Рішення № 54867339, 05.01.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 січня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О.

суддів: Винту Ю.М.. Кулянди М.І.

секретар Герман Я.І.

за участю: ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав, третя особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 вересня 2015 року,

встановила:

В червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом.

Просила позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5

З початку 2012 року відповідач не цікавиться життям сина, не виявляє бажання спілкуватися з ним та не приймає жодної участі у вихованні дитини.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 вересня 2015 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків щодо малолітнього сина.

Сплата аліментів відповідачем дає змогу зробити висновок про те, що у діях ОСОБА_4 відсутні ознаки системного, свідомого, злісного ухилення від виконання батьківських обов'язків.

Позивачем не надано жодного доказу про обставини, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав спрямоване на захист дитини, є юридичною відповідальністю того з батьків, хто має протиправну поведінку, проте з встановлених обставин вбачається, що сторони мають тривалий конфлікт. Позивачка негативно налаштована проти відповідача, мешкає в іншому місті, що ускладнює спілкування між сторонами.

Питання ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків органом опіки та піклування розглядалося 26 червня 2013 року без участі відповідача, що позбавило останнього надати свої пояснення.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Так, згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Частиною 6 статті 19 СК України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно з нормами статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини, крім того, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а також ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно із частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Статтею 11 Закону України Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, № 2402-III передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до пункту 15 постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, N 3 (далі - Постанови) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно абзацу 2 пункту 16 Постанови ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14 жовтня 2009 року (а.с.7).

З довідки КЖРЕП №4 від 7 травня 2015 року №2030 вбачається, що ОСОБА_5 проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 (а.с.8).

З висновку виконавчого комітету Чернівецької міської ради, як органу опіки та піклування виконавчого від 24 грудня 2015 року вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 13 березня 2014 року встановлено порядок спілкування ОСОБА_4 з ОСОБА_5 у таких спосіб: щовівторка з 17-30 до 19-30 годин, щосуботи з 10 до 12 години, в літній період надано можливість вивезти дитину на оздоровлення та відпочинок терміном на 10 днів за попередньою домовленістю з матір'ю

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_6 (а.с.14-15).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 лютого 2014 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), щомісяця, починаючи з 8 липня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.10-13).

З довідок Вищого державного навчального закладу України «Буковинський державний медичний університет» про доходи ОСОБА_4 №572 від 7 вересня 2015 року та №174 від 18 березня 2015 року, вбачається, що з заробітної плати відповідача систематично утримуються аліменти на користь дитини ОСОБА_5 (а.с.123,124).

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 19 СК України вирішив спір за відсутності письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору.

В своєму рішенні суд послався на висновок органу опіки та піклування від 26 червня 2013 року №01/02-24/575.

При цьому суд не врахував, що вказаний висновок був наданий для розв'язання іншого спору, який був вирішений рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 грудня 2013 року у справі № 727/6227/13-ц.

Суд першої інстанції помилково виходив з того, що факт сплати позивачем аліментів свідчить про те, що в діях ОСОБА_4 відсутні ознаки систематичного, свідомого, злісного ухилення від виконання батьківських обов'язків.

Суд першої інстанції не врахував, що утримання дитини є одним і з багатьох обов'язків, які покладаються на батьків.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції також помилково виходив з того, що позивачка не довела факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків щодо малолітнього сина.

З актів наданих позивачкою вбачається, що ОСОБА_4 систематично з червня 2014 року по лютий 2015 року не приходив на зустрічі з дитиною в час, що встановлений рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 13 березня 2014 року (а.с.24-98).

Вказані обставини відповідач ОСОБА_4 визнав та не оспорював.

Суд першої інстанції не дав належну оцінку поясненням відповідача про те, що він не зустрічався і не планує зустрічатися з сином та спілкуватися з ним до того часу поки останній не виросте та не вийде з під опіки матері.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 не спілкуються з сином ОСОБА_5 в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Вказані обставини є підставою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді позбавлення батьківських щодо його сина ОСОБА_5

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до правил статті 88 ЦПК України слід здійснити розподіл судових витрат.

Підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону (в редакції чинній на момент подання до суд позовної заяви) встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до статті 8 «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року, № 80-VIII установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1218 гривень.

З квитанції від 16 червня 2015 року вбачається, що ОСОБА_2 за подання до суду позовної заяви сплатила судовий збір в сумі 243 гривні 60 копійок (а.с.1).

З квитанції від 3 жовтня 2015 року вбачається, що апелянт за подання до суду апеляційної скарги сплатила судовий збір в сумі 137 гривень 80 копійок (а.с.140).

З квитанції від 21 жовтня 2015 року вбачається, що апелянт за подання до суду апеляційної скарги додатково сплатила судовий збір в сумі 130 гривень 16 копійок.

Таким чином з ОСОБА_4 слід стягнути на користь ОСОБА_2 511 гривень 56 копійок в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 вересня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 511 (п'ятсот одинадцять) гривень 56 копійок в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: