Рішення № 54904443, 23.12.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/2046/15-ц Номер провадження 22-ц/775/509/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2015 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Курило В.П.,

суддів Соломахи Л.І., Космачевської Т.В.

за участю секретаря Захарова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Артемівську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне обєднання МВС України по Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування компенсації днів невикористаних щорічних відпусток, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Сектора медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 7 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

21травня 2015 року до суду звернулась ОСОБА_1 із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування компенсації днів невикористаних щорічних відпусток, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Вона посилалась на те, що працювала у Відділі медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області з 01.10.2002 р. по 28.11.2014 р. При звільнені з нею відповідачем не було проведено розрахунок, в результаті чого утворилась заборгованість по заробітної плати за період з вересня 2014 р. по листопад 2014 р. в сумі 23 256,07 грн. без відрахування податків та зборів, суми компенсації днів невикористаних щорічних відпусток 34 календарних дні: 29 календарних днів за період з 01.10.2013 р. по 30.09.2014 р. та 5 календарних днів за період з 01.10.2014 р. по 28.11.2014 р. у розмірі 8343,60 грн. без відрахування податків та зборів; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що станом на день подання позову становить 42 600,87 грн. без відрахування податків та зборів із розрахунку 364,11 грн. за 117 робочих днів затримки.

Крім того, вважає, що своєю бездіяльністю відповідачем, їй завдано моральну шкоду, яка полягає у примушенні її довгий час залишатися на території, де відбувались бойові дії з ризиком для життя, для зясування обставин, які призвели до невиплати належних їй сум. З вини відповідача вона залишилася без засобів існування, була змушена шукати кошти для переїзду на мирну територію України. З часу першої невиплати їй заробітної плати у неї почали накопичуватися борги з оплати комунальних послуг, вона постійно знаходиться у пригніченому стресовому стані, що відображається на її родині у вигляді псування стосунків. Порушені звичний ритм її життєдіяльності, її плани на реалізацію належної їй від відповідача заробітної плати. Спричинену відповідачем їй моральну шкоду вона оцінює у 10 000 грн.

Просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за вересень-листопад 2014 р. у розмірі 23 256,07 грн.; суму компенсації днів невикористаних щорічних відпусток у розмірі 8343,60 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 42 600,87 грн.; моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Наказом МВС України від 22 грудня 2014 року за № 1379 «Про організаційно-штатні зміни в ГУ МВС України в Донецькій області», ГУ МВС області від 27 січня 2015 року за № 197 «Про оголошення наказу МВС України від 22 грудня 2014 року № 1379 Відділ медичного забезпечення ГУМВС України в Донецькій області реорганізовано в Сектор медичного забезпечення ГУМВС України в Донецькій області.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 7 травня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Стягнуто з Сектора медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 08734322, (87500, м. Маріуполь Донецької області, вул. Георгіївська, 70) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1:

- заборгованість по заробітній платі за період з вересня по листопад 2014 р. у розмірі 23 256(двадцять три тисячі двісті пятдесят шість) грн. 07 коп.;

- суму компенсації днів невикористаних щорічних відпусток у розмірі 8343(вісім тисяч триста сорок три) грн. 60 коп.

- в рахунок відшкодування моральної шкоди 500(пятсот) грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в межах заробітної плати за один місяць у розмірі 8192(вісім тисяч сто девяносто дві) грн. 27 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з Сектора медичного забезпечення ГУМВС України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 08734322, (87500, м Маріуполь Донецької області, вул. Георгіївська, 70) в доход держави судовий збір у розмірі 243(двісті сорок три) грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що суд незаконно відмовив в задоволені позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Суд порушив норми матеріального права і зробив висновок про те, що вона пропустила тримісячний строк звернення у суд, який не узгоджується ані з позицією Конституційного Суду України, а ні з нормами ЦПК. Вирішуючи справу в частині спору про відшкодування моральної шкоди, суд не повно зясував обставини, що мають значення для справи, стягнув замалу суму.

