Ухвала суду № 54894923, 11.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/876/15-ц 11.01.2016 11012016 11.01.2016

Провадження №22-ц/784/227/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 478/876/15-ц Головуючий І інстанції Іщенко Х.В.

Провадження № 22-ц/784/227/16 Доповідач Темнікова В.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2016 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Прокопчук Л.М., Колосовського С.Ю.,

при секретарі Тищенко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк (далі ПАТ КБ) «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача банківських послуг та повернення коштів і відсотків по депозитному вкладу , -

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2015 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив зобовязати ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» повернути ОСОБА_1 його вклад за договором № SAMDN10000703539145 від 19 травня 2008 року у розмірі 725 євро та суму невиплачених процентів у розмірі 429,57 євро, а всього 1154,57 євро, що за офіційним курсом валют НБУ станом на 04.06.2015 року становить 27003,08 грн., а також просив стягнути пеню за несвоєчасне виконання грошового зобовязання за вказаним договором у розмірі 5980,72 грн. та 3 % річних у розмірі 368,53 грн.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2015 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача банківських послуг та повернення коштів і відсотків по депозитному вкладу передано за підсудністю на розгляд до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Не погодившись з даною ухвалою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду, а справу повернути для розгляду до Казанківського районного суду Миколаївської області, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Учасники процесу до судового засідання не зявився, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст. 109 ЦПК України позови до юридичних осіб дійсно пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Але відповідно до п.5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Крім того, згідно ст. 116 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування);

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

Із тексту ухвали Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2015 року вбачається, що суд передав справу на розгляд до суду за місцем знаходження відповідача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», задовольнивши його клопотання про передачу справи для розгляду до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за територіальною підсудністю. Але, при цьому, не зважаючи на те, що суд послався на ст. 116 ЦПК України, він не навів підстав для задоволення даного клопотання. В той же час з матеріалів справи вбачається, що у суду не було жодних, передбачених ст. 116 ЦПК України підстав для задоволення клопотання відповідача.

Як убачається з матеріалів справи місцезнаходження відповідача було відоме з початку надходження справи для розгляду до суду і не змінилося до моменту винесення судом оскаржуваної ухвали. Зазначене свідчить про те, що у суду не було правових підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 116 ЦПК України для передачі справи на розгляд іншому суду.

Судом 12 червня 2015 року вже постановлялася ухвала про повернення позовної заяви позивачу через непідсудність її Казанківському районному суду Миколаївської області ( а. с. 65). Однак, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 05.08.2015р. дана ухвала суду першої інстанції була скасована з направлення справи для продовження її розгляду. При цьому в ухвалі апеляційного суду Миколаївської області було зазначено, що позивач має право на предявлення позову за своїм місцем знаходження, так як ним заявлено позов про захист його прав як споживача послуг ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ( а. с. 85).

Після цього Казанківським районним судом Миколаївської області була винесена ухвала від 02 вересня 2015 року про відкриття провадження по справі, в якій суд зазначив, що дана справа підсудна Казанківському районному суду Миколаївської області ( а. с. 90). Дана ухвала суду була оскаржена відповідачем. Однак, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 05.11.2015р. було відмовлено у відкритті апеляційного провадження через пропуск відповідачем строку на її оскарження без поважних причин.

Із змісту заявлених вимог вбачається, що предметом судового спору позивачем визначені правовідносини, які ґрунтуються на договорі банківського вкладу № SAMDN10000703539145 про внесення внеску (вкладу) на депозитний рахунок, укладеним між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 19.05.2008р.

Згідно Рішення Конституційного Суду України N 14-рп/2011 від 10 листопада 2011 року в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22,23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Враховуючи правовий висновок Конституційного Суду України у справі N 14-рп/2011 про дію Закону України «Про захист прав споживачів» у кредитних правовідносинах, необхідно зробити висновок, що зазначений закон поширюється на правовідносини, що виникають як під час укладення, так і виконання договору про внесення внеску (вкладу) на депозитний рахунок. При вирішенні того, чи підпадає договір банківського вкладу під дію Закону України «Про захист прав споживачів» вирішальним є те, що надання коштів у позику з відкриттям банківського депозитного рахунку є видом фінансової послуги, а відповідно до розяснень, викладених п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян. Крім того, як зазначено в аналізі Верховного Суду України судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009-2012 р.р.) сам характер фінансово-кредитних відносин, стороною в якій є фізична особа, а також використані у Законах «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» терміни споживчий кредит, фінансова установа, фінансова послуга дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають з кредитних договорів, договорів банківського вкладу, договорів страхування, підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з преамбулою Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні. Відповідно до ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону фінансова послугацеоперації з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством,і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. У ч. 1 ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобовязанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.

Зазначене свідчить про те, що провадження по даній справі було відкрите з дотриманням правил підсудності, а отже у суду не було відстав для передачі справи до іншого суду і з посиланням на п.2 ч.1 ст. 116 ЦПК України.

Підстав для застосування п.3 та 4 ч.1 ст. 116 ЦПК України матеріали справи також не містять.

Крім того, постановляючи оскаржувану ухвалу, судом не було враховано, що згідно ч.14 ст. 110 ЦПК України право вибору суду між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, має саме позивач, а не відповідач.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що правових підстав для передачі справи для розгляду за територіальною підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у суду не було, а тому ухвалу суду слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись ст. 303, 307, 312, 314-315,116, 110, 109 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду по суті заявлених позовних вимог.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після її проголошення в касаційному порядку.

Головуючий :

Судді