Постанова № 54896107, 23.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2015 р. Справа№ 911/3513/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянув апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Горизонт Сервіс" на рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2015 року 911/3513/15 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом прокурора Вишгородського району Київської області

в інтересах держави

до Вишгородської міської ради Київської області

Обслуговуючого кооперативу "Горизонт Сервіс"

третя особа на стороні позивача Комунальне підприємство "Святошинське

лісопаркове господарство"

про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання

недійсним державного акту на право власності на земельну

ділянку та повернення земельної ділянки

за участю представників сторін:

прокурора - Івашин О.Є. посвідчення

відповідача 1 -Фіалко Н.В. за довіреністю

відповідача 2 - Максимова Ю.І. за довіреністю

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області № 911/3513/15 від 28.10.2015р. задоволений позов прокурора Вишгородського району Київської області в інтересах держави до Вишгородської міської ради Київської області, Обслуговуючого кооперативу "Горизонт Сервіс". Визнано незаконним та скасовано пункт 2 рішення Вишгородської міської ради від 25.06.2010 р. № 34/32 "Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Горизонт Сервіс" для розміщення житлового будівництва на території м. Вишгород"; визнано недійсним виданий обслуговуючому кооперативу "Горизонт Сервіс" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299969, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 021094200064, площею 1,0000 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001, та скасовано його державну реєстрацію; зобов'язано обслуговуючий кооператив "Горизонт Сервіс" повернути у комунальну власність територіальної громади міста Вишгород в особі Вишгородської міської ради земельну ділянку площею 1,0000 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001, яка розташована по вул. Кургузова, 1-б у м. Вишгороді Вишгородського району Київської області. З відповідачів до Державного бюджету України стягнуто судовий збір. У задоволенні клопотання прокурора про забезпечення позову відмовити.

Відповідач 2, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні визнав позовну заяву, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник прокуратури проти вимог викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи наявні повідомлення відділення поштового зв'язку про отримання сторонами ухвали суду з зазначенням дати, часу та місця розгляду справи, відсутність заяв та клопотань, колегія суддів керуючись ст. 102 ГПК України, вважає можливим розглянути справу у відсутність представника третьої особи.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, Згідно довідки комунального підприємства Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" № 479 від 27.03.2008 р., виданої ТОВ "УКК", самочинно збудований цокольний поверх житлового будинку, що розташований в місті Вишгород б/в, б/н, має загальну площу 197,5 кв.м, що, відповідно, становить 0,01975га.

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 144 від 22.05.2008 р. прийнято на виконання рішення постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації "Принцип" № ПВ-29-10/08 від 28.03.2008 р. про визнання за ТОВ "УКК" права власності на об'єкт незавершеного будівництва (цокольний поверх житлового будинку) по вул. Кургузова у м. Вишгороді надано вказаному об'єкту поштову адресу: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 1-Б.

Постановою Вишгородського районного суду від 23.05.2008 р. у справі № 3/2"а" - 1859 за 2008 рік задоволено позовні вимоги ТОВ "УКК" до Комунального підприємства Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" та зобов'язано останнє зареєструвати за ТОВ "УКК" право власності на об'єкт незавершеного будівництва (цокольний поверх) готовністю 8%, що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 1 га за адресою: Київська область м. Вишгород, вул. Кургузова.

На виконання постанови суду Комунальним підприємством Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" 10.06.2008 р. було зареєстровано за ТОВ "УКК" право власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Кургузова, 1-Б.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.01.2009 року у справі № 19/443-08 за позовом ТОВ "УКК" до Вишгородської міської ради та Виконавчого комітету Вишгородської міської ради вирішено: визнати право ТОВ "УКК" на користування земельною ділянкою на вул. Кургузова, 1-Б у м. Вишгороді Київської області для розміщення житлового будинку; договір оренди земельної ділянки по вул. Кургузова, 1-Б у м. Вишгороді Київської області для розміщення житлового будівництва між ТОВ "УКК" та Вишгородською міською радою вважати укладеним в редакції, яка підписана ТОВ "УКК" та відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" та Типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 та технічному звіту по визначенню зовнішніх меж, та переданою дану земельну ділянку на умовах, визначених зазначеним договором, з моменту набрання чинності судовим рішенням.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Прокурор Вишгородського району Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки, мотивуючи вимоги тим, що в порушення приписів чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 123, 124, 186 Земельного кодексу України, ст. ст. 20, 50 Закону України "Про землеустрій", без розроблення та затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та визначення меж земельної ділянки відповідачем 1 було передано безоплатно у власність відповідача 2 земельну ділянку площею 1,0 га по вул. Кургузова, 1-б у м. Вишгороді для розміщення житлового будівництва згідно з пунктом 2 рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010р. На підставі рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010р. ОК "Горизонт Сервіс" отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299969, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 021094200064 від 17.12.2010р.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, господарський суд виходив з того, що згідно з рішенням Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010 р. "Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Горизонт сервіс" для розміщення житлового будівництва на території м. Вишгород", земельна ділянка була передана у власність обслуговуючому кооперативу на підставі ст. 41 Земельного кодексу України. Проте, вказана норма передбачає безкоштовну передачу у власність земельних ділянок вичерпному переліку юридичних осіб, а саме - житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам для житлового і гаражного будівництва. Безоплатної передачі у власність земельних ділянок обслуговуючим кооперативам статтею 41 ЗК України не передбачено.

При створенні обслуговуючого кооперативу "Горизонт Сервіс" були порушені, оскільки засновники (члени) ОК "Горизонт Сервіс" зазначеним вимогам не відповідають і на час проведення реєстрації кооперативу взагалі не проживали у м. Вишгороді, та не перебували на квартирному обліку в м. Вишгороді, що підтверджується листом Вишгородської міської ради № 2-28/329 від 30.03.2015 р. Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що ОК "Горизонт Сервіс" не створювався як житлово-будівельний кооператив відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

З інформації, наданої комунальним підприємством "Святошинське лісопаркове господарство", слідує, що згідно наявних матеріалів лісовпорядкування земельна ділянка площею 1,0 га, яка перебуває у власності ОК "Горизонт Сервіс" за адресою: Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, 1Б, частково розташована в кварталі 111 виділ 1,3,4 Межигірського лісництва КП "Святошинське лісопаркове господарство", і КП "Святошинське лісопаркове господарство", як землекористувач, не надавало будь-яких погоджень на відведення вказаної земельної ділянки у власність ОК "Горизонт сервіс". Таким чином, в порушення ст. 116 Земельного кодексу України зазначену земельну ділянку в приватну власність відповідача було передано без її вилучення з користування КП "Святошинське лісопаркове господарство", без відома держави в особі уповноваженого органу та постійного землекористувача, яким є КП "Святошинське лісопаркове господарство".

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оспорюваний прокурором пункт 2 рішення Вишгородської міської ради від № 34/32 від 25.06.2010 р. прийнятий останньою з порушенням приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Оскільки суд дійшов висновку, що рішення Вишгородської міської ради, яке слугувало підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, підлягає скасуванню у судовому порядку, то відповідний державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, виданий ОК "Горизонт Сервіс", не відповідає законові та підлягає визнанню недійсним, його державна реєстрація підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню у комунальну власність територіальної громади міста Вишгород в особі Вишгородської міської ради. Таким чином, позовні вимоги прокурора Вишгородського району Київської області у даній справі є обґрунтованими та правомірними.

Щодо заявленого відповідачем 2 застосування строку позовної давності, господарський суд вказав на те, що строк позовної давності не є пропущеним, оскільки про порушення інтересів держави в частині безоплатної передачі у власність земельної ділянки особі, яка не мала права на таке отримання, прокурор дізнався за результатами проведеної прокуратурою району перевірки за завданням прокуратури Київської області № 05/3-2813вих-13-487окв від 18.09.2013 р., на підставі постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів № 109 від 14.10.2013 р.

Заперечуючи проти рішення суду, відповідач 2 наполягає на тому, що правомірність користування земельною ділянкою, встановлення меж земельної ділянки в натурі, підтверджується матеріалами справи, між тим суд прийняв позицію прокуратури, безпідставно відхиляючи належні докази, надані відповідачами, правомірності набуття прав власності та одержання державного акту на землю. Посилаючись на Лісовий кодекс України, суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність рішення уповноваженого органу про надання у користування земельної ділянки лісового фонду третій особі та відсутність державного акту на спірну землю, а витяг з Планшету № 6 є неналежним та недопустимим доказом правомірності користування земельною ділянкою третьою особою.

Безпідставними є висновки суду щодо строку позовної давності, оскільки Вишгородська міськрада у 2010році надала прокуратурі всі необхідні документи для здійснення перевірки відносно додержання законів у діяльності ради з питань бюджетної сфери та земельних питань, що свідчить про сплив позовної давності за зверненням прокуратури з відповідним позовом.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (статті 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, законів України "Про Державний земельний кадастр" та "Про землеустрій" дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до статей 125 та 126 Земельного кодексу України право на постійне користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації такого права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (частина десята статті 79-1 Земельного кодексу України).

Таким чином, оформлення та реєстрація права постійного користування земельних ділянок, які використовуються державними лісогосподарськими підприємствами для потреб лісового господарства, право на які посвідчено планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" після державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі на підставі розробленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) без затвердження такої документації органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Не надано доказів державного земельного кадастру щодо документального підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.

Цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання в користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка має цільове призначення - для розміщення житлового будівництва, отже земельна ділянка не відноситься до земель лісового господарства. Крім того, прокурором та третьою особою не доведено що раніше земельна ділянка мала інше цільове призначення, та/або відносно якої приймалось рішення щодо зміни її цільового призначення.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України "Про кооперацію".