В апеляційній скарзі Сектор медичного забезпечення ГУМВС України в Донецькій області ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Суд порушив норми матеріального та процесуального права, не повно зясував обставини, що мають значення для справи. Суд не притягнув до участі у справі як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Суд стягнув грошові суми на підставі доказів, що не є належними, оформленими підробленими печатками, штампом, підписами керівників. Суд не врахував, що з 14 жовтня 2014 року ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах з відповідачем і жодного документу не підписував. Наказом № 1733 від 14 жовтня 2014 року покладене тимчасове виконання обовязків на начальника відділу медичного забезпечення на ОСОБА_3 На підставі наказу ГУ МВС в області від 31 жовтня 2013 року головним управління було проведено службове розслідування, висновком якого від 15 листопада 2014 року визначено, що печатки та штампи відділу медичного забезпечення ГУ МВС визнані недійсними. Тому усі документи, видані з 14 жовтня 2014 року Відділом медичного забезпечення у місті Донецьку, а ні у місті Маріуполі, є незаконними та нелегітимними. ОСОБА_1 наказом від 14 листопада 2014 року №401 о/с звільнено з роботи на підставі п.6 частини 1 статті 36 КЗпП України у звязку з відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість.

Відповідно до п.4 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 заробітна плата виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюється, якщо установа продовжує функціонувати і працівники виконують свої обовязки . Також і зарплата установи за період, коли установа розміщувалась на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, виплачується в повному обсязі за рахунок кошторису установи. Враховуючи, що ОСОБА_1 відмовилась від переїзду у Маріуполь разом з установою, з жовтня припинив працювати Відділ медичного забезпечення ГУ МВС в області, то права на заробітну плату з вересня по листопад 2014 року в розмірі 23 256.07 грн. та суми компенсації за дні невикористаних відпусток у розмірі 8343.60 грн. ОСОБА_1 не має. Стягуючи на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 500 грн., суд не врахував, що відповідач бюджетна організація і ї кошторисом не передбачається виплата моральної шкоди. Судом допущені і інші порушення законодавства.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року до участі у справі залучена Державна установа «Територіальне медичне обєднання МВС України по Донецькій області як правонаступник відповідача Сектора медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1- адвокат ОСОБА_4 апеляційну скаргу позивача підтримав, просив її задовольнити, апеляційну скаргу відповідача відхилити.

23 грудня 2014 року представник позивача ОСОБА_4 в засідання апеляційного суду не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений. До суду електронною поштою надійшло його клопотання про відкладання розгляду справи через те, що він у цей день здійснює захист у кримінальному провадженні іу місцевому суді Крім того, ознайомившись з відповіддю Державного казначейства він вважає необхідним ще додатково витребувати і надати суду інші докази на підтвердження позовних вимог його довірительки.

Але апеляційний суд не задовольняє клопотання адвоката ОСОБА_4 через його необґрунтованість. До клопотання про відкладення справи адвокат не долучив будь які докази його участі у кримінальному провадженні в місцевому суді. Крім того, оголошуючи перерву по справі за клопотанням пана ОСОБА_5 з 16 грудня на 23 грудня, апеляційний суд узгоджував дату перенесення слухання справи саме на 23 грудня 2014 року. До того ж в матеріалах справи достатньо доказів для її розгляду апеляційним судом. І за час перебування справи в провадженні апеляційного суду у позивача і його представника було достатньо часу для витребування будь яких доказів на підтвердження або спростування своїх доводі і доводів відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутність сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Тому відсутність представника позивача і самого позивача , належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Представник Сектору медичного забезпечення ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_6 апеляційну свою скаргу підтримала, просила її задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Представники Державної установи «Територіальне медичне обєднання МВС України по Донецькій області ОСОБА_7 та ОСОБА_8 апеляційну скаргу Сектору медичного забезпечення ГУМВС України в Донецькій області підтримали і просили її задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 309 ЦПК Україні підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення є:

неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

невідповідність висновків суду обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Відділі медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області з 01.10.2002 р. по 28.11.2014 р., а саме: - з 1 жовтня 2002 р. прийнята на посаду касира лікарні з поліклінікою, згідно наказу № 179 о/с від 01.10.2002 р.;

- з 30 липня 2003 р. переведена на посаду заступника начальника лікарні з поліклінікою з економічних питань та техніці згідно наказу № 97 о/с від 27.06.2003 р.;

- з 20 березня 2006 року переведена на посаду головного бухгалтера лікарні з поліклінікою згідно наказу № 52 о/с від 20.03.2006р., де працювала до дня звільнення.

Наказом МВС України від 22 грудня 2014 року за № 1379 «Про організаційно-штатні зміни в ГУМВС України в Донецькій області», ГУМВС області від 27 січня 2015 року за № 197 «Про оголошення наказу МВС України від 22 грудня 2014 року № 1379 Відділ медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області реорганізовано в Сектор медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області.

Згідно витягу з наказу ГУ МВС в Донецькій області від 30.03.2015 р. № 696, та пункту 1.8 Положення про Сектор медичного забезпечення ГУМВС України в Донецькій області, Сектор медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області має статус юридичної особи, свої розрахунки в установах банків, печатку з державною символікою, бланки зі своїм найменуванням.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 5 листопада 2015 року № 1363 Сектор медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області перейменований у Державну установу «Територіальне медичне обєднання Міністерства внутрішніх справ по Донецькій області». Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2015 року № 1430 затверджено Положення про Державну установу «Територіальне медичне обєднання Міністерства внутрішніх справ по Донецькій області». Відповідно до пункту 13 вказаного Положення Державна установа «Територіальне медичне обєднання Міністерства внутрішніх справ по Донецькій області» є правонаступником Сектору медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року Державна установа «Територіальне медичне обєднання Міністерства внутрішніх справ по Донецькій області» залучена до справи у якості відповідача як правонаступник Сектора медичного забезпечення ГУМВС України в Донецькій області.

Звертаючись в суд з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що за період з вересня по листопад 2014 року відповідач їй не сплатив заробітну плату. А при її звільненні, що мало місце 28 листопада 2014 року відповідно до наказу начальника Відділу медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_9 від 28 листопада 2014 року № 241 , їй не було виплачено компенсацію за 34 дні невикористаної відпустки за період роботи з 1 жовтня 2013 року по 28 листопада 2014 року включно.

Задовольняючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення трудових прав та інтересів позивача бездіяльністю відповідача дійсно мав місце, тому відповідач має сплатити позивачу заробітну плату за період з 1 вересня по 28 листопада 2014 року в сумі 23 256 грн. 07 коп. та компенсацію за 34 дні невикористаних щорічних відпусток у розмірі 8 343 грн. 60 коп.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можливо через те, що він ґрунтується на доказах, які не повно перевірені в судовому засіданні і суперечать закону.

Звертаючись в суд з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 1 вересня по 28 листопада 2014 року та суми компенсації за невикористані 34 дні невикористаної відпустки, ОСОБА_1 посилалась на довідки за номерами 428, 429 від 28 листопада 2014 року, що містяться на аркушах справи 18 і 17 том 1.

Згідно довідки № 429, виданої Відділом медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області за підписами начальника ВМЗ ОСОБА_9 та головного бухгалтера ОСОБА_1 позивачки по справі, заробітна плата позивачу нарахована, але не виплачена та не виплачені відпускні за період з 01 вересня 2014 р. по 28 листопада 2014 р. Разом сума боргу становить 23 256,07 грн.(а.с.17).

Згідно довідки № 428, виданої Відділом медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області за підписами начальника ВМЗ ОСОБА_9 та головного бухгалтера ОСОБА_1 позивачки по справі, нарахована компенсація ОСОБА_1 за дні невикористаної щорічної відпустки в сумі 8343,60 грн.(а.с.18).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представники відповідача посилались на те, що довідки про заборгованість за номерами 428 та 429, що надані ОСОБА_1,є сфальсифікованими, засвідченими неповноважною особою з недійсними печатками та штампом.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що факт заборгованості відповідача перед позивачем і щодо заробітної плати за вересень - листопад 2014 року і компенсації днів невикористаної відпустки дійсно мав місце і відповідач має сплатити позивачу визначену судом суму заборгованості.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи і ґрунтуються на неповно зясованих обставинах, що мають суттєве значення для справи.

Судом встановлено, що у липні 2014 року адміністративна будівля Головного управління МВС України в Донецькій області була захоплена незаконними збройними формуваннями. У звязку з чим і на підставі телеграм МВС України від 04 липня 2014 року № 13569 та від 04 липня 2014 року № 1357/Ав місцем дислокації Відділу медичного забезпечення ГУМВС в області визначено місто Маріуполь. Про це свідчить і наказ тимчасово виконуючого обовязки начальника Відділу медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області від 14 жовтня 2014 року № 1 (а.с.116 том 2).

08 жовтня 2014 року начальник Відділу медичного забезпечення ГУ МВС в області ОСОБА_9 отримав листа від начальника ГУ МВС України в Донецькій області про необхідність проведення роботи серед особового складу щодо вірності присязі працівника міліції ОВС і передислокування до міста Маріуполя для подальшого виконання службових обовязків у звязку з захопленням адміністративної будівлі Головного управління МВС в області (а.с.65).

Судом встановлено, і це підтверджене сторонами по справі, що з передислокуванням Відділу медичного забезпечення з міста Донецька до міста Маріуполя переїхали не усі працівники. Не переїхала до міста Маріуполя позивач ОСОБА_1 і начальник Відділу медичного забезпечення ОСОБА_9, які залишились на території, що окупована незаконними збройними формуваннями.

В своїх поясненнях, що на аркушах справи 87-91 позивач ОСОБА_1 стверджувала, що протягом з липня по листопад 2014 року включно вона виконувала свої посадові обовязки на території міста Донецька за попереднім місцем розташування установи. Враховуючи, що наказів про її відсторонення від посади або анулювання її підпису на фінансових документах не було, вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем до часу її звільнення, тобто до 28 листопада 2014 року. У зазначений час вона готувала , підписувала та здавала звіти, підписувала фінансову документацію на виплату грошового забезпечення, заробітної плати та допомоги з тимчасової непрацездатності працівників та службовців Відділу медичного забезпечення.

Проте, доводи позивача не можуть буті підставою для задоволення її позовних вимог про стягнення заробітної плати за вересень-листопад 2014 року.

В засіданні апеляційного суду відповідач надав табель обліку робочого часу своїх працівників за період жовтень-листопад 2014 року, з якого видно, що ОСОБА_1 як працівник Відділу медичного забезпечення у зазначені місяці роботи - жовтень, листопад 2014 року Відділом не обліковувалась і такою, що виконувала свої трудові обовязки , не значиться. Як видно з листа начальника УФЗБО ГУ МВС України в Донецькій області від 23 липня 2015 року за номером 391/1547, за період вересень-жовтень 2014 року фінансову та бюджетну звітності від Відділу медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області за підписом головного бухгалтера ОСОБА_1 не отримували (а.с. 171 том 1).

Наказом начальника Головного управління ВМС України в Донецькій області від 14 листопада 2014 року № 401 о/с ОСОБА_1 головний бухгалтер бухгалтерії лікарні ( з поліклінікою) головного управління МВС в області звільнена з посади з 14 листопада 2015 року у відповідності до пункту 6 статті 36 КЗпП України (а.с.55).

З позовної заяви ОСОБА_1 видно, що відповідач не сплатив їй заробітну плату за вересень листопад 2014 року, тобто до часу її звільнення.

Проте, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України Відділом медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_1 не тільки була нарахована, а й виплачена заробітна плата за вересень 2014 року в сумі 8192.27 грн. і вказана сума заробітної плати обліковується для нарахування позивачу пенсії (а.с. 250 том 1).

Ці відомості підтверджуються інформацією з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, що на аркуші справи 10 том 2. З цієї інформації видно, що заробітну плату за тритій квартал 2014 року ОСОБА_1 отримала і з цієї заробітної плати утримані податки.(а.с. 10,35, 42 том 2)

Відповідно до пункту 1.2 . 168 Податкового Кодексу України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Таким чином, заробітна плату за вересень 2014 року ОСОБА_1 отримала фактично.

У звязку з цим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не сплатив позивачу заробітну плату за вересень 2014 року не відповідає матеріалам справи і спростовується встановленими фактами і доказами.

Посилання позивача на надану нею розпечатку руху коштів по банківській картці, яку вона надала в судовому засіданні як доказ невиплати заробітної плати за вересень 2014 року апеляційний суд не приймає через те, що цей доказ суперечить офіційному документу, яким є індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України та відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів. Крім того, судом встановлено, що вся документація Відділу медичного забезпечення, у тому числі накази, фінансова документація залишились на окупованій території, що робить неможливим перевірити і підтвердити розпечатку руху коштів за банківською карткою позивача. (а.с. 67 том 1, 37-37 том 2, 101 том 1) .

Що стосується висновку суду про наявність заборгованості по заробітній платі за жовтень-листопад 2014 року, то вказані висновки суду суперечать нормам матеріального права.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України, що на аркуші справи 250 том 1видно, що за період жовтень листопад 2014 року ОСОБА_1 дійсно заробітну плату від Відділу медичного забезпечення не отримала.

Відповідно до статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до пункту 4 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, що затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014, № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки.

Переміщення установи на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території здійснюється за рішенням органу вищого рівня (у разі переміщення органу місцевого самоврядування - за рішенням відповідної місцевої ради).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 протягом жовтня-листопада 2014 року фактично не виконувала своїх трудових обовязків. На контрольовану українською владою територію разом з Відділом медичного забезпечення не переїхала, тому відповідно до статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України «Про оплату праці» право на отримання винагороди заробітної плати за цей час не має. Виплата такої винагороди особам, що залишились на не контрольованій території навіть при наявності поважних для цього причин, не передбачено Тимчасовим Порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014, № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей".

Тому підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за період її роботи у відповідача за вересень - листопад 2014 року у суду першої інстанції не було.

Розглядаючи справу в наведеній частині позовних вимог, суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, що мали бути застосовані і неправильно вирішив спір.

Доводи позивача про те, що вона фактично виконувала у зазначений час певну роботу в інтересах Відділу медичного забезпечення і це підтверджується певними доказами також не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати .

Дійсно, як видно з листа Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області від 22 грудня 2015 року № 09.2-11/3289 у листопаді 2014 року до органу Державної казначейської служби надходили платіжні доручення від 19 листопада 2014 року для виплати грошового утримання за жовтень минулого року на загальну суму 11923. 17 грн. Платіжні доручення підписано керівником Відділу медичного забезпечення ГУ МВС України у Донецькій області ОСОБА_9 та головним бухгалтером ОСОБА_1, які згідно ОСОБА_10 із зразками підписів та відбитка печатки, наданої до Управління 1 вересня 2014 рок, мали право підпису фінансової документації. Протягом вересня - жовтня 2014 року платіжні доручення до органу Казначейства не надавались. Про зміну керівництва Відділу медичного забезпечення ГУ МВС України у Донецькій області стало відомо 20 листопада 2014 року з наданням нової ОСОБА_10 із зразками підписів та відбитка печатки, згідно якої право підпису фінансової документації отримали керівник Відділу медичного забезпечення ГУ МВС України у Донецькій області ОСОБА_3 та Головний бухгалтер ОСОБА_11

Судом встановлено, що наказом начальника Головного управління МВС України в Донецькій області від 14 жовтня 2014 року № 1733 згідно з пунктом 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС тимчасове виконання обовязків строком до чотирьох місяців за не вакантною посадою начальника відділу медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області покладене на майора міліції ОСОБА_3 (а.с. 98 том 1).

Наказом тимчасово виконуючої обовязки відділу медичного забезпечення ОСОБА_3 від 14 жовтня 2014 року № 10/к ОСОБА_11 прийнята на 0.5 ставки бухгалтера за сумісництвом лікарні з поліклінікою ВМЗ ГУ МВС України в Донецькій області з 14 жовтня 2014 року та їй було вменено виконувати обовязки головного бухгалтера з окладом згідно штатному розкладу.

Наказом начальника Головного управління МВС України в Донецькій області від 14 листопада 2014 року за № 401 о/с ОСОБА_1 головного бухгалтера бухгалтерії лікарні з поліклінікою Головного управління МВС в області звільнено з посади з 14 листопада 2014 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України (відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією) (а.с. 55 том 1).

Таким чином, станом на 19 листопада 2014 року ОСОБА_1 не перебувала в трудових відносинах з відділом медичного забезпечення і повноважень підписувати фінансові документи і подавати їх в певні фінансові органи не мала .

Доводи позивача про те, що зразки підпису ОСОБА_1 станом на 19 листопада 2014 року знаходились в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Донецькій області і не були відкликані відповідачем по справі не є достатніми для висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за вересень - листопад 2014 року. Сам по собі факт не відкликання відповідачем ОСОБА_10 із зразками підписів ОСОБА_1 з державних установ не є переконливим доказом наявності у ОСОБА_1 повноважень головного бухгалтера відділу медичного забезпечення і ніяких юридичних наслідків він немає. Головне в цьому випадку є той факт, що фактично ОСОБА_1 не переїхала у місто Маріуполь разом із установою і в штаті відділу медичного забезпечення з жовтня 2014 року не перебувала. А з 14 листопада 2014 року вона взагалі була звільнена з роботи.

Посилання позивача на довідки про заборгованість за номерами 428 та 429 від 28 листопада 2014 року ( а.с. 17,18 том 1) також є безпідставним і не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом.

Судом встановлено, що з 14 жовтня 2014 року обовязки начальника Відділу медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області замість ОСОБА_9 виконувала ОСОБА_3 Обовязки головного бухгалтера поліклініки з лікарнею замість ОСОБА_1 виконувала ОСОБА_11 також з 14 жовтня 2014 року.

Тому станом на 28 листопада 2014 року ні ОСОБА_9, ні ОСОБА_1, які не працювали в місті Маріуполі разом із установою, а перебували на тимчасово окупованій незаконними збройними формуваннями території в місті Донецьку не мали повноважень підписувати будь які документи, які видавались відділом медичного забезпечення.

Крім того, судом встановлено, що на довідках №№ 428, 429 від 28 листопада 2014 року стоять печатки відділу медичного забезпечення, які залишись на окупованій території і не використовувались фактично відділом медичного забезпечення з жовтня 2014 року. З листа Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області від 22 грудня 2015 року № 09.2-11/3289, який надійшов апеляційному суду за клопотанням представника позивача ОСОБА_4, видно, що вже станом на 20 листопада 2014 року відділ медичного забезпечення мав нові печатки замість тих , що залишились в місті Донецьку і надав державним установам відбиток цих нових печаток.

Відповідач заперечує достовірність інформації, що міститься в зазначених вище довідках і повноваження осіб, що цю інформацію підписали.

Тому у суду першої інстанції не було підстав для обґрунтування своїх висновків про стягнення грошових сум на користь ОСОБА_1 на підставі вказаних доказів.

Інших доказів наявності заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 не надала суду.

Доводи позивача про те, що вона звільнена 28 листопада 2014 року за наказом ОСОБА_9 , що останній не був відсторонений від посади, що на той час печатки не були оголошені недійсними і таке інше апеляційний суд не приймає через те, що вони суперечать матеріалам справи ф та фактичним обставинам.

