Постанова № 54794884, 21.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 грудня 2015 року № 826/18760/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Шулежка В.П., судді Іщука І.О., судді Погрібніченка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі - позивач, ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просило:

зняти арешт, накладений в межах виконавчого провадження № 45499650, з нежитлового приміщення (літ «А») загальною площею 259,50 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на праві власності та перебуває в іпотеці ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» на підставі договору іпотеки від 12.05.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. та зареєстрованого в реєстрі під № 1584; двоповерхового садового будинку (літ. «А») з цокольним поверхом, мансардою, навісою літ. «А», огорожею (№1-6) та інші споруди (7-9,І), загальною площею 356,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на праві власності та перебуває в іпотеці ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» на підставі договору іпотеки від 15.02.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. та зареєстрованого в реєстрі під № 483; земельної ділянки площею 0,0600 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на праві власності та перебуває в іпотеці ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» на підставі договору іпотеки від 15.02.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. та зареєстрованого в реєстрі під № 483.

зобов'язати відповідача вчинити дії, передбачені ч. 2 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», а саме прийняти постанову про зняття арешту з вище переліченого майна;

скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.11.2014 ВП №45499650 в частині арешту та оголошення заборони відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1), що перебуває в іпотеці позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідача та постанова від 17.11.2014 ВП №45499650 є протиправними, оскільки порушують його права як іпотекодержателя перед іншими особами на задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом звернення на нього стягнення у встановленому законом порядку.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Судом на підставі ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України допущено заміну неналежного відповідача - відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Департамент ДВС Мін'юсту).

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності чи відкладення розгляду справи не надав. Письмових заперечень проти позову суду також не надано.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог статті 128 КАС України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 укладено кредитний договір від 12.05.2008 № 01-05-08/ФО, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надано кредитні кошти в розмірі і на умовах, передбачених угодою. В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між банком і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 12.05.2008, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. та зареєстрованого в реєстрі під № 1584. Предметом іпотеки виступає нежитлове приміщення (літ «А») загальною площею 259,50 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на праві власності.

Крім того, 15.02.2008 між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір від № 05-02-08/ФО, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надано кредитні кошти в розмірі і на умовах, передбачених угодою. В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між банком і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 15.02.2008, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. та зареєстрованого в реєстрі під № 483. Предметом іпотеки виступає двоповерховий садовий будинок (літ. «А») з цокольним поверхом, мансардою, навісою літ. «А», огорожею (№1-6) та інші споруди (7-9,І), загальною площею 356,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на праві власності, та земельна ділянка площею 0,0600 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на праві власності.

На підставі вказаних вище договорів про іпотеку до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 15.02.2008 та 12.05.2008 внесено записи про обтяження «заборона на нерухоме майно».

Водночас, на підставі виконавчого листа № 2-2929/13 760/7995/13-ц, виданого 09.10.2014 Апеляційним судом міста Києва, державним виконавцем у межах виконавчого провадження ВП № 45499650 прийнято постанову від 17.11.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, стягувач - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Вказаною постановою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2

Вважаючи дії державного виконавця щодо накладення арешту на об'єкти нерухомого майна, які перебувають в іпотеці позивача, та постанову від 17.11.2014 ВП № 45499650 протиправними, ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч.2 ст. 11 Закону № 606-XIV).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону № 606-XIV заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено у главі 4 Закону № 606-XIV.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Підставою для повернення виконавчого документу згідно з п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV є відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ст. 56 Закону № 606-XIV не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернуто стягнення за виконавчими документами, згідно з додатком до цього Закону.

Отже, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду та може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ст. 57 Закону № 606-XIV).

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений ст. 54 Закону № 606-XIV відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (ч. 8 ст. 54 Закону№ 606-XIV).

За змістом положень ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону україни «Про іпотеку»).

Нормами статей 36, 37, 38 цього Закону також передбачено право сторін договору іпотеки визначати інші позасудові способи задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку» та ч. 8 ст. 54 Закону № 606-XIV спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя, застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 39, 41 Закону України «Про іпотеку»).

Водночас, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону № 606-XIV, а не нормами спеціального Закону України «Про іпотеку».

Разом з тим, у цій справі встановлено, що державним виконавцем вчинялися дії з виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитними договорами, укладеними з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Зважаючи на викладене, оскільки у листопаді 2014 року, тобто на час прийняття оспорюваної постанови, державний виконавець вчинив дії на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості, а судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмети іпотеки за договорами про іпотеку від 15.02.2008 та від 12.05.2008 були відсутні, то при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, слід виходити із загальних норм Закону № 606-XIV. У зв'язку із цим норми Закону України «Про іпотеку», на порушення яких посилається позивач, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі № 6-238цс14.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, приймаючи оспорювану постанову про накладення арешту від 17.11.2014 ВП № 45499650, державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У цьому випадку обов'язок щодо доказування відповідач виконав, оскільки довів правомірність своїх дій та прийнятої постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.11.2014 ВП №45499650 в частині арешту та оголошення заборони відчуження нерухомого майна ОСОБА_2

Натомість, твердження позивача в ході судового розгляду справи не знайшли свого належного правового обґрунтування та не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України.

Ураховуючи наведене, проаналізувавши норми законодавства та надавши оцінку наявним доказам у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи положення ст. 94 КАС України, сплачена позивачем сума судового збору відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 94, 128, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя В.П. Шулежко

Суддя І.О. Іщук

Суддя І.М. Погрібніченко