Ухвала суду № 54867341, 05.01.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 січня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Винту Ю.М., Кулянди М.І.

секретар Герман Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в нерухомому майні, третя особа публічне акціонерне товариства «Альфа-Банк», за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2015 року,

встановила:

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Просив визнати за ним право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1

Посилався на те, що 8 грудня 1989 року між сторонами укладено шлюб.

11 січня 2007 року відповідачка отримала право на спадщину за законом, яка складається з квартири АДРЕСА_1

З 2007 по 2008 роки за спільні кошти сторонами було проведено капітальний ремонт спірної квартири, придбана побутова техніка та меблі загальною вартістю 30 000 доларів.

Зазначав, що його частка грошових коштів, вкладених у ремонт складає 15 000 доларів США, що майже дорівнює половини вартості спірної квартири.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2015 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів про те, що за рахунок його грошових коштів та трудових затрат вартість спірної квартири істотно збільшилась.

Надані суду докази свідчать про те, що за спільні кошти подружжя було проведено поліпшення, вартість яких складають трохи більше 5 відсотків від вартості квартири станом на 1 квітня 2008 рік.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними.

Так, згідно частини 1 статті 62 ЦК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути:

квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні

засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному

кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими

зобов'язальними равовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи 8 грудня 1989 року сторони уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 від 8 грудня 1989 року (а.с.6).

ОСОБА_2 отримала спадщину після смерті ОСОБА_3, що складається з квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом НОМЕР_2 від 11 січня 2007 року (а.с.7).

22 травня 2007 року ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на вказану квартиру, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14630303 від 22 травня 2007 року (а.с.8).

З висновку №18/15 вбачається, що станом на 1 березня 2015 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 686 000 гривень (а.с.9).

З висновку про вартість об'єкту оцінки вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 1 квітня 2008 року становила 297 182 гривні, що було еквівалентно 58 848 доларів США (а.с.121).

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не було надано доказів про те, що за рахунок його грошових коштів та трудових затрат вартість спірної квартири збільшилась істотно, а тому підстави для визнання квартири АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя відсутні.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального прав, а тому його слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Помилковими є доводи апеляційної скарги про те, квартира АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя, оскільки майно ОСОБА_2, за час шлюбу з позивачем істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат.

Для застосування правила передбачених нормою статті 62 СК України збільшення вартості майна повинно відбуватися внаслідок затрат подружжя незалежно від загального подорожчання нерухомого майна і суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості такого майна.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягають застосуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення.

Сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначена на час розгляду справ вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно врахував зазначені вище обставини та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що відповідачка в попередньому судовому засіданні визнала позовні вимоги позивача.

Як вбачається з ухвали Шевченківського районного суду від 8 квітня 2015 року сторони на попереднє судове засідання не з'явились (а.с. 18,19).

В матеріалах справи є заява ОСОБА_2 від 20 травня 2015 року в якій зазначено, що остання не заперечує проти позову ( а.с. 31).

Згідно положень ст. 174 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачка жодного разу не з'являлась в судові засідання.

В зв'язку з цим суд першої інстанції був позбавлений можливості з'ясувати у ОСОБА_2 її позицію щодо визнання позову та не мав можливості роз'яснити останній наслідки вчинення такої процесуальної дії.

Крім того відповідно до правил частини 4 ст. 174 ЦПК України суд має право постановити ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо таке визнання позову суперечить закону.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 12 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: