Постанова № 5479924, 18.11.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2008 № 21/471

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Шипка В.В.

суддів: Борисенко І.В.

Євсікова О.О.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2

на рішення Господарського суду м.Києва від 18.08.2008

у справі № 21/471 (Літвінова М.Є.)

за позовом Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2

до Держава України в особі Державного казначейства України

Державна податкова інспекція у Подільському р-ні м. Києва

Подільський районний суд м. Києва

третя особа позивача

третя особа відповідача

провідшкодування збитків в розмірі 33190,34 грн.

ВСТАНОВИВ:

Субєкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду м. Києва з позовними вимогами до Держави Україна в особі Державного казначейства України про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування завданих збитків (упущеної вигоди) у сумі 33.190,34 грн. та стягнення судових витрат.

В ході розгляду справи судом першої інстанції представником відповідача-2 було надано суду письмове клопотання про зупинення розгляду справи № 21/471 до вирішення спору у справі №25/102-А за позовом СПД ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва, Державного казначейства України, за участю третіх осіб: Приватного підприємства “Девіза”, Головного управління державного казначейства України у м. Києві про визнання неправомірними (протиправними) дій та бездіяльності посадових осіб державного органу субєкта владних повноважень ДПІ у Подільському районі м. Києва в особі ГВ ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва, та стягнення з Держави України в особі Державного казначейства України 35.958,17 грн. шкоди, завданої посадовими особами державного органу-субєкта владних повноважень ДПІ у Подільському районі м. Києва в особі ГВ ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 21/471 від 18.08.2008 (далі Рішення суду) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення суду скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2008 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.11.2008, в якому оголошувалась перерва до 18.11.2008.

Позивач у судовому засіданні 18.11.2008 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд її задовольнити та скасувати Рішення суду, прийнявши нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача-2 та прокуратури в судовому засіданні 18.11.2008 заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Подільським районним судом міста Києва 22.02.2002 було винесено постанову № 3-4296/03, якою було присуджено конфіскувати майно, що належало громадянці України, інваліду 1-ої групи, ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності.

Також постановою Подільського районного суду міста Києва від 22.02.2002 було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 160-2 КУпАП ОСОБА_4 у вигляді штрафу в розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 160-2 КУпАП незаконна торговельна діяльність, тобто здійснення угод куплі-продажу товарів чи інших предметів з ухиленням від реєстрації в установленому порядку з метою одержання неконтрольованого державою прибутку, якщо розмір цього прибутку не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - тягне за собою накладення штрафу від п'яти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих товарів і виручених грошей.

Виконання вищевказаної постанови було здійснено Державною податковою інспекцією Подільського району міста Києва.

Відповідно до ст.ст. 311, 312 КУпАП постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виконується державним виконавцем.

Предмет, вилучений на підставі постанови про його оплатне вилучення, здається державним виконавцем для реалізації в порядку, встановленому законом.

Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого предмета, відповідно до статті 28 цього Кодексу передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій.

В період з 23.02.2002 по 11.03.2002 зі складських приміщень за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 13 та вул. М. Грінченка, 6/10, виконуючи постанову суду від 22.02.2002, працівниками Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва було проведено конфіскацію майна позивача.

Відповідно до зазначеної постанови майно (склотара та ящики до неї), що належало позивачу, з 22.02.2002 перейшло у власність держави.

Надалі конфісковане майно було оцінене та реалізовано.

Грошова виручка від реалізації конфіскованого майна склала 189.266,86 грн.

Відповідно до ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає, за винятком випадків, передбачених законами України.

Відповідно до ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено:

1) постанову адміністративної комісії - у виконавчий комітет відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним;

2) рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради - у відповідну раду або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним;

3) постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним.

Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21.03.2002 постанову Подільського районного суду міста Києва від 22.02.2002 про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Подільським районним судом міста Києва від 17.04.2002 було прийнято постанову, якою справу про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності закрито та повернуто власнику вилучені товари зі складських приміщень за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 290 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором.

Відповідно до ст. 291 КУпАП подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги, за винятком постанов про застосування заходів стягнення, передбачених статтями 26 і 32 цього Кодексу, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Принесення прокурором протесту зупиняє виконання постанови до розгляду протесту.

Відповідно до ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Постановою Подільського районного суду міста Києва від 07.03.2003 постанову Подільського районного суду міста Києва від 17.04.2002 залишено без змін, а протест прокурора Подільського району міста Києва без задоволення.

Постановою голови Апеляційного суду міста Києва від 28.05.2003 постанови Подільського районного суду міста Києва від 17.04.2002 та 07.03.2003 залишено без змін, а протест прокурора Подільського району міста Києва без задоволення.

Відповідно до ст. 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.

Як встановлено колегією суддів, в подальшому постановою Подільського районного суду м. Києва від 26.07.2004 було встановлено спосіб і порядок виконання постанови Подільського районного суду м. Києва від 17.04.2002, а саме: повернути власнику, грошові кошти, які були отримані в результаті реалізації конфіскованого майна, в сумі 189.266,86 грн., шляхом списання вказаних коштів з рахунків Управління Державного казначейства у м. Києві.

Проте, як стверджує позивач, станом на 07.12.2004, останньому було повернуто суму в розмірі 153.308,69 грн.

У матеріалах справи міститься довідка Головного управління державного казначейства України у м. Києві від 06.12.2007 № 6.1.-08/11834, в якій зазначено, що відповідно до постанови Подільського районного суду м. Києва від 26.07.04 у справі № 3-4296-2003 повернення з державного бюджету коштів у загальній сумі 153.308,69 грн. здійснювалось у період з вересня - листопада 2004 року наступними платіжними дорученнями:

- 89.237,55 грн. - перераховано п/д від 08.09.04 № 20572694 на рахунок ПП ОСОБА_2 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_1) № НОМЕР_2, відкритий в АБ „АЖІО", м. Київ, код банку 300175;

- 2.997,00 грн. - перераховано п/д від 05.10.04 № 21244620 на рахунок для видачі готівкових коштів ВДК у Подільському районі (код за ЄДРПОУ 26077939) № 2571500530196, відкритий в АКБ „ПРАВЕКС-БАНК", м. Київ, код банку 321983;

- 61.074,14 грн. - перераховано п/д від 09.11.04 № 22133003 на рахунок для видачі готівкових коштів ВДК у Подільському районі (код за ЄДРПОУ 26077939) № 2571500530196, відкритий в АКБ „ПРАВЕКС-БАНК", м. Київ, код банку 321983.

Решта грошових коштів, отриманих від реалізації конфіскованого майна, у сумі 35.958,17 грн. була отримана Приватним підприємством “Девіза” в якості винагороди за послуги по реалізації конфіскованого майна відповідно до договору між ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва та ПП “Девіза”.

Враховуючи викладене, позивач вказує, що у період з 23.02.2002 по 07.12.2004 він був позбавлений змоги користуватися належними йому коштами, повернутими згідно з постановою Подільського районного суду міста Києва від 17.04.2002, чим відповідачем-1 завдано позивачу збитків (упущеної вигоди), які становлять 33.190,34 грн. (розрахунок в матеріалах справи).

В процесі розгляду справи судом першої інстанції на підставі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України було залучено до участі у справі в якості відповідача-2 - Державну податкову інспекцію у Подільському районі міста Києва та відповідача-3 - Подільський районний суд міста Києва.

До матеріалів справи надано копію постанови Господарського суду міста Києва від 10.07.2007 у справі № 25/102-А, якою позовні вимоги СПД фізичної особи ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання неправомірними дій та стягнення шкоди задоволено частково. Вирішено стягнути 35.958,17 грн. - винагороди ПП “Девіза” за надані послуги, а саме реалізацію конфіскованого майна.

При цьому факт стягнення в судовому порядку суми винагороди в розмірі 35.958,17 грн. не свідчить про спричинення збитків позивачу та про підстави покладення відповідальності на податкові органи.

Відповідно до постанови Господарського суду міста Києва від 10.07.2007 на користь позивачки було стягнуто з Державного бюджету України 35.959,17 грн. вартості вилученого (конфіскованого) майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, зокрема, послався на те, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження факту протиправних дій з боку відповідача-2, які стали причиною понесення позивачем збитків (упущеної вигоди) в розмірі 33.190,34 грн.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і спростовується її матеріалами.

Зокрема, у матеріалах справи знаходяться лист Державної податкової адміністрації у м. Києві від 03.10.2003 № 14628/10/26-37/12, адресований приватному підприємцю ОСОБА_2, в якому зазначено наступне.

Однією з підстав для скасування постанови Подільського районного суду м. Києва від 22.02.2002 була та обставина, що у відповідності ст. 313 КпАП постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом, і виконання цих постанов не може бути покладено на інші органи, у тому числі і на Державні податкові інспекції.

Подільський районний суд міста Києва 17.04.2002 повторно розглянув справу про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 160-2 КпАП України гр. ОСОБА_6 та постановив: справу закрити, а майно (товари) вилучені в складських приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1, повернути власникам.

Директор ПП "Деніза" 18.03.2002 листом повідомив ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва про те, що майно, яке передано на реалізацію, в період з 27.02.2002 по 12.03.2002 було реалізовано шляхом укладання біржових контрактів на Київській універсальній біржі. Однак, перевірка показала, що інформація ПП "Деніза", яка була надана до ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва щодо реалізації майна виявилась недостовірною. ПП "Деніза", всупереч розпорядженню ГВПМ та листа Апеляційного суду м. Києва від 15.03.02, 17.04.02 на підставі видаткових накладних № № 11,12 реалізувало майно на суму 11.064,68 грн. Решта майна, згідно видаткових накладних була відвантажена тільки 13.03.2003.

Таким чином, ПП "Деніза" не виконала розпорядження ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва щодо призупинення реалізації майна та порушила умови договору від 15.01.2002. "Про зберігання та реалізацію конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави", укладеного між ДПІ у Подільському районі м. Києва та ПП "Деніза".

Викладене свідчить про те, що працівники ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва в порушення вимог абзацу 4 пункту 7 "Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним", затвердженого Постановою КМУ від 25.08.1998р. не забезпечили належний контроль за виконанням вимоги суду в частині призупинення реалізації майна, а також самоусунулись від контролю за своєчасністю та повнотою перерахування до державного бюджету коштів від реалізації майна.

Прокуратурою Подільського району м. Києва за фактом вилучення товарів, а саме склотари та ящиків до неї зі складів за адресами: м. Київ, вул. Глибочицька, 13, вул. Гринченко, 6/10 та вул. Спаська, 3 працівниками ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва проведено перевірку. За результатами перевірки 11.03.2002 прокуратурою Подільського району м. Києва відмовлено в порушенні кримінальної справи за вищевказаним фактом за відсутністю в діях працівників ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва складу злочину.

Згідно з наказом ДПА у м. Києві № 315 від 11.07.2003 "Про попередження працівників ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва" за неналежне виконання своїх службових обовязків, яке виразилось у відсутності контролю за збереженням конфіскованого майна та своєчасністю надходження до бюджету коштів від його реалізації, самоусунення від виконання вимог абзацу 4 п. 7 та п. 19 "Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним", затвердженого постановою КМУ від 25.08.1998 № 1340 заступник начальника ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва Павлюк В.В. і заступник начальника оперативного відділу Божко Р.М. суворо попереджені.

Як встановлено колегією суддів, постановою Подільського районного суду м. Києва від 17.04.2002 справу про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності закрито, а товари вилучені в складських приміщеннях за адресою АДРЕСА_1 вирішено повернути власникам, тобто право на позов про відшкодування упущеної вигоди виникло у Позивача - СПД-ФО ОСОБА_9 з моменту закриття справи про притягнення до адміністративної відповідальності та повернення товару, а саме: з 17.04.2002.

При цьому постановою Подільського районного суду м. Києва від 26.07.2004 було виключно встановлено спосіб і порядок виконання постанови Подільського районного суду м. Києва від 17.04.2002, а саме: повернути власнику грошові кошти, які були отримані в результаті реалізації конфіскованого майна, в сумі 189.266,86 грн., шляхом списання вказаних коштів з рахунків Управління Державного казначейства у м. Києві.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР (який був чинним на момент прийняття постанови Подільського районного суду м. Києва від 17.04.2002) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 74 ЦК УРСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Пунктом 6 Прикінцевих та Перехідних Положень Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 2004 року, встановлено, що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, ще діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки строк пред'явлення даного позову, встановлений ЦК УРСР, що діяв раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, то правила ЦК України про позовну давність підлягають застосуванню до даного позову.

Статтею 257 Цивільного Кодексу України визначено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Відповідно до положень ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом 13.07.2007 (відповідно до дати підписання позову та реєстраційної відмітки загального відділу суду на позовній заяві).

В ході розгляду справи судом першої інстанції стороною у спорі відповідачем-2 до винесення судом рішення було заявлено письмове клопотання про застосування судом позовної давності (а.с. 100-101).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем -2, сплив, колегією суддів не встановлено обставин, передбачених ст. 268 УК України або іншими законами, то за таких обставин у задоволенні позову належить відмовити.

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів також відзначає, що наданий позивачем розрахунок позову не відповідає положенням законодавства.

Позивачем розраховано упущено вигоду з 23.02.2002 по 07.12.2004 на суму 153.308,69 грн. з урахуванням обліковою ставки НБУ.

При цьому Подільським районним судом міста Києва 22.02.2002 було винесено постанову № 3-4296/03, якою було присуджено конфіскувати саме майно.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 17.04.2002 справу про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності закрито, а товари вирішено повернути власникам.

В даному випадку грошові кошти у позивача не вилучались, а виключно товари.

Відтак розрахунок суми упущеної вигоди з урахуванням обліковою ставки НБУ не відповідає положенням законодавства.

Крім того позивачем розраховано упущено вигоду з 23.02.2002 по 07.12.2004 на сталу суму 153.308,69 грн., яка в своє чергу змінювалась протягом вказаного періоду.

Як зазначалось вище, у матеріалах справи міститься довідка Головного управління державного казначейства України у м. Києві від 06.12.2007 № 6.1.-08/11834, в якій зазначено, що відповідно до постанови Подільського районного суду м. Києва від 26.07.04 у справі № 3-4296-2003 повернення з державного бюджету коштів у загальній сумі 153.308,69 грн. здійснювалось у період з вересня - листопада 2004 року наступними платіжними дорученнями:

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, повязані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплату державного мита покладаються на позивача.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 21/471 від 18.08.2008 прийнято з дотриманням норм процесуального права, у звязку з чим апеляційна скарга позивача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені позивачем при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита не відшкодовуються та покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 21/471 від 18.08.2008 - без змін.

2. Матеріали справи № 21/471 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддяШипко В.В.

СуддіБорисенко І.В.

Євсіков О.О.