Рішення № 54896186, 11.01.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 532/1427/14-ц Номер провадження 22-ц/786/150/16Головуючий у 1-й інстанції Тесленко Т. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі :

Головуючого судді : Абрамова П.С.

Суддів : Чічіля В.А., Хіль Л.М.

При секретарі: Фадейкіної Н.Б.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

На рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 19 листопада 2015 року

В справі за заявою ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_2 недієздатним та встановлення опіки та піклування над ним, заінтересована особа орган опіки та піклування Кобеляцької міської ради, -

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про визнання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, недієздатним та встановлення над ним опіки, посилаючись на те, що останній є її братом та з 1984 року перебуває на обліку у лікаря-психіатра з діагнозом F2-02, має інвалідність 2 групи безтерміново. Через хворобу він не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 19 листопада 2015 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 обмежено дієздатним.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 прохав рішення суду скасувати в частині визнання його, ОСОБА_2, обмежено дієздатним, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви в цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін. Вказував на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що місцевим судом неповно з»ясовано обставини справи, що мають значення для справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про її задоволення.

Частково задовольняючи заяву ОСОБА_3, місцевий суд виходив з того, що згідно з висновком повторної амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи № 21 від 08.09.2015 року, ОСОБА_2 у теперішній час виявляє психічний розлад у формі параноїчної форми шизофренії у стані ремісії. Його психопатологічні особливості істотно обмежують здатність повно та чітко усвідомлювати значення своїх дій та здійснювати усвідомлений вольовий контроль своєї поведінки, хоча й не позбавляють його повністю такої здатності. А тому місцевий суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 недієздатним та про необхідність визнати ОСОБА_2 обмежено дієздатним. Однак, оскільки, поведінка та інтереси ОСОБА_3 суперечать інтересам ОСОБА_2, який потребує піклування, то вона не може бути призначена його піклувальником.

Однак колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками місцевого суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 237 ЦПК України заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім»ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.

Поняття членів сім'ї та близьких родичів визначено СК України, ЖК України,. Так, згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. За змістом ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Із аналізу зазначених вище норм закону, враховуючи, що заявниця ОСОБА_3 у справі не є членом сім»ї ОСОБА_2, колегія суддів приходить до висновків, що ОСОБА_3 не володіє процесуальним правом на звернення до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 обмежено дієздатним та встановлення на ним піклування, оскільки закон не надає права близьким родичам порушувати дане питання.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, наявний конфлікт інтересів між заявницею та ОСОБА_2

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 5 ст. 8 ЦПК України). Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п. 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132). Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (п. 57). Встановлюючи такі правила, держава користується певною свободою розсуду. В той же час згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини застосовувані державою обмеження в доступі особи до національного суду не повинні звужувати чи зменшувати залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або такою мірою, що буде нівельована сама суть права. Більше того, встановлене державою обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети і якщо не буде забезпечено пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Фаєд проти Сполученого Королівства" (п. 65), рішення від 18 лютого 1999 р. у справі "Вайт і Кеннеді проти Німеччини" (п. 59), рішення від 10 травня 2001 р. у справі "Т.Р. та К.М. проти Сполученого Королівства" (п. 98), рішення від 10 травня 2001 р. у справі "Z. та інші проти Сполученого Королівства" (п. 93), рішення від 12 липня 2001 р. у справі "ОСОБА_4 Ганс-Адам II проти Німеччині" (п. 45). У цьому контексті Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (рішення у справі "Вайт і Кеннеді проти Німеччини" (п. 67), "ОСОБА_4 Ганс-Адам II проти Німеччини" (п. 45).

З врахуванням вищевикладених норм права ОСОБА_3 на доступ до суду не можна визнати порушеними.

За таких обставин рішення місцевого суду підлягає до скасування з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_2 недієздатним та призначення її опікуном.

Керуючись ст. 303, 307, п3,ч.1 ст.309, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 19 листопада 2015 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки і призначення опікуна відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти діб до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя (підпис) П.С. Абрамов

(підписи) ОСОБА_5

ОСОБА_6

З оригіналом згідно: