Ухвала суду № 54794681, 16.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 року м. Київ К/9991/24873/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Колективного підприємства "Сумська маслосирбаза"

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.12.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012

у справі № 2а-1870/6829/11 Сумського окружного адміністративного суду

за позовом Колективного підприємства "Сумська маслосирбаза" (далі - КП "Сумська маслосирбаза")

до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі - ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15.12.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012, в задоволенні позову КП "Сумська маслосирбаза" про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ від 20.09.2011 № 0009191502/0/74979 відмовлено.

У касаційній скарзі КП "Сумська маслосирбаза", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд встановив, що підставою для збільшення КП "Сумська маслосирбаза" грошового зобов'язання з орендної плати за землю за основним платежем на 51 180,57 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3 656,76 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки камеральної перевірки даних, задекларованих в уточнюючій податковій декларації з плати за землю (орендна плата) за 2011 рік, викладені ДПІ в акті від 06.09.2011 № 6573/152/00451406. Згідно із цими висновками КП "Сумська маслосирбаза" порушено вимоги підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК), внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за січень - липень 2011 року, оскільки підприємство задекларувало податкові зобов'язання на рівні 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не на рівні встановлених законом 3 %.

У судовому процесі встановлено, що орендна плата за землю на 2011 рік була розрахована КП "Сумська маслосирбаза" згідно з поданою декларацією в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Такий розмір орендної плати був визначений КП "Сумська маслосирбаза" на підставі договору оренди від 01.10.1996 № 100, укладеного із Сумською міською радою (а.с. 15). Умовами вказаного договору (п. 2 Договору) передбачено, що орендна плата сплачується щорічно у розмірі середньої ставки земельного податку.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач неправомірно здійснював нарахування і сплату орендної плати за землю комунальної власності в розмірі 1 % від грошової оцінки землі, замість встановлених підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК 3 % від грошової оцінки.

Нормами Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV (у редакції, чинній на час виникнення у позивача податкового обов'язку, якого стосується спір; далі - Закон N 161-XIV) встановлено платне користування землею в Україні.

З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий

платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижній, а для інших категорій земель, крім земель сільськогосподарського призначення, також верхній граничні розміри річної суми орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, незалежно від того, чи співпадає цей розмір із розміром орендної плати, визначеним у договорі оренди землі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, що була висловлена під час вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК, зокрема, в постанові від 02.12.2014 № 21-274а14, згідно з якою, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, що закріплено у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Відповідно до частини 1 статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, відповідає правильному застосуванню норм матеріального права до встановлених у справі обставин, а відтак підстави для задоволення касаційної скарги КП "Сумська маслосирбаза" відсутні.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Колективного підприємства "Сумська маслосирбаза" залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 у справі № 2а-1870/6829/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Є.А. Усенко

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев