договору, який позивач ОСОБА_1 власноруч підписала та отримала при цьому один з примірників такого договору, тим самим погодивши істотні умови укладеного договору, крім того, протягом тривалого періоду часу (з часу укладення договору 01.11.2008 року до предявлення зустрічного позову до суду 29.12.2014 року) позивач ОСОБА_1 отримувала послугу з теплопостачання, яка надавалася відповідачем за зустрічним позовом, скарг на неналежну якість чи ненадання у повному обсязі цих послуг, до відповідача КП «Дніпрорудненські теплові мережі» з боку позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 не надходило. Судових рішень, якими безпосередньо встановлено факт обману ОСОБА_1 представниками КП «Дніпрорудненські теплові мережі» під час укладання Договору № 44-Т від 01.11.2008 року, в судовому засіданні позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено та в суді не доведено, відповідно до вимог ст.60 ЦПК Украєни.

Тому, в цій частині заявлених позивачем ОСОБА_1 зустрічних позовних вимог про визнання Договору № 44-т «на послуги теплопостачання» від 01.11.2008 року недійсним в частині застосування тарифів на теплову енергію, як вчинений під впливом обману суд вважає відмовити за необгрунтованістю та недоведеністю.

З урахуванням відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору № 44-Т від 01.11.2008 року, тому, відповідно, суд вважає необхідним відмовити і в застосуванні правових наслідків вчинення правочину під впливом обману (ч.2 ст.230 ЦК України), а саме: в частині зустрічних позовних вимог про стягнення з відповідача КП «Дніпрорудненські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 суми збитків в розмірі 17512,52 грн., суми втраченої вигоди в розмірі 15330,00 грн. за розірвання договору № 74 від 01.10.2010 року, пені в розмірі 10766,80 грн. за період з березня 2014 року по 2015 року за відмову в наданні послуг з теплопостачання та відшкодування моральної шкоди в розмірі 12000 грн.

Крім того, зустрічні позовні вимоги в даній частині належними та допустимими доказаними позивачем ОСОБА_7 належними та допустимими доказами не підтверджено та в суді не доведено, у відповідності до вимог ст.60 ЦПК України.

Підстави для звільнення відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 від доказування, передбачені ст.61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_1 не надала суду належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень на позов позивача в частині його задоволення.

Разом з тим, суд не вирішує клопотання представника відповідача за зустрічним позовом КП «Дніпрорудненські теплові мережі про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору № 44-Т від 01.11.2008 року під впливом обману, оскільки зустрічні позовні вимоги в цій частині суд вважає недоведеними, тому підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині відсутні.

Відповідно до ст.ст.651, 652 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути

змінено за рішення суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, а також у разі істотної зміни обставин.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання Договору № 44-т «на послуги з теплопостачання» від 01.11.2008 року розірваним КП «Дніпрорудненські теплові мережі» у зв'язку з ненаданням послуг з теплопостачання з листопада 2012 року, суд вважає необґрунтованими, оскільки 23.11.2012 року, відповідно до п.5.2.3. вищевказаного Договору, постачання теплової енергії на об'єкт відповідача ОСОБА_1 було припинено у звязку з несплатою споживачем вартості спожитої теплової енергії, про що свідчить відповідний Акт про відключення, складений 23 листопада 2012 року членами комісії у складі: головного інженера КП «Дніпрорудненські теплові мережі» ОСОБА_8, майстра ОСОБА_9, слюсаря-сантехніка ОСОБА_10 (т.1 а.с. 86), тому підстав для визнання його розірваним в судовому порядку суд не вбачає.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог КП «Дніпрорудненські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, та враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» про визнання договору №44-т від 01.11.2008 року недійсним в частині застосування тарифів на теплову енергію, відшкодування збитків та моральної шкоди задоволенню не підлягають у повному обсязі, оскільки оспорюваний Договір № 44-т «на послуги з теплопостачання» від 01.11.2008 року укладений з дотриманням вимог чинного на час укладення договору законодавства України, сторонами при його укладанні було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, права фізичної особи ОСОБА_1, як споживача, не порушені, при підписанні договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй зустрічній позовній заяві, у зв"язку з чим відсутні підстави для визнання Договору № 44-т «на послуги з теплопостачання» від 01.11.2008 року недійсним.

Згідно ст.ст.57-59, 64 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування, одержані з дотриманням встановленого законом порядку, а письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Доказів у розумінні вказаних норм процесуального права, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 суду не надано та в ході судового розгляду справи не доведено.

Крім того, відповідно до ст.ст.79,88 ЦПК України з відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені позивачем КП «Дніпрорудненські теплові мережі» та документально ним підтверджені судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 243,60 грн. (т.1 а.с.33) та у відповідності до положень Закону України Про захист прав споживачів, Закону України «Про судовий збір», суд вважає необхідним судові витрати за предявленим ОСОБА_1 зустрічним позовом до КП «Дніпрорудненські теплові мережі» у вигляді судового збору віднести на рахунок держави.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Законом України «Про теплопостачання», ст.ст.16,177, ст.ст.203, 230, 264, 253, 256, 257, 264, 509, 627, 625 ЦК України, ст.ст. 7, 10, 11, 60, 61, 79, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства

«Дніпрорудненські теплові мережі» (вул. Комсомольська, буд. 11, м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область, розрахунковий рахунок № 26009059270001 АКБ «Індустріалбанк» м.Запоріжжя, МФО 313849, ЄДРПОУ 32597943) заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01 липня 2011 року по 01 листопада 2012 року в сумі 1153,26 грн., суму інфляційних витрат 339,86 грн., суму трьох відсотків річних 98,10 грн., судовий збір в сумі 243,60 грн., а всього 1834 (одну тисячу вісімсот тридцять чотири) гривні 82 копійки.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» про визнання договору №44-т від 01.11.2008 року недійсним в частині застосування тарифів на теплову енергію, відшкодування збитків та моральної шкоди відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Василівський районний суд Запорізької області протягом 10 днів з дати проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя

Василівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_11