Цим Законом (абзац другий статті 6) встановлено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

В Класифікації організаційно-правових форм господарювання Державного класифікатора України, затвердженій наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 року N 97 (далі - Класифікація), враховано організаційно-правові форми кооперативів, які передбачено Законом України "Про кооперацію", а саме: виробничі кооперативи, обслуговуючі кооперативи, споживчі кооперативи. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними тощо.

Статтею 86 ЦК України передбачено, що непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян, включаючи релігійні організації, профспілки тощо) можуть поряд із своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність за умов, що інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про кооперацію" кооперація - це система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Кооперація базується на таких основних принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос); вільного вибору напрямів і видів діяльності; демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій; безпосередньої участі членів кооперативної організації в її діяльності.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану, задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

Згідно із визначенням, що надається у статті 2 Закону України "Про кооперацію" та Класифікації, обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Зі змісту Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.85 р. N 186 вбачається, що при створенні кооперативу, насамперед, важливо визначити його тип, якщо кооператив буде проводити господарську діяльність з метою одержання прибутку - то він буде відноситися до типу виробничого кооперативу, а якщо кооператив буде надавати послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку - то він буде відноситися до типу обслуговуючий або споживчий. Після цього кооператив визначається, за яким напрямом діяльності він буде працювати (житловим, житлово-будівельним, садово-городнім, гаражним, торговельно-закупівельним, транспортним, освітнім, туристичним, медичним тощо).

В зв'язку з цим, доцільно буде зробити висновок, що житлово-будівельний кооператив можна віднести до типу обслуговуючий кооператив.

Перебування членів кооперативу на обліку, як таких що потребують поліпшення житлових умов не є суттєвим чинником, оскільки відповідно до ст. 8 Закону України «Про кооперацію», що набув чинності 27.08.2003р., до членів кооперативу можуть прийматися й інші громадяни, які проживають поза межами населеного пункту. При цьому, відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» від 11.12.2003 реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до Статуту ОК «Горизонт Сервіс» метою його створення є задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих, культурних, побутових та інших спільних інтересів членів кооперативу, організація будівництва та забезпечення експлуатації інженерних мереж, житлових будинків (котеджів), об'єктів соціально-культурного, громадського і побутового призначення.

Між тим, відповідачем 2 не надано доказів правомірності передачі кооперативу земельної ділянки не безоплатній основі.

Матеріали справи не містять заяви ТОВ «УКК» в якої ціллю попередній користувач відмовився від земельної ділянки на користь відповідача 2.

Посилання відповідача 2 на те, що за дорученням Верховної Ради України Кабінет міністрів України не привів Примірний Статут житлово-будівельного кооперативу у відповідність до Закону «Про кооперацію» не приймаються до уваги.

Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора Вишгородського району Київської області підлягають лише частковому захисту.

Разом з тим, дослідивши і з'ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

У даній справі органи, уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, фігурують у процесуальному статусі відповідачів.

Прокуратура в позові та місцевий господарський суд у своєму рішенні зазначали про те, що прокурор Вишгородського району звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою, яка розглядається у даній справі, безпосередньо в інтересах держави і прокурора зазначений у позові у процесуальному статусі позивача.

Однак при цьому поза увагою місцевого господарського суду залишилося те, що інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором (аналогічна правова позиція наведена в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. N 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам").

Позовна давність, за визначенням ст. 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначив, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (аналогічна правова позиція наведена в постанові пленуму Вищого господарського суду України N 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Спростовуються висновки господарського суду про те, що строк позовної давності не сплив, оскільки в зв'язку з проведенням перевірки з додержання законів у діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з земельних питань, відповідач 1 надсилав до прокуратури Вишгородського району у травні 2010року, документи витребувані прокуратурою.

За дорученням прокуратури Київської області, на адресу Управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю ГУ МВС в Київської області, зв'язку з проведенням перевірки законності виділення та використання земельних ділянок у м. Вишгороді Вишгородському районі, у квітні-травні 2012 Вишгородською міською радою надавались для перевірки документи щодо права на земельну ділянку, технічна документація та дозволи на розробку проекту по вул. Кургузова,1б м. Вишгород, в тому числі рішення та протоколі сесій міської ради.

Таким чином, доводи прокуратури та висновки господарського суду про те, що строк позовної давності у даній справі повинен обчислюватись з жовтня 2013 не знайшли свого підтвердження, та спростовуються матеріалами справи.

Аналогічна позиція щодо строку позовної давності, викладена у постановах Верховного суду України № 3-23гс14 від 27.05.2014, № 3-193гс14 від 23.12.2014, Висновках Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2014 р.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 101,103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Горизонт Сервіс» задовольнити, рішення господарського суду Київської області від 28.10.2015 року у справі № 911/3513/15 - скасувати.

Прийняти нове рішення. Відмовити Прокурору Вишгородського району Київської області у задоволенні позову до Вишгородської міської ради Київської області, Обслуговуючого кооперативу "Горизонт Сервіс" про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

Матеріали справи повернути господарському суду Київської області .

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала

.