Постанова № 54876338, 05.01.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2016 року справа № 703/6310/15-а

П/823/22/15 13 год. 45 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Попельнухи Ю.І.,

позивача - ОСОБА_1 (особисто),

представника позивача - ОСОБА_2 (згідно з договором),

представника відповідача 1 - Коваленко А.П. (згідно з довіреністю),

представника відповідача 2 - Руденко Л.І. (згідно з довіреністю);

представника третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Управління МВС України в Черкаській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Смілянський міський відділ (з обслуговування м. Сміла і Смілянського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, - про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У Черкаський окружний адміністративний за підсудністю надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - відповідач 1), Управління МВС України у Черкаській області (далі - відповідач 2) про:

визнання незаконним та скасування наказу ГУ МВС України в Черкаській області від 06.11.2015 №312о/с в частині звільнення позивачки з органів внутрішніх справ;

поновлення на рівнозначній посаді в органах внутрішніх справ МВС України, про що зробити відповідний запис у трудовій книжці.

Ухвалою суду до участі у справі залучено третю особу на стороні відповідачів - Смілянський РВ УМВС України у Черкаській області.

Позов мотивовано тим, що позивача звільнено за відсутності правових підстав і з порушенням вимог законодавства: без попередження, без надання права на участь у конкурсі на отримання посади у відповідача 1, без врахування наявності пільг та гарантій позивача, як жінки, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до 3-х років.

Відповідачі надали письмові заперечення проти задоволення позову, в яких просять суд врахувати: позивач не проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Черкаській області, а Управління МВС України у Черкаській області не є його правонаступником; позивача звільнено з огляду на набуття чинності Законом України «Про Національну поліцію» у зв'язку зі скороченням штатів із-за ліквідації органу державної влади.

Залучена до участі у справі третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів письмових заперечень на позов не надала, прибуття свого представника у судові засідання не забезпечила.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Суд встановив, що позивачка з 24.02.2009 проходила службу в органах внутрішніх справ і станом на час звернення з позовом відповідно до наказу відповідача 2 від 27.03.2014 №58о/с перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.

Наказом від 06.11.2015 №312о/с (далі - оскаржуване рішення) відповідач 2 старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-043137) звільнив 06.11.2015 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) з посади інспектора сектору інформаційно-аналітичного забезпечення Смілянського МВ (з обслуговування м.Сміла та Смілянського району) УМВС України в Черкаській області. Тією ж датою МВС України прийняв наказ №1388 про визнання такими, що втратили чинність, штатів органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України.

Суд звернув увагу, що підставою звільнення позивача зазначено Закон України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон).

Відповідно до п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;

2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Оскільки перше офіційне опублікування відбулося в газеті «Голос України» 06.08.2015 (випуск №141-142), Закон набрав законної сили з 07.11.2015, окрім вищевказаних норм. Тобто оскражуване рішення прийнято на підставі норм Закону, які ще не набули чинності

З дня опублікування цього Закону (п.8 Розділу XI) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже законодавець імперативно визначив спосіб і час попередження відповідних працівників.

Разом з тим, згідно з п.9 Розділу XI Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Суд з'ясував, що до часу звернення з цим позовом позивач не звертався у письмовій формі до відповідачів з приводу наявності бажання чи відмови в проходженні служби в поліції, а відповідачі не перевіряли на відповідність вимогам до поліцейських даних послужного списку позивача, наявність його згоди на проходження конкурсу на відповідні посади.

Відповідно до п.10 Розділу XI Закону працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону (п.11 Розділу XI).

З огляду на викладене суд не взяв до уваги доводи позивача про його неповідомлення відповідачами про звільнення відповідно до Закону. Разом з тим, автоматичне звільнення позивача оскаржуваним наказом 06.11.2015 на підставі Закону суд вважає таким, що не відповідає його вимогам, оскільки його застосування відбулося до часу набрання ним чинності. До вказаної дати відповідач мав керуватися вимогами діючого Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Суд звернув увагу, що звання старшого лейтенанта міліції відповідно до п.2 Розділу І Положення належить до середнього начальницького складу. На підставі п.70 Положення звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться:

до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ;

осіб вищого начальницького складу - відповідно до законодавства.

На підставі вимог вищевказаного абзацу другого п.10 Розділу XI Закону суд для вирішення спору та оцінки дотримання відповідачем способу, строків, меж, визначеним законом, як того вимагає ст.19 Конституції України, врахував абзац восьмий п.8 Положення, який передбачає виключний перелік підстав, за наявності яких провадиться дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ:

за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії;

у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі;

за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;

у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації;

за службовою невідповідністю;

у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення;

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку;

у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі.

З аналізу вказаної норми суд дійшов висновку, що умовою скорочення вказаних осіб є відсутність можливості використання на службі. Зважаючи на це, суд врахував відсутність належних доказів дотримання відповідачем 2 цих умов.

Відповідно до п.64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік). Підп. «г» вказаної норми передбачає можливість звільнення через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Суд з'ясував, що оскаржуване рішення прийняте уповноваженою посадовою особою, але всупереч вимог діючого законодавства. Так, позивачу не пропонувалося іншої посади в органах внутрішніх справ, а отже не виконано вищевказаного обов'язку встановити можливість використання його на службі в органах внутрішніх справ.

Згідно з п.10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи відповідно до вимог абзацу третього ст.178 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.

Згідно з абзацом третім ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України у постановах від 28.10.2014, 04.11.2014 встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), КЗпП України не передбачає.

Зваживши на вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ в частині звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню. Обраний позивачем спосіб відновлення порушеного права: визнати незаконним оскаржуваний наказ в частині його звільнення, - не відповідає вимогам ст.165 КАС України, оскільки стосується не нормативного, індивідуального акту, а отже така вимога у відповідній частині не підлягає задоволенню.

Відповідно до абз.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки діяльність відповідача 2 не припинена, наявні підстави для поновлення позивачки на посаді в органі, з якого її було звільнено.

Решта позовних вимог задоволенню не підлягає, оскільки відповідач 1 як державна установа не є правонаступником відповідача 2, і службу в ньому позивач не проходив. У випадку реорганізації у правонаступника виникає обов'язок з'ясувати можливість переведення працівника. Однак питання переведення суд не вправі вирішувати.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов'язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року №137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» та якої не дотримався відповідач 2.

Так, відповідно до п.1 ч.І кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає. Працюючі жінки у разі материнства мають право на особливий захист. Усі працівники мають право на захист у випадках звільнення. Кожна людина має право на захист від бідності та соціального відчуження. (пункти 8, 24, 30 ч. І вказаної Хартії)

Відповідно до ст.20 ч.ІІ Європейської соціальної хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на рівні можливості та рівне ставлення у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі Сторони зобов'язуються визнавати це право і вживати відповідних заходів для забезпечення його застосування або для сприяння його застосуванню у таких галузях:

a) працевлаштування, захист від звільнення та професійна реінтеграція;

b) професійна орієнтація, підготовка, перепідготовка та перекваліфікація;

c) умови працевлаштування і праці, включаючи винагороду;

d) професійний ріст, включаючи просування по службі.

Статтею 24 ч.ІІ вказаної Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати:

a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;

b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

З метою забезпечення ефективного здійснення права працівників отримувати інформацію та консультації у випадках колективного звільнення Сторони відповідно до ст.29 ч.ІІ Європейської соціальної хартії зобов'язуються забезпечити, щоб роботодавці до такого колективного звільнення завчасно інформували і консультували представників працівників щодо шляхів і засобів запобігання колективному звільненню або обмеження кількості звільнюваних осіб і пом'якшення наслідків звільнення, наприклад шляхом вжиття соціальних заходів, спрямованих, зокрема, на надання відповідним працівникам допомоги у працевлаштуванні або перепідготовці.

Наказом МВС України від 07 серпня 2015 року №959 затверджено План заходів Міністерства внутрішніх справ України з організації виконання Плану заходів щодо забезпечення виконання положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) на 2015 - 2019 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року №450-р.

Оскільки діяльність органу, в якому безпосередньо несла службу позивачка, не припинено, що підтверджується даними спеціального витягу з ЄДРПОУ станом на часу судового вирішення спору, а його ліквідація не передбачає правонаступництва, питання працевлаштування на рівнозначній звільненій посаді (переведення) (у т.ч. за відсутності її письмового звернення) на службі в органах внутрішніх справ у державному органі, який отримав функціональні повноваження органу, з якого позивачку звільнено, не у компетенції суду.

Тому, керуючись ст.11 КАС України про необхідність виходу за межі заявлених позовних вимог для повного вирішення спору, суд дійшов висновку поновити позивача в органі, в якому він ніс службу (на посаді, якого його звільнено у відповідача 2), з часу, коли він вважався звільненим, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У межах вирішеного спору суд акцентує увагу осіб, які брали участь у справі, що ст.256 КАС України встановлює підстави, за яких рішення суду виконується негайно (ч.1), а які - можуть допускатися до негайного виконання за результатами розгляду клопотання сторін (ч.2 зазначеної статті). Відповідно до п.3 ч.1 ст.256 КАС України постанова суду про поновлення на посаді працівника у відносинах публічної служби виконується негайно.

Керуючись ст.ст.2, 11, 160-165, 254-256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України в Черкаській області від 06.11.2015 №312о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Поновити її з 07.11.2015 на посаді інспектора сектору інформаційно-аналітичного забезпечення Смілянського міського відділу (з обслуговування м. Сміла і Смілянського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області.

У задоволенні позовної вимоги зобов'язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області поновити її на рівнозначній посаді, на якій вона знаходилась в Смілянському міському відділі (з обслуговування м. Сміла і Смілянського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, про що зробити відповідний запис у трудовій книжці, - відмовити повністю.

2. Роз'яснити особам, які брали участь у справі, що постанова підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.

3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з моменту отримання копії повного її тексту. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

4. Копії постанови направити особам, які брали участь у справі.

Суддя А.М. Бабич