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відділом медичного забезпечення у жовтні-листопаді 2014 року не встановлений, вона разом з установою на нове місце дислокації установи не переїхала, залишилась на тимчасово окупованій незаконними збройними формуваннями території, вона немає право на отримання заробітної плати за жовтень-листопад 2014 року. І у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині. З довідки № 1428-14432 від 29 грудня 2014 року видно, що ОСОБА_1 зареєстрована як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України з міста Донецька у місто Українськ 29 грудня 2014року.

Не було у суду першої інстанції підстав і для задоволення позовних вимог про стягнення грошової компенсації за дні невикористаної відпустки.

Згідно статті 24 Закону України «Про відпустки» та статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно пункту 2.23 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Міністерством статистики України від 11 грудня 1995 року № 233 , оплата щорічних і додаткових відпусток, грошових компенсацій за невикористану відпустку входять до фонду додаткової заробітної плати, тобто належать до структури заробітної плати.

Звертаючись в суд з позовом про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, позивач посилалась на те, що за період її роботи у відповідача з 1 жовтня 2012 року по 28 листопада 2014 року невикористана відпустка становить 28 календарних днів, що в грошовому еквіваленті дорівнює 6871.20 грн.

Але, в матеріалах справи відсутні будь які докази про наявність у позивача невикористаної відпустки, у тому числі і тривалістю 28 календарних днів. Сторонами не надані накази про періодичність перебування позивача у відпустках протягом усього часу роботи у відповідача і передбачена нормативними документами тривалість її щорічної відпустки.

Відповідно до офіційної довідки Сектору медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області від 5 червня 2015 року №128 у звязку з захопленням адміністративної будівлі лікарні фінансові документи, необхідні для надання довідок про заробітну плату, відсутні. Надання вказаних довідок будуть здійснені у відповідності до постанови КМУ №595 від 7 листопада 2014 року після повернення згаданої території під контроль української влади (а.с.101 том 1).

Враховуючи, що відповідно до статті 60 ЦПК України докази щодо днів невикористаних відпусток і інших повязаних з цим питань мали бути надані позивачем, а такі докази суду не надані, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення і цієї частини позовних вимог ОСОБА_1

Звертаючись в суд з позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилалась на те, що така шкода їй заподіяна бездіяльністю відповідача, який своєчасно не сплатив їй заробітну плату і компенсацію за дні невикористаної відпустки, змусив її тривалий час перебувати на окупованій території.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що така шкода позивачу дійсно заподіяна, але на її відшкодування достатня сума у 500 грн.

З таким висновком суду погодитися не можливо. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Судом встановлено, що заборгованості по заробітній платі за жовтень-листопад 2014 року у ОСОБА_1 не було. Заробітну плату за вересень 2014 року вона отримала своєчасно. Факт наявності заборгованості компенсації днів невикористаної відпустки не встановлений. Позивач відмовилась від переїзду у місто Маріуполь місце передислокування установи. Тому висновок суду про заподіяння їй моральної шкоди бездіяльністю відповідача і порушенням її законних прав та інтересів не відповідає обставинам справи.

У звязку з цим підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в наведеній частині у суду першої інстанції не було.

Не ґрунтуються на законі позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Відмовляючи у задоволені вказаних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що адекватним способом захисту порушених прав позивача є не стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а стягнення заборгованості по заробітній платі і компенсації днів невикористаної відпустки.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнена з роботи відповідачем з 14 жовтня 2014 року. На той час заборгованості по заробітній платі не було. Тому підстав для застосування до виниклих правовідносин правил статті 117 КЗпП України у суду не було.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не повно зясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, не застосував норми матеріального права, що мали бути застосовані, неправильно вирішив спір. Відповідно до статті 309 ЦПК України вказані обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення. Апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове.

Враховуючи,що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі, в їх задоволені необхідно відмовити.

Керуючись ст. 304, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-

В И Р І Ш И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Сектора медичного забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області задовольнити частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 7 травня 2015 року скасувати.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне обєднання МВС України по Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування компенсації днів невикористаних щорічних відпусток, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з часу його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу його проголошення.

Судді: