Рішення № 54809718, 02.12.2015, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/7665/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р.

Суворовський районний суд м.Одеси, в складі:

головуючого судді - Малиновського О.М.,

при секретарі Шевчук М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №15 в м. Одеса, цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ

ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом в якому просить в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 11270238000 від 12.12.2007р. в загальному розмірі78719,07 доларів США, з яких: 60787,78 доларів США заборгованість по кредиту, 15686,66 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом, 695,79 доларів США пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту, 1548, 84 доларів США пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою, м. Одеса, ОСОБА_3, 15, кв. 22, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну предмету іпотеки для їх подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичай ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1, який отримав кредитні грошові кошти, не виконав прийняті на себе зобовязання. У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором Банкомза договором іпотеки від 19.12.2007р. було прийнято в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру№22, в будинку №15, по вулиці Ген. Бочарова, в м. Одесі, яка на даний час належить на праві власності ОСОБА_2, який її придбав у ОСОБА_1 після визнання рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2013р. недійсним вказаного договору іпотеки. На даний час вказане рішення суду скасоване, а позовні вимоги про визнання договору іпотеки недійсним залишені без розгляду. На думку представника позивача, перехід права власності на іпотечне майно до іншої особи, в силу ст. 23 Закону України «Про іпотеку» не припиняє дії іпотеки, а ОСОБА_2 набув всі прав та обовязки, які виникли за договором іпотеки від 19.12.2015р. Дані обставини стали підставою для звернення до суду.

Представник позивача у судовому засіданні предявлені позовні вимоги підтримала, просить задовольнити.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 у судовому засіданні предявлені позовні вимоги не визнала в повному обсязі, зазначивши, що на час укладання договору купівлі-продажу іпотечної квартири нотаріусом були проведені всі необхідні перевірки наявних обтяжень на спірну квартиру. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем та у нього не може бути витребувана квартира. Представник вважає, що Банк не скористався досудовим врегульованям спору, не предявив спочатку позовні вимоги про стягнення заборгованості по кредиту з ОСОБА_1, що є порушенням черговості звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилаючись на зазначені обставини представник ОСОБА_2 просить відмовити в задоволені позовних вимог.

ОСОБА_1 не зявився до суду, з заявами про відкладення розгляду справи не звертався. Згідно поштового повідомлення ОСОБА_1 за місцем своєї реєстрації не проживає, в звязку з чим, в силу ч.5 ст. 74 ЦПК України він вважається сповіщеним належним чином про час та місце розгляду справи.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що19 грудня 2007р. між АКІБ «УкрСиббанк», яке згодом змінило назву на Публічне акціонерне товариства «УкрСиббанк» (далі за текстом «Банк») та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11270238000 за умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредитні грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 78845,00 доларів США. ОСОБА_1 в свою чергу, отримавши грошові кошти прийняв на себе обовязокповернути кредит в повному обсязі не пізніше 19 грудня 2028року, сплативши за його користування проценти в розмірі 12,4 % річних.

В той же день між Банком та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір за умовами якого останній, як Іпотекодвець, в рахунок належного виконання прийнятогона себе кредитного зобовязання за договором № 11270238000 передав Банку - Іпотекодержателю, іпотеку у вигляді квартири АДРЕСА_1. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий номер 1704.

ОСОБА_1 взяті на себе зобовязання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого Банком відповідно до умов кредитного договору станом на 10квітня 2014 року нарахована заборгованість на загальну суму 78719,07 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 935057,89гривень, яка включає заборгованість по поверненню кредиту у розмірі 60787,78 доларів США, прострочених процентах в розмірі 15686,66 доларів США, пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 695,79 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту в розмірі 1548,84 доларів США.

Матеріалами справи встановлено, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2013р. (справа № 522/23274/13-ц) було визнано недійсним договір іпотеки від 19 грудня 2007р. та вилучені записи про іпотеку з реєстру заборони відчуження обєктів нерухомого майна.

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 18 лютого 2014р. ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1. На даний час, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником вказаної квартири залишається ОСОБА_2

В наступному, ухвалою суду від 09 січня 2014р. зазначене вище заочне рішення суду від 22.10.2013р. було скасовано, а при новому розгляді справи предявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки, були залишені без розгляду ухвалою суду від 30 січня 2014р.

Правовідношення, які виникли між сторонами регулюються пар.6 главою 49 «Забезпечення виконання зобовязання», пар. 2 Главою 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Книги пятої Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку» від5 червня 2003 року№ 898-IV, зокрема ч.1 ст. 33, якої визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобовязання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобовязанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобовязання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобовязань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобовязання (взаємні права та обовязки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобовязанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобовязанням).

Частиною пятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обовязки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Як убачається з договору іпотеки від 19 грудня 2007р. сторони досягли згоди на набуття Іпотекодержателем права на звернення стягнення та реалізації предмету іпотеки у випадку порушення Іпотекодавцем (Позичальником) обовязків за цим та/або кредитним договором та невиконання вимог Іпотекодержателя про дострокове виконання основного зобовязання (4.1.).

Виконання забезпечувального зобовязання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тобто, таке право дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобовязання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

У пункті 4.2 договору іпотеки сторони визначили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або у позасудовому врегульовані у відповідності до умов цього Договору та Закону України «Про іпотеку». При цьому право визначення підстав та способу звернення стягнення належить Іпотекодержателю (п.4.3.).

Крім того, слід зазначити, що згідно із ч.1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень.

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обовязки іпотекодавця та іпотекодержателявиникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановоюКабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Суд вважає, що якщо рішення суду, яке стало підставою для внесення певних обтяжень або їх скасування, згодом було скасовано, то воно не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, а відтак дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

В звязку з чим, слід дійти висновку, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. За вказаних обставин суд не приймає до уваги наявність заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2013р., яким був визнаний недійсним договір про іпотеку, яке згодом було скасовано. В даному випадку договір іпотеки від 19 грудня 2015р. слід вважати чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже викладені обставини, вказують на те, що зміна власника квартири АДРЕСА_1, яка перебуває в іпотеці, не позбавляє Іпотекодержателя ПАТ «УкрСиббанк» задовольнити свої вимоги за рахунок вказаного майна в силу ст. 23 Закону України «Про іпотек», навіть і втому випадку, що новий власник не був попереджений про наявні обтяження іпотекою на придбаненерухоме майно. Відтак, дії вказаної норми поширюються на ОСОБА_2, який є власником квартири, яка перебуває в іпотеці.

Більш того, слід зазначити що дії попереднього іпотекодавця ОСОБА_1 повязані з відчуження спірної квартири під час зняття судовим рішенням обтяження та право власності ОСОБА_2 на іпотечну квартиру не оспорюються з боку Банку.

Вказані вище обставини спростовують заперечення представника відповідача, які не ґрунтуються на законі та суперечать фактам встановлених судом.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що ПАТ «УкрСиббанк», у звязку з неналежним виконанням ОСОБА_1 прийнятих на себе кредитних зобовязань, має право задовольнити їх за рахунок іпотечного майна, власником якого є ОСОБА_2

Разом з тим, предявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, стаття 39 Закону України «Про іпотеку», визначає зміст всіх необхідних складових, які зазначаються у рішенні суду про задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначена відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону.

Частина 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» визначає, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичай ціни на цей вид майна.

Зі змісту статей 10,60 ЦПК України убачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Одним із видів доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, є письмові докази, які, як правило подаються в оригіналі, якими є будь-які документи , акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи, а так саме і на підставі висновку експерта (ст.ст.64, 66 ЦПК України).

Згідно ст. 131 ЦПК України сторони зобовязані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

В порушення зазначених вище вимог, позивач, предявляючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не надав суду оцінки іпотечного майна, а так саме і не досяг такої згоди з ОСОБА_2 Незважаючи на розяснення суду, у відповідність до ч.4 ст. 10 ЦПК України, про наслідки вчинення або не вчинення певних процесуальних дій, представник позивача у судовому засіданні такі докази не представив, та з цього приводу не заявив відповідне клопотання.

Отже, поставлені вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення публічних торгів прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження із визначення початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичай ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, суперечить вимогам ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», та в цій частині є недоведеними, не підтверджені належними та допустимими доказами. Такі правові позиції були викладені у постановах ВСУ № 6-1935цс/15, 6-1309цс/15, 6-1561цс/15, 6-146цс/15.

Зважаючи на викладене, у задоволенні предявленого позову слід відмовити в звязку з недоведеністю ринкової вартості іпотечного майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд у відповідність до ч.6 ст. 154 ЦПК України вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позовних вимог постановлені ухвалою суду від 27 травня 2014р.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60,88,154,209,212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити у повному обсязі.

Скасувати заходи забезпечення позовних вимоги шляхом скасування арешту з квартири АДРЕСА_2, загальною площею 55,8 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_2, накладений ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2014 року.

Рішення може бути оскаржено апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня оголення рішення суду.

Суддя